Колізії між правовими нормами, що прямо встановлені в актах законодавства, і правовими нормами, що прямо випливають із них

Правові норми, що прямо встановлені в актах законодавства, не мають будь-якої переваги при правозастосуванні перед правовими нормами, що прямо випливають із положень нормативно-правових актів.

1. Спосіб закріплення в нормативно-правових актах правових норм, що прямо випливають із їх положень, не впливає на здатність цих правових норм конкурувати при правозастосуванні з правовими нормами, що встановлені прямо. Колізії між правовими нормами, встановленими прямо, і правовими нормами, що прямо випливають з актів законодавства, вирішуються за загальними правилами вирішення колізій. Йдеться про такі правові норми і правові приписи, що прямо випливають із актів законодавства:

1) правові норми, що прямо випливають із положень описового характеру;

2) правові норми, що прямо випливають із формулювань з пасивними зворотом;

3) правові норми, що прямо випливають із положень, що встановлюють правовий режим об’єктів правовідносин;

4) правові норми, що прямо випливають із положень, в яких правовий режим об’єктів правовідносин встановлюється формулюваннями, в яких використовується пасивний зворот;

5) правові норми, що прямо випливають із положень, що сформульовані за допомогою безособових речень;

6) правові норми, що прямо випливають із змісту понять, що вживаються в актах законодавства;

7) правові норми, що прямо випливають із контексту положень законодавства;

8) правові норми, що прямо випливають із положень актів законодавства, при формулюванні яких використовуються слова «лише», «тільки», «виключно», словосполучення «не інакше як», якщо ці правові норми виявлені при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного;

9) правові норми, що прямо випливають із положень актів законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку ступеню;

10) правові норми, що прямо випливають із положень актів законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від попереднього правового явища до наступного або навпаки.

Цей перелік правових норм, які визнані тут такими, що прямо випливають із положень нормативно-правових актів, є дещо строкатим. Але він дає змогу задовільно витлумачити ч. 2 ст. 328 ЦК в умовах, коли при формулюванні цього положення законодавець не міг спиратися на науку, в якій тільки зараз поставлена проблема способів встановлення правових норм в актах законодавства. Крім того, викладене широке розуміння прямого випливання правових норм є доцільним з огляду на основну юридично змістовну спільну ознаку цих норм — їх здатність на рівних конкурувати між собою і з прямо встановленими правовими нормами. Це твердження не є свавільним.

Воно є результатом ретельного дослідження авторами нормативних і індивідуальних правових актів, практики їх застосування, дослідження інших юридичних документів впродовж десятків років. Автори не претендують на те, що вони пізнали істину в останній інстанції.

Але вони ставлять і пропонують варіанти вирішення тих питань, які ніколи в науці не ставились.

Текстуальне переопрацювання текстів правових актів і юридичних документів

Юридичний зміст, закладений у положеннях нормативно-правових актів, може бути виражений за допомогою різних текстів. Тому текстуальне тлумачення полягає, зокрема у спробах виразити зміст нормативного положення, що тлумачиться, за допомогою іншого тексту. Текстуальне переопрацювання може бути застосоване також стосовно позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, судових рішень тощо. Текстуальне переопрацювання застосовується також для з'ясування змісту ускладнених нормативних положень. При здійсненні текстуального переопрацювання нормативного тексту слід враховувати дві загрози: 1) занадто сміливе текстуальне переопрацювання, за якого спотворюється юридичний зміст нормативного положення. При ньому суб’єкт тлумачення частково орієнтується не на його юридичний зміст, а на соціально-економічну сутність речей. Це — сутнісне тлумачення. Іншим проявом такого роду є асоціативне тлумачення, ігнорування і юридичного змісту і соціально-економічної сутності речей та надання переваги при тлумаченні другорядним елементам нормативного положення; 2) уникненні текстуального переопрацювання нормативного тексту чи позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги, судового рішення, надання тексту переваги перед юридичним змістом. Це — бюрократичне (вульгарне) тлумачення, що набуло значного поширення, у тому числі при здійсненні правосуддя.

1. У судовій практиці виникло питання про те, чи може бути задоволений позов поручителя про визнання поруки припиненою в контексті ст. 16 ЦК у разі зміни зобов’язання за договором поруки без згоди поручителя. При жорстко буквальному тлумаченні ст. 16 ЦК дається відповідь: не може, бо такий спосіб захисту права не передбачений законом. Але слова «визнати поруку припиненою», що містяться в юридичному документі — позовній заяві, виражають той же юридичний зміст, що і слова «визнати за позивачем право не виконувати зобов’язання, передбачене договором поруки». Таке переопрацювання формулювання позовної заяви є цілком припустимим, бо не зачіпає його юридичного змісту.

Отже, проблема припустимості задоволення судом позову про визнання поруки припиненою на теоретичному рівні формулюється як проблема меж припустимого переопрацювання нормативного тексту, тексту юридичного документа. У даному випадку задоволення позову буде ґрунтуватися на такому переопрацюванні формулювання позовних вимог, яке не виходить за припустимі межі.

Що стосується задоволення позовної вимоги про припинення поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК, то вона не може бути задоволена, оскільки за наявності підстав, передбачених цим законодавчим положенням, порука припиняється, і право поручителя (позивача) не потребує такого способу захисту як прийняття судом рішення про припинення поруки.

2. Якщо підходити до тлумачення жорстко буквально, то умова договору поруки про те, що він діє «до повного виконання позичальником своїх зобов’язань» не є встановленням строку, із закінченням якого припиняється порука (ч. 4 ст. 559 ЦК), бо строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК). А наведене вище формулювання умови договору не містить зазначення ні на роки, ні на місяці... Але ж це формулювання умови договору абсолютно чітко визначає період, впродовж якого порука є чинною. Сторони цей період погодили зазначенням на дію (чи на подію). Вони могли погодити цей період зазначенням на термін. І вони могли це зробити відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК. То які існують перешкоди для висновку про те, що строк чинності поруки у таких випадках не є встановленим? Тільки одна — жорстко буквальний підхід до тлумачення тексту правового документа.

Із жорстко буквальним тлумаченням закону пов’язане і обговорення в науці і постановка у судовій практиці проблеми термінів «проценти» і «відсотки». Це —синоніми. А вживати при правозастосуванні треба той термін, який використовуються у нормативно-правовому акті, що застосовується, бо для юриста кращою мовою є мова правотворчого органу. Переопрацювання нормативного тексту у такий спосіб, що термін «проценти» буде розумітись як «відсотки», а термін «відсотки» — як «проценти», не виходить за межі припустимого, бо не спотворює юридичний зміст відповідних законодавчих положень.