Церковні братства та їх роль в розвитку української культури.

у складний період для українського народу XVI-XVII століття діяльність братств та української православної церкви стала на захист та відродження культури та духовності нашого народу. Саме завдяки їм підвищився рівень освіти, видавалися книги та створювалися школи. А найголовніше. Нам вдалося зберегти власну самобутність.

 

Існує думка, що для того, аби нація перестала існувати, достатньо відібрати в неї мову, традиції та релігію. І не дивно, адже духовний розвиток кожної нації невід'ємно пов'язаний з цими поняттями.

 

І хоча хрещення слов'ян відбулося ще в Х столітті, релігійна історія нашого народу не була стабільною і стрімко змінювалася, а то й взагалі опинялася на межі знищення.

 

З Прийняттям Люблінської (1569 р.) та Брестської (1596 р.) уній в Україні склалася ситуація, яка гальмувала будь-який культурний та духовний розвиток нашого народу. Перетворювала людей на бездумну сіру масу. Відбувалося значне пожвавлення релігійного життя в Польщі. Католицизм заручився підтримкою Риму і поширював межі свого впливу. У той час, як українська православна церква залишилася без будь-якої підтримки з боку Константинополя, загарбаного мусульманськими країнами. Це створювало небезпечні умови для православ'я. З іншого боку поширення Магдебурзького права сприяло покращенню рівня життя українського міщанства, яке об'єднувалося в організації і перетворюватися в сильний клас, який мав соціальний та економічний вплив. Все більше їхня діяльність набувала яскраво-вираженого церковного забарвлення, оскільки розбурхане релігійне життя потребувало їхнього впливу.

 

Таким чином почала відновлюватися робота старих церковних братств, які тепер гуртувалися не лише для внутрішньої церковної праці, а й для оборони своєї батьківщини. Слід зазначити, що робота братств і православної церкви відіграла значну роль в духовному розвитку українського народу. Серед основних завдань перших братств (ХV століття) було опікування братською церквою, а також забезпечення її матеріальних потреб, піклування про хворих,надання допомоги вбогим. Вони займалися внутрішнім оформленням церков. Благодійністю, допомагали бідним та знедоленим. В умовах загрозливого впливу католицизму їх програма змінилася і набула більш радикального характеру.

 

Стало зрозуміло, що церковний розвиток не можливий без розвитку освіти. А тому почали створюватися братські школи, які мали релігійний характер. У таких школах відбувався як інтелектуальний, так і духовний розвиток особистості. Їх вихованці ставали відомим діячами культури, просвітителями. Вихованцем одного з братств був Петро Могила.

 

Перше відоме нам православне братство було засноване 1453 р. у Львові при храмі Успіння Божої Матері. Саме у Львові, бо тут суспільство зазнавало найбільш серйозних утисків з боку польської шляхти. У зв'язку з протистоянням православної та католицької церков почали формуватися суперечливі релігійні погляди. Початком релігійної полеміки, на загал, уважають перше видання книжки Петра Скарги "Про єдність церкви божої" (1577). Ця книжка критикувала руську церкву за її відсталість і пропонувала як ліки унію з Римом. Протягом істотного часу цей католицький виклик залишався без прямої відповіді. Водночас, публікація Острозької Біблії (1581) стала епохальною подією у всьому православному світі. Протягом століть після того її примірники циркулювали далеко за межами України. Ця публікація була відповіддю на нові вимоги Реформації, що зробила прямий доступ до Святого письма необхідною умовою релігійного життя. Публікацію "Ключа царства небесного" авторства одного з редакторів Острозької Біблії Герасима Смотрицького (1587) вважають відправним пунктом для української полемічної літератури.

 

Братства перші зрозуміли всю силу друкованого слова і тому стали засновувати свої друкарні. Братські друкарні, наприклад Львівська, Віденська, Київська, Могилівська та ін., залишили вічний слід у культурі свого народу. Вони не тільки постачали церквам добрі літургічні книжки, а школам – потрібні підручники, але давали до рук цілому народові найрізноманітніші корисні книжки. Братські видання підносили культуру не тільки самих українського народу, але вони широко розходилися по цілім слов'янськім світі і багато помагали, наприклад, церквам болгарській, сербській, румунській та російській. Цієї сторінки діяльності наших церковних братств ніколи не забуде їм історія слов'янської культури

 

До найбільш визначних заслуг братств належить видання "Апостолу" та "Буквара".

 

Отже, у складний період для українського народу XVI-XVII століття діяльність братств та української православної церкви стала на захист та відродження культури та духовності нашого народу. Саме завдяки їм підвищився рівень освіти, видавалися книги та створювалися школи. А найголовніше. Нам вдалося зберегти власну самобутність.

 

Освітні процеси в Україні в Польсько-Литовську добу. Книгодрукування.

Шкільна освіта в Україні на межі XVI-XVII ст. перебувала на дуже високому рівні.

Провідна роль у розвитку української культури та освіти належала містам. Перші українські школи виникли в містечку Красноставі в Східній Галичині 1550 року та у Львові 1586 року. За допомогою братств були також відкриті школи в Києві, Ярославі, Перемишлі, Вінниці, Кам'янці-Подільському, Немирові, Галичі, Вільні, Мінську, Могилеві, Луцьку, Кременці.

Братські школи були не тільки закладами освіти, але й однією з форм боротьби проти колонізаторської політики польського уряду. Викладання в них велося церковнослов'янською мовою.

Навчали в цих школах історії, математики, української та церковнослов'янської мов. Учні вивчали також польську, грецьку, латинську мови, поезію, риторику, філософію, діалектику, поетику, арифметику, геометрію, астрономію, музику, а в деяких ще й теологію. Найкращими в Україні вважалися Львівська, Київська та Луцька братські школи.

У школах панувала сувора дисципліна. Очолював школу ректор. Братство виділяло двох спостерігачів (схолархів), які контролювали роботу вчителів і навчання учнів та розв'язували господарські проблеми. До викладачів висували вимоги зразкової поведінки й доброї педагогічної підготовки. На відміну від єзуїтських колегій, братські школи мали демократичний характер. У них навчалися діти з різних суспільних станів: міщан, козаків, духовенства й шляхти. Крім того, сироти й діти з незаможних родин мали змогу жити в бурсах.

Кожна школа мала свій статут. «Порядок шкільний» таку назву мав статут Львівської школи. За ним учителі мусили однаково любити й навчати всіх дітей, як вихідців з багатих сімей, так і з бідних. Тільки найкращі учні мали право сидіти за першими партами. За внутрішнім розпорядком заняття в братській школі розпочиналися о дев'ятій годині ранку. Спочатку вчитель перевіряв домашнє завдання, а після обіду давав новий матеріал. Щоденно призначалися чергові, які стежили за поведінкою школярів. Якщо учень без поважних причин не з'являвся на заняття чи запізнювався, за ним посилали чергового, і той мав привести порушника до класу. Батьки приводили учня до школи й передавали його педагогам при свідках. Тільки при них вони мали право забрати дітей додому. Увечері учень повторював уроки вдома й розповідав про шкільні справи батькам чи своїм опікунам.

Поряд з братською шкільною освітою в Україні з'являлися єзуїтські колегії, які мали високий рівень змісту освіти та викладання.

Книгодрукування.

Велике значення для культурного життя України мав винахід друкарського верстата. Попередником книгодрукування в Європі був однобічний друк з дощок, на яких вирізали окремі сторінки тексту й зображення. Перші спроби книгодрукування зробив голландець Л. Костер у першій половині XV ст.

З часом був винайдений прилад для відливання металевих літер, з яких складався текст для друку. Таким новим способом була надрукована перша книга — Біблія. Винахідник такого способу книгодрукування німець Иоганн Гутенберг дуже багато зробив для розвитку й поширення освіти.

Перші книжки церковнослов'янською мовою та кириличним шрифтом надрукував Швайпольт Фіоль у Кракові 1491 року. Це — Октоїх та Часослов. За це він був звинувачений у спробі поширення православ'я. Справу передано до краківського суду, але Фіоль утік до Угорщини. На початку XVI ст. до друкарства долучився Франциск Скорина. Доктор філософії і медицини, він був першим перекладачем Біблії старобілоруською мовою. У Празі 1517 року Ф. Скорина видав кирилицею Псалтир і Біблію руську (1519 року), а вже у Вільно — «Малую подорожню книжицю» (1522 року) [Апостол (1525 року).

Велику роль у розвитку друкарської справи в Україні відігравали братства. Майже всі братські школи відкрили при собі друкарні. Спочатку з'явилися друковані священні книги, латинські й польські видання, перекладені українською мовою, абетки для українських школярів.

Найбільшими центрами книгодрукування стали Львівська братська школа, Острозька академія та Києво-Могилянська колегія. Мали свої друкарні церкви й монастирі. При Києво-Печерській лаврі був створений великий друкарський дім, який обслуговував увесь Київський край. З цієї друкарні виходили якісно надруковані церковні книжки та наукові публікації з чудовими малюнками та зображеннями святих. Чимало дослідників обстоюють думку, що у Львові друкарня існувала з 1460 року, а зачинателем українського друкарства був її засновник міщанин Степан Дропан. Щоправда, до нашого часу не дійшли книжки його друку.

Іван Федоров (Федорович). Одним з перших українських друкарів уважають Івана Федорова (Федоровича), який на доручення московського царя Івана Грозного разом із Петром Мстиславцем створив у Москві друкарню й почав видавати книжки. 1 березня 1564 року видано Апостол, 1565 року — Часословець. Московські ченці, що мали добрий заробіток з переписування книг, звинуватили друкарів у зв'язках з нечистою силою. Підбурений ченцями натовп спалив друкарню, а самі друкарі, рятуючи життя, втекли до Білорусі. Тут І. Федоров за допомогою литовського магната Г. Хоткевича заснував нову друкарню, отримавши для цього окреме село. Перебуваючи в Заблудові, 1569 року випустив Євангеліє Іван Федоров учительне, а наступного року — Псалтир.

Згодом друкар перебрався до Львова, де 1574 року видав «Азбуку» і Апостол. Невдовзі переїхав до Острога. Тут 1580 року надрукував Новий Заповіт і Псалтир, а 1581 року — знамениту Острозьку Біблію.

Сучасники відзначали оригінальність усіх книг, надрукованих Федоровим: він не тільки знайшов нові технічні засоби, щоб створити зручні для читання та красиві книжки, але й здійснював редагування текстів, замінюючи малозрозумілі старослов'янські вирази українськими.

І. Федоров був не лише друкарем, а й справжнім просвітником і великим подвижником української культури.