Юридичне значення визнання закону спеціальним чи таким, що встановлює особливості правового регулювання

Легальне визнання закону (певної групи правових норм) спеціальними або такими, що встановлюють особливості правового регулювання певних відносин, має обмежене юридичне значення. Воно є лише підставою для переважного застосування правових норм, які логічно закріплюються в положеннях спеціального закону чи положеннях, що позначаються як такі, що встановлюють особливості правового регулювання, і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, перед правовими нормами, що текстуально закріплені в нормативно-правових актах того ж ієрархічного рівня і є загальними стосовно правової норми, яка логічно закріплена і виявлена за допомогою висновку від протилежного або такими, сфера дії яких частково співпадає із сферою дії такої правової норми.

1. Перш за все звертає на себе увагу та обставина, що зазвичай правотворчі органи встановлюють спеціальні правові норми, особливості правового регулювання відповідних відносин без спеціальної вказівки на те, що відповідні нормативні положення формулюють спеціальні правові норми чи передбачають особливості правового регулювання. У той же час має місце і така практика, коли правотворчий орган зарані позначає певні нормативно-правові акти, як такі, що є спеціальними, чи встановлюють спеціальні правові норми, особливості правового регулювання, позначає певні нормативні положення як такі, що встановлюють спеціальні правові норми, чи є особливостями правового регулювання. Логічним було б стверджувати, що зазначені два техніко-юридичні прийоми певною мірою впливають на юридичний зміст відповідних нормативних положень. Пошук результатів цього впливу є складною задачею, проте вона не є такою, яку вирішити неможливо.

Спробуємо навести деякі міркування в обґрунтування сформульованого вище правила.

Не можуть бути взяті до уваги аргументи, відповідно до яких питання про юридичне значення легальної вказівки на те, що певний закон чи певні нормативні положення є спеціальними чи встановлюють особливості правового регулювання, у науці не досліджувалось, тому у законодавця не було джерела, із якого він би отримав інформацію про юридичне значення легальних вказівок, про які йдеться. Відтак і при правотлумаченні не слід надавати будь-якого юридичного значення наявності чи відсутності легальної вказівки на спеціальний характер закону чи певних нормативних положень, на спеціальний характер правових норм, які ними встановлюються, або вказівки на те, що певний закон чи певні нормативні положення передбачають особливості правового регулювання. Неприйнятною є сама думка про те, що при правотлумаченні відповідний суб’єкт буде зосереджуватись над тим, що правотворчий орган розумів, а чого він не розумів, формулюючи нормативні положення. Предмет дослідження суб’єктів правотлумачення і правозастосування — це нормативний текст, а спроби заглянути «за куліси» — це вже посягання на прерогативи законодавчої гілки влади чи принаймні — спроба ухилитися від припису законодавця, бо законодавство не тільки встановлює певні правові норми, а й дає суб’єктам правотлумачення і правозастосування засоби з’ясування змісту нечітких нормативних положень та вирішення колізій між ними.

Неприйнятним було б і твердження про те, що позначення певного закону як спеціального чи групи законодавчих положень як спеціальних або визнання певного закону чи групи законодавчих положень як таких, що встановлюють особливості правового регулювання, дає переваги при правозастосуванні правовим нормам, що встановлені таким законом чи законодавчими положеннями, перед правовими нормами, що повинні визнаватись спеціальними за критерієм сфери їх дії. Обґрунтуванням цьому твердженню може служити та обставина, що, позначивши певний закон чи певні законодавчі положення як спеціальні чи такі, що встановлюють спеціальні правові норми, або визнавши певний закон чи певні законодавчі положення особливостями правового регулювання, законодавець не спростовує спеціального характеру раніше встановлених правових норм, які фактично є спеціальними, оскільки мають вузьку сферу дії порівняно з конкуруючою правовою нормою, що поширюється на більш широке коло суспільних відносин, хоч би вона і визнавалась легально спеціальною чи такою, що встановлює особливості правового регулювання.

Позначення певного закону як спеціального, певних законодавчих положень як спеціальних чи таких, що встановлюють спеціальні правові норми, визнання закону чи законодавчих положень такими, що встановлюють особливості правового регулювання, тим більше не можуть дати переваги правовим нормам, що встановлюються таким законом, перед правовими нормами, що встановлюються пізніше прийнятими законодавчими актами.

Враховуючи викладене юридичне значення визнання закону чи певних законодавчих положень спеціальними або такими, що встановлюють спеціальні правові норми, визнання закону чи певних законодавчих положень такими, що передбачають особливості правового регулювання, обмежується тільки наданням правовим нормам, які підпадають під дію таких положень, логічно закріплюються в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, такої ж здатності конкурувати з іншими правовими нормами, яку мають правові норми, текстуально закріплені в законодавчих актах. Це твердження також потребує пояснень, які ми тут же і наведемо. Якщо правотворчий орган у певному нормативно-правовому акті зазначає на те, що цим актом чи окремими його положеннями встановлюються особливості правового регулювання, то логічним було б визнати, що правові норми, які логічно закріплюються в таких актах і положеннях, виявляються при тлумаченні положень цього акта за допомогою висновку від протилежного, також є встановленими ним особливостями, тобто спеціальними правовими нормами. Позначення певного нормативно-правового акта чи певних його положень як спеціальних чи таких, що встановлюють спеціальні правові норми, особливості правового регулювання, як техніко-юридичний прийом прирівнюється до включення до гіпотези і диспозиції кожної правової норми, що текстуально закріплюються в таких актах чи положеннях, слів «лише, «тільки», «виключно», «не інакше як». Техніко-юридичний прийом, про який йдеться, правотворчі органи використовують тому, що стилістично вважається неприйнятним занадто часте вживання в нормативно-правових актах зазначених слів. Склалось прагнення при здійсненні правотворчості до певного рівня вишуканої словесності, яке виключає надання стилю нормативно-правових актів ознаки грубого. Тому зазначені слова багатократно не повторюють, замінивши їх позначенням певного нормативно-правового акта чи окремих його положень як спеціальних, визнанням їх такими, що встановлюють спеціальні правові норми чи особливості правового регулювання. Тому здатність конкурувати при правозастосуванні на рівних з іншими правовими нормами мають і правові норми, що логічно закріплені в актах та положеннях, про які йдеться, і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, не тільки із нормативних положень, в тексті яких використані слова «лише», «тільки», «виключно», «не інакше як», а й із нормативних положень, що встановлені нормативно-правовими актами і їх окремими положеннями, що позначаються як спеціальні, як такі, що встановлюють спеціальні правові норми чи особливості правового регулювання.

Тим більше слід погодитись з твердженням про те, що позначення певних нормативно-правових актів чи їх окремих положень як таких, що є спеціальними чи встановлюють особливості, надає переваги правовим нормам, що закріплені текстуально і підпадають під таке позначення, перед правовими нормами, які текстуально закріплені в інших положеннях і актах, і сфери дії яких частково співпадають із сферами дії правових норм, що встановлені актами і положеннями, що легально визнані спеціальними чи особливостями (це стосується і сумісних, і несумісних правових норм, але не зачіпає правила про перевагу нормативно-правового акта вищої юридичної сили і правила про перевагу пізніше прийнятого нормативно-правового акта). На підтвердження цієї думки наведемо такі аргументи. Якщо є дві правові норми з різними несумісними диспозиціями, встановленими одним і тим же нормативно-правовим актом чи різними актами одного й того ж ієрархічного рівня, прийнятими одного й того ж дня, то колізія між ними не може бути вирішена ні за одним із правил вирішення колізій (субординаційним, змістовним і хронологічним). У той же час одна із конкуруючих правових норм належить до тих, що позначаються як спеціальні чи особливості правового регулювання, або таких, що встановлюються нормативно-правовим актом, що легально визначається спеціальним чи таким, що встановлює особливості правового регулювання. Позначаючи нормативно-правовий акт чи певні його положення як спеціальні чи такі, що встановлюють спеціальні правові норми чи особливості, правотворчий орган непрямо виражав волю надати відповідним правовим нормам такої здатності конкурувати при правозастосуванні, яку мають спеціальні правові норми.