Основні напрямки розвитку світової літератури

 

Модерністи- група письменників, що відмовлялися від чіткої композиції, сюжету й характеру у романі, замінювали їх переливами почуттів і настроїв, асоціаціями пам'яті, образами. Події розгортаються не за хронологією, а лише в тому порядку, як вони з'являються у свідомості героя. Герої можуть бути занурені у безглузді й абсурдні ситуації. Представники: М. Пруст «В пошуках втраченого часу», Дж. Джойс «Улісс», Ф. Кафка «Споглядання», «Вирок», «Перетворення», «Процес».

«Втрачене покоління» - напрямок у літературі XX ст., який відобразив протест проти нелюдської бойні Першої світової війни. Представники: Е. Хемінгуей «Прощавай, зброє», Р. Олдінгтон «Смерть героя», Е.М. Ремарк «На Західному фронті без змін». Герої їхніх романів - сильні молоді люди, які багато пережили і розчарувалися. Здебільшого вони не стали циніками: вони знають ціну чоловічій дружбі, відданості, любові, для них усе це, можливо, останнє виправдання сенсу життя. Однак нерідко такі люди не могли знайти для себе застосування в навколишньому світі, почували себе «пригніченими» у величезних промислових містах, де людина уподібнювалася до гвинтика якогось великого механізму.

Література також повинна була реагувати на появу масового читача, для якого читання стало формою дозвілля. На зміну пригодницьким книгам у дусі Жюля Верна, Луї Буссенара або Роберта Стівенсона приходять детективи А. Крісті, Ж. Сименона, Р. Сгаута і Є. Гарднера. За всієї різноманітності жанрів західної літератури, серед неї переважала масова література.

 

Література Австрії і Німеччини.

 

Найвідомішим письменник Німеччини - Т. Манн «Будденброки», «Чарівна гора». У зв'язку з зародженням нацизму і загрозою нової світової війни Т. Манн активно виступає як критик і публіцист – новела «Маріо і чарівник», історична трилогія «Йосип і його брати»» (1933-1934), статті «Німецька мова», «Звернення до розуму».

 

Антифашистський пафос пронизує й історико - філософськйй роман Л.Фейхтвангера «Іудейська війна».

Антивоєнна тема гостро звучала у трагічному романі), у творчості поетів-експресіоністів Г. Тракля, Г. Бенна, Ф. Верфеля. Багато хто з них пережив жахіття Першої світової війни, а деякі, як, зокрема Г. Бенн, загинули.

Видатний австрійський поет і прозаїк С. Цвейг у своїх творах привернув увагу до цінності людської особистості.

 

Література Італії.

 

Майже одночасно в цій країні з'явилися два маніфести - «Маніфест фашистських інтелектуалів» і відповідний «Маніфест антифашистських інтелектуалів». У романах А. Моравіа, розкриваються такі проблеми 20-30-х рр. як байдужість, конформізм, моральне безсилля («Байдужі», 1929).

 

Література Франції

 

Реалізм представлений творами А. Барбюса «Вогонь», «Ясність».

Широкий спектр моральних і соціальних проблем розкривається у творчості Р. Ролана «Лілюлі», «П'єр і Люс».

Разом з А. Барбюсом Ромен Роллан був натхненником міжнародного антифашистського руху. Основний художній твір Роллана після Першої світової війни - роман «Зачарована душа» (1922-1933), який застерігає людство від небезпеки фашизму.

Література Великої Британії

 

Дж. Ґолсуорсі -трилогія «Сага про Форсайтів».

Вірші Т. Еліота створили особливу поетичну мову того часу.

Драматург Б. Шоу у п'єсі «Будинок, де розбиваються серця» викриває паразитизм офіційного суспільства, втрату ним духовних цінностей.

 

Література США

 

«Ера великого процвітання» Америки піддалася нещадному аналізу в знаменитому романі Т. Драйзера «Американська трагедія».

 

Література Іспанії

 

Твори поетів Р. Альберті й А. Мачадо-і-Руіса, романіста й філософа М. де Унамуно.

Поет і драматург Ф. Гарсіа Лорка – збірка віршів «Циганський романсеро».

 

Література Індії

 

Р. Тагор поєднав у своїй творчості традиції індійської літератури з європейськими художніми течіями (романтизм, експресіонізм). Підсумки Першої світової війни, власні враження від поїздок у післявоєнну Європу і роздуми над долями народів відобразилися в публіцистичних творах поета.

 

Російська література

 

Надзвичайний розквіт російської літератури на початку століття, що ввійшов в історію як «срібний вік» російської культури, був пов'язаний насамперед із творчістю російських поетів А. Ахматової і М. Цвєтаєвої, О. Мандельштама і М. Волошина, К. Бальмонта і С. Єсеніна.

Психологізм наповнив сторінки оповідань О. Купріна та І. Буніна ("Життя Арсен'єва", "Спогади" Нобелівський лауреат 1933 року), герої яких нерідко були незвичайними людьми, однак програвали у зіткненні з російською дійсністю.

У циклі оповідань «По Русі» М. Горький розмірковує про російський національний характер, розкриває його різноманіття й унікальність.

Особливий напрямок становили твори М. Зощенка, А. Платонова, М. Булгакова, Б. Пильняка, Є. Замятіна, В. Набокова, І. Ільфа та Є. Петрова.