Основні ідеї і напрямки у розвитку мистецтва в 30-ті рр.

 

Відмітною особливістю суспільної свідомості початку XX ст. була віра у прогрес людства, безмежний оптимізм. Здавалося, ніщо не може завадити людині, озброєній знаннями, зробити довкілля і суспільство кращими.

Перша світова війна викликала песимізм — зневіру у щасливе майбутнє і розповсюдження ірраціоналізму — зневіри в можливостях людського розуму.

Світова економічна криза, наступ фашизму, розповсюдження тоталітарних режимів викликали еміграцію митців з країн, де утвердилися фашизм і тоталітаризм, і внесла істотні зміни до художньої культури багатьох країн. Так, митці "паризької школи", що знайшли притулок у США, сприяли перетворенню Нью-Йорка на міжнародний художній центр.

Загострення боротьби тоталітаризму й демократії визначило зростання ідеологізації мистецтва, зіткнення полярних течій. В той же час починає відбуватися інтенсивний розвиток інтернаціональних (зближення мистецтва різних країн і народів) і національних мистецьких процесів.

У Німеччині за фашистської диктатури чимало митців-абстракціоністів (К. Кольвіц, Е. Барлах, О. Нагель) продовжували працювати нелегально, зберігаючи вірність гуманістичним ідеалам.

Руйнуючи культуру, фашизм намагався пристосувати мистецтво до своїх пропагандистських цілей. Активно відроджувалися найвульгарніші форми реакційного й міщанського мистецтва. Гротесково-помпезний стиль пізньої Римської імперії насаджувався в Італії, щоб викликати у населення думку про національну велич нащадків і спадкоємців Давнього Риму. В Німеччині розвивалися шовіністичні традиції німецького реакційного романтизму, символізму й німецького варіанту модерну — "югендстилю". Ідеї грубої сили, жорстокості, зневажливої пихи втілювалися в архітектурі й особливо у скульптурі фашистських країн (статуї, що уособлюють провінції Італії на "Форумі Муссоліні" в Римі, скульптури А. Брокера в Німеччині та ін.).

В Італії — батьківщині Відродження — у міжвоєнний період офіційному фашистському напряму протистояли митці ряду угрупувань ("Римська школа", "Корренте" та ін.), що закликали до свободи творчості й висловлювали соціальний протест у драматично-експресивних формах (роботи живописців Шипіоне, Р. Гуттузо). Реалістичний прогресивний напрям у мистецтві Італії представляли живописці й графіки Г. Муки, А. Піццінато, Д. Мелоні.

У мистецтві США міжвоєнного періоду посилюються реалістичні тенденції, йдуть пошуки нових тем і засобів вираження, зростає критичне сприймання дійсності. Довкола засновника нової реалістичної школи Р. Хенрі об'єдналися Дж. Споун, Дж. Лакс, У. Глеккенс та інші живописці й графіки, що з різних боків показували соціальне життя американського міста. Склалася й зміцніла після 1918 р. гостросоціальна графіка А. Янга, Р. Майнора, У. Гроллера, Ф. Елліса. Один з найбільших прогресивних митців XX ст. Р. Кент, а також Е. Хоппер, Ч. Бергфідд розвивали американську реалістичну традицію в живописі та графіці, доповнюючи її глибокими роздумами про сучасне життя, прагнучи узагальненості, чітких форм.

Різноманітне за жанрами й напрямками мистецтво Великої Британії представлено творами О. Джона, У. Оржна, Ф. Бренгвіна, С. Пеплю (реалістичний напрямок, портрет, графіка); М. Сміта, А. Хітченса (фовізм); У. Льюїса (кубізм, футуризм); С. Спенсера, Г. Сазерленда, П. Неша, Ф. Бейкона (витончена фантастика); Б. Ніколсона (абстракціонізм). Інтенсивно розвивається музичне життя Великої Британії, охоплюючи дедалі більше міст, у яких створюються музичні школи, оркестри, хорові товариства, провадяться музичні фестивалі й конкурси (Бірмінгем, Лідс, Норідж, Шеффілд та ін.). Міжнародне визнання одержує творчість Б. Бріттена. Велике значення для пропаганди оперного мистецтва мала діяльність Т. Бічема, головного диригента лондонського оперного театру "Ковент-Гарден".

Фовісти, кубісти, футуристи, що репрезентували на початку сторіччя нові модерністські течії, у 20-ті роки вже стали "старими" майстрами. Вони вже не "бунтівники", а визнані метри, хоча й не створюють більше нічого незвичайного (окрім П. Пікассо). В його творах залунала тема трагічного зіткнення світла і пітьми. 1937 р. він написав найвідомішу свою картину — трагічну композицію "Герніка" (Герніка — іспанське місто, знищене фашистськими бомбами). Виставлена в іспанському павільйоні Всесвітньої виставки, ця картина сприймалася як попередження, як символ загибелі людства, що загрожувала йому з боку фашизму.

В другій половині 20-х років зменшується інтерес до абстракціонізму. В ряді країн з авторитарними й тоталітарними режимами ця течія підпадає під утиски та заборону.

У 30-ті рр. вплив сюрреалізму переходить кордони Європи і поширюється насамперед у США, куди переїхали найвидатніші сюрреалісти. Практично всі великі напрямки мистецтва цього періоду вплинули на становлення художньої творчості другої половини XX ст.

Масова культура 30-х років була двох типів. У демократичних країнах вона була комерціалізована, але лишалася децентралізованою і в політичному відношенні різноманітною. В країнах з тоталітарними режимами (СРСР, Німеччина, Італія) масова культура стала використовуватися для маніпулювання і контролю над громадською свідомістю.

 

Театр і музика

 

Серед музичних вистав світових вершин досяг балет "Ромео і Джульетга" на музику С. Прокоф'єва з великою балериною Г. Улановою. Досяг творчої зрілості й світового визнання видатний композитор і диригент Д. Шостакович. 1938 р. у Ленінграді відбулася прем'єра опери Д. Кабалевського "Кола Брюньон" за Р. Ролланом. Великою популярністю в народі користувалися пісні композиторів І. Дунаєвського, О. Александрова, В. Соловйова-Сєдого. Свої перші симфонії в 30-ті роки написали молоді композитори А. Хачатурян та Т. Хрєнніков.

У театральному мистецтві Німеччини світового визнання дістали постановки п'єс Б. Брехта "Тригрошова опера" (1928 р.), "Матінка Кураж та її діти" (1938 р.) та ін. В напрямку політичної і масової пісні успішно працювали Г. Ейслер і Е. Буш. однак їхня творчість переслідувалася нацистським режимом.

У Франції в 30-х роках великої популярності набув новаторський театр "Картель". Найталановитішим режисером цього театру був Ш. Дюллен, що усував з нього натуралізм та декадентські елементи. Велику роль у пропаганді драматургії А. Чехова у Франції відіграв Жорж Пітоєв. Продовжувачем класичних традицій залишався театр “Комеді франсез”. Найбільшим центром передового театрального мистецтва став Національний Народний театр, очолюваний Ж. Віларом. Кращі режисери (Ж. Сарту, Л. Сельє) ставлять прогресивні, часом гостро соціальні п'єси ("Полковник Фостер визнає себе винним" Р. Вайяна, "Страх" Ж. Соріа та ін.). Найбільш визначний композитор Франції А. Онегер стає активним учасником Народного фронту, пише музику до п'єси Р. Роллана "14 липня", ораторію "Жанна д'Арк на вогнищі". Головна тема твору — заклик до боротьби.

У 30-ті роки в Франції набирає сили політична пісня, більшість прогресивних музикантів і співаків співпрацюють з Народним фронтом і підтримують його (А. Руссель, Ш. Кеклен). На цей період припадає розквіт творчості композиторів Ж. Ібера, К. Дельвенкура, Ж. Міго, Ж. Рів'є, Е. Бродевша.. З'являється творча група "Молода Франція", що прагнула створювати живу, зрозумілу, гуманістичну музику.

1931 р. у США виник новий театр "Гілд". Передові принципи режисури утверджували Джо Мілзенер, Лі Сімонсон, М. Вебстер. З акторів найбільшу популярність завоювали Дж. Баррімор, К. Корнелл, П. Робсон.

 

Кіно

 

У 1927 р. було знято перший звуковий фільм, у ІІ пол. 30-х рр. кіно отримало колір.

Екрани всього світу заполонила голлівудська продукція з найрізноманітним спрямуванням: музично-розважальна, родинно-побутова, гостро-соціальна. Серед останніх — фільм Е. Штрогейма "Ненажерливість", антивоєнний фільм К. Відера "Великий парад". Зірки тогочасного кіно — це головним чином американці: Д. Дурбін, Д. Фербенкс, К. Гейбл, Г. Ллойд. Серед кращих фільмів американського кіно 30-х років фільми Ч. Чапліна "Нові часи", Дж. Форда "Грона гніву", У. Уайлера "Тупик".

На новаторських позиціях перебувала група передових французьких кінематографістів "Авангард" (Л. Деллюк, Ж. Ентгейн, М. Л. Ерб'е, Ф. Дюлак). Поступово на перший план у західному кінематографі виходять психологічна глибина характерів, поетичне відображення життя, спроба вирішення проблем "середнього класу"; дедалі глибше виявляються демократичні тенденції. Серед кращих фільмів 30-х років реалістичного напряму — "Під дахами Парижа" (реж. Р. Клер, Франція), "Життя належить нам" (реж. Ж. Ренуар, Франція), "Відпустка банківських службовців" (реж. К. Рід, Англія). В Англії у 30-ті роки зароджується художньо-документальне кіно.

В 30-ті роки С. Ейзенштейн створив фільм "Олександр Невський", О. Довженко "Арсенал", "Земля", "Аероград". Проте найбільш відомими й улюбленими для багатьох поколінь глядачів були фільми "Чапаєв" (1934 р.) братів Васильєвих, "Веселі хлоп'ята" з Л. Утьосовим (1934 р.), "Цирк" (1936 р.) Г. Олександрова з Л. Орловою.

У таких країнах, як Німеччина, Італія та Японія, аж до їхнього воєнного розгрому кіно було підпорядковано цілям фашистської шовіністичної пропаганди. У Німеччині та Італії широко демонструвалися "історичні" фільми, що фальсифікували дійсність та історію на догоду фашистським ідеологам. В Японії великого поширення набули фільми, де оспівувалася звитяга самураїв, їхня готовність пожертвувати своїм життям за імператора, пропагувалися насильство і расова нетерпимість.

 

Спорт

 

В країнах Західної Європи та США наголос ставився на тих видах спорту, які сприяють оздоровленню населення, а також на видовищних ігрових видах змагань..

У тоталітарних державах увага приділялася військово-спортивній підготовці молоді до служби в армії, тому культивувалися такі види спорту, як біг, стрільба, кінний спорт, боротьба та ін. В нацистській Німеччині, яка активно готувалася до завоювання чужих земель, культивувалися біг, плавання, лижний спорт, велика увага приділялась альпінізму, спортивній орієнтації, мотоциклетному спорту.

В СРСР 1931 р. було встановлено загальносоюзний комплекс "Готовий до праці та оборони СРСР". Також було встановлено значок "Ворошилівський стрілок" за найкращі показники у стрільбі.