ТОП 10:

Тема 1.2 Росія, Німеччина, Австро-Угорщина на початку XX ст.



 

Росія на початку XX ст.

 

Російська імперія залишалась з абсолютною монархією, влада царя не обмежувалась жодними виборчими органами. В управлінні країною діяли органи, створені ще у XVIIIст. Державна Радабула дорадчимзаконодавчим органом, члени якої призначались довічно. Виконавчий орган самодержавства - Рада Міністрів, також мала консультативні функції. Сенат виконував функції Верховного Суду. Сенатори, призначені довічно царем, знайомили громадськість з новими законами, тлумачити та контролювати їх виконання. Державні посади обіймали вихідці з дворян. На місцях керували «предводителі дворянства», що обирались дворянством та затверджувались царем.

 

Політичне життя

 

Наприкінці XIX - на початку XX ст. в Росії посилюється суспільний рух, т.я. стає зрозумілим, що країна потребує перетворень. Цей рух був представлений лібералами (представники земств), радикалами (представники російської інтелігенції), соціалістами-революціонерами і соціал-демократами які відстоювали інтереси робітників, інтелігенції, селян. На території Росії жили представники понад 100 націй. Прагнення до національної свободи зумовило піднесення національного руху . У той же час посилювалися реакційні націоналістичні тенденції, спрямовані проти неросійських народів. Серед таких організацій, (які мали назву чорносотенних), найвпливовішим були «Союз російського народу», який мав шовіністичнийхарактер, зокрема, пропагував українофобськіта антисемітськіпогляди; «Союз Михайла Архангела».

 

9 січня 1905 р. робітники Петербурга під керівництвом священика Гапона відправилися до царя з петицією про поліпшення умов їх життя. Похід закінчився розстрілом 5 тис. робітників. Події “кривавої неділі” сколихнули усю країну. Почалася революція,яка тривала до 1907 р. Завдання революції:

- вирішити аграрне питання: ліквідувати поміщицьке землеволодіння, викупні платежі, общини;

- встановити демократичний устрій з ліквідацією самодержавства;

- вирішити соціальні проблеми : 8-годин. робочий день, встановити розмір мінімальної заробітної плати. Систему соціального захисту;

- реалізація прав націй на самовизначення

Рушійні сили революції - це інтелігенція, частина підприємців, селянство, робітники, студенти, армія. Важливими подіями російської революції були масові страйки робітників, селянські виступи. Створюються Ради депутатів.

У червні 1905 р. відбулося повстання на панцернику «Потьомкін». Піком революції став всеросійський жовтневий страйк. Фіналом 1905 р. були грудневі зіткнення робітників із владою в Москві, що переросли в барикадні бої. Грудневе збройне повстання було придушене і революція пішла на спад.

Під тиском розмаху революції 17 жовтня 1905 р. цар підписав Маніфест, за яким:

- створювався виборний законодавчий орган – Державну Думу;

- проголошувалися демократичні свободи;

- надання робітникам гарантій соціального захисту;

- підготовка аграрної реформи.

Царська влада зуміла відносно стабілізувати політичну ситуацію в країні. Проте основні протиріччя в Російській імперії не були розв'язані.

 

Зовнішня політика

 

Причиною Російсько-японської війни 1904-1905 рр. стали взаємні територіальні претензії Росії та Японії. Воєнні операції російських військ проходили невдало. У грудні 1904 р. внаслідок зрадницьких дій генерала Стесселя капітулював Порт-Артур. У 1905 р. Росія зазнала поразки: у лютому під Мукденом та в травні біля острова Цусіма. Символом мужності та військової відваги став героїзм російських моряків крейсера «Варяг». Росія програла війну. За Портсмутською угодою від 23 серпня 1905 р. Японія отримала частину Ляодунського півострова з Порт-Артуром, південний Сахалін, південну вітку Китайської східної залізничної дороги і Корею у сферу впливу.

 

Соціально-економічний розвиток

 

Наприкінці XIX - початку XX ст. Росія за темпами економічного розвитку займала 5 місце у світі. Зростала кількість великих підприємств, створювалися монополії у формі синдикатів, посилювалася роль великих банків. У с/г-ві з’явилися заможні селяни, кооперативи, нові сорти культур, породи худоби. У той же час технічне оснащення знаходилося на низькому рівні, 80 % робітників були малокваліфіковані, панував іноземний капітал, промислових товарів на душу населення вироблялося менше ніж у розвинутих країнах. Росія залишалася аграрною країною (77 % населення зайнято у с/г-ві). Поміщицьке землеволодіння було малодохідним, більшість населення тягнули напівзлидарське існування.

У 1906 р. російський уряд очолив Петро Столипін, який став ініціатором перетворень. Головною справою життя Столипіна стала аграрна реформа:

1. Селяни звільнялися від викупних платежів та общинної залежності і могли отримати общинну землю у власність

2. Надання селянам права викупати землю поміщиків.

3. Допомога селянам через Селянський банк кредитами для купівлі землі і створення власних господарств - хуторів

4. Переселення селянз перенаселених центральних районів до окраїн (Сибіру, Казахстану та Середньої Азії) + допомога транспортом, кредитами

5. Організація на селі дорожнього будівництва, медичної та ветеринарної допомоги, агрономічних консультацій, будівництва шкіл та сільських храмів.

Внаслідок таких заходів у Росії формувалося високорозвинуте землеробство. Урожайність у 1906-1914 рр. зросла на 14 %. Залишки хліба незабаром після початку реформ становили сотні мільйонів пудів, різко зросли валютні надходження, пов'язані з експортом зерна. Розвиток с/г-ва сприяв і розвиткові російської промисловості. Успіх аграрних перетворень був можливим лише за умови збереження внутрішньополітичної стабільності в країні. Столипін вживав активних заходів для придушення революційного руху. Втім з 1910 р. в Росії розпочалося нове революційне піднесення, хвиля терористичних актів. Сам П. Столипін був вбитий у 1911 р.

Незважаючи на складні політичні процеси, економічне зростання Росії продовжувалось. Напередодні Першої світової війни Росія досягла найвищого рівня соціально-економічного розвитку у своїй історії.


Німеччина на початку XX ст.

 

До складу Німецької імперії входили 22 монархії та 4 «вільних міста». Імператором міг бути тільки прусський король ( у Пруссії - 60% населення і понад половина території). Він був головнокомандувачем збройних сил, призначав урядовців, включаючи голову уряду — канцлера, делегатів Пруссії до верхньої палати парламенту, й міг здійснювати безпосереднє керівництво міністрами.

Верхньою палатою Німецького парламенту була Союзна рада - бундесрат. Члени його призначалися керівниками держав. З 58 депутатів 37 представляли Пруссію, інші монархії мали у верхній палаті від 1 до 6 місць. Конституція надавала бундесрату законодавчу та значну частину виконавчої влади, він мав право видавати укази, що мали силу закону. Нижньою палатою парламенту був рейхстаг, рішення якого уряд міг обійти.

 

Правлячим у Німецькій імперії став юнкерсько-буржуазний блок (юнкер – дворянин-землевласник, поміщик). У руках юнкерів опинився уряд та інші органи правління, армія і дипломатія. Дворянство перетворило Пруссію на найбільш реакційну державу Німецької імперії.

Однією з найважливіших рис Німецької імперії була надзвичайно висока питома вага мілітаризму у суспільному житті. У пропаганді мілітаризму використовувались ідеї необхідності «справедливої перебудови світу» на користь Німеччини, націоналістичні настрої. Доктрина «пангерманізму» стверджувала, що німці мають право панувати над іншими народами. Пангерманісти закликали проводити «політику сили» щодо інших держав, створювати могутні флот та армію, готуватися до війни за переділ світу.

 

На початку XX ст. Німеччина висувалася на перше місце в Європі і стала другою (після США) індустріальною державою світу. Обсяг промислового виробництва в країні збільшився в 6 разів. Цьому сприяли об'єднання країни, воєнна перемога над Францією та отримання величезних репарацій.

Німецькі підприємці успішно використовували досвід інших країн, впроваджували новітні досягнення науки і техніки, передову технологію.

Головною ознакою соціально-економічного розвитку Німеччини була мілітаризація. Воєнний бюджет країни напередодні Першої світової війни становив майже половину усіх витрат Німеччини. Зростання промисловості стимулювали великі державні замовлення на виробництво озброєння, будівництво фортець, залізниць і морських портів. Держава заохочувала розвиток важкої індустрії та охороняла її інтереси від іноземної конкуренції на внутрішньому ринку. Швидке зростання кількості населення сприяло збільшенню обсягу внутрішнього ринку.

У країні бурхливо розвивалися нові галузі промисловості - електрона техніка та електроенергетика, хімічна промисловість, машинобудування.

Швидко росли монополії. Лідерство у виробництві зброї, локомотивів, залізничних рейок захопив концерн промислової династії Круппів.

У с/г-ві зберігалася напівфеодальна система поміщицьких (юнкерських) господарств і малоземелля (або безземелля) селян.







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-09; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.24.209.47 (0.007 с.)