Страту відомого провідника оун на еміграції василя охримовича. У 1956 Р. Радянська преса

Широко публікує матеріали про судові процеси над колишніми членами ОУН, УПА, які теж

Закінчились смертними вироками. Погасивши полум’я національної боротьби в Україні,

Кремлівський уряд розгортає широкомасштабну операцію для фізичного усунення своїх

Ідейних супротивників за кордоном. Так, за завданням М.Хрущова та шефа КДБ О.Шелепіна

Жовтня 1959 р. в Мюнхені було здійснено вбивство Голови Проводу ОУН, головного

Ідеолога, теоретика, героя українського визвольного руху С.Бандери.

З 1957 р. в Українській республіці активізується антирелігійна кампанія, внаслідок чого

До 1961 р. закрили майже половину всіх церковних установ.

Русифікаторські тенденції почали поглиблюватись із впровадженням у життя реформи

Освіти 1958 р., яка передбачала поглиблене вивчення російської мови.

Все це свідчило про тимчасовість “відлиги” в суспільно-політичному житті. У міру того,

Як розгорталась лібералізація в літературі та культурі, все більше зростав неспокій Кремля.

Врешті, в грудні 1962 р. на нараді російських письменників М.Хрущов піддає критиці цілу

Низку літераторів за їх надмірний радикалізм. Виконуючи рішення Москви, партійні

Функціонери України розпочинають жорстоку критику літераторів І.Дзюби, І.Світличного,

Є.Сверстюка, звинувачуючи їх в українському буржуазному націоналізмі. Одночасно

Розгортається наступ проти сіонізму через його т. зв. ідейну спорідненість з українськими

Буржуазними ідеями. Яскравим прикладом цього став вихід у 1964 р. трактату Академії наук

України “Іудаїзм без прикрас”, який своїм змістом нагадав старі сталінські антисемітські

Фальсифікації.

Поверненням до політики залізної дисципліни, “жорстокої руки” став надзвичайний акт

Вандалізму – підпал у травні 1964 р. рукописного відділу публічної бібліотеки Академії наук

України, внаслідок чого знищено тисячі безцінних книг і документів з української культури та

Історії.

Так партійно-державний апарат відновлював авторитарні форми правління. Вінцем в

Цьому процесі став верхівковий переворот в жовтні 1964р. На посаду 1-го секретаря ЦК КПРС

Замість М.Хрущова було висунуто Л.Брежнєва, який більше влаштовував кремлівське оточення

Для утвердження політики неосталінізму в життя.

Минуло лише 10 років після ХХ з’їзду, як ХХIII з’їзд КПРС взяв реванш, оголосивши

Курс на стабільність партійно-державного апарату і партійної еліти. Місце Підгорного в

Україні посів хрущовський висуванець П.Шелест, який став виразником своєрідної форми

Українського партійно-радянського націонал-автономізму. Здавалося, новий партійний лідер

Серйозно сприймав перспективу автономії України і передбачений радянською конституцією

Принцип рівності всіх народів СРСР. Шелест намагався відстоювати мовні й культурні права

- 230 -

Українців, національна еліта на певний час отримала ширший простір для самовираження. При

Цьому П.Шелест залишався переконаним комуністом, невідступним від генеральної лінії

КПРС. Основоположні риси радянської тоталітарної системи продовжували вдосконалюватись

І зберігались недоторканими.

Зародження та розвиток українського руху опору тоталітарній комуністичній

Системі. Згортання демократичних перетворень, наступ тоталітаризму на всі сфери суспільного

Життя сприяв виникненню нової форми боротьби за політичні, національні та культурні права,

Яку з 60-х років визначають як рух опору наявній комуністичній системі. В історію цей гідний

Подиву опозиційний рух увійшов під назвою як дисидентський. Він став продовженням

Традицій національно-визвольної боротьби українського народу в історичних умовах

Постсталінського радянського режиму. Сам термін дисидент (з латини dissidens – той, який не

Погоджується) стає загальновживаним на означення людей, які мислили по-іншому, ніж