Відношення батальйону “Соловей”, який складався з українців, до страт і вбивств у місті?

У радянській історіографії панувало твердження проте, що ОУН спільно з німцями

Намагалася насадити окупаційний режим на території України, а батальйон Соловей”,

Сформований з “українських буржуазних націоналістів” під керівництвом Р.Шухевича,

Т.Оберлендера, капелана І.Гриньоха, причетний до масових арештів і вбивств жителів Львова.

По-перше, вступаючи у певні зв`язки з верховодами фашистської Німеччини, ОУН

розуміла, що ці зв`язки можуть у будь-який час порушитися з боку Німеччини.

Підтвердженням цього є пакт про ненапад між СРСР і Німеччиною від 23 серпня 1939 р. Змісту

Додаткових таємних протоколів до цього пакту керівництво ОУН не знало. Крім того, діячі

ОУН вважали, що при лояльному ставленні німців до ОУН, вони зможуть побудувати

Незалежну Українську державу. Але наступні події засвідчили, що фашистська Німеччина в

своїх планах загарбання чужих територій, в тому числі СРСР, не зупинилася ні перед чим і

Надії, добрі наміри ОУН не здійснилися.

По-друге, історики США, Англії, в тому числі історики української діаспори, на основі

Нацистських документів стверджують, що батальйон “Соловей” ніякого відношення до

Каральних акцій спільно з німцями не мав. Не проводив він також терористичних актів і в

Інших місцевостях. Масові вбивства громадян Львова здійснила німецька “Зондеркоманда

СД”, “СС Зондеркоманда Галіцієн”. Причому остання зондеркоманда ліквідувала ініціаторів і

учасників ОУН, причетних до проголошення акту 30 червня 1941 р. Батальйон “Соловей”

Входив до складу вермахту і його завданням була боротьба за відновлення державності

Українського народу. Пізніше за невиконання безпосередніх наказів німців його було

Розформовано, багатьох учасників заарештовано і замордовано у катівнях гестапо. Багато

- 208 -

Воїнів цього батальйону як рядових, так і командирів боролися проти німецьких, а пізніше

Більшовицьких окупантів у складі УПА.

Непричетність батальйону “Соловей” до страт і вбивств у Львові в 1941р. було

Підтверджено на журналістській конференції 5 квітня 1960р. у Москві в присутності іноземних

Кореспондентів. Але радянська преса і історики про це не писали.

Підтвердженням віроломності фашистської влади щодо державної незалежності України

є події 30 червня 1941 р. Ввечері 30 червня з ініціативи ОУН(б) у Львові зібралися Українські

національні збори, які проголосили Українське Державне Правління. Прем`єром цього уряду

Став Ярослав Стецько. Було створено верховний державний орган – Українську Національну

Раду на чолі з колишнім головою уряду ЗУНР Костем Левицьким. Натхненником і

Організатором цих подій була ОУН, самі ж події відомі як Акт відновлення Української

Держави 30 червня 1941 р.

В умовах фронтового безладдя і хаосу почав створюватися національно-державний

Апарат, відновлювалося господарське та кооперативне життя, ліквідовувалися колгоспи, земля

Перейшла у приватну власність селян. У посланні до Берліна, в окремому листі до Гітлера,

Ярослав Стецько підкреслював, що, проголошуючи Акт відновлення Української держави,

Українці бажають будувати Європу на нових засадах. Вони прагнуть не лише зберегти

Проголошену Українську державу, а й поширювати її на нові території. Але ці апеляції не

Тільки не допомогли українському урядові, але ще більше ускладнили його становище. З

Берліна вимагали негайного розслідування подій 30 червня. Для згуртування всіх

демократичних сил Галичини 6 липня 1941р. було створено постійну раду (або Раду сеньйорів)

З 13 членів на чолі з Костем Левицьким. У ній були представлені політичні партії і громадсько-

Культурні організації Галичини. Основою діяльності цієї ради була консолідація всіх сил на