Проти конкретних осіб, що цьому сприяли. Успішно застосовувалися такі методи боротьби, як

Політична пропаганда і терористичні акти. На сторінках періодичних видань, використовуючи

Мережу українських легальних організацій, пропагандисти ОУН розкривали антиукраїнську та

Антилюдяну суть московського більшовизму. Як доповнення до протестаційних акцій

Українських політичних партій відносно винищення населення Східної України внаслідок

штучно спланованого голодомору, ОУН вирішила здійснити замах на представника

радянського консульства у Львові. 22 жовтня 1933 р. студент Львівського університету 18-

Літній М.Лемик вбив представника Москви Майлова. Суд над оунівцем привернув увагу

Світової громадськості, засоби масової інформації широко висвітлювали цей вчинок, як

Бойовий протест українського народу перед світом проти поневолення більшовицькою

Москвою України й винищування її народу спланованим голодомором.

Жорстоко карала ОУН тих українців, які йшли на співпрацю з польською владою, т.зв.

“хрунів”, а також представників польської окупаційної влади, які безпосередньо проводили

Екзекуції над українцями. Найбільш відомою акцією стало вбивство міністра внутрішніх справ

Польщі Б.Пєрацького, який був винуватцем проведення “пацифікації” та засновником

Концтабору Береза Картузська. Організований С.Бандерою і М.Лебедем акт здійснив 15 червня

Р. у Варшаві Г.Мацейко. Вбивство було проведено досить успішно, виконавець так і не

Був схоплений. Поскільки замах був виконаний над одним з керівників уряду та саме в столиці

Польської держави, то це викликало широкий резонанс як в Україні, так і далеко за її межами.

В розкритті злочину полякам допомогли спецслужби Німеччини, Чехословаччини та СРСР,

Очевидно також налякані розмахом дії Організації Українських Націоналістів.

У процесі розслідування польська поліція викрила всю керівну верхівку ОУН на Західній

Україні. Слідство закінчилося двома великими судовими процесами у Варшаві /листопад 1935

– січень 1936 рр./ та у Львові /травень–червень 1936 р./ Різні терміни ув’язнення отримали 21

Оунівець: С.Бандера, М.Лебідь, Я.Карпинець, Б.Підгайний, М.Климишин, Д.Гнатківська,

К.Зарицька, Р.Шухевич та ін. Цих молодих українських патріотів /вік до 30 р./ обвинувачували,

в основному, в тероризмі і в тому, що не вміють цінити чуже життя. С.Бандери на це відповів:

“Ми вміємо цінити життя своє та іншим, але наша ідея вартує, щоб посвятити мільйони жертв

Для її реалізації. Міра нашої ідеї – це віддати своє життя та інших їй”.

Очевидно, що в середині 30-х рр. боротьба ОУН проти польської окупації Західної

України досягла свого апогею. З одного боку це вело до втрат, арештів багатьох членів

Організації, а з другого – сприяло популяризації ідеї націоналізму та поповнення рядів ОУН

Молоддю. Діячі Організації Українських Націоналістів йшли на самопожертву. Сучасник про

Них писав так: “Найкращі з найкращої частини Українського війська – цієї справжньої

Української гвардії – лицарський орден, що за головне своє завдання має підтримувати в

Українському народові за часів лихоліття дух військовості, дух активної боротьби за

Незалежність України, за її соборність, стояти на беззмінній почесній варті біля цього Духа, не

давати йому згаснути, заснути...”

Взаємовідносини між націоналістичним підпіллям та діячами українських партій і

Керівництвом УГКЦ загострюються, адже останні офіційно засуджували терористичні акти

- 195 -

ОУН. Незважаючи на це, проходить взаємний процес доповнення та об’єктивної підтримки

Двох політичних ліній Західної України, що сприяє залученню якнайширших народних мас до

Активної суспільно-політичної та громадської діяльності.

На думку діячів української “легальної опозиції” загострення українсько-польських

Відносин у майбутньому мало вести до компромісу та взаємних поступок з обох сторін. Також