Тема 6.8 Латинська Америка в 30-х роках

 

30-ті роки в країнах Латинської Америки характеризуються протиборством демократичних і диктаторських сил.

 

Причини появи диктаторських режимів:

 

1) кризи консервативно-олігархічних і реформістських форм правління; 2) нестійкий, монокультурний розвиток економіки; 3) маса соціальних проблем; 4) економічна залежність від США та Європи; 5) вплив офіцерських і католицьких угруповувань; 6) кауділизм; 7) прагнення використати ідеї незалежності та суверенітету в особистих цілях певними політичними діячами; 8) спроби згуртувати національні сили за допомогою режиму особистої влади та ін.

 

Бразилія. 1930 - 1945 р. р. Жетуліо Варгас - президент з диктаторськими правами. Пришов до влади на тлі боротьби з "кавовою" олігархією.

Аргентина. 1930 р. - військовий переворот на чолі з Хосе Урібуру, стає президентом з диктаторськими повноваженнями. У 1932 р під тиском демократичних сил режим було повалено, а президентом став кандидат Національно-демократичної партії Агустин Хусто. Але новий уряд також чинив диктат проти демократів і лівих сил.

Чилі. 1924 р. - військовий переворот. У 1927 р. президентом стає військовий міністр Ібаньєс дель Кампо і встановлює режим особистої диктатури (1927-1931 рр.).

На Кубі в 1925 р. обраний президентом республіки Херардо Мочадо-і-Моралєс встановив диктаторський режим, проводячи жорстокі репресії. Називав себе "антільським Муссоліні".

В Нікарагуа після придушення руху патріотів на чолі з Аугусто Сандіно до влади прийшов командувач національною гвардією Анастасіо Самоса, диктатура якого проіснувала 40 років.

 

Причини появи демократичних рухів:

 

1) існування реакційних профашистських тенденцій серед представників місцевої влади, котра надихалася прикладом європейського фашизму, прагнула перейняти багато чого з його ідеології та терористичних засобів;

2) поява загрози фашизму зовні внаслідок проникнення в регіон держав вісі, особливо в Аргентину, Бразилію та Чилі через економічну, зовнішньоторгову і дипломатичну експансії, зростання військових зв'язків, активізацію діяльності нацистської агентури, спроби використання колоній німецьких переселенців.

Боротьба за Народний фронт мала свої особливості й в окремих країнах.

У Бразилії – у формі Національно-визвольного альянсу, що виник у 1935 р і набув характеру масової демократичної організації (більше 1,5 млн). Мета: боротьба з реакційними силами, повалення диктаторського режиму і встановлення народної влади. Однак частина керівництва зайняла радикальні позиції й розпочала підготовку до збройного повстання. У липні 1935 р. уряд Варгаса заборонив діяльність Альянсу, що перейшов на нелегальне становище.

В Аргентині в умовах наступу реакції активізувався демократичний рух, представники якого одержали в березні 1936 р. перемогу на виборах до палати депутатів Конгресу. Радикали, соціалісти та декілька дрібних партій утворили єдиний парламентський блок під багатозначною назвою "Народний фронт", що зажадав від уряду дотримання демократичних свобод та приборкання крайньої реакції. Одначе парламентський блок "Народного фронту" у вересні 1936 р. розпався. Активізація демократичного руху в країні змусила владу припинити наступ на умови життя і права трудящих, відмовитися від спроб встановлення терористичного режиму. В лютому 1938 р. президентом Аргентини став представник ліберального крила національно-демократичної партії Рікардо Ортіс, що пішов на поступки демократичним силам і вжив заходів щодо зміцнення конституційних свобод.

Чилі. Розправа уряду зі страйком залізничників у лютому 1936 р., введення облогового стану і переслідування демократичних сил викликало створення в березні 1936 р. "Народного фронту", до якого увійшли соціалісти, комуністи, радикали, демократи, профспілкові організації. Кандидат від "Народного фронту" Педро-Агірре Серда переміг на президентських виборах 1938 р. Його уряд (1938-1941 рр.) розширив демократичні свободи, права трудящих, вжив заходів проти вкрай правих організацій. Було підвищено зарплату, знижено ціни на продукти харчування, розширено систему соціального забезпечення. Уряд ужив заходів для розвитку національної економіки, що сприяли зростанню виробництва. Було подано допомогу дрібним і середнім сільським власникам, частину земель, що пустували, передано безземельним селянам. Значних успіхів було досягнуто у сферах народної освіти, медичного обслуговування. Однак внаслідок серйозних хитаннь і незгод всередині "Народного фронту", відсутності аграрної реформи, збереження власності іноземних компаній, початку Другої світової війни "Народний фронт" розпався.