Суспільно-політична обстановка

На 1937-1938 рр. приходиться пік репресій. 1930-1953 рр. – засуджено 3 778 234 ч-ка; – розстріляно 786 098 ч-к. 1930-1941 рр. – репресовано до 20 млн. “ворогів народу”

Тема 6.5 Японія. Китай (1918-1939 рр.)

 

Японія

Після Першої світової війни економічне становище Японії погіршується: країна втрачає вигідні позиції на азіатських ринках (“Договір 9”). Починається боротьба за панування в Азії та Далекому Сході з США та Британією. Міцні економічні позиції Японія має тільки у Північно-Східному Китаї.

 

У 1927 р. уряд генерала Танаки запропонував принципи нової зовнішньої політики: завоювати Північно-Східний Китай, Монголію, увесь Китай; потім завоювати Індію, Малу Азію, Центральну Азію і навіть Європу; схрестити мечі з СРСР і США через Китай.

Для реалізації агресивної зовнішньої політики починається мілітаризація країни, забороняється діяльність демократичних партій і організацій, намічується створення плацдарму у Північно-Східному Китаї та Кореї для нападу на СРСР, США і Британію.

 

Зовнішню політику Японії у цей період розглядають за наступними напрямками:

 

1. Японсько-радянські відносини:

У 1925 р. (після інтервенції японської армії (Квантунської) до Росії) було встановлено дипломатичні відносини.

Але у 1938 р. – воєнні дії і поразка японців біля озера Хасан.

квітень 1941 р. – договір про нейтралітет.

2. Японсько-китайські відносини:

1931-1932 рр. – окупація Північно-Східного Китаю, де у березні 1932 р. було створено штучну державу Маньчжоу-го на чолі з імператором Пу І.

1933 р. – Японія вийшла з Ліги Націй

7 липня 1937 р. – 1945 р. – початок наступу і окупація усього Китаю.

3. Монгольські відносини:

11 травня-31 серпня 1939 р. – поразка японців на р. Халкін-Гол.

4. Японсько-американські відносини:

7 грудня 1941 р. – напад Японії на Перл-Харбор – військово-морську базу США на Гавайях.

 

Китай. Революційні події 1925-1927 рр.

 

Головна причина революційного вибуху – панування іноземців у Китаї.

Революційні події очолив Сунь Ятсен – лідер національної партії Китаю (Гоміньдан), база партії – Південний Китай.

Сунь Ятсен проголосив три принципі боротьби:

- націоналізм (за визволення від іноземної присутності в Китаї);

- народовладдя (за встановлення республіки);

- народне благоденство.

У березні 1925 року головою Гоміндану і головнокомандувачем стає Чан Кайші.

Привід до революції – 30 травня 1925 р. – англійська поліція в Шанхаї відкрила вогонь по демонстрації протесту проти безчинств японців.

1 липня 1925 р. - Гоміньдан разом з КПК розпочав боротьбу проти іноземців і за об’єднання країни.

9 липня 1926 р. розпочався похід Чан Кайші на північ Китаю, внаслідок якого визволив Шанхай, Нанкін, Ухань. Навесні 1927 р. проголосив про завершення революції і створення Національного уряду. Комуністи не визнали уряд Чан Кайші і оголосили курс на продовження революції і збройну боротьбу з Гоміньданом.

З 1935 р. на чолі КПК стає Мао Цзедун. Внаслідок “Північно-Західного походу” у 1935 р., комуністи встановили владу у Північно-Західному Китаї. СРСР підтримав КПК.

7 липня 1937 р. – Японія розпочала війну проти Китаю. В цих умов КПК і Гоміндан вирішили спільно боротися проти японців, але діяли роз’єднано.

Наприкінці 1938 р. японські війська фактично окупували більшу частину території Китаю.

 

Тема 6.6 Індія. Арабський світ (1918-1939 рр.)

 

Індія

 

Внаслідок економічної кризи 1929-1933 рр. погіршується економічне становище: відбувається падіння цін на с/г продукти, заборгованість селянства, його обезземелювання, голод, масове розорення ремісників, середніх підприємців, загострення суперечностей між народом і британськими колонізаторами.

11 березня 1930 р. – ІНК оголосив кампанію громадянської непокори підназвою “Соляний похід” до берегу Аравійського морю.

Вимоги:

1. Зменшити земельний податок. 2. Ліквідувати монополію на сіль. 3. Звільнити політичних в’язнів. 4. Зменшити витрати на адміністрацію.

Підсумки кампанії – прийняття Делійського пакту (або Пакту Ганді - Ірвіна), який задовольнив усі вимоги і визнав ІНК політичною партією.

1935 р. – парламент Британії прийняв закон про управління Індією (Конституція), внаслідок якого розширювалося коло виборців, але виборчі курії створювалися за релігійною ознакою. В країні розпочалася боротьба проти Конституції.