Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Книжкова мініатюра та гравюра.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
В оздобленні книжок також з'явилися ренесансні риси й деталі, вихоплені з реального життя. Яскравим взірцем використання українськими майстрами мотивів європейського Відродження можуть слугувати мініатюри Пересопницького Євангелія. На початку 17 ст. книжкова мініатюра сходить з історичної арени. З появою друкарства особливої популярності набула гравюра. Високою майстерністю відзначалися графічні зображення «Апостола» (1574) та Острозької Біблії (1581). Чимало тогочасних українських гравюр присвячено світським сюжетам. Перші такі гравюри було вміщено як ілюстрації до «Віршів на жалостний погреб знатного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного» (1622) Касіяна Саковича. Вони мають особливо важливе значення як історичні джерела, бо присвячені подіям з історії українського козацтва. Поняття та терміни Історичні пісні - ліро-епічні фольклорні твори про конкретні історичні події, процеси та історичних осіб. Балади - жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історично-героїчного чи соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом. Думи - уснопоетичні героїчні твори про важливі події та видатних діячів української історії, які напівпроспівувались-напівпромовлялися під музичний супровід на бандурі, кобзі чи лірі мандрівними співцями. Бастіон - п'ятикутна в плані наріжна частина фортеці, що утворює виступ, призначена для встановлення бойових артилерійських гармат, які прострілюють підступи до фортеці. Графіка - один з видів образотворчого мистецтва, близький до живопису з погляду змісту і форми, але має власні завдання й художні можливості. На відміну від живопису, основними образотворчими засобами графіки є однотоновий рисунок - лінія, риска, штрих, світлотінь. Гравюра - вид мистецтва графіки, що охоплює різноманітні способи ручної обробки дощок чи металевих пластин і друкування з них відбитків. Відбиток на папері з вирізьбленого рисунка на дерев'яній дошці - дереворит, мідній - мідьорит або на покритій спеціальним лаком металевій пластинці - офорт. Велика історія XIX. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ПЕРЕХОДОВОЇ ДОБИ Українська культура переходової доби Чотири століття державної незалежности підняли українську культуру на високий рівень, не тільки в цілій Словянщині, але й у порівнанні з культурою тогочасної, західньої Европи. Українське право, устрій, побут, література й образотворче мистецтво, хоч і творилися в тяжких умовинах внутрішніх міжусобиць та безупинної боротьби з варварством степу, витворили такий запас цінностей, що його вистало не тільки на заспокоєння власних потреб, у добу нашого національно-державного занепаду, але й на обділення ним переможних сусідів. Середньовічна Москва, Литва а навіть Польща дуже довго черпали з резервуарів старої української культури. Література Увійшовши в державно-політичний звязок з малокультурною Литвою, Україна накинула їй усе, чим досі жила її культура. Вироблена літературна мова України стала тут мовою державної канцелярії, церкви, літописання та урядового й приватного листування. На ґрунті литовсько-української федерації проходить українська літературна мова процес свого дальшого розвою; отрясаючись від церковно-словянської мертвеччини, приймає в себе чимраз більше елементів народньої, розговірної мови, вслід за чим іде чимраз різкіше її відокремлення від московської. Національний тип українця, що почав кристалізуватися в умовах культурно-політичного життя Галицько-Володимирської Держави, досягає тепер свого остаточного оформлення. Де далі пропасть поміж українцем і москалем ширшає, поки розбіжність культурних інтересів та світогляду, не ставить їх проти себе, як непримирних ворогів дарма, що об’єднує їх ще «східня віра» й почуття кровного споріднення. Перевага українського елементу в культурі литовсько-української держави, закріплена «Судебником» великого лит. князя Казимира (1468) оформлюється офіціяльно в статтях «Литовського Статуту» (1522—1529) мовляв «писар земський маєть по руську літерами і слови руськими, всі листи, виписи і назви писати, а не інним язиком і слови». Ця перевага «русчизни», що нею «квітнет Литва» подібно як «Польська квітнет лаціною», втрималася до самої люблинської унії (1569 р.) а й по ній польська й латинська мова тільки з трудом добували собі доступ до литовської літератури, канцелярщини і буденного вжитку. Зразу користувалася Україна під Литвою й Польщею літературним надбанням попередніх століть, але згодом почала пристосовувати до своїх духових потреб літературні зразки тогочасного Заходу. Відтіля прийшли до нас ті лицарські повісти й романи, як ось «Книга про Тавдала лицаря», «Про славного лицаря Трістана», «Римська бувальщина» або «Вірні історії коротко зібрані з римських та інших авторів». Дорогою з Европи через південно-словянські землі, Чехію та Польщу доходили до нас такі твори, як «Велике зеркало», «Про трьох королів», «Про сімох мудрців», «Петро-золоті ключі», «Факеції або польські «жарти», а навіть дещо з Боккачієвого «Декамерона» («Весела повість про купця, що заложився з приятелем за чесність своєї жінки»), та французьких байок і оповідань. В уривках дійшла до нас середньовічна енцикльопедія («Люцідарій») та це і те зі скромної скарбниці середньовічної науки й фільософії. Було цього небагато по скількости, не імпонувало воно й своїм добором та якістю. Як колись заспокоювало воно потребу «книжного почитания», І не викликало оригінальної, інтензивної творчости. Під тим оглядом «литовську» добу нашої історії слід уважати прогалиною, антрактом перед новим вибухом творчих сил, викликаних потребами самооборони й боротьби за політичне існування, що їх викликала анексія України Польщею й клявзулі люблинської унії. Церковне будівництво Подібно, як упадок української державности не перевернув горі корінем старого законодавства й укладу суспільних сил на українських землях, так і українське образотворче мистецтво, позбавлене опіки власної держави й виставлене на ділання нових культурних впливів, не зразу перемінило своє обличчя. Старі, глибоко закорінені традиції не загибають у його дальшому розвитку, а навпаки: в релігійному мистецтві оберігаються з пієтизмом, належним предківській вірі й національності!. В пору, коли католицька Польща старається у своїх костелах наслідувати форми західньоевропейського готицизму, українське, церковне будівництво придержується всіми силами візантійсько-романськи х традицій. Для цього старається наслідувати місцеві архітектурні памятники з доби державної незалежности й шукає собі нових зразків на православному А т о н і та в одновірній М о л д а в і ї. Правда, ані Атон ані Молдавія, а тим менче Україна не всилі відгородити себе китайським муром від нових подихів західньоєвропейського мистецтва. Тому то, як у попередню добу перепліталися в нашому будівництві візантійські традиції з елементами західньоевропейської романщини, так тепер візантійсько-романські традиції переплітаються з елементами готицизму. Повстає з цього своєрідний, еклектичний стиль, що характеризує наше будівництво XIV — XV віку. Памятників цього будівництва збереглося розмірно небагато. Скромні числом, не захоплюють вони ані розмірами ані добірністю матеріялу, а тим менче мистецькою досконалістю форми. Творені в добу нашого духового й суспільно-політичного заломання, вони носять на собі пятно епохи, що її змістом і характеристикою була — переходовість. Одною з церков «консервативного» типу була середньовічна святоюрська церква у Львові. Львівський літописець. Зіморович, нотуючи під 1363 роком початок будови львівського, вірменського собору завважує, що будував його архітект Доре в тому самому стилю і пляні, що рівночасно будована ним - святоюрська церква. Святоюрську, середньовічну церкву розібрано в 1743 р, для того, щоби зробити місце теперішній будівлі, але первісний вірменський собор зберігся до нас у цілости й без. суттєвих перемін. Будували його тоді ще православні вірмени й не диво, що за зразок послужила їм для цього теж православна, святоюрська церква, що з свого боку була свідомим продовженням українсько-візантійської архітектури. Памятником західньо-української архітектури атонського типу є Онуфрівська церква в Лаврові. Василіянська традиція зв’язує Лаврівський манастир з особою князя Льва Даниловича, але лаврівська церква повстала не пізніше XV ст. Вона невелика розмірами, зате характеристична своїм поземим заложениям. Утворюють його — прямокутний бабинець, кругла середня кава (ротонда) й притикаюча до неї пресбітерія з трьома апсидами (конхами) навхрест. Церкви з подібним заложенням пресбітерії, хоча й пізнішого походження, збереглися s нас головно на Поділлі (Камянець, Могилів, Зіньків, Межибіж, Тернопіль) та на Буковині (Серет). Близька до цього типу є Миколаївська церква в Сокалі. Всі вони разом і кожна зосібна є документом інтензивних культурних звязків західньої України з православним сходом. З переміною політичних умов і упадком Царгороду вони найшли собі мету на Атоні, дорогами через Молдавію та Семигород. Лаврівська церква не збереглася до нас у первісному стані. Навпаки, її кількакратно обновлювали по руїнах та пожежах так, що нині, тільки око тямучого дослідника всилі відріжнити первісний кістяк будівлі від пізніших шарів. А в тому кістяку, крім характеристичного («трефового») заложення пресбітерії, впоряд з візантійськими й романськими елементами, попадають і готицькі (гострі луки арок, що підпирають головну баню й відпірники-контрфорси). Перший з дослідників лаврівської церкви, архітект К. Моклов-ський висловив переконання, що «всі ті стилеві елементи належать до одної доби, переходової поміж ромзнщиною й готикою, що мов вишивки західньоевропейської культури, перетикають візантійську канву». В лаврізській церкві бачить він «документ культурних впливів на Галицьку Україну, що йшла з Німеччини, Угорщини й Шлеська, з заходу, та Візантії й Києва, зі сходу». Б протилежність до К. Молдовського, краківський професор М. Со-коловський ствердив, що лаврівська церква будувалася в атмосфері атонських, культурних впливів, хоча й руками майстрів, обзнайомлених з засобами західньосвропєйського будівництва, того часу. Через те, наш памятник, при наявному спорідненні з будівництвом сходу, має західній характер. Переходовістю свого стилевого характеру вражає нас і Богородична церква в Рогатині. Назверх вона має готицький характер. Висока башта від чола, гостролукі вікна й такіж * склепіння головної кави, сперті на двох могутніх, осьмигранних пільонах, не гармонізують з її поземим пляном, з трьохабсидною, візантійською пресбітерією. Незвичайно грубі мури й чолова вежа-башта надають церкві твердинного характеру, що переважав у тогочасному, навіть церковному будівництві. Клясичним зразком фортифікованої церкви тих часів є Покровська церква в Сутківцях на Поділлю, збудована в 1476 р. її заложення має доосередний. (центральний) характер й утворюється з прямокутної нави та чотирьох, виростаючих з неї.полукругів. В цілому плян сутківської церкви має вигляд рівнораменного («грецького») хреста з заокругленими кінцями рамен. Двометрова грубість стін й ціла конструкція церкви говорять про те, що крім богослужебного, мала вона ще й оборонне призначення. Над кожним із рамен плянового хреста підіймається полукругла башта, завінчана широким, зубчастим карнізом і стіжковим перекриттям з ліхтарнею й маківкою зверха. Західна (чолова) башта мала колись прекрасну, деревляну надбудову (з XVIII ст.) типову для українських деревляних дзвіниць. Середуща, прямокутна нава була перекрита двохспадною крівлею, з характеристичними, для готицького будівництва, зубчатими фронтонами. Сутківська церква — двоповерха. Приземелля з круглими, твердинними вікнами і амбазурами, перекрите складною системою жолобових і гостролуких склепінь, з готицькими нервюрами і замками; вони вистрілюють з масивного пільону посередині, центральної нави. Верхній поверх церкви-твердині має цілу систему стрількиць-амбазур. Стіни церкви збудовані з ломаного вапняка, заливаного своєрідним цементом, склепіння з цегли. Цілість, зі своїм доосередним заложен-ням, має характер замкового будівництва. «Загальна концепція цілої будови, простірний розподіл мас, конструкції та склепіння, перекриття, окремі архітектурні форми та деякі деталі, цілком ясно говорять, що тут маємо до діла з готикою» (В. Січинський). Візантійським залишився тут тільки поземий плян. Готицький, а в парі з тим і оборонний характер мала первісно манастирська церква в Зимному, біля Володимира Волинського. Побудована в 1495 p., вона була знищена основною реставрацією в пол. XIX ст. Тоді знесено її дві чолові вежі-башти, затерто готицьке обрамування вікон, та зліквідовано характеристичні, двохскладні контрфорси. В первісному свому вигляді й конструкції наближувалася зимненська церква до сучасної собі церкви-твердині в Малобожейкові під Лідою, на Білорусі. Готицький характер мали, первісно, забудування манастиря в Дермані, на Волині, що з них збереглася до нас тільки вїздова манастирська брама з готицькою баштою. Сама брама гостролука таксамо як і вікна вежі та декоративний фриз з гостролуксї, глухої аркатури. З пізніших українських церков, що в них помітний вплив готицизму, слід згадати церкву в К о д н і на Підляшшу, у Вишні в ц і. та Острозі на Волині й нарешті вРиботицькій Посаді, в Галичині. Дух епохи, що витиснув своє пятно на твердинньому характері цілого ряду памятників церковного будівництва, куди виразніше виявив себе в світському; замковому будівництві. З памятників того типу заслугують на увагу замки на Поділлю, Київщині та Волині, зі славним замком Любарта в Л у ц ь к у, на чолі. В самому Києві повстав, за князів з литовської династії, могутній замок на горі Киселівці, що пятнацятьма своїми баштами й брамами панував над цілим Подолом. Нажаль, по ньому не залишилося ні сліду. Останки замкового будівництва Вишневецьких в Л у б н я х, залишилися під поверхнею землі. До нині ще бовваніють у сутінках довгі, підземні коридори й цілі кімнати з гостролучними, готицькими склепіннями. Найкраще, зпоміж. волинських замків, зберігся замок Любарта в Луцьку. Почав його будову Любарт, в половині XIV ст. на зразок могутніх, німецьких «бургів». Закінчили його й поширили Витовт та Свитригайло. Первісно складався замок з двох комплексів — горішнього замку й пригороддя, що сягало по нин. Домініканську вулицю. Поміж мурами горішнього замку стояла колись величава, готицька палата, з червоної цегли, що в ній відбувся в 1429 р. зїзд монархів. Але вже в 1552 р. цю палату замінено новою, ренесансовою. З десяти башт первісного замку й пригороддя заціліло до нас тільки три — Любартівська з вїздною брамою, Свитригайлівська і найгірше збережена Владича. Вони будовані з дуже гарно випаленої цегли й лучені знаменитою заправою, мають монументальні форми романо-готицького характеру. З інших замкових будівель згадаємо румовища замків в Острозі, Кремянці, Дубні, Камянці-Подільському, Галичі та мури старого Львова. Різьба Середньовічна українська різьба залишила по собі всього кілька, та й то не першорядних памятников. Вроджений східній церкві страх перед «ідолопоклонством» не сприяв у нас розвиткові цієї ділянки мистецтва. Зприводу обновлення церкви Київо-Печерської Лаври за Семена Олельковича, вирізьблено вотивний триптих Богородиці-Оранти з «предстоящими» Антонієм і Теодозієм Печерськими. В помітному змаганні до збереження старої, іконографічної традиції, слідний уже в цьому памятнику вплив готицького оформлення людської постаті. З XV ст. заціла до нас релєфна ікона с в. С оф і ї — Божої Премудрости, різьблена в дереві. Вона цікава не так з мистецького, як змістового, іконографічного боку. Всупереч візантійському символічному зображуванню св. Софії, в постаті янгола, бачимо тут характеристичну для середньовічного, західнього мистецтва ілюстрацію до слів притчі про Божу Премудрість. Ця ілюстраційна, анекдотично-побутова риска починає тепер перемагати в українському мистецтві, головно в іконописі. Памятником різьби XV—XVI ст. є статуя с в. Михайла з драконом у Львові, твір львівського відливника Каспера Франковича. Сам дракон, відлитий на ціле століття раніше від постаті Михайла, є цінним зразком різьби західньо-европейського, готицького стилю. З памяток нашого середньовічного відливництва на особливу увагу заслугує т. зв. Любартівський дзвін святоюрської церкви у Львові, вилитий в 1341 р. безпосередно по відбиттю виправи польського короля Казимира на Львів. Він є найстаршим дзвоном, збереженим на території цілої України, цікавий своєю, з готицька витягнутою формою, та цінний написом на обводі свого корпусу: «В літо 6849 (1341) солян би колокол сій святому Юрію при князі Димитрії, ігуменом Єфимієм». Це одинока, автентична памятка Львова з доби його державної незалежносте. «Князь Димитрій», що про нього говорить напис, це напевно Любарт-Димитрій Гедимінович, хоча дехто приписує цей титул бояринові Дмитрові Детькові, що правив Галичиною в 1340-их роках. Відливником дзвону був котрийсь з німецьких майстрів, що їх імена попадають в акти середньовічного Львова. Під 1382 р. згадується в них «Микола, відливник дзвонів»; від 1426 р. був постійним міським відливником і пушкарем якийсь Валентин, а його наслідником «Клявдій, королівський пушкар», що «відливав гармати й працював для держави». Відливництво дзвонів, гармат і взагалі металевих різьб та виробів, розвинулося на заході, а його представники на нашому ґрунті, це здебільше німецькі майстри, ньо-европейських впливів на нашому мистецтві переходової доби, бачить покажчик тих впливів у розвитку форм віддивничого майстерства. Чимало дзвонів Миколаївської катедри в Д у б н і на Волині, що починаються середньовічними памятниками західнього походження, а кінчаються дзвонами XVIII сторічча, переконує цього дослідника у податливости нашої культури на західньоевропейські виливи. Малярство Українське малярство XIV—XV ст., а в першу чергу стінопис, заповнює одну з найпочесніших карт історії нашої мистецької культури. На українських землях й по українських церквах збереглося памятників нашого середньовічного стінопису, розмірно мало. До старого стінопису Кирилівської церкви в К и ї в і, з XII— XIII ст. прибули в XIV ст. нові композиції «Різдва Христового» й «Успения Богородиці», що в них, згідно з духом західньо-европейського малярства, введено побутові та краєвидні мотиви. Другим памятником нашого середньовічного стінопису є мальовила Онуфріївської церкви в Лаврові. Вони походять з XV або початку XVI ст. й мають візантійський, стилевий характер, ідентичний з тогочасним малярством славянського півдня й Атосу. Нарешті третім памятникам середньовічнього стінопису, збереженим на українській території, є мальовила вірменської катедри у Львові. Вони походять з XIV—XV ст. й були відкриті щойно в 1925 р. пок. Б. Янушем,. підчас обнови катедри. Нажаль названі останки нашого середньовічного стінопису, відкриті в Києві, Львові й Лаврові, при всій своїй стилевій споріднености й непересічній мистецькій вартости, збережені в фрагментах і невикористані ще як слід наукою, мають для нас вартість орієнтаційних дороговказів та кілець ланцюга, що єднає наше мистецтво княжої доби з памятниками українського стінопису, збереженими на стінах польських костелів, на польській, етнографічній території.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 827; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.133.123.162 (0.009 с.) |