Кубанських козаків, білорусів проводили активну боротьбу як з німецькими окупантами, так і з

Червоними партизанами. В листопаді 1943 р. за ініціативою УПА відбулася 1-ша конференція

Поневолених народів Сходу, яка виробила політичні і практично – організаційні заходи для

Зміцнення і поширення спільної боротьби проти окупантів. Ці підрозділи спільно з УПА

Проводили рейди в Крим, Кавказ, Білорусію, Литву, Польщу і Словаччину.

Багатонаціональним був і склад формувань червоних партизанів. Разом з українцями

Воювали білоруси, росіяни, поляки, італійці, євреї, французи, німці та представники інших

Народів.

Під час Другої світової війни український визвольний рух, прагнучи створити незалежну

Соборну національну державу, розпочав збройну боротьбу на два фронти – з гітлерівським

німецьким та сталінським великодержавним імперіалізмами. З`явився і третій фронт-проти

Армії Крайової і польської реакції. Еміграційний уряд Польщі у Лондоні та Армія Крайова

- 212 -

Прагнули зберегти в майбутньому своє панування на Західній Україні. Для досягнення цієї

мети на східних окраїнах була запланована акція “Буря”, яка призвела до кривавого конфлікту

Та збройної боротьби між УПА і АК. Незважаючи на зусилля УПА і численні переговори,

Порозуміння і союзу з Армією Крайовою проти спільних ворогів так і не було досягнуто.

Боротьба УПА в Закерзонськім краю була, з одного боку, революційною боротьбою із

Сталінською тоталітарною системою, а з другого – визвольною боротьбою проти польського

Гноблення і повернення українських земель у лоно України.

У липні 1943 р. розпочався рейд партизанського з`єднання С.Ковпака в Галичину.

Основним його завданням була широка диверсійна акція в глибокому тилу німців, з

Наступними рейдами червоних партизанів в Словаччину, Мадярщину. Німцям вдалося оточити

Ковпаківців в районі Делятина. Окрім запеклих боїв з гітлерівцями, сили яких переважали

Партизанів у десятки разів, ковпаківцям в Чорному лісі довелося вести бої з підрозділами УПА.

Наполовину розгромлені німцями і частинами УПА, партизани С.Ковпака змушені були

Повернутися на схід.

Неоднозначною є проблема створення і трагедія дивізії СС “Галичина”. Радянська

Історіографія писала про неї як про дивізію фашистську, що боролася також і проти

Партизанського руху і мирного населення. Яка ж справжня історія її створення і подальша

Доля? Чому протягом десятиліть після війни серед громадськості України побутувала думка,

Про те, що українські дивізійники – це фашисти, вбивці, погромщики, есесівці? Кому була

Вигідна така фальсифікація?

Німців, які прийшли в Україну в 1941 р., місцеве населення закономірно вважало

Спочатку за визволителів від радянської тиранії. Однак, після подій 30 червня 1941 р. німецькі

Окупанти перейшли до відкритої боротьби проти українського національно-визвольного руху.

Після поразки під Сталінградом Червона Армія наступала і всім стало зрозуміло, що німецькі

Фашисти програють війну. Тому українська громадськість Західної України в цей період

Прийшла до розуміння того, що війна може закінчитися тим, що Європа прийде на допомогу і

Зупинить навалу сталінського війська, що самій Україні для її незалежності потрібні будуть

свої збройні сили. Таке боєздатне військове з`єднання у складі німецького 13-го армійського

Корпусу вермахту розглядалося ОУН-УПА як зародок і кістяк майбутніх збройних сил

України.

Документи свідчать про те, що дивізія СС “Галичина” мала постійні зв`язки з УПА і

Підпільними групами націоналістичного підпілля. Крім того, з дивізії постійно переправлялася

Зброя до формувань УПА, в самій дивізії переховувались підпільники, коли за ними полювала

Німецька поліція. Саме формування дивізії СС “Галичина” розпочалося у квітні 1943 р. Німці

Не дозволяли називати її “українською”, тому що за німецьким законодавством Україна, як