Основні напрямки розвитку мистецтва

 

У напрямку реалізму працювали А. Архіпов «Жінка в червоному» (1919), Ф. Малявін, портрети В. Сєрова, пейзажі І. Грабаря, К. Коровіна (Росія), Ф. Ходлера (Швейцарія).

Авангардизм - умовна назва художніх течій і напрямків у літературі й мистецтві XX ст., що поривають з існуючими, усталеними нормами і традиціями художньої практики, насамперед з реалізмом. Для авангардизму характерні пошуки нових, незвичайних засобів художньої виразності. Авангардисти розглядають літературу і мистецтво як особливе, позбавлене соціальної значимості естетичне середовище.

Основоположником авангарду в російському живопису є творчість К.Петрова-Водкіна «Купання червоного коня», «Петроградська мадонна».

Символізм насичує тканину творів яскравими, обов'язково «зримими» образами. Символу завжди властива недомовленість, тому що справжній, духовний зміст світу не можна передати звичайними словами. Символісти продовжували прагнення романтиків до пошуків Вічної Краси, яку неможливо знайти в «зримому» житті.

Представники: М. Врубель - «Демон»; М. Чюрльоніс - «Казка»; В. Борісов-Мусатов - «Травневі квіти», «Весна».

Абстракціонізм - напрямок у європейському мистецтві 1910-20-х рр., який відходить від традиційних образів. Головним завданням абстракціонізму став «прорив» у нову духовну реальність, тому що все зриме і матеріальне - оманливе.

Представники: В. Кандінський - «Імпровізації», «Композиції»; роботи Р. Делоне, К. Малевича, П. Мондріана, які розвивали безпредметне мистецтво, зображення позбавлені всяких зримих зв'язків з будь-якими життєвими формами. Скандально відомий «Чорний квадрат» К. Малевича - образ універсальної і загальної структури світобудови, новий вимір простору і часу. Невипадково свій варіант абстракціонізму Малевич назвав «супрематизмом» (від лат. «вищий»).

Кубізм спирався на геометричний аналіз форм реальності. У результаті кубістського аналізу картина перетворювалася на мозаїку геометричних елементів, а в «синтетичному» кубізмі плоскі фрагменти предметів поєднувалися в мальовничі композиції.

Фовізм ( від фр. - дикий) - напрямок у мистецтві XX ст., який одержав назву в одній з рецензій на виставку Осіннього салону (Париж, 1905). Живопис «без правил», без урахування світла і тіні, обсягу і перспективи - усе це пропонувалося фовістами в особі А. Дерена, А. Марке, А. Матісса й інших. Емоційно-образний аспект зосереджувався здебільшого в незвичайних, яскравих, «диких» сполученнях колірних плям.

Експресіонізм (від лат. - вираження) - напрямок у мистецтві XX ст., який висунув принцип виразності мови і форми як ознаки «перемоги духа над матерією». Експресіонізм як художнє явище сформувався на 1905 р. і виражав насамперед емоційний стан людини. Деформація натури, різкі, пронизливі образи жаху і самотності, ворожості міста, неприхований жахливий вигляд війни визначили особливості художньої мови і тем творів експресіоністів.

Конструктивізм - напрямок у мистецтві XX ст., який створює абстрактні форми з нових промислових матеріалів і тісно пов'язаний з НТР. Конструктивізм прагнув за допомогою безпредметної форми знайти компроміс мистецтва і техніки, домогтися яскравого відновлення предметної реальності. У Росії цей напрямок представлен працями В. Татліна, А. Родченко, Е. Лисицького.

В Росії у 1910 р. зароджується примітивістська тенденція, пов’язана з асиміляцією дитячого малюнка, народної іграшки, лубка і вивіски. Представники цього напрямку – М. Ларіонов «Солдат, що відпочиває», Н. Гончарова «Миття полотна», М. Шагал «Я і село», «Вінчання», П. Філонов «Схід і Захід».

Наприкінці війни та у перші повоєнні роки на зміну кубізму, футуризму й експресіонізму приходять нові течії — дадаїзм і потім сюрреалізм. Дадаїзм (від безладного дитячого бубоніння "дада") об'єднав у роки війни велику групу швейцарських митців, що займали агресивну антиестетичну позицію. Вони відкидали сенс життя, мистецтва як творчої діяльності. Дадаїсти захоплювалися колажем, фотомонтажем, спорудженням механічних приладів, маскарадними діями. Вони відкидали ідею художнього синтезу, навмисне и парадуючи, пропонували творчість без усякої мети. Ця ірраціональна течія незабаром змінилася новою — сюрреалізмом, течією, що виникла 1924 р.

Сюрреалізм (від франц. - надреалізм) - напрямок у мистецтві XX ст., який спирається на людську підсвідомість і розглядає світ як нагромадження парадоксів, кошмарів і соціального безумства. Створюючи свої картини, художники цього напряму намагалися, за їх висловлюваннями, розірвати "ланцюги розуму", поринути в безодню підсвідомого, дати волю інстинктам, снам і зафіксувати на полотні або папері ті слова, образи, асоціації, що в них виникають, якими б хаотичними і незв'язними вони не були. Тому джерелами виступали інстинкти, сновидіння, галюцинації, фантастичні видіння, жахливі кошмари). Найяскравий представник С. Далі "Постійність пам'яті", "Палаюча жирафа".

Майстри Китая та Японії в основному розвивають національну школу живопису, прямують до нових висот творчості, особливо в зображенні природи (Ці Байші у Китаї, Таггуеті Сейхо в Японії). Світ природи у творах цих митців традиційного живопису представляється як носій мудрої краси. Вартим уваги для мистецтва країн Далекого Сходу в 20-ті роки став розвиток революційного політичного мистецтва. У ньому провідні ролі відігравали плакат, листівка, газетний малюнок, гравюра. Воно великою мірою черпало художні засоби не стільки з жанрових і традиційних стилів народної творчості, скільки від радянської та західноєвропейської революційної графіки.

У країнах Латинської Америки вже на початку XX ст. зміцніла так звана "іспанська" течія в образотворчому мистецтві (Мексика, Колумбія, Куба, Чилі), а також вплив французьких художніх шкіл і течій (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Уругвай та ін.). Ці напрямки не внесли істотних змін і не створили самобутніх творів у мистецтві. Великі переміни 20-х років пов'язані з діяльністю мексиканських митців-монументалістів, що здебільшого були учасниками мексиканської революції 1910-1917 рр. Вони провели кілька років в Європі та набралися нових ідей. "Велика трійка" (Д. А. Сікейрос, Д, Рівера, X. К. Орочко) створила зразки нового монументального живопису. У своїх творах вони прагнули інколи в прямій публіцистичній формі наочно пояснити соціальні та історичні проблеми. їхня творчість здійснила переворот у художній культурі регіону.

 

Театр

 

Театральне мистецтво в СРСР

 

Реалізм представлений системою К. Станіславського, який заснував один з провідних театрів світу - Московський художній театр (з 1919 р.— МХАТ). Його послідовники В. Немирович-Данченко, О. Таїров.

Розвиток експресіоністського, напрямку був зобов'язаний впливу режисерської школи В. Мейєрхольда. Свою систему підготовки актора він назвав «біомеханікою». Вона поєднувала в собі елементи спорту, циркового мистецтва та наукових досліджень у галузі руху і часу.

У театрах країни працювали видатні актори свого часу – М.Чехов, М. Єрмолова, І. Москвін, В. Качалов, М. Черкасов та інші.

 

Театральне мистецтво Німеччини.

 

М. Рейнхардт - майстер яскравої театральної виразності, прославився мистецтвом постановки масових сцен і епізодів. Творчість Б. Брехта була пройнята гуманістичним і антивоєнним духом. Світову популярність принесла Брехту постановка його п'єси «Трьохгрошова опера» (1928).

 

Театральне мистецтво Франції.

 

У Франції в 20-ті рр. діяли цитадель класичних традицій - театр «Комеді Франсез» і розважальні «театри бульварів».