Діячів української науки, освіти і культури – В.Щурата, К.Студинського, І.Свєнціцького,

М.Панчишина, І.Крип’якевича, М.Кордуби, О.Тисовського та ін. діяли таємно університет з

більш як 50 кафедрами і близько 1500 студентами /ректор – В.Щурат/, Українська Висока

Технічна Школа з 4 відділами – будівельним, машиновим, лісово-агрономічним, хімічним

/ректор – В.Лучків/. Навчання велося конспіративно, на приватних квартирах викладачів,

Підвалах будинків, в лісах та інших малодоступних місцях. Студентство активно брало участь у

національно-визвольній боротьбі, нерідко ряди студентства поповнювали вчорашні воїни

Українських армій.

В 1922 р. уряд ЗУНР ставив питання незалежності Галичини на декількох міжнародних

Конференціях. Але цій проблемі політики західних держав не надавали належної уваги. Так, в

квітні 1922 р. у Генуї питання Галичини було знято з обговорення. Натомість саме там

Відбулася неофіційна зустріч Є.Петрушевича із головою Раднаркому УСРР Х.Раковським. На

Цій таємній нараді започатковано діалог ЗУНР і УСРР. Більшовикам вдалося прихилити до

Себе деяких лідерів уряду ЗУНР. Вони робили все, щоб критичність галичан до політики

Еміграційного уряду УНР переросла у ворожість. З того часу Є.Петрушевич все більше

Схиляється до радянофільства. Комуністи інспірують поширення серед української еміграції

Т.зв. “зміновіховських” настроїв. Деякі українські часописи у Відні субсидуються ЦК КП/б/У.

Діяльність більшовицької агентури серед українських політичних кіл призвела до розколу

В середовищі політичної та військової еміграції, послаблення українства на західноукраїнських

Землях. Особливо негативно це позначилося на діяльності УСДП, під впливом якої перебувало

Малочисельне українське робітництво. Поступово партія почала відходити від українського

Національного табору. Цьому сприяли комуністи, які розгорнули велику роботу в організаціях

УСДП. В результаті в січні 1922 р. на конференції УСДП відкрито засудила “концепції

Українських міщанських партій” і проголосила гасло боротьби за возз’єднання Західної

України з Радянською Україною.

Домінуючою в галицькому суспільстві була Українська Народно-Трудова Партія

/колишня УНДП/. УНТП вважала себе надкласовою національною партією. Вона

Контролювала єдину щоденну українську газету “Діло”. Мала вплив на українську

Інтелектуальну еліту, заможне і середнє селянство, дрібних власників у містах.

Консервативний напрям української політичної думки представляла УХСП. Її підтримувала

- 185 -

Греко-католицька церква. Інтереси біднішого західноукраїнського селянства представляла

УРП. Її позиція була близькою до есерів, що діяли на Волині.

Деякі діячі цих партій, колишні військовики українських армій, бачили перспективу у

Продовженні боротьби революційно-бойовими методами. Влітку 1920 р. представники

українських військовиків, студентство та радикально настроєна інтелігенція заснували таємну

Українську Військову Організацію /УВО/. З часом експозитури УВО почали діяти на всіх

Українських землях і в місцях згромадження української еміграції.

В 1921 р. полковник Є.Коновалець повернувся до Галичини і взяв у свої руки

Безпосереднє керівництво військовою організацією на рідних землях. Під його особистим

Впливом завершується побудова організаційної структури УВО, закріплюється й поширюється

Мережа бойової сітки організації по всій Галичині. Комендантом Начальної Команди /НК/ УВО

Став Є. Коновалець, начальником штабу – Б.Гнатевич, бойовим референтом – М.Саєвич,

Політичним референтом – Д.Паліїв, референт розвідки – О.Думін; члени НК: Я.Індишевський,

Ю.Полянський, Р.Сушко, В.Кучабський, О.Коберський, О.Навроцький, М.Матчак, П.Бакович,

Я.Чиж. Організація збройного підпілля переходить до бойових акцій.

Вересня 1921 р. у Львів на відкриття Східних Торгів прибув глава Польської держави