Рейтингова оцінка на базі ринкових критеріїв фінансової стійкості підприємств

Р. Сайфулін і Г. Кадиков запропонували використати для експрес-оцінки фінансового стану підприємства рейтингове число:

 

, (2.15)

де – коефіцієнт забезпеченості власними коштами ( > 0,1);

– коефіцієнт поточної ліквідності ( > 2);

– інтенсивність обігу капіталу, що авансується, яка характеризує обсяг реалізованої продукції, що припадає на одну грошову одиницю коштів, вкладених у діяльність підприємства ( > 2,5);

– коефіцієнт менеджменту, характеризується відношенням при­бутку від реалізації до величини виручки від реалізації (, де r – облікова ставка НБУ);

– рентабельність власного капіталу – відношення балансового прибутку до власного капіталу ( > 0,2).

Якщо рейтингове число R для підприємства має значення більше 1, то підприємство знаходиться у задовільному стані. Якщо значення R менше 1, то це характеризується як незадовільний стан. Рейтингова оцінка фінансового стану може застосовуватися з метою класифі­кації підприємств за рівнем ризику, взаємовідносин з ними банків, інвестиційних компаній, партнерів. Діагностика неспроможності на базі рейтингового числа, однак, не дозволяє оцінити причини потрапляння підприємства «в зону неплатоспроможності». Крім того, нор­мативний зміст коефіцієнтів, що використовуються для рейтингової оцінки, також не враховує галузевих особливостей підприємств.

Використання методики рейтингової оцінки дає можливість охарактеризувати фінансовий стан підприємства за допомогою одного синтезованого показника – рейтингу, який вимірюється в балах. При цьому також визначаються можливі коливання рейтингу в межах грани­чно допустимого інтервалу[19].

Основні етапи методики такі:

1. Збирання та аналітичне оброблення вихідної інформації за відповідний період.

Для оцінки фінансово-економічного стану та причин його змі­ни використовуються балансові дані за (щонайменше) три роки. У процесі збирання інформації проводиться коригування балан­су, який очищають від регулювальних статей. Отриманий масив даних перегруповується та переоцінюється для запобігання впли­ву зміни облікової політики.

2. Обґрунтування системи показників рейтингової оцінки.

У методиці сформовано чотири групи показників:

– показники платоспроможності;

– показники фінансової стійкості;

– показник ефективності підприємницької діяльності;

– показники оцінки економічного потенціалу.

Ці показники необхідно проранжувати за рівнем їхньої ва­гомості (методика рекомендує подвійне ранжирування: з позицій банку та інвестора).

3. Вибір та економічне обґрунтування критеріїв оцінки фінан­сової стійкості та встановлення обмежень їхньої зміни.

На даному етапі для кожного показника групи розраховують максимальне та мінімальне значення, а також оптимальні вели­чини граничних інтервалів. Крім того, методика передбачає як критеріальну ознаку не конкретний показник, а тенденцію зміни (тренд). Залежно від характеру та величини відхилення конкрет­ного показника від установленого значення йому надають відпо­відну оцінку в балах. Наступним етапом аналізу є визначення внутрішнього рейтингу групи.

4. Кінцева рейтингова оцінка фінансового стану підприємства як завершальний етап аналітичної діагностики.

На підставі загальної суми балів підприємство відносять до певної групи:

– вища – підприємство з абсолютно стійким фінансовим ста­ном, що підтверджується високим загальним рейтингом та част­ковими рейтингами груп показників;

– перша – підприємство зі стійким фінансовим станом, хоч є певні відхилення за окремими показниками;

– друга – підприємство на даному етапі має певні фінансові труднощі, які можна подолати завдяки внутрішньому потенціалу системи;

– третя – підприємство характеризується підвищеним ризиком, рівень якого може бути знижений завдяки реструктуризації, дивер­сифікації, реконструкції, радикальній інноваційній стратегії тощо;

– четверта – підприємство має незадовільний фінансовий стан і не має перспектив його поліпшення.

Експертні методики

Орієнтація на якийсь один критерій, навіть вельми привабливий з позиції теорії, на практиці не завжди виправдана. Тому багато аудиторських фірм та інших компаній, що займаються аналітичними оглядами, прогнозуванням та консультуванням, використовують для аналітичних оцінок системи критеріїв, тобто різноманітні порівняльні, якісні методики оцінки банкрутства. Використання таких методик для подібного дослідження містить у собі як переваги, так і недоліки. Основною перевагою є те, що за допомогою цих методик можна аналізувати ті процеси, які неможливо описати методами, що працюють з однією оцінкою. Але в цьому є і свої мінуси: набагато легше прийняти рішення в умовах однокритеріальної задачі, ніж за умов багатокритеріальної задачі. Разом з тим будь-яке прогнозне рішення подібного роду, незалежно від числа критеріїв, є суб’єктивним, а розраховані значення критеріїв мають швидше характер інформації до роздуму, ніж спонукальних стимулів для прийняття негайних рішень. До якісних прогнозних методик відносять:

1. Методику В. Ковальова.

2. Метод Аргенті (А-рахунок).

3. Методику компанії ERNST & WHINNEY.

4. Метод Скоуна.

 

Методи прогнозування банкрутства, що ґрунтуються на використанні порівняльного аналізу

 

Методика якісного аналізу В. Ковальова

Ковальов В., базуючись на розробках західних аудиторських фірм і адаптуючи ці розробки до вітчизняної специфіки бізнесу, запропону­вав таку дворівневу систему показників.

До першої групи відносять критерії і показники, несприятливі поточні значення або динаміка зміни яких свідчать про можливі в май­бутньому значні фінансові ускладнення, в тому числі й банкрутство. До них належать:

істотні втрати, що повторюються в основній виробничій діяль­ності;

перевищення деякого критичного рівня простроченої кредиторсь­кої заборгованості;

надмірне використання короткострокових позикових коштів як джерела фінансування довгострокових вкладень;

стійко низькі значення коефіцієнтів ліквідності;

хронічна нестача зворотних коштів;

стійка частка позикових коштів, яка збільшується до небезпеч­ної межі в загальній сумі джерел коштів;

неправильна реінвестиційна політика;

перевищення розмірів позикових коштів над встановленими лімітами;

хронічне невиконання зобов’язань перед інвесторами, кредито­рами та акціонерами (стосовно своєчасності повернення позик, виплати процентів і дивідендів);

висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості;

наявність наднормативних товарних та виробничих запасів;

погіршення відносин з установами банківської системи;

використання (вимушене) нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;

застосування у виробничому процесі обладнання, терміни експ­луатації якого вже вийшли;

потенційні втрати довгострокових контрактів;

несприятливі зміни в портфелі замовлень.

До другої групи входять критерії та показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критич­ний. Разом з тим вони вказують, що за певних умов або неприйнятті дієвих заходів ситуація може різко погіршитися. До них належать:

втрата ключових співробітників апарату управління;

вимушені зупинення, а також порушення виробничо-технологічного процесу;

недостатня диверсифікація діяльності підприємства, тобто над­мірна залежність фінансових результатів від якогось одного конкретно­го проекту, типу обладнання, вигляду активів та ін.;

зайва ставка на успішність, що прогнозується, і прибутковість
нового проекту;

участь підприємства в судових розглядах з непередбачуваним кінцем;

втрата ключових контрагентів;

недооцінка технічного та технологічного оновлення підприємства;

неефективні довгострокові угоди;

політичний ризик, пов’язаний з підприємством взагалі або його ключовими підрозділами.

Що стосується критичних значень цих критеріїв, то вони повинні бути деталізовані по галузях, а їх розроблення може бути виконане після накопичення певних статистичних даних.

Метод Скоуна

Метод Скоуна базується на таких підходах:

- компанії менше п’яти років;

- компанія працює в циклічній галузі;

- короткострокові зобов’язання більше оборотних активів;

- співвідношення позикових і власних коштів більше 100%;

- за останні чотири роки виручка збільшилася більше ніж на 50%;

- резерви негативні і за абсолютною величиною перевищують вар­тість статутного капіталу;

- компанія переїжджає або має намір переїхати;

- чи використовує компанія «творчий» бухоблік;

- чи не занадто сильно збільшилося співвідношення позикових і власних коштів за минулий рік;

- чи не змінила компанія останнім часом банк, аудиторів, директорів;

- чи не є голова ради директорів одночасно виконавчим директором;

- чи не перевищує сума короткострокового капіталу величини довгостро­кового капіталу;

- чи не є облік і звітність надмірно докладними або представлени­ми в нестандартному форматі.

Якщо на більш ніж п’ять з цих питань відповідь – «так», то компанія переживає ускладнення. Якщо відповідь на більш ніж вісім питань по­зитивна – фінансовий стан надто важкий.

Методика, рекомендована українським законодавством

З метою забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств і виявлення ознак імовірності банкрутства Міністерством економіки України розроблені «Методичні рекомендації з виявлення ознак неплатоспроможності підприємств і ознак дій з прихованого банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства»^[20].

Згідно з цими рекомендаціями проводяться:

1) оцінка підприємства з позиції неплатоспроможності та наявності ознак банкрутства;

2) аналіз факторів, що призвели до неплатоспроможності та визначення доцільності санації підприємства (аналіз основних засобів та інших необоротних активів; оцінка структури оборотних активів; аналіз власних оборотних коштів; аналіз стану дебіторської заборгованості; аналіз кредиторської заборгованості; аналіз прибутковості; аналіз трудових ресурсів; аналіз витрат виробництва; аналіз інвестицій та інновацій).

Аналіз результатів використання різних тестів для оцінки ймовірності банкрутства, наведений Ю. Великим та О. Проскурою[21], показує, що не виключені протилежні судження про рівень кризового стану на підприємстві та можливість його банкрутства (табл. 2.3).

 

 

Таблиця 2.3 – Діагностика банкрутства вітчизняних підприємств за різними моделями

№ пор.	Моделі	Сутність загрози банкрутства, частка підприємств у відсотках до загальної кількості аналізованих
мала	можлива	велика	банкрут
	Двофакторна Альтмана
	П'ятифакторна Альтмана
	Лиса
	Таффлера
	Спрингейта
	О. Терещенка
	Методичні рекомендації Мінекономіки України з виявлення ознак неплатоспроможності

 

Щоб уникнути помилок при прийнятті управлінських рішень, з розмаїття моделей треба обрати найнадійніші.

Як свідчать дані табл. 2.3, застосування моделей не гарантує точної, адекватної оцінки фінансового стану українських підприємств. Так, обидві моделі Альтмана майже не фіксують існуючого стану вкрай незадовільної платоспроможності наших підприємств. Моделі Лиса, Таффлера, Спрингейта оцінюють ситуацію набагато точніше. Ще достовірніші результати можна отримати, використавши багатоступеневу шкалу моделі О. Терещенка та нормативні вимоги «Методичні рекомендації Мінекономіки України з виявлення ознак неплатоспроможності».