Щодо юридичного боку справи, то в даному разі сталіну важко щось закинути. Все було

Продумано до найменших дрібниць. Час вступу військ був розрахований досить вдало. І, на

нашу думку, став історичним, оскільки такого шансу з`єднати території України і Білорусії без

Застереження світової політики ні в українського, ні в білоруського народу не було. Щодо

України, то “вперше за багато століть, – як підкреслює О.Субтельний, – українці з`єдналися в

Межах однієї держави”. Зрозуміло, що польська сторона виявила тривогу з приводу втрати

“східних кресів”. Проте, даючи оцінку діям радянської сторони, Д.Ллойд Джордж писав восени

Р. польському послу в Лондоні, що СРСР зайняв “території, які не є польськими і які були

силою захоплені Польщею після першої світової війни…Було б актом злочинного безумства

Поставити російське просування на одну дошку з просуванням Німеччини”. А 26 жовтня 1939

Р. міністр іноземних справ Англії Галіфакс заявив в Палаті Лордів, що “дії радянського уряду

Полягали в пересуненні російського кордону до лінії, яка по суті була кордоном

запропонованим під час версальської конференції... лордом Керзоном, який в той час був

Міністром іноземних справ”.

Справедливість цього кордону, що базувався на принципі національної належності

Території, була визнана на Ялтинській конференції 4–11 лютого 1945 р. голів урядів трьох

Великих держав СРСР, США і Англії.

Через п`ятдесят років Другий з`їзд народних депутатів СРСР дав вивірену оцінку діям

керівництва країни напередодні і на початку війни. З`їзд визнав юридично недійсними вказані

Радянсько-німецькі договори і протоколи.

Однак, справедливо відзначив тодішній народний депутат Д.В.Павличко, “визнання

Юридично недійсними відкритих і таємних радянсько-німецьких домовленостей 1939–1941

років не ставить під сумнів правомірність возз`єднання народу Західної України зі своїми

Братами на Сході й закономірність нового державного кордону між Україною і Польщею після

Другої світової війни, адже звершене відповідає історично справедливим сподіванням

Українського народу і принципу самовизначення націй”.

- 203 -

Подібне відноситься і до народу Західної Білорусії та його нового державного кордону з

Польщею.

Об`єднання України в 1939 р. мало під собою серйозні політичні підстави. Етапним на

Шляху до нього були дві події, що сталися у листопаді 1918 р.– проголошення у Львові молодої

Української держави, що дістала офіційну назву Західноукраїнська Народна Республіка, і

Проголошення 22 січня 1919 р. історичного Акту Злуки Української Народної Республіки і

Західноукраїнської Народної Республіки. Саме ці події продемонстрували перед усім світом

Незламну волю українства до незалежності і єдиної національної держави. І хоча тоді Польщі,

При допомозі іноземних держав, особливо Франції, вдалося здобути перемогу над ЗУНР,

Національно-визвольні змагання 1918–1919 рр. не пропали марно. Вони викликали новий рух

Українських мас за самовизначення і створення соборної незалежної держави.

Вересня 1939 р. між Радянським Союзом і Німеччиною був укладений договір про

Дружбу і кордони. Згідно з ним кордон між ними проходив по так званій лінії Керзона,

Визначеній і прийнятій Верховною Радою Антанти ще в 1919 р. Хоча значна частина території

Західноукраїнських земель і відійшла до Української РСР, проте давні українські землі

Холмщини, Підляшшя, Посяння, Лемківщини залишилися на німецькому боці і були включені

До складу так званого Генерал-губернаторства – територіальної одиниці, створеної

Гітлерівцями 12 жовтня 1939 р. з Варшавського (без північної частини), Краківського (без

Західної частини), Келецького, Люблінського і східної частини Лодзінського воєводств. На чолі

Генерал-губернаторства був поставлений Г.Франк.