Перемога Сталіна в боротьбі за владу

 

Після смерті В.Леніна у 1924 році розпочалася боротьба за владу між Й.Сталіним і Л.Троцьким. У січні 1925 року позицію Троїцького було засуджено, а його згодом вислано до Туреччини.

У 1925 році розпочалася боротьба з новою “опозицією”, яку очолили Каменів і Зинов’єв.

1929 рік – це рік остаточної перемоги Сталіна в боротьбі за владу; це початок затвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР

Тема 5.4 Особливості соціально-економічного та політичного розвитку нових незалежних європейських держав: Польща, Чехословаччина, Югославія, Румунія, Болгарія

 

 

Польща

 

Польща тривалий час була поділена між Росією, Австро-Угорщиною та Німеччиною. З 1917 року поширюється національно-визвольний рух.

7 листопада 1918 року – Польщу було проголошено народною республікою. На чолі Польщі (диктатором) стає Юзеф Піл судський.

Після отримання незалежності польські війська у 1919 році окупували Східну Галичину, Західну Волинь, Білорусь. Але на ці території претендувала і Радянська Росія. Почалася війна.

21-23 квітня 1920 р. – між Польщею та УНР було підписаний Варшавський договір про спільну боротьбу з більшовиками.

18 березня 1921 р. – між Польщею, РРФСР і УСРР було підписано Ризький мирний договір, згідно якого Західна Україна, Західна Білорусія, а також Східна Галичина переходили до Польщі.

Прийнята у 1921 році Конституція значно обмежувала повноваження президента. Пілсудський відмовився балотуватися у президенти.

12 травня 1926 р. – війська Пілсудського розпочали “похід на Варшаву” з метою отримання влади.

14 травня 1926 р. – новим президентом стає Ю.Пілсудський і відмовляється від посади, залишаючись військовим міністром й головним інспектором армії.

Ю.Пілсудський встановив режим „санації” – диктаторський режим (1926-1937) під гаслом морального оздоровлення політичного й економічного життя країни. Режим сприяв зміцненню позиції правлячих кіл та стабілізації економіки, в той же час привів до загострення соціальних та національних протиріч.

 

 

Чехословаччина

 

До 1918 року Чехія і Словаччина знаходилися у складі Австро-Угорщини. 28 жовтня 1918 р. було створено Чеську державу. ( 30 жовтня 1918 р. – до чеських земель приєдналася Словаччина). На підставі Версальської системи до складу Чехословаччини увійшли частина Сілезії, Закарпатська Україна, Моравія.

14 листопада 1918 р. – Чехословаччину було проголошено республікою, президентом було обрано Т.Масаріка(1918-1935), який обіцяв демократичні перетворення: “соціалізацію” промисловості, 8-годин. робочий день, право на страйк, аграрну реформу з обмеженням великого земельного володіння. Політику Т.Масаріка продовжив Е.Бенеш (1935-1938). На чолі країни стояла “група Града”, яка впливала на вирішення питань внутрішньої та зовнішньої політики через “П’ятірку” – лідерів чеських партій.

За Конституцією 1920 року президент обирався на 7 років. Законодавча влада належала Національним зборам. Всі нації користувалися однаковими правами, але провідні позиції займала чеська буржуазія.

В 1920-1921 рр. – разом з Румунією та Югославією під егідою Франції створила військово-політичний союз Малу Антанту, для закріплення створених Версальською системою кордонів.

В Чехословаччині існувала Судетська проблема. Населення Судетської області (переважно німці) на чолі з К.Генлейном спочатку вимагало автономії у складі Чехословаччини, а після приходу до влади Гітлера в Німеччині - приєднання до “третього рейху”.

Уряди Британії та Франції постійно тиснули на Прагу, щоб остання передала Німеччині ті райони, де німці становили більше 50% населення.

21 вересня 1938 р. – уряд Чехословаччини погодився на „пропозицію”.

Внаслідок Мюнхенської угоди від 29-30 вересня 1938 року Судетську область було віддано Німеччині, Тешинську область – Польщі, південну Словакію та Закарпаття – Угорщині.

 

 

Румунія

 

Брала участь у Першій світовій війні на боці Антанти. Але вже 6 грудня 1916 року німецькі війська зайняли Бухарест.

24 квітня 1918 р. – між Німеччиною та Румунією було підписано Бухарестський мир, а вже 10 листопада 1918 р. – Румунський уряд денонсував Бухарестський мир і затребував звільнити румунську територію.

У 1918 р. – Румунія анексувала Бессарабію й Буковину.

Румунія залишалася аграрною країною. В промисловості переважали легка і харчова промисловості. Панував іноземний капітал. Зростав зовнішній борг.

За Конституцію 1923 р.. Румунія залишалася монархією. Виконавча влада належала королю та уряду. Законодавча влада належала двопалатному парламенту. Проголошувалася національна і соціальна рівність, але уряд провадив політику насильницької румунізації та обмеження прав меншин.

У 1938 р. відбулося встановлення диктатури короля Кароля II. За новою Конституцією вся повнота влади знаходилася у короля. Заборонялися політичні партії (в т. ч. і фашистська “Залізна гвардія”) і профспілки.

У липні 1940 року Румунія змушена була передати СРСР Бессарабію та Північну Буковину.

Народні маси були невдоволенні політикою королівської диктатури, вибухнула політична криза.

6 вересня 1940 р. – Кароль II зрікся влади на користь генерала І.Антонеску, який став “кондукеторулом” (фюрером) держави.

Румунія перетворюється на фашистську країну. У зовнішній політиці - курс на зближення з Німеччиною.

 

Болгарія

 

 

У вересні 1918 р. внаслідок наступу військ Антанти в Болгарії почалося антивоєнне повстання, яке очолили:

- Болгарський хліборобський народний союз (БХНС), лідери – О.Стамболійський й Р.Даскалов;

- Болгарська робітнича соціал-демократична партія (“тесняки”) на чолі з Д.Благоєвим.

27 вересня 1918 р. – повсталі проголосили Болгарію республікою. Цар Фердинанд втік до Німеччини, відрікшись від влади на користь сина Бориса III

29 вересня 1918 р. – Болгарія підписала перемир’я з Антантою і вийшла з війни.

 

 

У березні 1920 року О.Стамболійським і його партією було сформовано уряд, який розпочав низьку демократичних реформ:

1. Введення всезагальної трудової повинності.

2. Обмеження великого земельного володіння і надання землі безземельним.

3. Зосередження в руках держави торгівлі зерном.

4. Введення податків на доходи банків, торгівлі, промислових підприємств.

Багато з реформ не було здійснено, але уряд одержав широку популярність.

 

 

8-9 червня 1923 р. – уряд Стамболійського було заарештовано змовниками - членами груп “Народна змова” та Військова ліга. Було сформовано новий уряд О.Цанкова, який мав військово-фашистську спрямованість.

У вересні 1923 р. БКП і БХНС спробували повернути владу, але лідери БКП і БХНС не мали міцної підтримки народу і повстання було ліквідовано.

У 1929-1934 роках країну охопила економічна криза, яка перетиналася з політичною.

 

 

У травні 1934 р. – група “Ланка” спираючись на Військову лігу здійснила новий державний переворот. Головою уряду став Кімон Георгієв. Конституцію було скасовано, а Народні збори було розпущено. Заборонялися усі політичні партії та профспілки.

Але цар Борис III прагнув необмеженої влади і наприкінці 1935 року відбулося затвердження монархо-фашистської диктатури Бориса III, що спирався на армію й державний апарат.

 

Югославія

 

 

Після розпаду Австро-Угорщини з її південних територій на підставі Корфської декларації 1 грудня 1918 р. було утворено спільну державу – Королівство сербів, хорватів і словенців.

До складу Королівства увійшли Сербія, Чорногорія, Хорватія, Боснія, Герцеговина, Словенія, Далмація, частина Македонії.

1. Форма правління – конституційна монархія. Голова держави обирається від сербської династії Карагеоргієвичей.

2. Законодавча влада належала королю та парламенту (скупщині).

3. Свобода віровизнання: православного (серби і чорногорці), католицького (хорвати і словенці), мусульманського (серби Боснії).

4. У зовнішній політиці Хорватія орієнтувалася на Німеччину, Словенія – на Австрію, Сербія – на Росію, Боснія – на мусульманські країни.

5. В середині країни існували сербо-хорватські протиріччя, між сербами і албанцями Косово.

 

За Відовданською Конституцією 1921 року закріплювався унітарний державний устрій. Держава поділялася на 33 жупані (губернаторства).

 

 

6 січня 1929 р. – король Олександр скасував Відовданську Конституцію (1921 р.), розпустив Народну скупщину та взяв усю повноту влади. Державу було перейменовано на Югославію. Незабаром у 1931 р. було прийнято нову Конституцію. У жовтні 1934 року в Марселі було вбито Олександра. Новим королем став 11-річний Петр, регентом його дядько – Павло.

24 березня 1941 р. – уряд Цветковича приєднав Югославію до Троїстого пакту.

27 березня 1941 р. – частина офіцерства і правлячих кіл здійснила державний переворот. Новий уряд Симовича підписав договір про дружбу з СРСР, але

6 квітня 1941 р. – німецькі війська окупували Югославію.