Тема 9. Фондова біржа і біржові операції 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 9. Фондова біржа і біржові операції



9.1. Історія розвитку фондових бірж, їхні види та основи орга­
нізації.

9.2. Операційний механізм біржової торгівлі.

9.3. Види біржових угод та їх основні характеристики.

9.1. Історія розвитку фондових бірж, їхні види та основи організації

Біржа як класичний інститут ринкової економіки, який формує оптовий ринок товарів, має організаційну, економічну і юридичну (правову) основи. Вона являє собою добре обладна­не «ринкове місце», надане в розпорядження професіоналів біржової торгівлі — брокерів і дилерів.

З економічної точки зору, біржа — це організований у визна­ченому місці, який діє регулярно за встановленими правилами, оптовий ринок, на якому відбуваються торгівля цінними папе­рами, оптова торгівля товарами за зразками і стандартами або контрактами на їх постачання в майбутньому, а також валютою і рідкоземельними металами за цінами, офіційно встановлени­ми на основі попиту та пропозиції. Біржа є юридичною особою, яка володіє відособленим майном, має власні майнові й немай-нові права та обов'язки. Вона може від свого імені укладати до­говори та інші угоди, бути позивачем і відповідачем у суді, дер­жавному арбітражі, третейському (арбітражному) суді.

Виникнення фондових бірж відносять до XVI-XVII ст., які характеризуються первісним нагромадженням капіталу і поя­вою акціонерних товариств. Першою біржею, на якій поряд із товарними операціями здійснювалася торгівля цінними папера­ми, вважається біржа, організована в Антверпені 1531 р. Але ця біржа проіснувала недовго і була закрита наприкінці XVI ст.

Найстаршою фондовою біржею світу, яка існує й понині, є Амстердамська фондова біржа (1611 p.). Ця біржа була уні­версальною, тобто на ній укладалися угоди, пов'язані як з поста­чанням товару, так і з цінними паперами. Спочатку на ній прода­вали акції лише голландської Об'єднаної Ост-Індійської компанії, потім стали продавати облігації уряду Голландії й облігації, випу­щені адміністраціями міст для фінансування муніципальних витрат, а також акції закордонних акціонерних товариств. У середині XVIII ст. на Амстердамській біржі оберталося 44 види цінних паперів.У другій половит XVIII ст. почали виникати фондові біржі у Великобританії, що зумовлювалося потребою у залученні ка­піталу для великих компаній, створюваних у формі акціонер­них товариств. Першу спеціалізовану фондову біржу булу зас­новано в 1773 р. у Лондоні.

Розвиток промислового виробництва і потреба в акумуляції значних фінансових ресурсів для здійснення великомасштаб­них проектів при нестачі власних коштів у індивідуальних власників зумовили бурхливий розвиток фондових бірж.

Виникнення російських цінних паперів належить до 1769 p., коли в Амстердамі був розміщений перший випуск Російської державної позики. Уряд протягом 40 років залучав фінансові ресурси для поповнення скарбниці лише за рахунок зовнішніх позик. На внутрішньому російському ринку перші державні цінні папери були випущені в обіг лише 1809 р. Однак держав­ний борг за рахунок внутрішніх запозичень покривався лише на 10%, решту складали зовнішні позики. Найбільшою бір­жею, де велися операції з цінними паперами, була Санкт-Пе-тербурзька біржа.

В Україні фондові біржі почали діяти значно пізніше, ніж у Росії. Лише в 1796 р. було відкрито біржу в Одесі, а в 1834 р. — у Кременчуці. На території України діяло ще кілька бірж: у Києві (відкрита у 1869 p.), Харкові (відкрита у 1876 p.), Мико­лаєві (відкрита 1885 p.).

На Київській біржі проводилися операції з державними цін­ними паперами, акціями цукрових заводів, облігаціями приватних підприємств, векселями, заставними листами, золотом, сріблом. Специфічно київськими паперами, які постійно котирувалися на Київській біржі, були цінні папери міських кредитно-фінансо­вих закладів, місцевих машинобудівних і чавуноплавильних заводів. Протягом 90-х років у Києві сформувався вторинний ринок паперів цукрових заводів, промислових товариств і ко­мерційних банків. У 1907-1908 роках у зв'язку зі зростанням експорту цукру виникли специфічні цінні папери, пов'язані з правами на вивезення цукру, які мали риси строкових угод. У роки Першої світової війни діяльність бірж припинилася. У серпні 1914 р. була закрита також Київська біржа, проте у вересні вона відновила свою роботу неофіційно. Контракти укладалися на біржі навіть у 1916-1917 роках. Функціону­вання фондового ринку в імперії перервалося подіями 1917 p., а потім знову відновилося на деякий час у роки непу. Перші то­варні біржі виникли в1921р.,а1923р. при деяких з них були

відкриті фондові відділи, призначені для визначення курсу червінця і впорядкування валютних операцій державних орга­нів та кооперації. Згодом там почали розміщувати державні позики. У 1930 р. з ліквідацією багатоукладності в економіці, посиленням командно-адміністративної системи потреба в бір­жовій торгівлі відпала, і у країні ринок цінних паперів перер­вав своє існування на довгі роки.

Відновлення діяльності фондових бірж в Україні відбулося після проголошення нею незалежності. 29 жовтня 1991 р. була зареєстрована перша Українська фондова біржа (УФБ), а вже 2 січня 1992 р. розпочалася її практична діяльність, що стало початком відновлення національного ринку цінних паперів. Крім неї, нині на фондовому ринку цінних паперів проводять торги Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ), Українсь­ка міжбанківська валютна біржа (УМВБ), Донецька фондова біржа (ДФБ), Придніпровська фондова біржа (ПФБ), Українсь­ка міжнародна фондова біржа (УМФБ), Кримська фондова біржа (КФБ). Окрім бірж на організованому фондовому ринку України діють дві торговельно-інформаційні системи: «Перша фондова торговельна система» — «Технічний центр «ПФТС» та «Південноукраїнська торговельно-інформаційна систе­ма» — «Південь-Сервер» [58, С. 270].

Організація фондових бірж має на меті досягнення таких цілей:

— створення спеціалізованого місця, оснащеного технічни­ми засобами для проведення регулярних торговельних операцій;

— оцінювання якості цінних паперів емітентів і допуск до
біржової торгівлі лише високонадійних цінних паперів;

— ведення котирувань цінних паперів і встановлення рівно­важної ціни;

— створення організованого ринку цінних паперів, на яко­му дії учасників регулюються правилами і стандартами,встановленими біржею;

— забезпечення гарантій виконання угод за цінними папе­рами, постачання цінних паперів і взаємних розрахунків;

— забезпечення інформаційної відкритості і прозорості фондового ринку для всіх учасників.

За своєю організаційною структурою розрізняють два типи бірж:

— публічно-правові біржі;

— приватні біржі.

Публічно-правові біржі перебувають під контролем дер­жавних органів, які призначають провідних біржових праців­ників і контролюють їхню діяльність.

Прикладом країни, на фондовому ринку якої функціонують біржі лише публічно-правового характеру, може слугувати Франція, де всі біржи є державними.

Приватні біржі організовують у формі закритих акціонер­них товариств, асоціацій тощо. Їхніми учасниками стають ор­ганізації, які мають статус професійних учасників фондового ринку. Кожен засновник біржі є її членом, має торговельне місце на біржі. Виходячи з цього, число членів біржі обмежено.

У різних країнах пред'являють різні вимоги до членів бір­жі. Наприклад, членами Нью-Йоркської фондової біржі мо­жуть бути лише фізичні особи. Компанія може бути асоційова­ним членом біржі, якщо її співробітник має місце на біржі. У цьому зв'язку великі фінансові компанії купують місця на біржі для своїх співробітників, щоб бути асоційованим членом біржі. У разі звільнення співробітника він зобов'язаний посту­питися місцем іншому працівникові компанії. В інших краї­нах членами біржі можуть бути лише юридичні особи. Так, Лондонська фондова біржа від 1926 р. функціонує як приватна компанія, акціонерами якої можуть бути лише брокерсько-ди­лерські фірми, кожна з яких має по одному голосу. За таким самим принципом організована Токійська фондова біржа, чле­нами якої можуть бути лише інвестиційні інститути.

Залежно від ступеня розвитку фондового ринку, кількості цінних паперів, які перебувають в обороті, надходження зая­вок на купівлю і продаж, числа учасників торговельних опера­цій, динаміки змін цін застосовують різні способи проведення торгівлі цінними паперами.

Розрізняють два основні способи організації торгівлі цінни­ми паперами: простий і подвійний аукціон, кожен з яких має свої різновиди.

На фондовому ринку, який лише зароджується, коли число покупців і продавців невелике, а також за невеликої кількості пропонованих для продажу цінних паперів, торгівля відбува­ється за принципом простого аукціону. На розвинутих фондо­вих ринках торгівля цінними паперами здійснюється за прин­ципом подвійного аукціону.

Простий аукціон являє собою організацію торгівлі цінними паперами, за якої продавці і покупці проводять епізодичні угоди безпосередньо між собою. Він характеризується нерегу­лярністю проведення операцій і відсутністю розвинутої мережі

посередників при здійсненні торгівлі. Простий аукціон залеж­но від попиту та пропозиції може бути організований у вигляді:

— аукціону продавця;

— аукціону покупця;

— заочного аукціону.

Простий аукціон продавця передбачає наявність на ринку обмеженої кількості продавців, які пропонують для продажу цінні папери, і відносно великий попит з боку покупців, які конкурують між собою. Продавець пропонує для реалізації фі­нансовий актив, установлюючи стартову (початкову) ціну, нижче якої він не продасть цінні папери. Стартова ціна є нижньою межею вартості фінансових активів, від якої почи­наються торги. За наявності великого числа покупців рівень стартової ціни не має принципового значення, оскільки реаль­на ціна визначиться під час конкурентних торгів. У процесі проведення аукціону ціна постійно зростає в результаті конку­ренції між покупцями. Зрештою залишається один покупець, який запропонував максимальну ціну за пропонований пакет акцій. Угоду укладають між продавцем і переможцем аукціо­ну, який готовий заплатити найвищу ціну. Цей тип організації торгівлі дістав назву «англійський аукціон».

Простий аукціон покупця передбачає, що на ринку існує до­сить багато продавців за обмеженого числа покупців. У цьому разі покупець вибирає найкращу пропозицію з боку продавців, які змушені знижувати ціни, аби реалізувати фінансовий ак­тив. Така ситуація виникає на ринку, коли для реалізації про­понують акції підприємства, фінансовий стан якого не зовсім задовільний, і власники цінних паперів прагнуть від них позбу­тися. Аукціон проходить шляхом послідовного зниження про­давцем цін на акції. Переможцем стає той покупець, який пер­шим погодиться на пропоновану ціну. У світовій практиці, коли торги йдуть за принципом зниження цін на пропоновані цінні папери, називають «голландським аукціоном».

Однією з форм простого аукціону є організація закритого аукціону, за якого продавець повідомляє про продаж певної кількості цінних паперів протягом обмеженого часу. Покупці подають заявки на придбання цього активу, пропонуючи від­повідні ціни. Інвестори не мають інформації про загальну кіль­кість поданих заявок, пропонований іншими покупцями рівень цін і кількість цінних паперів, які воліють придбати інші учас­ники аукціону. У період проведення аукціону збираються заяв­ки, після чого інформація про кількість цінних паперів, на які

подані заявки, і рівні цін обробляється і повідомляється про­давцеві, який приймає рішення про прийнятний рівень ціни. Цінні папери придбавають інвестори, чиї пропозиції за ціною були вищі або дорівнювали ціні, яка влаштовувала продавця.

Найбільше поширення у світовій практиці дістала органі­зація торгівлі у формі подвійного аукціону, за якого йде одно­часна конкуренція як з боку продавців, так і з боку покупців. Подвійний аукціон може існувати лише за наявності на ринку великої кількості цінних паперів, які мають високий рівень ліквідності, значного числа учасників фондового ринку, заці­кавлених у проведенні операцій за даними цінним паперам, а також при існуванні добре організованої інфраструктури фон­дового ринку. У країнах з розвинутим фондовим ринком біржо­ва і позабіржова торгівля цінними паперами йде у формі под­війного аукціону. Організація торгівлі у цьому разі передбачає одночасне надходження заявок на покупку і продаж фінансо­вих активів за певними цінами. Перед організаторами торгівлі поставлено завдання максимального задоволення заявок, які надходять, за прийнятними для учасників торгів цінами і за­безпечення ефективного функціонування ринку.

Залежно від методів задоволення заявок учасників подвій­ний аукціон поділяється на безперервний і залповий (онкольний).

Залповий аукціон передбачає, що угоди укладають не постій­но, а з певною періодичністю. Заявки, які надходять протягом певного періоду часу, збирають, обробляють, а потім задо­вольняють.

Залповий аукціон застосовують за низької ліквідності рин­ку, коли угоди відбуваються нерегулярно, їхні обсяги невеликі при відносно великій різниці у цінах. Періодичність задово­лення заявок («проведення залпів») визначається ліквід­ністю ринку. За ліквідного ринку «залпи» провадять досить часто, за менш ліквідного — рідше.

Особливістю проведення залпового аукціону є визначення ціни аукціону, яка є єдиною для всіх учасників угоди.

При великих розмірах ринку розрахунок єдиної ціни і задо­волення заявок відбуваються досить часто. Наприклад, на Франкфуртській фондовій біржі, де торгівля йде за принципом залпового аукціону, за найбільш ліквідними акціями ціни онов­люються кожні 5-7 хвилин. За найменш ліквідними акціями задоволення заявок провадиться один раз протягом торговель­ної сесії. Якщо залпи відбуваються досить часто і зміна цін задо­волення заявок здійснюється швидко, то залповий аукціонпрактично наближається за механізмом функціонування до без­перервного аукціону.

Безперервний аукціон передбачає, що водночас здійснюється реєстрація цін на покупку і продаж цінних паперів, які висвічу­ють на електронному табло для огляду всіх учасників біржової торгівлі або заносять в книгу замовлень. У низці випадків аук­ціон провадять за принципом «юрби» (приміром, Лондонська Міжнародна біржа фінансових ф'ючерсів і опціонів), за яких брокери у спеціально відведених місцях за голосом укладають між собою угоди під контролем працівників біржі.

При безперервному аукціоні на електронному табло з кож­ного виду цінних паперів вказують найкращу ціну на продаж (мінімальна ціна) і найкращу ціну на покупку (максимальна ціна), а також час здійснення останньої угоди. Брокери, бача­чи дані про найкращі ціни, приймають рішення про покупку (продаж) цінних паперів, якщо ціни їх влаштовують, або про­понують свої ціни, які зменшують спред — різницю між ціною покупки і ціною продажу. Скажімо, якщо на табло з конкрет­ного виду цінного паперу зазначені котирування $ 83,00 на купівлю і $ 83,78 на продаж, а в брокера є «ринковий» наказ купити ці папери за найкращою ціною, то брокер може обрати такі варіанти дій:

— купити цінні папери за ціною $ 83,78, тому що це най­
краща ціна на поточний момент часу;

— зачекати, коли ціна на продаж знизиться, якщо він прог­
нозує зниження котирування;

— запропонувати ціну покупки вище за існуючу (напри­
клад, $ 83,40), тобто його ціна стає найкращою на покуп­
ку, і бажаючі продати цінні папери у першу чергу звер­
нуться саме до цього брокера.

За результатами торговельної сесії біржа публікує інформа­цію про кількість і обсяг угод з кожного виду цінних паперів, найкращих цінах на купівлю і на продаж цінних паперів протя­гом біржового дня, а також ціну відкриття (ціну на початку біржового дня) і ціну закриття (ціну на момент закриття біржі).



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-27; просмотров: 271; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.94.77.30 (0.025 с.)