Теоретичні і правові засади функціонування фінансового ринку

Тема 1. ФІНАНСОВИЙ РИНОК: СУТНІСТЬ,

ФУНКЦІЇ І РОЛЬ В ЕКОНОМІЦІ

1.1Роль, місце і значення фінансового ринку у фінансовій системі.

1.2Структура фінансового ринку.

1.3Класифікація фінансових ринків.

1.4Суб'єкти і об'єкти фінансового ринку.

1.1. Роль, місце і значення фінансового ринку у фінансовій системі

Розвиток економіки України на нинішньому етапі здійсню­ється на ринкових засадах. Ринок — це взаємодія покупців і продавців, кожен з яких є самостійним у своїх діях, це систе­ма відносин між попитом і пропозицією. У широкому розу­мінні ринок — це складний механізм руху благ і послуг у фор­мі товарів і грошей у межах всього суспільного виробництва на всіх рівнях економічної системи суспільства. Значущість рин­ку полягає у такому:

— ринок сприяє раціональному розподілу ресурсів;

— ринок впливає на обсяг і структуру виробництва;

— ринок «оздоровлює» економіку, звільняючи від неконку­рентоспроможних збиткових підприємств;

— ринок спонукає споживача обирати раціональну структу­ру споживання;

_- ринкові ціни виступають носіями економічної інформації.

Ринок складається з ринку промислових і продовольчих то­варів, ринку послуг, ринку житлової площі, ринку засобів ви­робництва, ринку робочої сили, ринку інновацій, ринку інте­лектуальних продуктів, фінансового ринку.

Створення фінансового ринку є підґрунтям формування рин­кових відносин і ринкових структур, які забезпечують струк­турну перебудову економіки.

Фінансовий ринок посідає особливе місце у фінансовому за­безпеченні процесів відтворення завдяки специфіці його функ­ціонального призначення. Воно полягає в мобілізації тимчасо­во вільних коштів фізичних і юридичних осіб з метою розподілу і перерозподілу на комерційних засадах між різними секторами народного господарства.

Формування і функціонування фінансового ринку зумовлено такими економічними, правовими і організаційними основами:

Економічні основи — наявність у країні власників, які воло­діють реальною власністю і здатні укладати угоди, виступаючи на стороні попиту або пропозиції на грошові кошти.

Правові основи — сукупність чинних юридичних доку­ментів, що регламентують діяльність ринкових структур.

Організаційні основи — втілюються через форми організації ринкових операцій щодо залучення фінансових ресурсів у ре­альний сектор економіки (через фондові біржі та міжбанківські об'єднання). На фондових біржах і в міжбанківських об'єднан­нях поряд зі зберігачами, емітентами та інвесторами функціо­нують посередники: брокери і дилери. Брокери здійснюють су­то посередницькі операції, а дилери ще й можуть самостійно брати участь в купівлі-продажу цінних паперів. Таким чином, фінансовий ринок забезпечує участь зберігачів у розподілі при­бутків, створюючи умови для матеріальної зацікавленості ін­весторів в ефективній роботі.

Основними макроекономічними завданнями фінансових ринків є:

— забезпечення оперативного перерозподілу фінансових ре­сурсів, яке доповнює процес бюджет

— тного перерозподілу;

— мобілізація тимчасово вільних грошових коштів держа­ви, юридичних і фізичних осіб,

— з подальшим їх викорис­танням в інтересах як безпосередніх учасників відповід­
ного ринку, так і економічної системи суспільства загалом
(тобто зменшення питомої ваги знерухомленого, невико-ристовуваного капіталу на макро- і мікрорівнях);

— забезпечення децентралізованого (стихійного) регулюван­ня економіки на галузевому і територіальному рівнях.

В економічній літературі існує чимало тлумачень сутності фінансового ринку. Це зумовлене тим, що поняття «фінансовий ринок» є дуже складним і багатогранним, оскільки охоплює не лише фінансові зв'язки, а й величезну сукупність відносин влас­ності та їх перерозподілу (трансформації). Більше того, існують значні розбіжності в позиціях щодо трактування сутності й на­повненості поняття «фінансовий ринок» як серед науковців,

так і серед практиків. Одні автори характеризують фінансовий ринок у широкому значенні як сукупність ринкових відносин у процесі кругообігу фінансових ресурсів в усіх формах. Інші дослідники фінансовий ринок ототожнюють з окремими його сегментами. Певною мірою це можна пояснити зосередженням уваги науковців на різних аспектах фінансових відносин.

Визначення ринку у широкому та вузькому розумінні не є поняттями-антиподами, які взаємно виключають одне одного. Навпаки. За умов нормально функціонуючої економіки ці по­няття споріднені, тобто ринок у широкому розумінні містить у собі ринок у вузькому розумінні.

Проте якими б різними не були визначення, всі автори ви­знають кругообіг фінансових ресурсів, у процесі якого в одних суб'єктів накопичуються заощадження, а інші суб'єкти відчу­вають потребу в коштах для розширення своєї діяльності.

Якщо узагальнити всі методологічні підходи різних авторів до визначення сутності фінансового ринку, їх можна звести до таких положень.

Фінансовий ринок — сферою прояву специфічних економіч­них відносин, що виникають між продавцями і покупцями фі­нансових ресурсів. Саме на фінансовому ринку відбувається пе­реливання коштів від тих суб'єктів ринкових відносин, в яких вони є в надлишку, до тих, хто відчуває потребу у фінансових ресурсах.

На фінансовому ринку, як і на будь-якому ринку, має місце взаємодія попиту і пропозиції на певні товари. Товари, які обертаються на фінансовому ринку, — це фінансові активи. Попит уособлюють покупці фінансових активів, а пропозицію — їхні продавці. До фінансових активів належать грошові кошти в національній та іноземній валюті, депозити, цінні папери та їхні похідні, зобов'язання та борги, позичковий капітал, доро­гоцінні метали і дорогоцінне каміння, об'єкти нерухомості.

Під попитом на фінансовому ринку розуміють сумарний об­сяг коштів, який готові залучити (позичити) суб'єкти господа­рювання та домашні господарства за різних рівнів ціни.

Ті учасники фінансового ринку, які мають тимчасово вільні фінансові ресурси, передають їх прямо чи опосередковано іншим учасникам ринку, які відчувають у них потребу. Фінансові ре­сурси надають на умовах позики або на умовах співвласності, ко­ли інвестор набуває права власності на придбані за інвестовані кошти матеріальні чи нематеріальні активи.

Передавання фінансових ресурсів у користування на фінансо­вому ринку оформляється тим чи іншим фінансовим інструмен­том. Так, якщо фінансові ресурси надаються на умовах позики, це оформляється відповідними інструментами позики — борго­вими цінними паперами (облігаціями, векселями, ощадними сертифікатами та казначейськими зобов'язаннями) або різни­ми видами кредитних інструментів. Якщо суб'єкт фінансового ринку вкладає кошти в акціонерний капітал, така операція оформляється інструментами власності — акціями. Надання фінансових ресурсів у користування на умовах позики здійс­нюється на чітко обумовлений термін. Платою за надані в пози­ку фінансові ресурси є відсоток. Під час інвестування коштів в акціонерний капітал термін вкладення не обумовлюється, а платою за користування є частина прибутку у вигляді диві­дендів і капіталізованого прибутку, який спрямовується на збільшення власного капіталу акціонерного товариства.

Отже, фінансовий ринок — це система економічних і право­вих відносин, які виникають між його учасниками з приводу купівлі-продажу фінансових активів. Такий ринок формується на основі коштів підприємств, організацій і населення й обслуго­вує обіг платіжних коштів, кредитів та цінних паперів. У розви­нутому конкурентному середовищі він створює гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємств і організацій, істотного розши­рення можливостей пошуку потрібних фінансових ресурсів для виробничого та соціального розвитку Ці економічні відносини визначаються об'єктивними еко­номічними законами і фінансовою політикою держави та ре­альною потребою суб'єктів економічного процесу здійснювати заощадження та інвестиції, надавати і брати кошти у борг.

Таким чином, незважаючи на те, як саме трактується понят­тя фінансового ринку, вкрай важливим залишається розподіл надлишку коштів (заощаджень), їх мобілізація і перерозподіл між сферами і секторами ефективно функціонуючої економіки. Цей процес здійснюється саме через фінансовий ринок транс­формацією заощаджень у різні фінансові інструменти.

Сутність і роль фінансового ринку найповніше розкривається в його функціях, які досить ґрунтовно розглянуті В. П. Ходаківсь-кою та В. В. Бєляєвим [66, с 21-22], основними серед яких є:

1) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних ін­весторів і трансформація акумульованих грошових кош­тів у позичковий та інвестиційний капітал; реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, є та­
кож організація процесу доведення фінансових активів до
споживачів (покупців, вкладників);

2) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових кош­тів підприємств з метою їх ефективнішого використання;

3) фінансове обслуговування учасників економічного круго­обігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової учас­ті на основі визначення найефективніших напрямів вико­ристання капіталу в інвестиційній сфері;

4) вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

5) формування ринкових цін на окремі види фінансових ак­тивів;

6) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових і комерційних ризиків;

7) операції, пов'язані з експортом-імпортом фінансових ак­тивів; інші фінансові операції, пов'язані із зовнішньоеко­номічною діяльністю;

8) кредитування уряду, місцевих органів самоврядуванняшляхом розміщення урядових і муніципальних цінних па­перів;

10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх се­ред учасників економічного кругообігу тощо. Тимчасово вільний капітал, який перебуває у формі суспільних заоща­джень, тобто грошових та інших фінансових ресурсів насе­лення, підприємств, державних органів, не витрачений на споживання і реальне інвестування, залучається через меха­нізм фінансового ринку окремими його учасниками для нас­тупного ефективного використання в економіці країни. Механізм функціонування фінансового ринку забезпечує виявлення обсягу та структури попиту на окремі фінансові ак­тиви і своєчасне його задоволення в межах всіх категорій спо­живачів, які тимчасово мають потребу у залученні капіталу із зовнішніх джерел.

Функція фінансового ринку, що полягає в організації процесу доведення фінансових активів до споживача, виявляється через створення мережі різноманітних інститутів з реалізації фінансо­вих активів (банків, бірж, брокерських контор, інвестиційних фондів, фондових магазинів, страхових компаній тощо). Її зав­дання полягає у створенні нормальних умов для реалізації гро­шових ресурсів (заощаджень) споживачів (покупців, вклад­ників) в обмін на фінансові активи, що їх цікавлять.

Задовольняючи значний обсяг і широке коло інвестиційних 0отреб господарюючих суб'єктів, механізм фінансового ринку через систему ціноутворення на окремі інвестиційні інстру­менти виявляє найефективніші сфери і напрями інвестицій­них потоків з позицій забезпечення високого рівня дохідності капіталу, який використовується з цією метою.

Зміст функції фінансового забезпечення процесів інвестуван­ня полягає у створенні фінансовим ринком умов для залучення (концентрації) підприємцем фінансових ресурсів, потрібних для розвитку виробничо-торгового процесу. Процес залучення фі­нансових ресурсів містить у собі як накопичення капіталу, так і взяття його у борг (позика) чи в найм (селенг).

Сутність функції впливу на грошовий обіг зводиться до створення фінансовим ринком умов для невпинного переміщен­ня грошей у процесі здійснення різноманітних платежів і регулю­вання обсягу грошової маси в обігу. Через цю функцію здійснюєть­ся реалізація на фінансовому ринку грошової політики держави. Від усталеності грошового обігу залежить стабільність фінан­сового ринку. 1.2.

Структура фінансового ринку

На фінансовому ринку має місце постійне акумулювання, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів від одних суб'єк­тів ринку до інших. Ці процеси здійснюються шляхом прямо­го та непрямого фінансування. При прямому фінансуванні інвестори самостійно визначають сферу прикладання тимчасо­во вільного капіталу, беруть на себе значну частину ризиків та супутніх витрат, пов'язаних з оцінюванням інвестиційних якостей фінансових активів та місця їх емітентів на ринку ка­піталів. У межах прямого фінансування виокремлюють дві підгрупи: через акціонування та через отримання позики. При акціонуванні юридична особа отримує грошові кошти в обмін на надання прав дольової участі у праві власності (наприклад, розміщення серед інвесторів емітованих простих акцій). У друго­му випадку власник заощаджень здійснює їх обмін на зобов'я­зання виплатити ці гроші в майбутньому з обумовленим відсотком, при цьому права власності на майно або його частину кредитор не набуває (наприклад, це емісія облігацій).

Непряме фінансування передбачає участь фінансових посеред­ників, які забезпечують переміщення фінансових ресурсів від влас­ників до суб'єктів ринку, які мають у них потребу, знижують ризики

та витрати, пов'язані з інвестуванням коштів. Непряме фінансуван­ня відіграє провідну роль на фінансовому ринку.

Інакше кажучи, фінансовий ринок являє собою сукупність каналів, по яких грошові кошти перетікають від власників ін­вестиційних ресурсів до тих, хто їх потребує. Таке переливан­ня коштів здійснюється за допомогою фінансових інструментів (фінансових активів).

Основними характеристиками фінансового активу є термін обігу, ліквідність, дохідність, ризикованість, податковий ста­тус тощо. Перераховані характеристики притаманні тією чи іншою мірою всім фінансовим активам. Разом з тим кожен вид фінансового активу має певні особливості обігу, що й зумовлює функціональну структуру фінансового ринку (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Функціональна структура фінансового ринку

Фінансовий ринок за функціональною структурою скла­дається з ринку інструментів власності, об'єктом купівлі-продажу на якому є титули власності (акції); ринку боргових фінансових інструментів, який, у свою чергу, поділяється на

ринок боргових зобов'язань і ринок кредитів; ринку грошей, який містить міжбанківський, обліковий і валютні ринки.

Розглядаючи ринок боргових фінансових інструментів, варто зауважити, що аналогом поняття «боргові зобов'язання» є позика і позичка. Позика — відносини з приводу надання коштів у тимчасове користування, коли позичальник бере на себе зобов'язання повернути у встановлений термін основну су­му боргу та відсотки за ним. Ці відносини, зазвичай, оформлю­ються цінним папером, наприклад, облігацією. Ціною інвесто­ваних коштів у такому разі виступає відсоткова ставка, яка формується на ринку цінних паперів. Інвестування коштів при цьому може здійснюватися каналами прямого фінансування або опосередковано за участю фінансових посередників. По­зичка — це спосіб опосередкованого фінансування, за якого кредитні установи акумулюють тимчасово вільні кошти суб'єктів господарювання і надають їх від свого імені у тимчасове корис­тування на засадах зворотності, платності. Оформляють ці відносини кредитним договором, який не обертається на ринку як самостійний інструмент. Позичка являє собою кредит тільки у грошовій формі. Ціною грошей при відносинах позички вис­тупає банківський відсоток. Однак позика і позичка є двома формами руху одного і того самого капіталу — борговими фі­нансовими інструментами.

Ринок інструментів позики або боргових зобов'язань і ринок інструментів власності в сукупності становлять фондовий ринок (ринок цінних паперів). Цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їх похідних.

Грошовий ринок — це сектор короткострокових фінансових активів, пов'язаний із готівковими коштами та аналогічними платіжними засобами. На грошовому ринку обертаються на­дійні короткострокові фінансові інструменти.

Структуру цього ринку можна представити таким чином.

Міжбанківський ринок — це частина грошового ринку, на якому тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ за­лучаються і розміщуються банками між собою. Міжбанківсь­кий ринок є об'єктом державного регулювання, через нього Державні органи мають можливість впливати на діяльність ко­мерційних банків і стан грошово-кредитної і валютної систем країни.

Обліковий ринок —- частина грошового ринку, де коротко­строкові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними

інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення здебільшого до одного року. На цьому ринку основними інструментами є казначейські векселі, депозит­ні сертифікати, чеки та інші види короткострокових зобов'язань.

Валютний ринок — це частина грошового ринку, пов'язана з обслуговуванням міжнародного платіжного обороту. Його іс­нування значною мірою зумовлено потребою оплатити грошові зобов'язання резидентів та нерезидентів. Специфіка міжна­родних розрахунків полягає у відсутності загальноприйнятого для всіх країн платіжного засобу. З огляду на це, важливою умовою розрахунків по зовнішньоекономічних операціях є об­мін однієї валюти на іншу у формі купівлі або продажу інозем­ної валюти платником чи продавцем. За допомогою механізму валютного ринку встановлюються правові й економічні вза­ємовідносини між продавцями і покупцями валют.

У різних країнах валютні операції можуть здійснювати різні суб'єкти: фізичні та юридичні особи, у тому числі інозем­ці, уряди різних країн.

На валютному ринку всі види операцій поділяють на два ви­ди: поточні операції та операції з капіталом.

Ринок поточних операцій — це сектор валютного ринку, де купують і продають валюту окремі особи або уряди. Це інозем­ці, які хочуть імпортувати національні товари, іноземні турис­ти, іноземні уряди для утримання посольств, консульств, іно­земні фірми з метою переправити національну валюту до своїх країн.

Ринок операцій із капіталом містить такі статті витрат:

а) на будівництво або придбання обладнання, підприємств в іншій країні — прямі інвестиції;

б) на купівлю цінних паперів інших країн — портфельні ін­вестиції.

Усі сегменти фінансового ринку тісно пов'язані між собою. Найменші зміни на одному з ринків зумовлюють зміни на ін­ших. Так, продаж Центральним банком державних облігацій (операції на ринку цінних паперів) призводить до звуження грошової бази, що робить гроші дорожчими, і, у свою чергу, зу­мовлює підвищення відсоткових ставок за кредитами.

На фінансовому ринку взаємодіють різні учасники та посе­редники операцій. У зв'язку з цим доцільно розглянути інсти-туціональну структуру фінансових ринків (рис. 1.2)

Рис. 1.2. Інституціональна структура фінансових ринків [58, С. 28]