Сутність спеціальної правової норми

Сутність спеціальної правової норми зазвичай полягає у змісті її диспозиції, якою визнаються права і обов’язки учасників відповідних правовідносин. Проте спеціальна правова норма може передбачати ту ж диспозицію, що і загальна правова норма, але при цьому спеціальна норма може встановлювати особливі (порівняно із загальною нормою) умови дії її диспозиції, що співпадає з диспозицією загальної норми. Спеціальна правова норма може також встановлювати одночасно і особливу диспозицію і особливі умови введення її в дію.

1. У законодавця був вельми конструктивний намір виразити сутність спеціальної правової норми у ч. 3 ст. 216 ЦК («правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів»). Правда, цей намір був здійснений текстуально невдало. Проте ч. 3 ст. 216 ЦК цілком піддається логічній обробці, а тому може бути задовільно витлумачена. Отже, із цього законодавчого положення випливає, що в частинах першій («недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування») та другій («якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною») ст. 216 ЦК встановлюються загальні правові норми. Вони підлягають застосуванню, якщо законом не встановлені спеціальні правові норми, які можуть передбачати: 1) особливі (інші) правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, тобто особливі (спеціальні) диспозиції відповідних правових норм; 2) особливі умови застосування правових наслідків, передбачених частинами першою та другою ст. 216 ЦК, тобто особливості гіпотез відповідних правових норм. У ч. 3 ст. 216 ЦК немає тільки зазначення на те, що частини перша та друга цієї статі не застосовуються і тоді, коли законом одночасно встановлюються і особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, і особливі умови їх застосування. Таким чином, спеціальна правова норма може встановлювати: 1) спеціальну диспозицію; 2) особливу умову (особливі умови), за якої діє диспозиція, встановлена загальною нормою; 3) особливу диспозицію, яка перебуває у колізійному зв’язку з диспозицією загальної норми, і яка діє за наявності особливої умови (особливих умов) порівняно з тими умовами, за якої діє диспозиція загальної норми.

2. Наведемо приклади спеціальних диспозицій. Позовна давність це строк, упродовж якого особі надається можливість захисту цивільного права або інтересу (ст. 265 ЦК). Отже, сплив зазначеного строку припиняє цю можливість, якщо законом не встановлено інше. Відтак тривалість позовної давності — це диспозиція відповідних правових норм. Загальна правова норма, що встановлює позовну давність тривалістю три роки, закріплена в ст. 257 ЦК. Спеціальна позовна давність різної тривалості встановлена ст. 258, 728 ЦК, ч. 8 ст. 269 ГК тощо. Ці спеціальні правові норми виключають застосування до відповідних відносин загальної правової норми, що встановлена ст. 257 ЦК.

Диспозиція загальної правової норми, яка встановлена частиною першою ст. 132 КЗпП («за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку») і яка поширюється на трудові відносини всіх працівників, обмежує матеріальну відповідальність працівників за завдану підприємству, установі, організації пряму дійсну шкоду середнім місячним заробітком. Диспозиція спеціальної правової норми, що встановлена ст. 134 КЗпП, допускає покладення на певні категорії працівників чи за певних умов повної матеріальної відповідальності за завдану підприємству, установі, організації пряму дійсну шкоду.

3. Поширеними є такі випадки, коли диспозиції загальної і спеціальної правових норм співпадають, а спеціальною правовою нормою встановлюються особливі умови настання правових наслідків, що передбачені диспозицією. Так, загальна правова норма, що передбачена ст. 1166 ЦК, встановлює право потерпілого на відшкодування майнової шкоди. Це — загальне правило, що поширюється на всі цивільні відносини щодо відшкодування шкоди. Із ст. 72 Закону «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» випливає спеціальна правова норма, сфера дії якої визначається випадками завдання майнової шкоди оператором ядерної установки і диспозиція якої співпадає з диспозицією загальної правової норми, що встановлена ст. 1166 ЦК. Отже, за змістом диспозиції ці дві правові норми, що розгадаються, не відрізняються. Відрізняються вони умовами настання обов’язку відшкодувати шкоду. Із ч. 2 ст. 1166 ЦК випливає, що умовою настання обов’язку відшкодувати шкоду є, зокрема наявність вини особи, що завдала шкоди. Ст. 72 названого вище Закону називає відповідальність оператора ядерної установки абсолютною, тобто такою, що настає незалежно від вини.

4. Диспозиції правових норм, що випливають із. ч. 2 ст. 180 ГК («господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов») і ч. 1 ст. 283 ГК («за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності») у бланкетний спосіб визнають сторони відповідних договорів пов’язаними правами та обов’язками, що випливають із факту укладення договору, але момент виникнення прав та обов’язків у сторін відповідних договорів визначається по-різному. Таким згідно ч. 2 ст. 180 ГК є досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору у передбачених законом порядку і формі. Згідно ч. 1 ст. 283 ГК права та обов’язки у сторін господарського договору оренди виникають з моменту передання речі. Ці дві правові норми співвідносяться як загальна (та, що передбачена ч. 2 ст. 180 ГК) і спеціальна (та, що передбачена ч. 1 ст. 283 ГК).

5. Правова норма, що встановлена п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК («моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала... якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки) є спеціальною у відношенні до правової норми, що встановлена ч. 5 ст. 1187 ЦК («особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого») за критерієм кола цивільних відносин, які нею регулюються. Коло відносин, що регулюються ч. 5 ст. 1187 ЦК, повністю охоплює відносини, що регулюються п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК, і, крім того включає до себе: 1) відносини щодо відшкодування майнової шкоди (п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК такі відносини не регулюються); 2) відносини щодо відшкодування моральної шкоди, не пов’язаної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Диспозиції цих двох правових норм також співвідносяться як рід (диспозиція правової норми, що встановлена ч. 5 ст. 1187 ЦК, передбачає відшкодування «шкоди», тобто шкоди майнової і моральної) і вид (диспозиція правової норми, що встановлена п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК, передбачає відшкодування тільки моральної шкоди). Отже, тут ми помічаємо різницю між диспозиціями цих двох правових норм. Ця різниця є істотною, тобто необхідність у встановленні спеціального правила п. 1 ч. 2 ст. 1166 ЦК була. Мета, для якої було встановлено п. 1 ст. 2 ст. 1167 ЦК, полягає в тому, щоб встановити особливу умову виникнення обов’язку відшкодувати моральну шкоду, завданої джерелом підвищеної небезпеки шляхом завдання каліцтва, іншого ушкодження здоров’я або смерті. П. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК встановлює, що обов’язок відшкодувати моральну шкоду виникає незалежно від вини, тобто завдання моральної шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю внаслідок випадку і навіть дії непереборної сили не звільняє особу, що здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, від обов’язку відшкодувати моральну шкоду. Натомість, обов’язок відшкодувати майнову шкоду і моральну шкоду, що не пов’язана з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або завданням смерті, не відшкодовується, якщо вона завдана джерелом підвищеної небезпеки унаслідок дії непереборної сили.

6. Загальна і спеціальна правові норми, що визначені такими за змістом диспозиції, можуть бути і сумісними, і несумісними. Якщо ж дві правові норми визначені як загальна і спеціальна за критерієм особливості гіпотези, вони завжди є несумісними: спеціальна правова норма повністю виключає дію (застосування) загальної.