Архітектура і образотворче мистецтво

У XVI—першій половині XVII ст., незважаючи на руй­нівні наслідки татаро-монгольської навали, значного роз­витку на Україні досягло культове і цивільне будівництво. Воно справило великий вплив на архітектуру і монумен­тальне образотворче мистецтво. Помітного розвитку до­сягла українська архітектура на галицько-волинських зем­лях. Архітектурні пам'ятки даної епохи можна поділити на два основних тиші: 1) оборонні споруди-замкк;.2) церкви.

У цей період в архітектурі та образотворчому мисте-.цтві формуються особливості українського стилю. Вони проявляються, насамперед, у кам'яному будівництві За­хідної України, де ренесансний стиль гармонійно поєдну­вався з українським народним стилем, перенесеним з де­рев'яного будівництва в кам'яні споруди церков, замків та великих міських будівель.

В українському церковному будівництві основним архі­тектурним типом були так звані зрубні храми. Найкращи­ми пам'ятками українського архітектурного стилю є три-дільні, або триванні та п'ятибанні церкви. Такі церкви з XIV—XVI ст. на землях України майже не збереглися. Виняток становлять церква св. Духа в с. Потеличі Львів­ської області (1555 р.) та церква св. Миколая в Чернівцях (1607 р.). Дерев'яна архітектура продовжувала традиції будівництва Київської Русі.

*Кам'яна архітектура відображала ренесансні віяння. В. Цей час зводилися замки-фортеці і замки-палаци, пере­плановувались та розширювались міста, переважно в Га­личині, на Волині, та Поділлі (Львів, Луцьк, Кам'янець-Подільський, Перемишль, Жовква, Броди). У середині «XVII ст. перебудовується Київ з центром на Подолі. Ве­лике фортифікаційне будівництво проводиться на Запо­різькій Січі. В ЗО—40-х роках XVII ст. у конструкціях і оформленні споруд вже виразно простежуються риси бароко.

Переважна більшість архітектурних пам'яток мала обо­ронний характер, збудована у важкому фортечному стилі. Прикладом такого типу укріплень є вежі в Луцьку і Кре­менці, будівництво яких розпочалося в кінці XIII ст.

У даний період часу виникли дві архітектурно-будівель­ні школи: галицька і волинська. Для галицької школи ха­рактерна кам'яна кладка з міцними стінами і кількома вежами. Серед мурованих кам'яних споруд виділяються замки в Білавині, Чернієві, Хотині, Кременці, Кам'янець-Подільському, Білгороді-Дністровському, Олеську. В обо­ронних спорудах, створених представниками волинської архітектурно-будівельної школи, використовували велико­форматну цеглу. Усі цегляні башти волинської школи ма­ють вигляд могутніх циліндрів, які відігравали в системі укріплень особливо важливу роль.

У багатьох містах у той час споруджувалися оборонні укріплення — дерев'яні та кам'яні замки, вали, рови і стіни. Замки-фортеці були збудовані у Кам'янці, Львові, Луцьку, Острозі. В першій половині XVII ст-. замість сті­нових замків стали зводити бастіони з розкішними магнат­ськими палацами. Замки з бастіонами будувалися у формі квадрата, як у Зрлочеві та Підбірцях, або п'ятикутника, як, наприклад, у Бродах.

У храмовому будівництві також з'явилися нові тенден­ції: поряд зі спорудами старого типу зводилися культові споруди урочистого стилю. Наприклад, у Холмі були спо­руджені вежоподібні церкви Івана Предтечі, Кузьми і Де-м'янй, які за своєю оригінальністю не поступаються шедев­рам мистецтва древніх. З кам'яних споруд цього періоду відомі також церква св. Онуфрія у Львові (XV ст.), в якій збереглися фрагменти фресок,' церква в Зінькові на Поділ­лі, св. Івана Предтечі і Петропавлівська (XVI ст.) в Кам'янці-Подільському. Серед кам'яних споруд слід зазначи­ти також церкви-фортеці і монастирі: Угнівський, Дерман-ський, в Зимному і Межиріччі.

Церковне і світське будівництво в цей час зазнало силь­них впливів ренесансного стилю. Передові позиції у цій галузі мистецтва належали Львову, ренесансні-пам'ятки якого займають визначне місце не лише в історії україн­ського, але й західноєвропейського мистецтва. Ідеї рене­сансного мистецтва поширились на Україну з Венеції та італійської частини Швейцарії.

Найбільший розквіт Ренесансу у Львові припадає на 70—90-ті роки XVI ст. До найстаріших будівель «золотого віку» львівського Ренесансу належать будинки на Площі! Ринок — «Чорна кам'яниця» (1588—1589 рр., архітектори П. Барбон, П. Римлянин, П. Красовський), будинок Бан-дінеллі — флорентійського різьбяра, який, до речі, у 1627 р. заснував у місті першу пошту.

Найбільшим досягненням українського Ренесансу у Львові є церковні споруди, зокрема, Успенська церква (3591—1629 рр., архіт. П. Римлянин, В. Капинос, А. При­хильний), вежа Корнякта (1572—1578 рр., П. Барбон), каплиця Трьох Святителів (1578—1591 рр., П. Красов-ський), які разом складають унікальний архітектурний ан­самбль.

На урочисте посвячення Успенської церкви у 1631 р. до Львова приїжджав з Києва митрополит Петро Могила з, церковним хором. Цікавим переплетенням українського народного стилю з ренесансним є такі архітектурні пам'ят­ки кінця XVI—початку XVII ст., як Каплиця Кампіанів і каплиця Боїмів. Ознаки ренесансного стилю характерні також для християнських церков Києва, Чернігова, Пере­яслава і Канева.

*Ж.У 30-х роках XVII ст. в архітектурі 'кам'яних споруд поряд з ренесансними з'явилися риси бароко. Зруби у дерев'яних церквах все частіше. нагадували форму вісім­ки, будівничі намагались видовжувати їх пропорції, зміню­вати наметові верхи грушовидними банями. Такі архітек­турні споруди домінують у другій половині XVII—на по­чатку XVIII ст.

Нові гуманістичні ідеї в мистецтві справили свій вплив і на розвиток української скульптури, яка була тісно пов'я­зана з розвитком архітектури. На фасадах, порталах, в ін­тер'єрах ренесансних будинків, палаців, церков, іконостасів з'явилися скульптурні рельєфи та пишне різьблення.

З епохою Відродження тісно пов'язаний і скульптурний портрет, що набув поширення у вигляді надгробних пам'ят­ників. У XVI ст. на Україні виробилася певна система мо­нумента — скульптурне зображення померлого на кам'я­ному ложі або саркофазі, обрамленому складними архітек­турними композиціями. Згодом композиція надгробного портрета ускладнилась й урізноманітнилась. Про це свід­чить надгробник київського воєводи А. Кисіля, встановле­ний у церкві-усипальниці в с. Низкиничі на Волині.

Образотворче мистецтво другої половини XIII—першої половини XIV ст. характеризувалось монументальністю, ви­тонченістю колориту, гармонією пропорцій, яскравістю ма­люнка і високою професійністю виконання. Поступово ут­верджувався реалістичний напрям, характерною особливіс­тю якого є віра в людину, життя. Релігійні образи на по­лотнах художників поступово втрачають колишню нерухо­мість і часто набирать рис простих людей.

Серед пам'яток київського іконопису цієї доби зберег­лася ікона «Богоматері Печерської-Свенської». її прото­типом було зображення «Богоматері Кіпрської на троні», однак київський іконописець фігури ангелів замінив поста­тями, вітчизняних святих, засновників Києво-Печерського

монастиря Антонія і Феодосія. їх образи прива"блюють своєю щирістю і безпосередністю.

До полотен київської школи слід віднести ікони «Ми­кола з житієм» (церква у селі Київка), «Ігоревська бого-матір» і «Максимівська богоматір», які виконані з великою майстерністю. Обличчя святих зображені м'яко і просто, колоритно намальовано одяг. Ці твори свідчать про висо­кий рівень мистецької культури Києва після татаро-мон-гольської навали.

На галицьких та волинських землях мистецтво розви­валось під впливом К,иєва. Особливе враження справляє ікона Покрови — рідкісна пам'ятка галицького малярства XIII ст. Вона цікава тим, що створив її майстер з надзви­чайно тонким колористичним чуттям. Теплий зелений ко­лір одягу Цречистої Марії тонко гармонує з багряним фо­ном, лазуреві барви — з коричнево-чорними і вишнево-червоними відтінками. Однією з найвизначніших пам'яток живопису кінця XIII—початку XIV ст. є ікона «Волинської богоматері», величний силует якої справляє глибоке вра­ження.

Поряд з фресковим живописом на українських землях дедалі більшого розповсюдження набувають ікони, нама­льовані на дошках. Особливою популярністю користували­ся образи воїнів-переможців. Так, на іконі «Юрій-змієбо-рець» (кінець XIV ст.), яка зберігається в церкві с. Стани-, ля на Львівщині, воїн в рицарському одязі на вороному коні зі списом в руках топче змія. Червоний плащ пере­можно майорить на вітрі, символізуючи звитягу над драконом.

Митців особливо хвилювала таємниця життя і смерті. З цією метою в ікони вносилися побутові елементи. Яскра­вим свідченням того є ікона «Оплакування Христа» (с. Тру-шевичі), по суті, реквієм у фарбах.

В XVI—першій половині XVII ст. основними видами живопису залишаются настінні розписи та іконопис. Добре збереглися величні ансамблі розписів Воздвиженської та Юріївської церков у Дрогобичі. Різноманітні декоративно-орнаментальні мотиви позначені високою мистецькою до­вершеністю і самобутністю.

Іконопис того часу теж набуває ознак реалізму, народ­ного забарвлення. Святі на іконах дедалі більше нагаду­ють простих людей, селян, а не аскетів-мучеників, набува­ють певних індивідуальних рис. Наприклад, в зображеннях Богоматері відчутне властиве тій добі розуміння жіночої вроди. В релігійних сюжетах на картинах відтворювалися сцени навколишнього життя з конкретними побутовими де­талями.

Морально-етичні питання відображені на іконах, напи­саних на сюжети «страшного суду». На Україні, особливо в XVI ст., в період розгортання визвольної боротьби проти литовських і польських завойовників, картини «страшного суду» набули соціального, антифеодального спрямування. Народна фантазія найбільш виразно проявилась у зобра­женні раю та пекла. Іконописці карають грішників, приму­шуючи їх приймати Страшні муки в пеклі за свої земні гріхи. До пекла вони «направляють» панів, несправедливо­го суддю, економа, й мельника, які обдурюють людей. Не уникають кари лихварі та шинкарі, злодії й п'яниці, кар­тярі, легковажні жінки.

В українському образотворчому мистецтві кінця XVI— початку XVII ст. набуває розвитку портретний живопис. Під впливом гуманістичних ідей художники того часу звер­тають особливу увагу на обличчя людини, прагнуть пере­дати характер, розум, силу волі, почуття власної гідності. Саме такі риси характеру відображають портрети письмен­ника Яна Гербурта, польського короля Стефана Баторія, князя Костянтина Острозького, львівського купця Корняк-та, львівського старости Мнішека та ін.

Великого розвитку досягло українське малярство в XV— XVI ст. на західноукраїнських землях. З діяльністю львів­ського цеху художників пов'язані імена кращих живопис­ців того часу, а саме Федора Сеньковича, Лаврентія Пи­липовича, Миколи Петрахновича, Севастьяна Корунки та ін. Вони виконували замовлення світських осіб, польських магнатів, а також працювали для задоволення потреб братств і церков. Творчість львівських художників харак­теризувалась високою професійною культурою, обізнаніс­тю з досягненнями західноєвропейського мистецтва.

Естетичні уявлення і смаки, відчуття гармонії і краси українського народу знайшли своє відображення і в деко-ратавно-прикладному мистецтві XIV—XVI ст. — гончарстві, вишивці, килимарстві, різьбленні по дереву і камені, об­робці металу. Утворювалися Ісвоєрідні витвори, що мали виразно місцеве, національне Забарвлення. Цьому сприяли розвиток цехового виробництва, праця народних майстрів. Здобутки духовної культури українського народу по­чатку XIV—першої половини XVII ст. дають підставу гово­рити про її самобутні риси, тісний зв'язок з гуманістичними ідеями. Все це робило її доступною для народу, сприяло прогресу не лише української, але й світової культури.

 

Грушевський Лі С. Культурно-національний рух на Україні в XVI-XVII ст. Київ; Львів, 1916.

Жолтовський П. М. Художнє життя на Україні в XVI—XVIII ст К, 1983.

Історія української культури / За ред. д-ра Івана Крип'якевича Нью-Йорк, 1990.

Ісаевич Я- Д- Братства і їх роль у розвитку української культурі! в XVI—XVIII ст. К., 1969.

Марченко М. І. Історія української культури з найдавніших часін і до середини XVII ст. К-, і 961.

Нічик В. М., Литвинов В" Д., Стратій'Я- М. Гуманістичні і рефор маційні ідеї на Україні (XVI—початок XVII ст.). К.і 1991,

Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного жит тя українського народу. К., 1918.

Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993. Розд VIII—X.

Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. К., 1993.

Українська народність: нариси соціально-економічної і етно-політичної історії. К., 1990.

Філософія Відродження>на Україні. К., 1990.

Бичко