Власність арештованих конфісковувалася.

Селянство відповіло масовим вирізом худоби, саботажем, нищенням колгоспного майна,

Вбивством партійних активістів, “бабськими бунтами”. У 1930 р. число повстанців в Україні

Досягало до 40 тис. чоловік. Весною цього ж року вибухнуло повстання в Городнянському

Районі на Чернігівщині. Місцева влада, не покладаючись на власні сили, викликала

Пролетарську дивізію з Москви. Війська оточили повсталий район і вчинили криваву розправу

Над непокірними селянами. Сотні селян було вбито та поранено, решту заарештовано і

Відправлено в концтабори Сибіру. В 1932 р. придушено бомбометанням авіації та отруйними

Газами повстання українців Кубані. 40 тис. козаків вислано на Північ. До 1932 р. в Україні було

Ліквідовано 200 тис. господарств.

Все це негативно відбилося на становищі українського села і сільського господарства в

Цілому. Падала врожайність, село розселянювалося, погіршилася продуктивність праці.

Незважаючи на зростання механізації сільського господарства, все менше зерна здавалося

державі. Але це мало цікавило союзний уряд, який за рахунок селянства планував здійснити

Індустріалізацію промисловості. Неоголошена війна українському селянству мала за мету

Ліквідувати протистояння радянській владі та знищити основу національного відродження

Республіки.

У 1932 р. було встановлено нереально високий план хлібоздачі. Знову на село було

Мобілізовано 100 тис. партійців – т.зв. “стотисячників” для нової хвилі терору. На їх чолі

Сталінська кліка посилає в Україну Молотова, Кагановича, Акулова, Хатаєвича, Постишева.

Вони при підтримці Косіора, Яковлєва, Балицького і при пасивному протесті Скрипника,

Петровського, Любченка, Чубаря почали справжній геноцид на Україні, довели її до

Страхітливого голоду з мільйонами померлих, людоїдством, винищенням українського села.

Голод почався у 1931 р., особливо лютував зимою на рубежі 1932–1933рр. У цей час всю

Сільськогосподарську продукцію і більшість тварин, які були в колгоспах, забрали і вивезли,

Ще збільшили продподаток. Активісти-комуністи на місцях проводили безконечні реквізиції

“надлишків зерна”. Оскільки в коморах колгоспів було пусто, то ринули у садиби селян, в яких

Їстивне все забирали. Доходило то того, що вилучали навіть насіння, не залишаючи в домівці

Селянина ні зернини, ні картоплини.

У результаті селяни масово кинулися втікати в інші регіони держави, у міста, навіть за

Кордон. Але за наказом Москви кордони України були блоковані червоною армією, яка не

Допускала міграції голодуючих, пильно стерегла державні комори, вивозила реквізоване зерно,

А подекуди знищувала його, як і худобу, підтверджуючи своїми діями факт штучного

- 178 -

Голодомору. Охороняла армія від голодних селян і місто. Розподіл продуктів харчування тут

Проводився по картках, відчувалася нестача їжі, але тотального голоду не було. Проте,

Незважаючи на весь трагізм ситуації, в якій опинилася Україна, Москва продовжувала вивіз

Зерна не тільки в центральну частину своєї імперії, але і за кордон, де реалізовувала його по

Демпінговим цінам, чим спровокувала кризу господарства західних країн.

У цей час приймається Закон про збереження колгоспної власності як соціалістичної, за

Яким жорстоко караються ті, хто для того, щоб вижити, намагається зірвати на колгоспному

Полі кілька незрілих колосків або зібрати перемерзлу картоплину. За це каралося до 10 років

ув`язнення, в багатьох випадках й розстрілювали. Всіляко заохочували донощиків, які

Повідомляли місцеві органи влади про факти переховування зерна, іншого їстивного. Зразком

Для дітей мав стати П.Морозов, який доніс на власного батька. Так народжується нова, класова

Мораль, яка в жорстоких умовах голоду та репресій утверджується в головах дітей і підлітків,