Арабський світ у міжвоєнний період

 

Афганістан

 

Афганістан – напівколонія, залежна від Британії. Дуже відстала країна. З початку XX ст. виникає младоафганський рух, учасники якого виступали за відновлення незалежності Афганістану, проведення широкого кола реформ.

У лютому 1919 р. внаслідок палацового перевороту до влади прийшли младоафганці на чолі з Амануллою-ханом.

28 лютого 1919 р. – проголошення незалежності Афганістану. Після короткочасної війни Британія визнала незалежність Афганістану 8 серпня 1919 р. у Равалпінді.

Младоафганці розпочали дуже рішучі реформи, що викликало незадоволення селянства та ісламського духівництва. Наступники Аманулли-хана враховуючи відсталість селянства, силу духівництва і значення племінних зв’язків почали проводити більш обережну і помірковану політику.

 

Іран

 

Відстала аграрна країна, напівколонія Британії і Росії. За формою правління – конституційна монархія. На селі зберігалися феодальні відносини, земля належала шаху, феодалам, поміщикам, духівництву. Селяни – безземельні. Існували патріархальні відносини. Фабрично-заводська промисловість відсутня, розвивалися ремесла. Нафтопромисли належали іноземцям.

На початку 1918 р. Британія окупувала весь Іран.

У серпні 1919 р. – було підписано британо-іранську угоду, за якої під контролем британців опинилися армія, фінанси, шляхобудівництво, зовнішня торгівля.

21 лютого 1921 р. – Реза-хан здійснив у Тегерані державний переворот і стає у 1925 р. новим шахом.

Реформи:

1. Іран було позбавлено британської залежності.

2. Було прийнято Кримінальний і Громадянський кодекси.

3. Державна земля здавалася в оренду поміщикам або продавалася.

4. Почалося будування нових підприємств і залізниць

5. У 1928 р. було відкрито Національний банк.

6. Було введено монополію на зовнішню торгівлю.

7. Було засновано світські школи, прийнято закон про обов’язкову початкову освіту. У 1934 р. – відкрився Тегеранський університет (навчання платне).

Таким чином, у 20-ті роки Іран було виведено до числа розвинених країн усієї Азії.

Але:

1. Переслідування будь-яких опозиційних рухів.

2. Введення державної цензури.

3. Ігнорування інтересів національних меншин.

4. Релігійна нетерпимість.

 

 

Палестинська проблема

 

У 1917-1918 рр. Палестину окупувала Британія. У 1920 р. Британія офіційно отримала мандат на управління Палестиною.

У Палестині проживали і араби і євреї, які почали повертатися сюди з XIX ст. За сприянням Британії було прийнято Декларацію Бальфура про створення єврейської держави. Єврейська еміграція і колонізація призводила до арабських повстань.

У 1937 р. Британія запропонувала розділ Палестини на єврейську, арабську держави і територію під управлінням Британії.

Пізніше було прийнято закон, що припиняв єврейську еміграцію до Палестини. Але під час Другої світової війни, внаслідок антисемітської політики нацистів, єврейська еміграція до Палестини посилилася.

Після Другої світової війни ООН прийняла рішення про створення двох держав: арабської (Палестина) і єврейської (Ізраїль). Між ними розпочалася війна. Палестинців було зігнано до Лівану, Сирії, Іорданії та інших країн.

Тема 6.7 Південно-Східна Азія (Бірма, Індонезія, Індокитай)

 

Загальні тенденції розвитку

 

1. Усі ці території – колонії.

Бірма належала Британії, Індонезія - Голландії, Індокитай – Франції.

(Індокитай – це назва трьох територій: Камбоджа, Лаос, В’єтнам).

2. Ці території використовувалися як джерела сировини:

Бірма – стратегічні матеріали: вольфрам, свинець, олово, срібло + рис.

Індонезія – каучук, кава, перець, тютюн, рис, нафта + о.Ява - цукор

Індокитай – рис, кава, гевея, каучук + гірничовидобувна промисловість

3. Мали дешеву робочу силу.

4. Селяни складали – 80-85 % населення, безземельні. Земля належала іноземцям, колоніальній владі, поміщикам. Існували багаточисельні податки. Розвивалося плантаційне господарство, в яке вкладалися іноземні інвестиції.

5. Після Першої світової війни починається активна боротьба за незалежність, рушійна сила – селянство; форми боротьби: страйки, демонстрації, бойкотування, кампанії непокори, повстання (Індокитай).

Індонезія

На чолі країни – Народна Рада, з європейців і призначені генерал-губернатором місцеві жителі.

З 1919 р. існували профспілки, з 1920 р. - Комуністична партія.

У 1931 р. було створено Партію Індонезії (Партіндо) на чолі з Сукарно.

Вимоги:

1.Надання незалежності.

2.Створення суспільства без класів і капіталізму.

3.Захист інтересів робітників, селян, землевласників.

4.Передача землі тим, хто її обробляє.

У 1937 р. було створено Індонезійський політичний союз (ГАПІ), який об’єднав всі антиколоніальні сили. Причина – загроза японської агресії.

 

Бірма

1930 р. – виникає рух “такінів” (“панів”), який очолює Всебірманська національна ліга. Учасники – студенти. Форми боротьби – бойкотування, кампанії непокори

 

Індокитай

Найбільш значні політичні партії: Конституційна партія, Національна партія В’єтнаму, Комуністична партія Індокитая (лідер Хо Ші Мін)

Під впливом Компартії колоніальна влада розпочала реформи:

1. Скорочення робочого дня у промисловості.

2. Амністія політв’язнів.

3. Легалізація партій.

4. Проведення виборів.

вересень 1940 р. – березень 1945 р. – “мирна окупація” Індокитаю при збереженні французької колоніальної адміністрації

У березні 1945 р. – японці ліквідували французьку адміністрацію, було проголошено “незалежність” В’єтнаму. Почав діяти маріонетковий уряд на чолі з імператором Бао Даєм.