Колізії між загальними і спеціальними сумісними правовими нормами, диспозиції яких є різними і належать до одного роду

Колізії між текстуально закріпленими сумісними правовими нормами, одна із яких є загальною, а інша — спеціальною, а диспозиції є видами, що належать до одного роду, не можуть вирішуватись за допомогою правила про перевагу спеціальної правової норми. Вони вирішуються за допомогою висновку від протилежного.

1. Диспозиції сумісних правових норм, одна із яких стосовно іншої є загальною, а інша — спеціальною, можуть співвідноситись як два види, що належать до одного роду. Так, відповідно до ч. 1 ст. 274 ГК за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором. Це — спеціальна правова норма, що поширюється тільки на зобов’язання контрактації (державної закупки) сільськогосподарської продукції. Загальною стосовно цієї спеціальної правової норми є правова норма, що встановлена ч. 1 ст. 224 ГК і покладає на учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, обов’язок відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Ця правова норма є загальною стосовно правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 274 ГК, бо поширюється на всі господарські відносини. Отже, сфери дії цих двох правових норм співвідносяться як рід і вид, а диспозиції є видами стосовно родового поняття «господарські санкції», що визначається у ч. 2 ст. 217 ГК. Не можна вважати, що спеціальна правова норма, яка встановлена ч. 1 ст. 274 ГК, виключає застосування загальної правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 224 ГК, бо ці дві норми є сумісними. Отже, виробник сільськогосподарської продукції у разі її нездачі в установлені строки несе відповідальність і у вигляді сплати неустойки, і у вигляді відшкодування збитків (з урахуванням ч. 1 ст. 232 ГК).

2. Згідно ч. 2 ст. 785 ЦК, «якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення». Тут текстуально закріплюється спеціальна правова норма, що поширюється тільки на зобов’язання найму (оренди). Загальними щодо цієї правової норми є правові норми, які текстуально закріплюються у п. 4 ст. 611, ч. 1 ст. 623, ч. 2 ст. 22 ЦК і передбачають такий правовий наслідок порушення зобов’язання як відшкодування збитків. Ці правові норми є загальними, бо поширюються на всі цивільні зобов’язання. Отже, сфери дії правової норми, встановленої ч. 2 ст. 185 ЦК, з одного боку, і правових норм, встановлених п. 4 ст. 611, ч. 1 ст. 623, ч. 2 ст. 22 ЦК, — з іншого, співвідносяться як рід і вид, а диспозиції є видовими поняттями стосовно родового поняття «відповідальність за порушення зобов’язання». Ці конкуруючі правові норми є сумісними. Колізія між ними не може вирішуватись за правилом «lех gpesialis derogat generali», а правова норма, що встановлена ч. 2 ст. 785 ЦК не виключає застосування загальних норм, що встановлені п. 4 ст. 611 ЦК, ч. 1 ст. 623 ЦК, ч. 2 ст. 22 ЦК. Правда, слід зауважити, що Судова палата у господарських справах Верховного Суду дійшла висновку про те, що неустойка, передбачена ст. 785 ЦК, не відповідає розумінню неустойки, що випливає із ст. 549 ЦК, а тому це — не неустойка, а плата за користування річчю (постанова від 20 березня 2012 р. у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна в Донецькій області до ВАТ «Укртелеком»^[171]). Це — школа вільного права. Оскільки це — прояв вільного права при здійсненні правосуддя Верховним Судом, то стає прикро за державу.

Частина четверта ст. 291 ГК встановлює, що «правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України». Це законодавче положення надає правовій нормі, що встановлена ч. 2 ст. 785 ЦК, значення спеціальної норми господарського права, стосовно якої правова норма, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. 224 ГК («учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено») є загальною (оскільки вона поширюється на всі господарські відносини). Отже, сфери дії цих двох правових норм співвідносяться як рід і вид, а диспозиції є двома видами, що охоплюються родовим поняттям господарських санкцій (ч. 2 ст. 217 ЦК). Диспозиції цих двох правових норм є сумісними, але стосовно їх співвідношення є спеціальна правова норма, яка на випадок, коли дві сумісні правові норми допускають одночасно і право на стягнення неустойки (штрафних санкцій), і право на відшкодування збитків, обмежує право на відшкодування збитків лише тією їх частиною, яка не покрита неустойкою (ч. 1 ст. 232 ГК). Ця правова норма підлягає застосуванню, якщо інше не встановлено законом або договором.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК «якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов’язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу». Тут формулюється дві правові норми, що є спеціальними за критерієм сфери їх дії, стосовно загальної правової норми, встановленої ч. 1 ст. 623 ЦК («боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки»). Диспозиції зазначених спеціальних і загальної правових норм є різними, але сумісними. Раз їх диспозиції є сумісними, то зазначені спеціальні норми не перешкоджають застосуванню до відносин, що регулюються цими нормами, загальної правової норми, встановленої ч. 1 ст. 623 ЦК. Отже, порушення позичальником строку повернення суми позики тягне його обов’язок сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК, яка покладає на боржника обов'язок «сплатити суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення» і відшкодувати збитки. Порушення позичальником строку повернення речей, визначених родовими ознаками, тягне сплату неустойки, що не виключає застосування загального правила ч. 1 ст. 623 ЦК, що зобов’язує боржника, який порушив зобов'язання, відшкодувати збитки, завдані цим порушенням. Правова норма, яка виявляться при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного із положення першого речення ч. 1 ст. 1050 ЦК і відповідно до якої інші заходи до позичальника, який порушив строк повернення позики, не застосовуються, не перешкоджає застосуванню загальної правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 623 ЦК.

Загальною правовою нормою стосовно правової норми, яка встановлена положенням першого речення ч. 1 ст. 1050 ЦК і зобов’язує позичальника, який прострочив повернення суми позики, сплатити цю суму з урахуванням індексу інфляції, є правова норма, що випливає із ч. 1 ст. 549 ЦК і зобов’язує боржника, який порушив зобов’язання, сплатити неустойку. Застосуванню цієї правової норми не перешкоджає спеціальна правова норма, текстуально закріплена у положенні першого речення ч. 1 ст. 1050 ЦК, оскільки ці дві правові норми є сумісними. У той же час правова норма, яка випливає із положення першого речення ч. 1 ст. 1050 ЦК і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, є несумісною із загальною правовою нормою, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. 623 ЦК, але правові норми, що виявляються за допомогою висновку від протилежного, не можуть застосовуватись усупереч іншим правовим нормам, у тому числі і загальним.

4. Згідно із спеціальною правовою нормою, яка текстуально закріплена в ч. 1 ст. 1043 ЦК («управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов’язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві — упущену вигоду»). Ці спеціальна правова норма є сумісною із загальною правовою нормою, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. 546 ЦК («виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком»). Відтак, ці правові норми вони можуть застосовуватись одночасно. У ч. 1 ст. 1043 ЦК логічно закріплюється також правова норма, яка виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої порушення управителем свого зобов’язання не тягне інших правових наслідків, крім передбачених цією частиною. Ця правова норма є несумісною із загальною нормою, текстуально закріпленою у ч. 1 ст. 546 ЦК, але правові норми, що виявляються за допомогою висновку від протилежного із нормативних положень, у яких текстуально закріплюються спеціальні норми, не можуть застосовуватись усупереч текстуально закріпленим правовим нормам, у тому числі загальним.

5. Господарський кодекс (ч. 1 ст. 229) вельми суворо підходить до боржників, що припустилися порушення грошового зобов’язання, покладаючи на них обов’язок не тільки сплатити штрафні санкції, а й обов’язок відшкодувати збитки. Це не виключає сплати відсотків відповідно до ч. 3 ст. 198 і ч. 4 ст. 232 ГК в розмірі, встановленому ч. 2 ст. 625 ЦК. Цивільний кодекс не встановлює будь-якого правила, яке б стосувалося відшкодування збитків, завданих порушенням грошового зобов’язання. Порушення грошового зобов’язання тягне відповідальність боржника, передбачену спеціальною правовою нормою, текстуально закріпленою в ч. 2 ст. 625 ЦК. Крім того, у ч. 3 ст. 549 («пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання») логічно закріплюється права норма, яка виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від попереднього правового явища (існування пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання) до попереднього і відповідно до якої прострочення виконання грошового зобов’язання тягне сплату такої пені. Ці спеціальні правові норми є сумісними із загальною правовою нормою, яка текстуально закріплена в ч. 1 ст. 623 ЦК, і відповідно до якої порушення зобов’язання тягне обов’язок відшкодування збитків, завданих кредитору. Ці сумісні правові норми мають диспозиції, що є видами, які належать до одного роду. Унаслідок сумісності цих правових норм вони можуть застосовуватись одночасно. Несумісними з правовою нормою, текстуально закріпленою в ч. 1 ст. 623 ЦК, є правові норми, які логічно закріплені в ч. 3 ст. 549 і ч. 2 ст. 625 ЦК, виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і відповідно до яких інші заходи відповідальності до боржників, що припустилися порушення грошового зобов’язання, застосовуватись не можуть. Але такі правові норми не можуть застосовуватись усупереч текстуально закріпленим правовим нормам, у тому числі і загальним. Отже, застосування до боржників, що припустила, а порушення грошового зобов’язання, заходів відповідальності, передбачених ч. 3 ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК, не виключає відповідальності таких боржників, встановленої ч. 1 ст. 623 ЦК.