Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Грошовий і валютний ринки. Фондова біржа і біржова торгівля
Тема 7. ГРОШОВИЙ РИНОК І РИНОК БАНКІВСЬКИХ ПОЗИЧОК 7.1. Сутність і особливості функціонування грошового ринку. 7.2. Інструменти грошового ринку. 7.3. Попит і пропозиція на грошовому ринку. 7.4. Складові грошового ринку. 7.1. Сутність і особливості функціонування грошового ринку Грошовий ринок — це особливий сегмент фінансового ринку, на якому здійснюється купівля-продаж специфічного товару — грошей. На грошовому ринку, як і на будь-якому іншому ринку, ціна грошей як товару формується під впливом попиту і пропозиції на них. Гроші є абсолютно ліквідним товаром, що й зумовлює специфіку їхнього переміщення між суб'єктами грошового ринку, а також усіх інструментів і механізму функціонування цього ринку. Традиційні поняття «продаж» і «купівля», які склалися на товарних ринках, неприйнятні для грошового ринку. Та й гроші виступають тут зовсім в іншому статусі, ніж на товарних ринках. Особливості операцій купівлі-продажу на грошовому ринку виявляються передусім у тому, що власник грошей (продавець), передаючи їх своєму контрагентові, не втрачає права власності на відповідну суму грошей (а лише право розпоряджатися ними) і може повернути їх у своє розпорядження на заздалегідь визначених умовах. Більше того, у момент передання грошей контрагенту продавець не одержує їхнього реального еквівалента, тобто продаж грошей не є еквівалентною операцією, як на товарних ринках. Відповідно покупець грошей не одержує на них права власності, а лише право розпорядження ними, і, до того ж, тимчасово, на певний період. Тому покупець грошей не відчужує на користь продавця еквівалентну суму вартості у товарній формі. Принципово змінюються статус грошей і цілі їх купівлі-про-дажу на грошовому ринку. Із допоміжного засобу обігу товарів на товарних ринках гроші перетворюються тут на визначальний об'єкт ринкових відносин, у їх самоціль. На грошовому ринку власник грошей воліє передати їх у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на реальне благо, а покупець воліє одержати їх у своє розпорядження на таких самих засадах. Тому на цьому ринку вартість переміщується між його суб'єктами лише у грошовій формі, в односторонньому порядку, з поверненням до власника. А метою такого переміщення грошей стає одержання додаткового доходу, а не купівля-продаж товарної вартості. Продавець грошей прагне одержати додатковий дохід, що називається відсотком (відсотковим доходом), як плату за тимчасову відмову від користування цими грошима і пере-дання цього права іншій особі. Покупець грошей має намір одержати додатковий дохід від розширення виробничої чи комерційної діяльності, використавши отриману у своє розпорядження додаткову суму грошей.
Завдяки вказаним особливостям грошового ринку продаж грошей тут виступає у формі передання цих грошей їхніми власниками своїм контрагентам у тимчасове користування в обмін на такі інструменти, які надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші, відновити право розпорядження ними й одержати відсотковий дохід. Відповідно купівля грошей є формою одержання суб'єктами ринку у своє розпорядження певної суми грошей в обмін на вказані інструменти, які прийнято називати фінансовими. Такий механізм купівлі-продажу грошей зумовлює важливу роль фінансових інструментів у функціонуванні грошового ринку. Вони покликані забезпечити на цьому ринку рух визначального об'єкта — грошей. Із цього погляду роль зазначених інструментів аналогічна ролі грошей на товарних ринках. Умовний характер має і ціна на грошовому ринку. Ціна грошей має форму відсотка (відсоткового доходу) на позичені чи залучені кошти, що істотно відрізняє її від звичайної ціни на товарних ринках. Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку містять у собі куплені (позичені чи залучені) гроші, а їхньою споживною вартістю — здатністю приносити покупцеві додатковий дохід чи блага, потрібні для задоволення особистих чи виробничих потреб. Чим більшою буде ця здатність і чим довше покупець користуватиметься одержаними грошима, тим більшою буде сума його відсоткових платежів. Ще складніші форми прояву на грошовому ринку мають попит на гроші та їхня пропозиція. Незважаючи на істотні відмінності основних елементів грошового і товарного ринків, механізми їхньої взаємодії, зокрема попиту, пропозиції і ціни на кожному з цих ринків однакові. На грошовому ринку, як і на товарному, діють сили попиту і пропозиції, а механізм їх урівноваження забезпечує стабільність відсотка як ціни грошей. Це й дало підстави назвати грошовим ринком ту специфічну сферу грошових відносин, де здійснюється переливання грошових коштів на безеквівалент-ній, але зворотній основі.
Для розуміння сутності грошового ринку важливе значення має визначення його суб'єктів. Суб'єктами цього ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей. Усі ці операції можна розділити на три групи: з продажу грошей, із купівлі грошей і посередницькі. В операціях із продажу грошей беруть участь сімейні господарства, фірми і структури державного управління, в операціях із купівлі грошей — ті самі економічні суб'єкти. У посередницьких операціях ключовими суб'єктами є так звані фінансові посередники — банки, інвестиційні та фінансові компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо [7, С. 108]. Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів. Основними позичальниками є суб'єкти підприємницької діяльності та держава. У домашніх господарств, у зв'язку з тим, що вони, як правило, витрачають менше, ніж отримують доходів, з'являються заощадження. Найпоширенішою формою заощаджень є нагромадження у вигляді готівки, вклади в банки або придбання цінних паперів. Джерелами ресурсів на грошовому ринку є кошти, залучені банківською системою. В економічній літературі немає єдиної думки щодо тлумачення сутності поняття «грошовий ринок». Так, економісти радянського періоду розвитку економічної думки вважали, що грошовий ринок — це ринок позикових капіталів або ринок короткострокових фінансових активів [61, С. 356; 69, С. 407]. У зарубіжній спеціальній літературі грошовий ринок ототожнюють з фінансовим ринком [22, С. 75; 65, С. 280-284]. Тієї самої думки притримується ряд українських учених. Проте, якої б думки не притримувалися вчені-економісти, усі вони вважають, що грошовий ринок оперує короткостроковими фінансовими інструментами. Інструменти грошового ринку За своїм характером усі інструменти грошового ринку є певними зобов'язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов'язання їх можна поділити на неборгові і боргові. До неборгових належать зобов'язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не лише право власності на них, а й певною мірою право розпорядження ними. Такі зобов'язання мають форму акцій. До цієї групи можна віднести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад, страхові). До боргових належать усі зобов'язання, за якими покупець грошей зобов'язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити за нею дохід. Такими зобов'язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей із переданням права розпоряджатися ними на певний строк. Щоб відновити це право за продавцем грошей, потрібно повернути відповідну суму грошей в його розпорядження (готівкою чи перерахуванням на його поточний рахунок) з одночасним погашенням боргового зобов'язання.
Боргові зобов'язання як інструменти грошового ринку, у свою чергу, можна поділити на кілька видів залежно від міри й умов передання продавцем покупцеві прав розпорядження відповідними сумами грошей. Отже, це: — депозитні зобов'язання, за якими продавці передають гроші у повне розпорядження покупцям за умови їх повернення (з визначенням чи без визначення його терміну) — позичкові зобов'язання, за якими продавці, передаючи гро Основними інструментами грошового ринку є казначейські зобов'язання, депозитні сертифікати, векселі, банківські акцепти та інші грошові сурогати. Грошові сурогати — це будь-які документи у вигляді грошових знаків, які відрізняються від грошової одиниці держави, випущені в обіг не Центральним банком і виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті. Казначейські зобов'язання — боргові цінні папери на пред'явника, які використовують для покриття поточних видатків держбюджету. Вони засвідчують внесення їхніми власниками коштів до бюджету, надають право на отримання фіксованого доходу або інші майнові права відповідно до умов їх випуску, розміщуються винятково на добровільних засадах серед населення. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається Міністерством фінансів України із зазначенням умов їхнього випуску. Порядок визначення ціни продажу казначейських зобов'язань встановлює Міністерство фінансів України, виходячи з часу їх придбання. Депозитний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових ресурсів, яке свідчить про право вкладника на отримання депозиту (внеску). Депозитні сертифікати бувають терміновими і до запитання. Здебільшого депозитні сертифікати випускають на великі суми.
Вексель — це письмове зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, яка дає право її власнику (векселедержателю) отримати в певний строк зазначену суму від платника коштів (векселедавця). За допомогою векселя оформляють відстрочку платежу на встановлений термін. Векселі різняться за емітентами, угодами, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій особі, формою пред'явлення та за іншими ознаками. За емітентами векселі поділяють на казначейські і приватні. Казначейські векселі випускають з метою покриття касового розриву під час виконання державного бюджету. Вони можуть використовуватися для здійснення розрахунків, зарахування сплати податків до державного бюджету, як застава для забезпечення інших платежів і кредитів. Векселедавцем і, відповідно, платником за казначейськими векселями є Головне Управління Державного казначейства. Такі векселі видаються на пред'явника з терміном сплати до одного року. Приватні векселі емітують підприємства, фінансові групи, банківські установи. Залежно від того, яку угоду обслуговують векселі, вони поділяються на фінансові та комерційні (товарні). Товарний (комерційний) вексель — це гарантійне зобов'язання боржника здійснити платіж постачальникові зазначеної суми в установлений термін за поставлену у кредит продукцію, товари, виконані роботи або надані послуги, що забезпечує повноту і своєчасність погашення дебіторської і кредиторської заборгованостей. Товарні векселі іноді називають купівельними (це зумовлено тим, що вони виникли на базі повторного обороту). Комерційні векселі, на відміну від паперових грошей, видаються переважно під товарні потоки, в обігу перебувають визначений час, мають жорсткий механізм вилучення з обігу і погашення. Фінансові векселі — це грошові зобов'язання, які не пов'язані з купівлею-продажем. Формалізація грошового зобов'язання фінансовим векселем є способом додаткового забезпечення своєчасного і точного його виконання з метою захисту прав кредиторів. Вони обслуговують такі основні операції: — перерахування податкових платежів до бюджету; — отримання бюджетного фінансування; — отримання банківського кредиту в негрошовій формі. банківським. Разом з тим банківський вексель може за своєю суттю бути фінансовим (у разі видачі векселя банком як депозитного інструменту з метою залучення грошових коштів) і товарним (якщо банк оформляє вексельний кредит). Банківський вексель — це короткострокове боргове зобов'язання, яке надає його власникові право отримати вказану суму у встановлений термін. Він засвідчує, що підприємство або інший клієнт внесли до банку суму, вказану у векселі, а банк зобов'язується погасити його в певний строк. Банківський вексель допомагає банкам акумулювати грошові кошти, а векселедержателям — отримувати прибуток. Банківський вексель у будь-який час може бути використаний як засіб платежу або як заставу. Банківські векселі випускають в обіг згідно з чинним законодавством усіма банківськими установами на умовах, які визначені нормативними документами і правлінням конкретного банку на термін від одного тижня до одного року. Банківський вексель виконує функцію термінового депозиту і є засобом накопичення.
Векселі, походження яких не пов'язано з реальним переміщенням ні товарних, ні грошових цінностей, називають фіктивним. До таких векселів належать дружні, бронзові (дуті) та зустрічні векселі. Дружній вексель виникає тоді, коли підприємство є кредитоспроможним і «по дружбі» виписує вексель іншому, який має фінансові проблеми з метою одержання останнім грошової суми в банку шляхом урахування або застави цього векселя. Якщо партнер, у свою чергу, виписує дружній вексель з метою гарантії оплати, то такий вексель називають зустрічним. Векселі, видані фіктивними або некредитоспроможними фірмами, є бронзовими, або дутими. Вексель виконує дві функції: є інструментом кредиту та інструментом грошових розрахунків. Обіг векселів регулюється особливими нормами вексельного права. Банківський акцепт — це форма короткострокового банківського фінансування, за якого банк бере на себе відповідальність за своєчасну оплату переказного векселя у разі фінансових труднощів у векселедавця. Тобто банківський акцепт — це згода банку на оплату платіжних документів, форма гарантії їхньої оплати. Він оформлюється банком-акцептантом у вигляді відповідного напису. Банківські акцепти — це акцептовані комерційними банками тратти з терміном оплати до 180 днів. Акцепт — це підтвердження платником згоди на оплату за вказаним документом. Об'єктом купівлі-продажу на ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Економічні агенти купують гроші як капітал, проте специфіка цього процесу полягає в тому, що вони фактично беруть гроші у борг із виплатою відсотка. Таким чином, ціною товару, який продається і купується на грошовому ринку, тобто грошей, є відсоток на позичені кошти. Ставка відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть в собі позичені гроші, а їхньою споживчою вартістю — здатністю надавати позичальнику потрібні блага. З огляду на це, величина відсоткового платежу залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії. На грошовому ринку розрізняють кілька видів відсотків: облігаційний, банківський, обліковий, міжбанківський тощо. Облігаційний відсоток — це норма доходу, встановлена за цінними паперами. Він має забезпечити зацікавленість інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери. Для цього відсоток повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні мають вищу ліквідність, ніж цінні папери. Банківський відсоток — узагальнена назва відсотків за операціями банків. Депозитний відсоток — норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за їхніми вкладами-депозитами. Позиковий відсоток — норма доходу, яку стягує банк з позичальників за користування позиченими коштами. Ставки позикового відсотка повинні бути вищими за ставки депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці у ставках банки одержують дохід, який називається маржею, і формують у такий спосіб свій прибуток. Рівень ставок (облігаційної та депозитної) є найвідчутні-шим стимулятором пропозиції грошей на ринку. Наслідки зміни ставки відсотка різні і впливають як на грошову сферу, так і реальну економіку: виробництво, інвестиційну сферу, сферу обігу тощо. Зміни ставки відсотка впливають на попит на грошовому ринку: при зростанні ставки попит зменшується, а при зниженні — збільшується. Оскільки пропозиція грошей автоматично не призводить до зміни ставки, на ринку порушується рівновага: при підвищенні ставки виникає надлишок грошей, що загрожує інфляцією, а при й зниженні ставки — нестача грошей, що загрожує дефляцією. Дефляція — стан економіки, який характеризується процесами стримування збільшення грошової маси в обігу шляхом вилучення з обігу частини платіжних засобів. Ці процеси є протилежними тим, які відбуваються в умовах інфляції. За цих обставин виникає потреба в державному контролі за рухом відсоткових ставок. І навіть більше: рівень відсотка стає об'єктом державного регулювання, а відсоткова політика Центрального банку країни — важливим інструментом грошово-кредитного регулювання. Тому особливе місце належить ставці облікового відсотка, що встановлюється Центральним банком на основі реального вивчення стану грошового ринку. Вона є своєрідним барометром цього ринку й орієнтиром для визначення відсоткових ставок з усіх інших видів операцій на грошовому ринку. Обліковий відсоток є нормою доходу, яку Центральний банк стягує з комерційних банків за позики, видані під заставу комерційних векселів. При визначенні рівня облікової ставки Національний банк України орієнтується й на інші фактори, що впливають на формування розміру облікової ставки, а саме: — на обсяг грошової маси в обігу та швидкість обертання грошей; — структуру кредитної емісії Національного банку; — відсоткові ставки комерційних банків за кредитами та депозитами; — структуру залучених коштів комерційних банків (співвідношення строкових депозитів та коштів до запитання); — валютний курс національної грошової одиниці та деваль-ваційні очікування в економіці; — дохідність за операціями з цінними паперами на відкри тому ринку тощо. Зміна облікової ставки спричинює зміни всіх відсоткових ставок грошового ринку. Використання облікової ставки Центральним банком при видачі позик комерційним банкам, тобто на самому початку надходження грошей в обіг, перетворює її в офіційний норматив ціни грошей, на який орієнтуються всі суб'єкти грошового ринку. Тому рух ринкових ставок з усіх видів відсотка певною мірою повторює рух ставки облікового відсотка, проте повністю з ним не збігається [58, С. 146—147]. Національний банк шляхом регулювання попиту і пропозиції на позикові кошти здійснює грошово-кредитне регулювання економіки. Грошово-кредитна політика Національного банку залежно від стану економіки проводиться у формі або кредитної експансії, або кредитної рестрикції. Кредитна експансія здійснюється в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку за допомогою «дешевих грошей». НБУ проводить політику кредитної експансії через зниження облікової ставки, що сприяє зростанню обсягів кредитування, а тим самим і зростанню обсягів інвестування. Політику кредитної рестрикції проводять з метою стримування інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресурсів призводить до того, що інвестори здійснюють вкладення лише в найприбутковіші проекти, а також сприяє залученню коштів на депозити у фінансово-кредитних установах. Особливе місце займає ставка Європейського Центрального Банку (ЄЦБ) — Euribor. Euribor — це міжбанківський відсоток, за яким один першокласний банк надає міжбанківські термінові кредити (від одного тижня) в євро іншому першокласному банку в Єврозоні. Розрахунки проводяться з 1999 р. станом на 11-ту годину за брюссельським часом. За основу взяли дані по 50 першокласних банках Європи, які мають найвищий рівень кредитоспроможності та найбільший обсяг операцій на грошовому ринку. Ставка ЄЦБ визначає ціну грошей у межах Євросоюзу на основі діяльності трьох тисяч банків у 15 державах-членах Євросоюзу, Норвегії, Швейцарії та Асоціації фінансових ринків, розраховують на термін від 1 до 12 місяців. На основі цього показника визначають відсоток за банківськими кредитами юридичним особам в Єврозоні та за ії межами. Ставка Eunbor — це основний індикатор фінансового ринку. Вона повторює динаміку ставки рефінансування та забезпечує підтримку ліквідності грошової системи. Однотижнева ставка є чутливою до поточних змін фінансового ринку, а річна — віддзеркалює прогнозні очікування ринку в майбутньому. На рівень ставки Euribor впливає насамперед цінова стабільність у країнах Єврозони. З 1999 р. вона коливалася від 2,5 до 4,75%. В Україні вплив ставки Euribor враховують поки що лише під час отримання юридичними особами кредиту в евро, а також під час укладання зовнішньоекономічних контрактів [21, С. 53]. Роль відсотка в реалізації банківської політики та в банківській конкуренції досить суттєва. Відсоток є важливим чинником консолідації банків у цілісну систему. Правильне використання цього інструмента дає можливість забезпечити ефективне функціонування банківської системи. Відсоткові ставки грошового ринку пов'язані зі ставками інших секторів фінансового ринку, а обліковий відсоток Центрального банку, ставка за казначейськими векселями, міжбан-ківські ставки за одноденними позиками («добові гроші») є базисними для всієї системи відсоткових ставок.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-27; просмотров: 261; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.135.190.101 (0.031 с.) |