За два тисячоліття до Переходу

На місце величезних за обсягом томів юдейської дріб’язкової регламентації, залякувань, погроз і проклять (нормативний рівень мислення) Ісус Христос поставив дві головні заповіді любові: “Люби Бога над усе” і “Люби ближнього свого, як самого себе” (цілісне мислення — див.: 4.3.3. “Психоінформатика і вертикальна типологія”).

Він повернув гідність жінці (семіти вважали, що жінка не має душі і є істотою другого сорту). Він навчив людей, як любити дітей, і казав своїм учням, що діти мають цілком особливі стосунки з Богом. Він повернув гідність Людині. Якщо Бог став людиною, якщо він народився дитиною, якщо бавився у поросі галілейських доріг, тоді вже неможливо дати ляпаса людині, не давши при тому ляпаса самому Богові.

Його вчення перевищувало розумові і духовні можливості переважної більшості людей тієї епохи. Воно поєднувало в гармонійну цілісність те, що люди вважали непоєднуваним.

Любіть ворогів ваших і благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добротим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує.

Не давайте святого псам і не розсипайте перли свої перед свинями, щоб вони не потоптали їх ногами своїми і, обернувшись, щоб не розшматували і вас.

І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою — підстав йому й другу.

Не мир я прийшов принести на землю, але меч.

Хто не зі Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає.

А тепер хто має гаманець, нехай візьме ще й торбу, хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.

Він показав приклад фізичної, психічної і духовної досконалості, гармонійного поєднання божественного і людського, любові і справедливості, милосердної вибачливості і незламної рішучості, смиренності і сили, “миру і меча”.

Два тисячоліття люди намагаються осягнути Христове вчення. За два тисячоліття було отримано багато відповідей і ще більше нових запитань. Нерідко виявлялось, що вчення Христа і християнство — це далеко не одне і те ж. В ім’я Христа люди зробили багато добра, але й немало зла. Та головне відбулося: Христос увів людство в стан сильного духовного напру­жен­ня, перебуваючи в якому воно швидко еволюціонує.

Ми вже говорили, що арійці — це люди, які знаходяться на вістрі фізичного, інтелектуального і духовного розвитку людського роду, це еволюційний фронт Homo sapiens (див.: 6.1.3. “Нові арії”). Ісус Христос був істинним арійцем. Він показав нам ідеал, мету і шлях розвитку людини. Власним прикладом він продемонстрував, якими якостями повинна володіти нова раса — боголюдство. Він сказав: “Я дорога, і правда, і життя”. Він для нас є найкращим орієнтиром в хаосі, небезпеках і безпрецедентних можливостях нинішньої трансформаційної кризи.

 

ІСТИННИЙ АРІЄЦЬ. Зразок для наслідування нової раси, її натхненник і захисник. Портрет Ісуса Христа на основі зображення Туринської плащаниці та документально зафіксованих описів

Християнство нового циклу

Людство, опанувавши третій психоінформаційний рівень, готу­ється до наступного переходу — на рівень мудрості і святості.

— На якому духовному фундаменті можливий Перехід-IV?

Лише на тому, який заклав Ісус Христос. Він приніс нам вчення, яке випередило свій час на 2 тисячі років. Саме тому більшості людей його так важко було сприйняти і застосувати в житті. Для більшості християн воно було лише теорією і недосяжним ідеалом. Для більшості євреїв, семітів та інших неєвропейських народів вчення Христа і досі лишається надто “твердою їжею”, тому ареал поширення християнства в основному збігається з ареалом білої раси.

Щоб краще зрозуміти сутність нинішнього етапу розвитку християнства, пригадаймо ще раз принцип чотирьох фаз (див.: 3.4.4. “Принцип чотирьох фаз”).

У процесі наближення до своєї мети психоінформаційна система має тенденцію проходити чотири фази розвитку:

1 — генерування і формулювання ідеї;

2 — створення діючого прототипу (чорнового зразка);

3 — перевірка життєздатності прототипу (системна криза);

4 — подолання кризи і перехід на вищий системний рівень.

Перша фаза розвиткухристиянства почалася після возне­сіння Ісуса Христа. Це був час ейфорії, релігійного екстазу і вибухового поширення християнського вчення у межах тодішнього індоєвропейського світу. Це був період буйний і хаотичний, але чистий і щирий. Визнання Христа не приносило жодної матеріальної вигоди. Воно несло духовне оновлення і відчуття повноти життя.

Друга фаза припадає на період середньовіччя. Це час упорядкування релігійного життя, творення нових організаційних структур — орденів, братств, церков. Час видатних досягнень, але водночас період крайнощів, екстремізму і релігійних війн. На жаль, без цього рідко обхо­дить­ся розвиток на другій фазі. Так сталося, що саме в цей час відбулося державне запровадження християнства на Русі з характерними для другої фази радикалізмом і екстремізмом — від пасивного непротивлення злу (яке іноді чомусь вважали християнською чеснотою) до форсованої християнізації (в якій не було потреби, оскільки християнство потрапило в Русі на благодатний ґрунт і нормально розвивалося вже з 1 століття, бо відповідало давнім арійським тради­ці­ям[551]). Але через всі ці крайнощі треба було пройти для здобут­тя необхідного досвіду. Тодішні христи­яни діяли в межах свого рівня розвитку і свого розуміння Христового вчення. Деякі дер­жави (напр., Візантія, Польща, Московія), усвідомивши силу нової релігії, почали її активно застосовувати для політичних маніпуляцій. Настав час хаотичного перемішання релігії і політики.

Третя фаза почалася з європейської Реформації і триває до наших днів. Це період кризи, яка в наші дні відчувається особливо гостро. Християнська церква розділилась на ворогуючі утворення. Нові псевдохристиянські церкви, які нині ринули в Україну, дуже часто нагадують товариства з обмеженою відповідальністю, для яких Ісус Христос — це лише спосіб уникнення оподаткування. Релігію зробили формою маркетингу, а бізнес перетворили на релігію. Поряд з цим на третій фазі відбулось і багато позитивного — Євангеліє поширилось по всьому світу, а істини віри стали предметом наукового дослідження та широкого зацікавленого обговорення.

Сьогодні Християнство, а з ним і вся сучасна цивілі­за­ція стоять на порозі переходу в нову якість. За словами протоієрея Олександра Меня: “ Століття, що минули від пасхального ранку в Юдеї, є лише прологом до боголюдської повноти Церкви, почат­ком того, що було обіцяно їй Ісусом ”. Боголюдством прийнято нази­вати християнську спільноту, для якої наслідування Христа є не теорією, а самим способом життя. Генеральна лінія розвитку християнства йде саме в цьому напрямку.

— Що являтиме собою нова цивілізаційна модель?

1. Світоглядна база — Арійське або Боголюдське христи­ян­ство (Право­славне християнство-IV) як гармонійне поєднання віри, науки і мистецтва. Це християнство рівня мудрості і святості, що передбачає вико­ристання всього кращого з попереднього релігійного досвіду, глибоке осмис­лення Хри­сто­вого вчення і його тотальне проникнення у щоденне життя та соціальну практику. Метафізичний архетип — Боголюдина, приклад для наслідування — Ісус Христос.

2. Структуроване і солідарне суспільство на принципах природовідповідної праці, творчості, свободи і дисципліни. Форма державної організації — Гетьманат(див.: 3.2.5. “Мова Третього Гетьманату”). Релігійне ядро — Українська Церква, що поєднує функції віри, науки і мистецтва — Брахманат.

3. Передові технології, толерантні до людини, до майбутніх поколінь, до природи і техносфери — під девізом “Світ після нас має стати кращим”.

Україна має найкращі у світі антропологічні, історичні, психо­логічні, геополітичні і геофізичні підстави для формування нової спільноти, здатної подолати нинішню глобальну кризу і започаткувати перехід людства до цивілізації четвертого рівня.

У цьому її місія в справі спасіння людського роду, священний обов’язок перед Богом і людством. “Закопування у землю” цього дарованого Богом таланту рівнозначне смертному гріху і самогубству — духовному та фізичному.

Наше майбутнє і наш порятунок — в макси­мально інтенсивній духовній, інтелектуальній та фізичній праці та рішучому переході у нову екологічну нішу, оскільки стара ніша вже непридатна для життя.

Для здійснення Великого Переходу організаційне ядро нової спільноти зобов’язане в короткий термін досягнути на території України сукупності параметрів, позначених терміном Арійський стандарт[552]:

1) гармонія віри, розуму і життєвої практики;

2) природовідповідна соціальна організація;

3) передова технологічна база.