Контролінг і розроблення стратегії запобігання банкрутству

 

Контролінг – координація роботи складових частин системи управління підприємством: системи цілей, організаційної системи, системи управління персоналом, системи планування і контролю, а також інформаційної системи і системи виробництва і реалізації. Під координацією припускається спрямованість координації окремих дій на одну вищу мету.

Типовими робочими завданнями фахівця з контролінгу є забезпечення рентабельності та ліквідності підприємства, які зазначаються так:

- надання консультаційних послуг при виявленні відхилень від мети в окремих сферах діяльності;

- рішення повинні бути знайдені швидко і знаходитися в межах, що не змінюють істотно умови, але мають швидкі результати.

Виконуючи зазначені завдання, необхідно:

– знайти вузькі місця. Для оцінки можуть бути використані такі наступні інструменти: розроблення і використання загальних і специфічних для даного підприємства показників, проведення порівнянь у рамках підприємств і галузей. При цьому використовують такі методи контролінгу: АВС-аналіз, вартісний аналіз, СВОТ-аналіз тощо;

– розвивати програму дій, підготувати та провести рішення про проведення заходів. Тут беруться до уваги такі принципи: однозначність і конкретність постановки цілей припускає процес вибору, що при цьому вимагає оцінки варіантів. Оцінка повинна проводитися за об'єктивними критеріями і критеріями, що підпадають під кількісний облік та повинні по можливості оптимально відображати досягнення цілей. У даному випадку можна застосувати аналіз планованого ефекту, як допоміжні засоби пропонуються: зіставлення витрат, рентабельності, обліку витрат і ефективності;

– реалізувати рішення з проведенням контролю. Етап реалізації передбачає діяльність з впровадження і виконання обраного заходу. При кінцевому контролі беруть до уваги, що в даному випадку планові показники варто виправляти, якщо виявлені помилки.

Таким чином, функціонування контролінгу на підприємстві вимагає такого: формування цілей; орієнтації можливості дій на ці цілі; вибір найкращих альтернатив; постійного контролю за дотриманням планових показників; вивчення помилок на основі відхилень від запланованих показників; прийняття заходів щодо регулювання відхилень від плану.

В теорії менеджменту цілі підприємства поділяють на стратегічні та оперативні. Відповідно до цього в процесі контролю за досягненням поставлених цілей контролінг також може бути стратегічним і оперативним. Стратегічний контролінг означає дотримання задач контролінгу для підтримки стратегічного управління підприємством. Стратегічний контролінг включає координацію стратегічного планування і контролю зі стратегічним забезпеченням інформацією. Для оперативного контролінгу проблеми тактичного й оперативного планування та контролю є вирішальними. За допомогою тісного взаємозв'язку між оперативним і стратегічним контролінгом одночасно здійснюється перевірка стратегії щодо її виконання.

Контроль і планування мають потребу в забезпеченні інформацією з необхідною точністю й у визначений момент часу. Для того щоб майбутні вдалі можливості зробити видимими, необхідно використовувати інформацію про наступний розвиток зовнішніх обставин, що дозволить розробити і запровадити в життя оптимальну стратегію зовнішніх умов. Це, у свою чергу, вимагає відповідної системи інформаційного забезпечення, що розглядається як перший ступінь системи планування і контролю. При цьому процеси інформаційного забезпечення повинні розглядатися в тісному взаємозв'язку із процесами прийняття управлінських рішень, координація яких здійснюється контролінгом. В умовах постійних змін є дві проблеми щодо інформації: оцінка ризиків відбувається занадто пізно; час реакції на обставини, що виникли, став тривалішим. Як результат – кризовий розвиток підприємств. Звідси система інформаційного забезпечення повинна сигналізувати про приховані ризики й небезпеки ще на ранніх стадіях кризи підприємства, тобто підприємство повинно мати систему раннього попередження, реагування та прогнозування банкрутства. Дана система реалізується поетапно: спочатку встановлюються об’єкти спостереження (ті зовнішні і внутрішні фактори спостереження підприємства, у яких ймовірна можливість виникнення небезпеки). Потім для кожного об’єкта спостереження встановлюються істотні показники, що завчасно сигналізують про небезпеку та номінальні розміри, при яких відбуваються порушення. У такий спосіб забезпечується координований контролінгом безупинний контроль.

До функцій контролінгу можна віднести:

- планування – координація окремих виробничих планів стосовно загального плану діяльності підприємства, складання бюджетів;

- контрольну – порівняння планових і фактичних показників, під час якого відбувається оцінка відповідності планування і виконання, аналіз відхилень, а також проведення коригування заходів. Може здійснюватися також через внутрішній аудит та проведення ревізії фінансової системи;

- інформаційну – систематична реєстрація, узагальнення та подання інформації для управління;

- регулювання – подання всієї інформації для досягнення цілей підприємства, поточне спостереження за плановими показниками та порівняння їх з дійсним положенням, при відхиленні – коригування дій.

У процесі виконання функцій контролінгу використовуються як загальноекономічні методи (спостереження, порівняння, групування, аналіз, синтез, систематизація, прогнозування, графічне зображення), так і специфічні (опитування, АВС-аналіз, бюджетування, функціонально-вартісний аналіз, портфельний аналіз, факторний аналіз відхилень, аналіз точки беззбитковості, бенчмаркінг). Нижче наведено характеристику деяких специфічних методів контролінгу.

Факторний аналіз відхилень

Факторний аналіз відхилень – виявлення та оцінка причин відхилень фактичних показників від встановлених згідно з нормою (планом).

Процедура аналізу відхилень вимагає їхньої класифікації на негативні і позитивні; документовані (враховані) і недокументовані; матеріальні і вартісні.

Негативні відхилення прямих витрат аналізують з позицій дотримання технологічних процесів, стандартів організації і управління виробництвом щодо конкретної продукції. Позитивні відхилення прямих витрат розглядаються з погляду обґрунтованості норм і нормативів, розрахованих на одиницю продукції. Відхилення за постійними витратами аналізують за їхнім реагуванням на зміну обсягів виробництва і дотриманням гнучких кошторисів. Враховані відхилення (документовані) – виявлені відхилення за даними документації до початку процесу виробництва продукції. Недокументовані відхилення виявляються методами інвентаризації незавершеного виробництва, готової і забракованої продукції, матеріалів та інших матеріальних цінностей. Причинами їхнього утворення можуть бути неточності при відпусканні в виробництво і підрахунку залишків матеріалів, приховання браку, приписуванні в обсязі виробленої продукції. Матеріальні відхилення виникають у постачальницько-заготівельній і виробничій діяльності. Їх розподіляють між залишками матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції і реалізованої в даному звітному періоді продукції. Вартісні відхилення звичайно відносять на собівартість реалізованої продукції.

У ході аналізу виявлених відхилень визначають вплив різних факторів: використання матеріалів, припустимі відходи виробництва, відходи виробництва в результаті остаточного браку, відходи виробництва з вини адміністрації (організаційні), цінові відхилення; трудомісткості, ставки заробітної плати, продуктивності праці; постійні і змінні величини накладних витрат, обсяг виробництва, використання виробничих потужностей.

Відхилення за матеріалами. Два основних фактори впливають на відхилення щодо витрат матеріалів у виробництві продукції: ціна матеріалів і їхня кількість, спожита у виробництві. Відхилення за цінами визначаються за формулою

 

(НЦ - ФЦ) * КЗМ, (2.25)

де НЦ – нормативна ціна; ФЦ – фактична ціна; КЗМ – кількість закупленого матеріалу.

 

Можливі причини відхилень: зміна цін на ринку; закупівлі матеріалів за низькими цінами, але поганої якості, що викликає погіршення якості продукції чи збільшення відходів; погане управління запасами і т.д.

Відхилення від норм використання матеріалів у виробництві визначаються за формулою

 

(НК – ФК) * НЦ, (2.26)

де НК – нормативні витрати на фактичний випуск продукції;

ФК – фактична кількість використаного матеріалу.

 

Можливі причини відхилень: заміна одного виду сировини на інший; зміна умов комплектації продукції; порушення технології виробництва і т.д.

Особливе місце в аналізі відхилення за матеріалами займають дослідження різних видів відходів. Їх класифікують за такими ознаками:

допустимі відходи виробництва – виникають відразу ж у процесі обробки, їх включають у витрати матеріалів, зіставляють фактично отримані відходи з їх нормативною величиною, визначають причини відхилень;

відходи виробництва у результаті остаточного браку – частина матеріалу, що зіпсований у процесі виробництва, виявляється зіставленням готової продукції з продукцією у виробництві;

відходи виробництва з вини адміністрації – з'являються у результаті прийняття помилкових рішень, відсутності контролю виробничих відходів.

Відхилення за матеріалами узагальнюють за центрами їхнього виникнення, операціями, видами продукції і матеріалів, причинами, винуватцями та іншими ознаками.

Відхилення трудомісткості. Відхилення за трудомісткістю включають відхилення за ставкою заробітної плати і за продуктивністю праці. Відхилення за ставкою заробітної плати визначають за формулою

 

(НС – ФС) * ФЧ, (2.27)

де НС – нормативна погодинна ставка заробітної плати; ФС – фактична годинна ставка; ФЧ – фактичне число відпрацьованих годин.

 

Можливі причини відхилень: невідповідність розряду роботи і розряду робітника, що виконує цю роботу; доплати до нормативних розцінок, відхилення від технологічного процесу і т.д.

Відхилення за продуктивністю – відхилення за обсягом праці основних виробничих робітників визначається за формулою

 

(НЧ – ФЧ) * НС, (2.28)

де НЧ – нормативний час, необхідний для випуску фактичного обсягу продукції.

 

Можливі причини відхилень: асортимент продукції; низька якість матеріалів; технічний стан обладнання; зміна технологічного процесу; складність робіт і т.д.

Відхилення за накладними витратами аналізують за їхнім відношенням щодо обсягу виробництва та використання виробничої потужності з метою контролю за витратами, віднесеними до окремих видів продукції.

Відхилення за постійними накладними витратами – різниця між нормативними постійними витратами, які включені до собівартості продукції, і фактичними постійними накладними витратами. На суму відхилень можуть впливати:

1) фактичні витрати, які відрізняються від кошторисних (відхилення за постійними накладними витратами – зіставляються суми фактичних і нормативних накладних витрат за кожною статтею кошторису);

2) фактичний випуск продукції (відхилення за обсягом виробленої продукції).

Відхилення за обсягом виробництва визначаються за формулою

 

(ФВ – КВ) * НСр, (2.29)

де ФВ – фактичний обсяг виробництва; КВ – кошторисний випуск продукції; НСр – нормативна ставка розподілу постійних накладних витрат.

 

На величину відхилень за обсягом виробництва в основному впливають відхилення за ефективністю праці та відхилення за потужністю. Відхилення за ефективністю праці визначається за формулою

 

(НЧ – ФЧ) * НСр. (2.30)

Відхилення обсягу виробництва за потужністю визначається за формулою

 

(ФЧ – КЧ) * НСр,(2.31)

де КЧ – кошторисний час праці в годинах.

Відхилення за змінними накладними витратами визначається за формулою

 

НР – ФР, (2.32)

де НР – нормативна величина змінних накладних витрат; ФР – фактичне значення змінних накладних витрат.

 

Загальна сума аналізується за такими видами: абсолютні відхилення за кошторисами (різниця між фактичними і кошторисними витратами); відносні відхилення, скориговані на фактичний обсяг робіт (різниця між кошторисними скоригованими змінними накладними витратами і фактичними змінними накладними витратами); відхилення за ефективністю визначається за формулою

 

(НЧ – ФЧ) * НС. (2.33)

Аналіз точки беззбитковості

Аналіз точки беззбитковості ґрунтується на взаємозв’язку “витрати – обсяг – прибуток”. Під точкою беззбитковості розуміють такий обсяг продажу продукції, при якому витрати дорівнюються виручці від реалізації всієї продукції у короткостроковому періоді.

 

При цьому мають на увазі, що період, протягом якого дають рекомендації, обмежений наявними виробничими потужностями. Аналіз точки беззбитковості дає також відповідь на запитання, наскільки реальною є загроза зазнати збитки. Чим менша величина запасу міцності, тим вищий ризик виникнення збитків. Для цього необхідно обчислити запас міцності

 

ЗМ = В_ф - В_тб, (2.34)

де В_ф – фактична виручка від реалізації продукції; В_тб – виручка від реалізації продукції в точці беззбитковості; ЗМ – запас міцності.

 

Використовуються три методи визначення точки беззбитковості: рівняння, маржинальний дохід, графічне зображення.

Метод рівняння ґрунтується на розрахунку прибутку за формулою

 

П = (К*Ц – К * Р_зм) - Р_пос, (2.35)

де П – прибуток від реалізації продукції; Ц – ціна одиниці продукції; Р_зм – змінні витрати на одиницю продукції; Р_пос – постійні витрати; К – кількість реалізованої продукції.

Звідси

К = (П + Р_пос) / (Ц – Р_зм). (2.36)

 

Метод рівняння можна використовувати при аналізі структурних зрушень. Вплив на прибуток буде залежати від того, як відбулася зміна асортименту – у бік низькорентабельної чи високорентабельної продукції.

Приклад 2.7 Припустимо, що підприємство випускає два види продукції (А та В) і має, такі показники, зазначені у таблиці 2.7.1.

Таблиця 2.7.1 – Показники діяльності підприємства щодо випуску продукції

Показник	А	В	Усього
Обсяг реалізації, од.	100000	20000	120000
Ціна за од., грн	2000	3000
Виторг від реалізації, тис.грн	200000	60000	260000
Змінні витрати на од., грн	1600	1900
Змінні витрати на весь обсяг реалізації, тис.грн	160000	38000	198000
Маржинальний дохід, тис.грн	40000	22000	62000
Постійні витрати, тис.грн			30000
Прибуток, тис.грн			32000

З таблиці видно, що на реалізацію одиниці продукції В припадає 5 од. продукції А.

Тоді 2000*5Х +3000Х – 1600*5Х – 1900Х – 30000000 = 0, 3100Х = 30000000.

Х = 9677 од. продукції В, 9677 * 5 = 48385 од. продукції А, беззбитковий обсяг продукції буде 58062 од.

Припустимо, що відбулися такі зміни структури реалізованої продукції (табл. 3.7.2).

 

Таблиця 2.7.2 – Зміни у структурі реалізації продукції

Показник	А	В	Усього
1	2	3	4
Обсяг реалізації, од.	80000	40000	120000
Ціна за од., грн	2000	3000
Виторг від реалізації, тис.грн	160000	120000	280000
Змінні витрати на од., грн	1600	1900
Змінні витрати на весь обсяг реалізації, тис.грн	128000	76000	204000
Маржинальний дохід, тис.грн	32000	44000	76000
Постійні витрати, тис.грн			30000
Прибуток, тис.грн			46000

Зіставляючи структуру продукції, стає очевидним, що збільшилася частка продукції з високим маржинальним доходом і тому збільшився прибуток. Точка беззбитковості буде дорівнювати 2000*2Х + 3000Х – 1600*2Х – 1900Х – 30000000=0, 1900Х = 30000000.

Х = 15790 од. продукції В, продукція А = 31580 од.

Весь обсяг продукції = 47370 од.

Порівнюючи результат із попереднім розрахунком, відзначаємо, що беззбитковий обсяг реалізації продукції змінився на 1015 од. у бік зменшення. Отже, навіть при контролі загального обсягу продажів необхідно зробити аналіз структурних зрушень, тому що він дає картину відхилень фактичного прибутку від запланованого.

 

Метод маржинального доходу – різновид методу рівняння, ґрунтується на формулі

МД = В - Р_пос, (2.37)

де МД – маржинальний дохід, В – виручка від реалізації.

 

Тоді беззбитковий обсяг реалізації (ТБ) продукції буде

ТБ = Р_пос / МД. (2.38)

 

Маржинальний дохід лежить в основі управлінських рішень, пов'язаних з переглядом цін, зміною асортименту продукції.

Графічний метод виявляє теоретичну залежність доходу від реалізації, витрат і прибутку на основі побудови графіків економічної і бухгалтерської моделі беззбитковості.

Економічна модель поводження витрат - обсягу виробництва - прибутку представляє, наскільки і за яких умов підприємство може реалізувати зростаючу кількість продукції, що випускається. На її підставі можна визначити позитивний і негативний вплив зниження цін на збільшення обсягу продажів, отже, і на обсяг виробництва (рис. 2.2).

Лінія АД – загальні витрати – показує, що на проміжку АВ вони зростають при найбільших обсягах виробництва, на проміжку ВС лінія загальних витрат починає вирівнюватися. Це означає, що підприємство може повніше використовувати виробничі потужності, безупинний графік виробничого процесу і серійний випуск продукції.

Доходи і

витрати, грн

Д

В

С Е

А К

 

 

О Обсяг виробництва

Рисунок 2.2 – Графічне відображення економічної моделі беззбитковості

 

На проміжку вище точки С лінія загальних витрат починає зростати, що показує використання виробничого потенціалу вище проектного рівня: нестача сировини, постійні порушення графіка виробничого процесу, наявність понаднормових робіт та інші причини, що викликають різке збільшення витрат на одиницю продукції. Лінія АК показує величину постійних витрат, незалежних від зміни обсягу виробництва продукції. Загальні доходи підприємства зображені лінією ОС, що відображає зміну цін на продукцію.

Економічна модель показує в основному зміну змінних витрат у ситуаціях зростання обсягу виробництва та його знижень. Економісти розрізняють два типи впливу: зростаючий ефект масштабу і негативний ефект масштабу. Зростаючий ефект масштабу – змінні витрати на одиницю продукції вище при низьких рівнях виробництва і вирівнюються при найбільш ефективному рівні виробництва. Негативний ефект масштабу – змінні витрати на одиницю продукції різко зростають за межами ефективного рівня виробництва внаслідок дефіциту ресурсів і кризових ситуацій.

Бухгалтерська модель беззбитковості – графік лінійної залежності загального доходу і загальних витрат від зміни обсягу виробництва (рис. 2.3). Підставою для аналізу служить розрахунок точки беззбитковості. Зона прибутку і зона збитку розміщуються відповідно праворуч і ліворуч від точки беззбитковості.

 

Доходи і

витрати, грн

С

 

Д

В

 

 

А К

 

 

О Обсяг виробництва

Рисунок 2.3 – Графік бухгалтерської моделі беззбитковості

На графіку наведена одна точка беззбитковості В і прийнятний діапазон обсягу виробництва. При цьому лінія АК показує постійні витрати, АД – загальні витрати, відрізок КД – характеризує величину змінних витрат, ОС – дохід від реалізації продукції.

Бухгалтерська модель показує зміну загальних витрат і доходів при рівні виробництва, що заплановане на майбутнє. На практиці поводження витрат залежить не тільки від обсягу виробництва, взаємодіють з ними ціни на сировину, матеріали, покупні напівфабрикати, продуктивність праці, зміна технологічного процесу, зміна законодавства і т.д. Тому в аналізі поводження прибуток - витрати - обсяг виробництва використовуються припущення, що обмежують точність і надійність розрахунків.

АВС- аналіз

АВС-аналіз – розподіл наявних ресурсів або можливостей підприємства на групи з виділенням показників, які за кількістю мають невелике значення, проте у вартісному обчисленні займають найбільшу питому частку у загальній сукупності.

Якщо в структурі собівартості матеріальні витрати займають вагому частку, то найбільше можливостей щодо виявлення резервів зниження собівартості можна знайти, аналізуючи елемент витрат “Матеріальні витрати”. Тому підприємствам доцільно проводити АВС-аналіз саме цього елемента витрат як у розрізі окремих постачальників, так і у розрізі окремих видів матеріалів.

Ван Хорн та інші[24] пропонують розподіляти витрати для здійснення АВС-аналізу на такі групи: група А – 15% загальної кількості запасів та 70% їх вартості; група В – 30% та 20% відповідно; група С – 55% та 10% відповідно. Згідно з Парето ці співвідношення такі: група А – на 20% найбільш цінних матеріалів припадає 80% вартості; група В – 30% та 15% відповідно; група С – 50% та 5 % відповідно. Зрозуміло, що найбільше резервів при найменших витратах часу можна виявити при аналізі запасів, які належать до групи А. Досить часто АВС-аналіз використовують з XYZ-аналізом, який використовують з метою нормування оборотних активів для створення виробничих запасів, де X – сировина, що рівномірно споживається у процесі виробництва; Y – сировина, що споживається з відчутними коливаннями (наприклад, залежність від сезонних робіт); Z – сировина, що споживається нерегулярно через значні коливання відповідної потреби. Надалі здійснюється прогнозування потреби в кожному з класів сировини, а також обчислюється оптимальне значення залишків. При цьому найбільш точним повинен бути прогноз запасів Х-класу.

Приклад 2.8 Припустимо, що підприємство з виробництва меблів має такі дані про матеріали (табл. 2.8.1).

Таблиця 2.8.1 – Вихідні дані про матеріали

Назва матеріалу	Ціна, грн	Кількість, од.	Вартість, грн
Фурнітура Ф-1	10	10000	100000
Тканина для оббивки меблів	100	200	20000
Шпон	85	100	8500
Шурупи Ш-12	3	5000	15000
Шурупи Ш-9	4	1000	4000
Синтипон	10	6000	60000
Дерев'яні бруси	300	2	600
ДВП	100	20	2000
Фанера	60	50	3000
Поролон	20	70	1400
Фурнітура Ф-10	30	3	90

Групування матеріалів згідно з методом АВС-аналізу наведено у табл. 2.8.2. Групуємо матеріали за зменшенням ціни матеріалів (колонка 2), потім визначаємо групи матеріалів за їх вартістю.

Таблиця 2.8.2 – Групування матеріалів

Назва матеріалу	Ціна, грн	Кількість, од.	Вартість, грн	Наростаючим підсумком
грн	%
1 Дерев’яні бруси	300	2	600	600	0,3	63,3
2 ДВП	100	20	2000	2600	0,9
3 Тканина для оббивки меблів	100	200	20000	22600	9,4
4 Шпон	85	100	8500	31100	3,9
5 Фанера	60	50	3000	34100	1,4
6 Фурнітура Ф-10	30	3	90	34190	-
7 Поролон	20	70	1400	35590	0.7
8 Фурнітура Ф-1	10	10000	100000	135590	46,7
9 Синтипон	10	6000	60000	195190	27,9	27,9
10 Шурупи Ш-9	4	1000	4000	199590	1,9	8,8
11 Шурупи Ш-12	3	5000	15000	214590	6,9

Бачимо, що на перші вісім позицій матеріалу припадає 63,3% їх вартості, на позицію дев’ять – 27,9 %, на останні дві позиції – 8,8 %.

Бюджетування

Бюджетування – технологія фінансового планування, обліку і контролю ресурсів, що використовуються, доходів і витрат підприємства від визначеного бізнесу на всіх рівнях і за усіма бізнес-процесами, що дозволяє аналізувати прогнозовані і фактичні фінансові показники діяльності; механізм перерозподілу ресурсів між підрозділами підприємства.

У процесі бюджетування необхідно чітко розуміти принципи його побудови: бюджет є фінансовим відображенням складеного плану заходів щодо досягнення запланованих цілей. Основне призначення бюджетування – прогноз фінансового стану підприємства, виражений у виді лімітів витрат, оцінка нормативів використання ресурсів підприємства, а також руху коштів, матеріальних і трудових потоків.

Використовуються два основних методичних підходи до бюджетування:

– побудова бюджетів на основі фінансової структуризації – бюджетування по центрах фінансової відповідальності (ЦФО). Сутність: формується фінансова структура на базі організаційної із закріпленням фінансової відповідальності і повноважень за керівниками центрів фінансової відповідальності. Труднощі при впровадженні: чітке закріплення функціональних обов'язків між підрозділами з фіксацією границь фінансової відповідальності, а також їхніх прав і обов'язків;

– побудова бюджетів на основі виділення бізнес-процесів (видів діяльності) – АВВ-бюджетування. Сутність: виділяються бізнес-процеси підприємства із закріпленням повноважень відповідальності за ресурси. Структурування підприємства здійснюється не за функціями, а за виконуваними бізнес-процесами із закріпленням відповідальності за кожен бізнес-процес.

Бюджетування здійснюється за двома напрямками:

- підготовка функціональних бюджетів (планів підрозділів);

- розроблення стандартів і норм витрат. При цьому особлива увага приділяється системі нормативного калькулювання витрат, а також оцінюється кількість ресурсів, необхідних для виробництва продукції в натуральних і грошових одиницях.

Виділяють бюджетування через приріст і бюджетування з нуля. Бюджетування через приріст – складання бюджетів на основі фактичних результатів, досягнутих у попередньому періоді. У даному випадку фактичні показники попереднього періоду коригуються з урахуванням цінової і податкової політики. Недолік даного методу – у процесі бюджетування не аналізується ефективність витрат, і досягнутий результат автоматично переноситься на наступний період. Бюджетування з нуля – при даному методі щоразу плануються витрати, тому що діяльність здійснюється вперше. Цей метод дозволяє виявляти проблеми і вирішувати їх ще на стадії планування. В умовах санації підприємства використовується даний метод, оскільки недоцільно використовувати фактичні показники попереднього періоду при кризі підприємства.

Бюджети складаються для кожного рівня управління, потім узагальнюються і координуються на вищому рівні управління, і складається зведений (основний, загальний) бюджет, а потім доводиться до кожного рівня управління. Деталізований бюджет розробляють на рік, що є тактичним бюджетуванням, також виділяють оперативне бюджетування (бюджет на місяць) та стратегічне бюджетування (бюджет на строк більше 1 року). Річні бюджети можуть бути деталізовані або на 12 місяців, або можуть бути розроблені по місяцях на перший квартал і по кварталах на 9 місяців, що залишилися. Потім протягом року квартальні бюджети розробляються по місяцях. Квартальні бюджети протягом року можуть бути переглянуті, тобто якщо з'являється істотна інформація в будь-якому з кварталів, що може вплинути на фінансові результати роботи підприємства, то бюджети наступних кварталів можуть бути змінені.

Процес бюджетування умовно можна поділити на дві складові частини:

1) підготовка операційного бюджету – це сукупність бюджетів витрат і доходів, що сприяють складанню бюджетного звіту про фінансові результати;

2) підготовка фінансового бюджету – це сукупність бюджетів, що відображають заплановані кошти і фінансовий стан підприємства.

У міру здійснення запланованих операцій бюджети забезпечують виконання контрольної функції управління, тобто в процесі роботи можуть бути різниці між бюджетними та фактичними показниками. Для своєчасного виявлення відхилень і відповідного реагування здійснюється бюджетний контроль. У разі наявності значних відхилень необхідно або переглянути бюджет, або вжити заходів для досягнення поставленої мети.

 

Портфельний аналіз

Портфельний аналіз використовується для оптимізації портфеля цінних паперів, для дослідження портфеля продукції (портфеля бізнесів).

Способом здійснення портфельного аналізу є побудова двовимірних матриць (матриця “зростання – частка ринку”, матриця “привабливості – конкурентоспроможності”, матриця Ансоффа). Більш детальну характеристику цих матриць можна знайти у відповідних літературних джерелах[25].