Продовжувала бути ідея опанування комунізмом всього світу. Цьому підпорядковувалася вся

Зовнішня та внутрішня політика московського керівництва. Участь СРСР у критичних

Ситуаціях навколо сирійського конфлікту 1957 р., Лівану і Тайваню у 1958 р., Берліна в 1961 р.

І, нарешті, Карибська криза перед всім світом засвідчили “миролюбність” політики

Комуністичної партії, проголошеної її ХХ з’їздом. В економічній стратегії і далі передбачався

Не гармонійний розвиток усіх галузей, а переважне зростання важкої індустрії для розбудови

Найбільшої у світі мілітарної держави.

Продовжив М.Хрущов і антиселянський курс, запроваджений Й.Сталіним. Після ХХ

З’їзду більшовицької партії було вирішено ліквідувати рештки присадибної землі, яка в умовах

СРСР залишалась основним джерелом прожитку пограбованої селянської сім’ї. А наявна

Колгоспна система для М.Хрущова ставала лише перехідним етапом до “вищої форми

Організації соціалістичного сільського господарства” – радгоспів. Отже, весь аграрний сектор

Переходив тепер у власність радянської держави, де всім розпоряджався більшовицький

Бюрократичний апарат. На місці селянина-трударя вже мав бути навіть не колгоспний, а

Радгоспний кріпак.

У грудні 1957 р. республіканську партійну організацію очолив М.Підгорний. Це був

Складний час, коли реформаторська діяльність М.Хрущова почала втрачати послідовність і в

центрі посилено шукали “винних” у зриві народногосподарських планів. М.Підгорний в догоду

Хрущову неодноразово заявляв, що основною причиною відставання сільського господарства є

Низький рівень партійно-організаторської роботи, серйозні хиби в керівництві колгоспами і

Радгоспами. Цим створювалася ілюзія можливості поліпшення стану в даній галузі шляхом

зміцнення кадрів, посилення адміністративно-організаційних заходів. Через це питання

Розвитку сільського господарства розглядалося з 1957 до 1964 р. на пленумах ЦК КПРС десять

Разів без будь-якого успіху. Віз залишився на місці, оскільки численні гасла, заклики,

Постанови й експерименти не торкалися основ наявної господарської системи.

Важлива роль в стратегії московського керівництва відводилась системі концентраційних

Таборів. Тепер це стало не тільки засобом знищення серед просторів Сибіру та інших регіонів

Противників більшовицької системи, але й її важливим економічним фактором. Саме за

Рахунок невільницької, безоплатної праці в’язнів та засланих людей в часи М.Хрущова

Передбачалося перетворити Сибір в найближчі 10—15 років у найбільший паливно-

Енергетичний комплекс СРСР, звести тут потужні металургійні та машинобудівні центри.

У доповіді М.Хрущова на ХХ з’їзді партії наводились дані про те, що будівництво

Братської ГРЕС на р. Ангарі обійдеться в два рази дешевше, ніж будівництво Куйбишевської і

Сталінградської ГРЕС разом узятих. При цьому собівартість електроенергії в Братську буде на

- 229 -

Млн. крб. в рік нижча, ніж в Куйбишеві та Сталінграді. Аналогічні дані наводилися і по

інших гігантських будовах. Виникає запитання: як при значній віддаленості, відсутності доріг,

Джерел сировини, дорогому транспорті, нерозвиненій соціальній інфраструктурі будівництво

Великих промислових комплексів і їх експлуатація є набагато дешевшими, ніж в європейській

Частині СРСР? Хрущову подібних запитань на з’їзді ніхто не ставив. Досить було порівняти

Розміщення нових будівництв і проектів індустріалізації Сибіру із територіальним

Розміщенням радянських концтаборів, як все ставало зрозумілим.

Сфера ідеології продовжувала залишатись прерогативою московських кабінетів.

Радянська система була готова знищити кожного, хто своїми національними чи волелюбними

Ідеями міг претендувати на цю першість.

Вже в 1954 р. під час святкування трьохсотої річниці Переяслава оголошується про