Використовував у пропагандистських цілях, щоб показати світовій громадськості розвій

Національного життя в СРСР. Але ті, хто реально оцінювали обстановку в УРСР застерігали,

Що українізація є тільки певним тактичним ходом російських більшовиків, а насправді

Спрямована на ліквідацію національно-визвольного руху. Адже наступ українського

Національного відродження міг в перспективі призвести до відокремлення України від Росії.

Навіть комуністична, але вільна Україна була неприйнятною для Москви. Дальший хід подій

Це підтвердив в повній мірі.

Радянська Україна в умовах більшовицької тоталітарної системи. У 1925 р. в

Україну був направлений на посаду першого секретаря ЦК КП/б/У (1925–1928 рр.)

Л.Каганович із завданням розколоти націонал-комуністів та знищити опозицію режиму. Проти

цього призначення різко виступив О.Шумський, який згідно з принципами “коренізації”

Справедливо вимагав призначення на вищі посади в республіці українців. У результаті

лютнево-березневий 1927 р. пленум ЦК КП/б/У засудив т.зв. “націоналістичний ухил”

О.Шумського. Цю ухвалу змушені були підтримати М.Скрипник та частина українських

Комуністів. Внаслідок чого відбулася перша хвиля чисток, протягом 1926–1928 рр. з рядів

КП/б/У було виключено 36.300 членів, або 12.5% всього складу. Погромлено було також

Керівництво КПЗУ, яке підтримувало курс націонал-комуніста О.Шумського на захист

Суверенітету України.

У другій половині 20-х рр. в Україні почала утверджуватися більшовицька тоталітарна

Система. У 1927 р. вступив в дію новий Кримінальний кодекс, згідно з яким покарання можна

було отримати не за конкретний злочин, а за аналогією, тобто “у зв`язку із злочинним

Середовищем та попередньою злочинною діяльністю”. Вперше встановлювалася кримінальна

Відповідальність за приховання державного злочину. Кодекс встановлював межу віку

Кримінального покарання – 12 р. У наступні роки в законодавство внесли низку змін, в

Результаті яких воно ставало все більш жорстоким. Наприклад, позасудові органи. / т.зв.

“трійки”/ могли призначити розстріл протягом 24 год. за те, що особа була за кордоном і

“перейшла в табір ворогів робітничого класу”. Нове законодавство було спрямоване

Насамперед проти заможних верств населення. Адже позбавити волі могли за відмову від

Виконання державних повинностей.

Нова економічна політика дала свої позитивні результати. Вже у 1925р. розвиток

Вітчизняної економіки наблизився до показників 1913 р. Цікаво, що незважаючи на податковий

Тиск, який постійно зростав, приватні власники отримували значно більше прибутків порівняно

З державними підприємствами. Продуктивність праці у них була вищою: краще організований

- 176 -

Виробничий процес, належна дисципліна і кваліфікація працюючих, менше задіяно

Адміністративних працівників і допоміжного персоналу, більш ефективно використовувалася

Сировина, матеріали, наявні транспортні засоби.

Як відомо, приватна власність на засоби виробництва веде не тільки до збагачення, але й

До особистої свободи і певної незалежності від сваволі державного апарату. У господарській

Політиці більшовицької влади переважала не економічна доцільність, а класовий ідеологічний

Підхід. Так, вже в другій половині 20-х рр. комуністичний режим почав наступ на ринкову

Економіку. У постанові РНГ УРСР місцевим господарським установам від 1.10.1926 р.

Вказувалося, що визначення розміру орендної плати повинно мати диференційований,

Класовий характер. Для державних і кооперативних організацій він мав бути значно меншим у

Порівнянні з приватниками. Почалася форсована ліквідація приватного підприємництва. Це

Призвело до значного збільшення числа безробітних, яких на 1.03.1930 р. було зареєстровано в

УРСР – 200 тис. Скоротилася кількість промислових товарів, різко зменшилася вартість

Грошової маси, значно погіршилася ситуація на споживчому ринку, виник дефіцит, який