Розвиток української мови. Пересопницьке Євангеліє

Протягом 16 - першої половини 17 ст. відбувалися важливі зрушення в розвитку української мови. Вони стосувалися мови

літературної. Від часів Київської Русі три­вала традиція застосування двох літератур­них мов: книжкової староукраїнської

(у другій половині 16 ст. її називали прос­тою мовою) та слов'яно-руської. Проста мова була наближена до мови розмовної. Нею писалися найрізноманітніші судові та урядові документи, полемічні та оратор­сько-проповідницькі твори, повчальна пое­зія, літописи. Мова слов'яно-руська - ук­раїнський різновид церковнослов'янської мови. Церковні книжки й надалі писалися церковнослов'янською мовою, яку тоді на­зивали слов’яно-руською. І хоча вона за­знавала впливів розмовної мови українців, проте залишалася незрозумілою народові.

Від другої половини 16 ст. почали з'яв­лятися переклади простою мовою церков­них текстів: Пересопницьке Євангеліє (1556-1561); Крехівський «Апостол» (60-х pp. 16 ст.); Волинське Євангеліє (1571) тощо.

Першою відомою книгою Святого Письма, перекладеною тогочасною книж­ною українською мовою, є Пересопницьке Євангеліє. Розпочато її було в с. Двірці, а закінчено у волинському містечку Пересопниці, яке й дало назву книзі.

Переклад грецьких та церковнослов'ян­ських текстів чотирьох Євангелій здійснив архімандрит пересопницького Пречистенського монастиря ієромонах Григорій. Спи­сав переклад син протопопа із Сянока Ми­хайло. Рукопис виготовлено на пергаменті з уживанням чорного чорнила та кіновару. Усі 482 його аркуші оправлено в дубові дошки, обгорнуті зеленим оксамитом. У па­м'ятці засвідчено фонетичні, граматичні, лексичні й синтаксичні особливості живої української мови 16 ст.

Освіта. Стан шкільництва

За традицією школи діяли при церквах і монастирях. Підготовлені дяки навчали дітей письму церковнослов'янською мо­вою, основам арифметики, молитвам, співу. Такі школи існували в найбільших містах, згодом їх кількість зростала. Розгортання реформаційного руху зумовило появу про­тестантських шкіл. Вони, зокрема, були засновані в Гощі, Белзі, Львові, Берестечку, Хмільнику.

Створювали свої школи та колегіуми і єзуїти, які головну мету виховної діяльно­сті вбачали в наверненні якомога більшої кількості українців до католицької віри.

Острозька академія. Нові риси у розвитку освіти найяскравіше втілилися в ді­яльності Острозького культурно-освітнього осередку. Його було створено 1576 р. з іні­ціативи князя Василя-Костянтина Ост­розького. Головну мету діяльності він уба­чав у відродженні української культури на засадах православ'я. З цією метою не піз­ніше 1578 р. в Острозі було створено школу. В ній ґрунтовно вивчалися мови — церков­нослов'янська, грецька й латина. Виклада­лися і «сім вільних наук» - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Шкільна програма, за якою здійснювалося навчання в Острозькій школі, передбачала початкову й середню освіту з елементами вищої. Влас­не, тому сучасники називали Острозьку школу і школою, і колегіумом, і академією. То була слов'яно-греко-латинська шко­ла - перша вища школа в Україні та на східнослов'янських землях. Першим рек­тором Острозької академії був Герасим Смотрицький - знавець літератури, поет, письменник. На запрошення Костянтина Острозького він прибув до Острога та очо­лив гурток учених, які готували до друку Острозьку Біблію. Герасим Смотрицький був головним перекладачем і редактором цього видання. Серед вихованців Острозь­кої академії було багато видатних особи­стостей, зокрема Максим (Мелетій) і Сте­пан Смотрицькі, Петро Конашевич-Сагайдачний, Иов Борецький.

Братські школи. Освітянські й виховні ідеї Острозької академії були підхоплені братствами. Необхідність протидіяти наступові католицької культури спричинила появу братських шкіл. Перша така школа з'явилась у Львові 1586 p., а незабаром їх почали створювати по всій Україні. На по­чатку 17 ст. братських шкіл налічувалося близько 30. Утримувалися вони коштом братств. Діти з незаможних родин і сироти навчалися безкоштовно. Головне призна­чення братських шкіл - давати добру освіту й виховувати відданість давнім традиціям та батьківській вірі. Братські школи, так само як і Острозька школа, були слов'яно-греко-латинськими. У 1615 р. постала братська школа в Києві. До її заснування доклали зусиль вчені, письменники й про­відні діячі православної церкви, які гурту­валися навколо архімандрита Києво-Печер­ської лаври Єлисея Плетенецького. Першим ректором Київської братської школи був Йов Борецький. Восени 1631 р. в Києві ви­никла ще одна школа - Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Незабаром Лаврську школу було об'єднано з Київською братською. Об'єднана школа почала діяти у вересні 1632 р. Називалася вона колегією.

Києво-Могилянська академія. Київ­ська колегія (згодом Києво-Могилянська академія) була вищим навчальним закла­дом. Повний курс навчання тривав 12 років. Усього в академії було вісім класів, а кіль­кість предметів перевищувала ЗО. Основу навчальних предметів становили ті ж таки «сім вільних наук». У перших чотирьох кла­сах академії вивчалися мови: книжна укра­їнська, церковнослов'янська, грецька, ла­тинська й польська. Усі вищі науки в Києво-Могилянській академії викладалися, як і скрізь у Західній Європі, латиною. Проте дбали в академії і про належне знання укра­їнської мови. Києво-Могилянська академія впродовж тривалого часу була єдиним ви­щим навчальним закладом для всіх станів України, Східної Європи і православного світу.

Розвиток книговидання

Новий етап в історії книговидання в Україні пов'язують з іменем московського першодрукаря Івана Федоровича (Федо­рова). Зазнавши переслідувань у Московії, він на початку 70-х pp. 16 ст. прибув до Львова.

У 1574 р. у Львові Іван Федорович видав «Апостол» і перший український друкова­ний підручник для навчання грамоти - «Буквар». У 1581 р. в Острозі Федорович видав справжній шедевр серед стародру­ків - Острозьку Біблію.

До середини 17 ст. в Україні вже діяло 25 друкарень в різних містах та селах. Спершу було чимало малих приватних друкарень, але поступово видання книжок зосередилось у найбільших друкарнях - Києво-Пе­черської лаври, Львівського братства, Ми­хайла Сльозки, Львівського єзуїтського ко­легіуму. Найбільшим центром книгодруку­вання в Україні у першій половині 17 ст. стала друкарня Києво-Печерської лаври. її заснував 1615 р. архімандрит Лаври Єлисей Плетенецький. Лаврська друкарня видала першу книжку 1616р.; протягом другої по­ловини 17 ст. у ній було видано 120 найме­нувань книг - насамперед богослужебна література, а також букварі, словники, ка­лендарі, праці з історії тощо. Найуславленіше видання того часу - «Требник» Петра Могили. Друкарня Києво-Печерської лаври проіснувала понад 300 років.

Відомі книжкові пам'ятки

Назва пам'ятки	Місце й рік видання	Стисла характеристика
«Апостол»	1574 р. Львів, друкарня Івана Федоровича	Апостол - скорочена назва однієї з найважливіших богослужебних книг, що містить опис діянь апостолів та їхні послання. Праця над «Апостолом» тривала майже рік – від 25 лютого 1573 р. по 15 лютого 1574 р. Вона рясно прикрашена вибагливими заставками, кінцівками, художніми ініціалами, фігурними зображеннями. В «Апостолі» є й сторінкові гравюри: зображення євангеліста Луки та орнаментальна композиція з гербом Львова та друкарським знаком І. Федоровича. Книга вийшла накладом близько 1000 примірників, із яких дотепер збереглося 85. Дванадцять із них знаходиться в бібліотеках і музеях Львова
«Буквар»	1574 р. Львів, друкарня Івана Федоровича	Перший на східнослов'янських землях підручник для навчання грамоти. І за змістом, і за технікою виконання, і за шрифтом він вважався взірцем для подальших видань букварів аж до 19 ст. «Буквар» -невелика книга, прикрашена маленькими заставками, кінцівками і дещо спрощеними зображеннями гербів м. Львова та Івана Федоровича
Острозька Біблія	1581 р. Острог, надруковано Іваном Федоровичем коштом Василя-Костянтина Острозького	Перше повне друковане видання Біблії церковнослов'янською мовою
«Адельфотес»	1591 р. Друкарня Львів­ського братства	Граматика грецької мови для слов'ян
«Граматика словенська» Лаврентія Зизанія	1596 р. Друкарня Віден­ського братства	Перша граматика церковнослов'янської мови на східнослов'янських землях
«Лексис» Лаврентія Зизанія	1596 р. Друкарня Віден­ського братства	Перший український друкований словник, у якому понад тисячу церковнослов'янських слів перекладалися тодішньою українською мовою
«Граматика» Мелетія Смотрицького	1619р. м. Єв'є (біля Вільна)	Одна з найвизначніших мовознавчих праць. Протягом двох століть вона слугувала за основний підручник граматики церковнослов'янської мови у школах України, Білорусі, Росії, Болгарії та Сербії
«Лексикон славенороський» Памви Беринди	1627 р. Друкарня Києво-Печерської лаври	У словнику, що складався з двох частин, було зібрано майже 7 тисяч слів. У першій частині церковнослов'янські слова перекладено книжною українською мовою, а в другій - витлумачено власні назви та імена людей

Усна народна творчість

На 16—17 ст. випав розквіт українського епосу - дум, балад, історичних пісень, яки­ми український народ відгукувався на нові умови свого історичного розвитку. До твор­чості спонукали не лише історичні події. Українці відгукувалися піснею і на буденні клопоти, родинні радощі й негаразди. Тож розвивалися жанри родинно-побутової, ліричної, жартівливої пісні. З-поміж усно­поетичних творів, зокрема історичних пі­сень і балад, думи вирізняються значно більшим обсягом, своєрідними віршовою та музичною формами. Великого значення у виконанні дум набувала імпровізація; дума творилася під час кожного виконання; незмінними при цьому залишалися тема й найголовніші елементи сюжету. Найдавніші думи виникли в 14—15 ст. У них відображено тяжкі лиха і злигодні українського народу, турецько-татарська навала, страшні руйнування міст і жорстоке плюндрування сіл, знищення і масове захоплення в полон українців. Розповідають думи і про гірку долю невільників. Інший цикл дум, з-поміж яких «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова», «Самійло Кішка», присвячено звитяжній боротьбі козацтва проти завойовників. Творцями й виконав­цями дум та історичних пісень були кобзарі, бандуристи, лірники.

Розвиток літератури

Під впливом ідей гуманізму і Реформа­ції українське письменство 16-17 ст. де­далі ширше використовувало мистецькі засоби фольклору. Водночас книжні тра­диції проникали в усну народну творчість. Такий взаємовплив пожвавив розвиток української літератури, збагатив її новими жанрами й формами, сприяв розвитку літературних родів, зокрема драми й лірики.

Іншою важливою особливістю роз­витку української літератури була поява латино- і польськомовних творів. Так, латиномовна та польськомовна українська поезія була здебільшого світською за зміс­том і грунтувалася на мистецьких законах європейського Відродження. З-поміж латиномовних українських поетів великої слави зажив Себастіян Кленовим (бл. 1550-1602). Вельми шанували в Європі письмен­ника, публіциста, оратора Станіслава Орі-ховського (1513-1566). Сучасники назива­ли його «рутенським (українським) Демо­сфеном». Сам Оріховський протягом усього життя наголошував: «Я - русин, гордий цим і охоче говорю про це всюди».

Суспільно-політичні події тих часів зу­мовили появу полемічної літератури -публіцистичні твори, що стосувалися цер­ковно-релігійного життя й зокрема пробле­ми унії православної і католицької церков. Полемічні трактати писали представники різних таборів, що брали участь у суспіль­ній полеміці.