Москви, яка вжила відповідних заходів.

Здійснювались також і грандіозні сільськогосподарські проекти: підняття цілини

Казахстану й Сибіру, пріоритетне вирощування кукурудзи, реформа МТС тощо. Результати

Сільськогосподарського реформування за відсутності відповідної матеріально-технічної бази та

Наукового підходу виявилися убогими, а головний тягар нововведень несла саме Україна.

Розгортався процес лібералізації суспільного життя. З надзвичайною помпезністю було

Проведено святкування 300-річчя Переяславської угоди. Для московських ідеологів це стало

Хорошою нагодою духовно обеззброїти український народ, позбавити його історичної

Спадщини. З цією метою ЦК КПРС приймає “Тези про 300-річчя возз’єднання України з

Росією”, в яких український історичний процес фальсифікується на користь імперських

Прагнень Москви. Поряд з цим утверджується і розповсюджується нова концепція утворення

Київської Русі, як “колиски трьох братніх народів”. Вінцем святкування, на знак дружби

Російського та українського народів, стало рішення Президії Верховної Ради СРСР від 12

Лютого 1954 року про передачу Україні від РРФСР Криму.

Подібне рішення в умовах радянського режиму не викликало сумнівів у його

Справедливості, оскільки між Кримом та Україною існували давні політичні, економічні та

Культурні зв’язки, етнічна територіальна спорідненість. Однак тепер Україна звалила на себе

Тяжку ношу народногосподарських, соціальних та національних проблем, залишених тут

Сталінщиною, і за рахунок власного бюджету повинна була їх вирішити. Крім того, низка

Українських етнічних територій відійшла на користь інших республік. До складу України

Влилося близько 860 тис. росіян Кримського півострова, які не сприймали будь-яких форм

Українізації життя.

Українська інтелігенція сприйняла нововведення в політиці М.Хрущова з обережністю,

Пам’ятаючи про наслідки сталінської “українізації”. Та незабаром широко розрекламована

Кампанія “десталінізації” активізує суспільно-громадську думку, і вона все більше починає

Піднімати національні проблеми, пов’язані з русифікацією, із занепадом української науки,

Літератури, історії, мистецтва.

Національна еліта, використовуючи можливості хрущовської “відлиги”, починає

Випускати власні часописи, багатотомні публікації. Так, з 1957 р. засновано “Український

Історичний журнал”, згодом почалась публікація Української Радянської Енциклопедії,

Багатотомної “Історії міст і сіл України”, мистецтвознавці видали “Історію українського

Мистецтва”, філологи – “Словник української мови”. Важливе значення приділялося створенню

В республіці наукової бази для розвитку найновіших галузей знань. Для цього в 1957 р. в Києві

Було започатковано комп’ютерний центр, який через кілька років став провідним в СРСР

- 228 -

Інститутом кібернетики. Розпочався випуск численних україномовних журналів з природничих

І технічних наук.

Нарешті, активізація суспільно-політичного життя призвела до появи нового покоління

Українських інтелектуалів, таких як Микола Вінграновський, Іван Дзюба, Ліна Костенко, Євген

Сверстюк та інші. Своєю активною позицією і творчістю вони протестували проти втручання

Партії в справи літератури та мистецтва, боролись за справжні духовні цінності, людську

Гідність. Ці люди користувалися широкою підтримкою в середовищі молодої української

Інтелігенції і дуже часто в своїх діях виходили за офіційні рамки лібералізації.

У цілому демократизація здійснювалася під жорстоким контролем КПРС і не набрала

Широкого масштабу.

Незважаючи на зовнішні прояви послаблення режиму, СРСР і надалі за своїм змістом

залишався імперіалістичною тоталітарною державою. Нереальною __________метою більшовизму