Берестейська церковна унія 1596 Р.

Люблінська унія зумовила загострення релігійних про­блем. Широкі верстви українського населення — селянство, міщани, частина дрібної та середньої шляхти — чинили опір окатоличенню і захищали православну віру.

Поліпшенню ситуації мала сприяти церковна унія.

Православне духовенство хотіло:

• щоб унія з римо-католицькою церквою була основою національного самозбереження українського народу;

• протидією переходу українців до католицизму.

1595 р. — у Кракові відбулася нарада за участю правос­лавних єпископів Кирила Терлецького, Іпатія Потія і се­наторів — католиків, де було вироблено умови унії,

1595 р. — єпископів-прихильників унії прийняв папа Климент VIII і урочисто схвалив унію.

1596 р. — у Бресті (Бересті) було скликано церковний собор (з'їзд прихильників унії), де ухвалено таке:

1. Проголошено унію православної церкви з католицькою.

2. Своїм главою уніати визнали папу римського, але збе­регли в уніатській церкві слов'янську мову та обряди православної церкви.

3. Уніатське духовенство отримувало від польських королів грамоти на володіння землями й селянами.

4. Уніатське духовенство, як католицьке, звільнялося від сплати податків.

5. Уніатська шляхта нарівні з католицькою могла претен­дувати на державні посади.

6. Польський уряд оголосив унію обов'язковою для всіх православних Речі Посполитої.

ПРОТИ УНП ВИСТУПИЛИ:

1. Інша частина православного духовенства зібрала свій со­бор, на якому засудила унію і прокляла її прихильників.

2. Громадський рух в Україні проти уніатства очолили князь Костянтин Острозький, який раніше виступав за єдність церков, а не за підпорядкування православної церкви католицькій.

3. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, який постійно підтримував православну віру.

4. Більшість народних рухів і повстань відбувалися під гас­лами боротьби проти католицизму та унії.

НАСЛІДКИ УНІЇ:

1. Українці були розділені між кількома церквами.

2. Релігійні протиріччя ще більше загострилися.

3. Почався масовий наступ на православну церкву.

4. Унія насаджувалася силою, православні церковні маєт­ності передавалися уніатам.

5. Розширилася сфера впливу Ватикану на Схід.

6. Значно зросли церковні володіння Ватикану.

7. З моменту свого утворення греко-католицька церква потрапила у складне становище, оскільки:

• католицька церква не сприймала уніатів як повноправних членів римо-католицької віри;

• більшість українського населення ставилася до неї як до чужої, що зрадила "батьківську" віру.

ЗНАЧЕННЯ УНІІ:

В умовах чужоземної окупації українських земель, національного й релігійно-церковного гноблення унія виправдала себе для збереження національної самобут­ності українського народу.

2. Унія стала засобом захисту української мови як важливої національної ознаки.

3. Унія створила передумови для появи національної інтелігенції.

ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ НАПРИКІНЦІ XVI — У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

ВПЛИВ БЕРЕСТЕЙСЬКОЇ УНІЇ НА РОЗВИТОК ЦЕРКОВНОГО ЖИТТЯ В УКРАЇНІ

1. Після Берестейського собору 1596 р. православне духо­венство, братства, міщани намагалися вплинути на ко­роля і сейм Речі Посполитої, щоби скасувати унію і не ламати церковних традицій в Україні. Але їхні зусилля виявилися марними.

2. Після Берестейської унії релігійне роз'єднання народу значно послаблювало боротьбу проти уніатської церкви.

3. На початку XVII ст. в Україні вже не було жодного православного єпископа, хоча, більшість населення до­тримувалася православної віри.

4. Уніатська церква була в принизливому становищі, бо поляки до неї ставилися зневажливо.

Українська шляхта, магнати почали переходити в като­лицьку віру.

5. Міжконфесійна боротьба загострилася після того, коли на захист православної церкви піднялось козацтво. Саме на козаків покладалася православна церква у своїх подаль­ших діях проти унії та католицизму.

6. Наступові католицизму, унії протистояли братства, які пожвавили свою діяльність наприкінці XVI — на почат­ку XVII ст.

ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ІЄРАРХІЇ

1620 р. — за допомоги Петра Сагайдачного в Києві було поновлено православну ієрархію.

Єрусалимський патріарх Феофан, який проїжджав через Київ, повертаючись із Москви, висвятив шістьох правос­лавних єпископів і митрополита, яким став ректор Київської братської школи Йов Борецький.

Йов Борецький — високоосвічена людина, знавець ба­гатьох мов.

Навчався в Острозькій школі, а згодом у Краківському університеті. Був активним борцем за православну віру.

Митрополит Йов Борецький написав трактат "Протес­тація" (1621 р.), в якому обстоював право православного населення на свою віру і церкву, засуджував запровадження унії насильницькими методами і виступав проти утисків православних у Речі Посполитій. Він постійно виступав перед народом, закликаючи його до боротьби проти унії, проти католицизму. Часто виступав перед козаками, вважа­ючи їх оборонцями православної віри.

Польський уряд розцінив відновлення митрополії як державний злочин, а патріарха, митрополита і єпископів оголосив зрадниками. Проти них готувалися репресії, але війна Речі Посполитої з Туреччиною 1620 р. перешкодила їх здійсненню.

Перед смертю Йов Борецький написав духовний заповіт, в якому все своє майно заповів православній церкві в Києві. Помер 12 березня 1631 р.

ПЕТРО МОГИЛА (1596—1647)

Петро Могила — видатний церковний і культурний діяч, палкий захисник православної віри, людина з велики­ми організаторськими здібностями, високоосвічений, видат­ний вчений свого часу, просвітитель.

Походив із славного старовинного роду, син молдавсь­кого воєводи, навчався у Львівській братській школі, зго­дом у Парижі, здобув блискучу європейську освіту.

Сім'я Могил дотримувалася православної віри.

Служив у польському війську, брав участь у Хотинській війні, згодом постригся в ченці.

У 1627 році став архімандритом Києво-Печерської лаври. Петро Могила був рішучим противником церковної унії, дбав про піднесення авторитету православної церкви та піднесення традицій православ'я.

Він домігся повернення православній церкві від уніатів Софійського собору в Києві, Києво-Видубицького монасти­ря та деяких інших церков і монастирів. Дбав про освіту, культуру, реставрував ряд храмів.

1631 р. — Петро Могила заснував при Києво-Печерській лаврі школу.

1632 р. — ця школа була об'єднана з Київською братською школою і дістала назву Києво-Могилянської колегії. Не­забаром стала вищим навчальним закладом України — Києво-Могилянською академією. Щорічно у стінах ака­демії навчалося 2 тис. студентів, і вона стала науковим і духовним центром слов'янського світу.

У 1992 р. цей навчальний заклад було відроджено.

Петро Могила, ставши митрополитом, провів реформу православної церкви.

ЦЕРКОВНІ РЕФОРМИ ПЕТРА МОГИЛИ

1. 1640 р. — церковний собор у Києві затвердив перший православний катехізис.

Катехізис (повчання) — це стислий виклад християнсь­кого віровчення у формі запитань і відповідей.

2. 1646 р. — було надруковано виправлений "Требник" із правилами всіх церковних обрядів.

3. Було запроваджено посади митрополичих намісників,

4. Петро Могила створив церковний суд — консисторії.

5. Зміцнив матеріальну базу митрополії.

6. Під його управлінням було зосереджено великі земельні володіння.

7. Засновував школи, в яких вивчали основи релігії.

8. Дбав про високий рівень освіти. У школах вивчали мови (латину, грецьку, польську).

9. Петро Могила все робив щодо створення умов для ви­ховання освіченого духовенства, проповідників, письменників-полемістів.

10. Дбав, щоб освіту нести в народ, велика його роль як просвітителя.

12 грудня 1996 р. Петро Могила за заслуги перед Укра­їнською православною церквою був канонізований — визнаний святим.

ВИСНОВКИ

1. Українська православна церква протягом 65 років, од 1620 р. по 1685 р., вела самостійне духовне життя.

2. Вона рішуче виступала проти унії з католицькою церк­вою і не допускала над собою зверхності.

3. Реформи церкви переносили на український ґрунт західноєвропейські зразки духовного життя.

4. Церква духовно підтримувала боротьбу українського на­роду за незалежність і власну державність.

5. Церковна реформа сприяла відродженню православної церкви та перетворенню Києва на релігійний і культур­но-політичний центр українського народу.