Інші види похідних фінансових інструментів

На валютно-грошових ринках дуже поширені позабіржові похідні фінансові інструменти. Позабіржових ринок з метою управління ризиками пропонує значно ширший набір засобів, ніж біржові похідні інструменти.

Переваги позабіржових інструментів полягають у такому: — можуть бути сконструйовані будь-які інструменти, що задовольняють вимоги клієнта;

— дюрація (термін дії) портфеля, сформованого з позабіржових фінансових інструментів, може бути довшою, з три­валістю термінів до кількох років (на товарних ринках трапляються інструменти з дюрацією до трьох років);

— відсутні щоденні вимоги щодо варіаційної маржі;

—відсутні позиційні ліміти та обмеження на частку ринку.

Разом з тим існують і певні недоліки позабіржових фінансо­вих інструментів, основними з яких є складнощі, пов'язані із закриттям позиції, оскільки такі інструменти розробляють спе­ціально відповідно до вимог конкретного клієнта.

Позабіржові похідні фінансові інструменти можуть бути сконструйовані різними способами. При цьому існують кілька стандартних інструментів, які використовують найчастіше, зокрема товарний свопта, своп-опціони.

Початкова мета товарного свопу — розподілення цінового ризи­ку між клієнтом і фінансовим посередником. Товарний своп — обмін фіксованих платежів на плаваючі платежі, величина яких обумовлена ціною певного товару (наприклад, золота, нафти).

Своп-опціон — фінансовий інструмент, що є похідним від свопа і має певні риси опціону. Покупець своп-опціону придба-ває право вступити у своп у визначений момент (або через певні часові періоди) на жорстко фіксованих умовах.

Існує кілька різновидів своп-опціонів. Наведемо їх.

Своп-опціон на середнє значення, або азійський своп опціон (average rate swaptions or asian swaptions), який базований на середній ціні товару за певний проміжок часу. Цей інструмент підвищує захищеність клієнта від різких одноденних коливань ціни, зумовлених короткостроковою кон'юнктурою ринку.

Корзинный своп-опціон (basket swaptions), в основу якого покладено ціну комбінованого кошика, що складається з набо­ру товарів. Кожен товар, який входить до кошика, має свою значущість відповідно до запитів клієнтів, що дає їм змогу уп­равляти ризиками, зумовленими зміною цін кількох товарів, за допомогою одного інструмента.

Опціони на опціони (compound options) — надають покуп­цеві право, але не обов'язок, придбати звичайний (базовий) оп­ціон, який покладено в основу угоди, на пізніший термін.

Позабіржові похідні інструменти, які пропонують брокери, стали одним із найзручніших способів управління ціновими ризиками. Спочатку позабіржові фінансові інструменти обер­талися на валютному і грошовому ринках і лише недавно по­ширилися на товарний сектор. Можна зробити припущення,що найближчим часом частка позабіржових похідних інстру­ментів суттєво зросте в загальному обороті фондового ринку.

Останнім часом на фінансових ринках з'явилися нові про­дукти, пов'язані з процесом сек'ютиризації, тобто оформлення заборгованості за допомогою випуску різних боргових цінних паперів або інших цінних паперів. Оборот цих інструментів на фінансових ринках дає змогу частково або повністю переклас­ти кредитний ризик на покупців цих паперів. Разом з тим, купуючи цінні папери інших емітентів (наприклад, паї взаємних фондів), банки беруть на себе частину кредитних ризиків ін­ших суб'єктів господарювання. Таким чином, у результаті ру­ху капіталу відбувається своєрідне перерозподілення ризиків між різними фінансовими установами, що певною мірою обтя­жує баланси багатьох банків.

Для коригування цих недоліків з середини 90-х років банки ста­ли використовувати нові похідні фінансові інструменти, зокрема кредитні деривативи, які надають можливість управляти ризика­ми партнерства, пов'язаними з фінансовими активами — з креди­тами, з цінними паперами, із забалансовими контрактами.

Кредитні деривативи — контракти типу своп або опціон, які широко використовують на ринках цінних паперів. Базови­ми активами, які покладено в основу кредитних деривативів, є боргові зобов'язання, що перебувають в обороті (цінні папери), банківські кошики, корзини однорідних банківських позик тощо.

Контракти з кредитними деривативами передбачають, що покупець компенсує продавцеві частину втрат, пов'язаних із такими подіями, як банкрутство емітента відповідного цінного паперу, зниження рейтингу цінного паперу, перенесення дати чого погашення тощо.

Наразі використовують три типи кредитних деривативів:

1) total return swaps — контракт на сумарний річний дохід від того чи іншого фінансового активу, виражений у від­сотках. При цьому за орієнтовну здебільшого приймаєть­ся рівень прибутковості активу за ставкою LIBOR;

2) default swaps (або event swaps) — контракт, згідно з яким покупець, який сплачує премію емітентові, отримує ком­пенсацію у разі настання події, що призводить до підви­щення рівня ризику відповідного активу;

3) credit spread — контракт, який укладають у вигляді своп-угоди і гарантує виплату різниці між прибутком від во­лодінням певним активом і доходом, який забезпечує базовий актив (найчастіше як базовий актив розгляда­ють державні облігації).

Використання кредитних деривативів надає змогу банкам від­мовитися від таких традиційних методів управління ризиками партнерства, як попереднє оцінювання рівня ризику, встанов­лення ліміту ризику для кожного партнера, диверсифікація ризиків, формування страхових резервів тощо. Так, банк може продовжувати надавати позики понад встановлені ліміти, як­що зможе знайти партнера на укладання контракту з кредит­ними деривативами. Вартість такої операції входить у почат­кову суму кредиту.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 3