Становлення української літературної мови як державної. Закон про мови в укр

Становлення української літературної мови як державної. Закон про мови в Укр

Мова – суспільне явище, що виникає, розвивається, живе й функціонує в суспільстві, оскільки є засобом спілкування людини. Державною (або офіційною) є мова більшості корінного населення країни, тобто мова корінної національності. Державною в Україні може бути лише літературна українська мова як мова корінного народу. У Конституції України у ст.10 записано: "Державною мовою в Україні є українська мова.Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Становлення нової української літературної мови відбувалося на основі середньонаддніпрянських діалектів. Розвиток літературної української мови спостерігаємо у творах видатних українських письменників усієї України (кінець XIX – початок XX ст.). Державно-імперські антиукраїнські заходи царизму, такі як Емський указ 1876 та Валуєвський циркуляр 1863 року, ускладнювали процес становлення єдиної літературної української мови в Росії. Єдина українська літературна мова для всієї України, за яку виступав Іван Франко, стала можливою після возз'єднання всіх українських земель 1939 року. Боротьба з так званим українським націоналізмом в УРСР, репресії 30-х і подальших років призвели до значної мовної русифікації в суспільному житті. Разом із тим, створення словників, граматик, правописів, діяльність письменників та інших культурних діячів сприяли становленню нормованої, а отже, літературної української мови та її вжитку в усіх сферах суспільного життя. Однак закон про державність української мови було прийнято лише 1989 року.

Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини "Енеїди" І.П. Котляревського. І.П. Котляревський – зачинатель нової української літературної мови. Він увів до літератури багату, колоритну, мелодійну співучу українську народну мову.

Основоположником сучасної української літературної мови став Тарас Шевченко, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилічну систему.

Українська літературна національна мова сформувалася на основі найбільш уніфікованого й поширеного діалекту, в основі якого лежать середньонаддніпрянські говірки, але увібрала в себе і найважливіші елементи інших діалектів України. Літературна мова – це нормована мова з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень).

ЗУ про мови 8 розд. - надає важливого значення зміцненню статусу державної – української мови як одного з вирішальних чинників національної самобутності Українського народу, гарантії його національно-державної суверенності; виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність усіх національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення і консолідації суспільства, визначається порядок застосування мов в Україні.

3.Стильова диференціація української ділової мови Мовні стилі- це різновиди літературної мови, які використовуються за різних обставин спілкування. Розмовно- побутовий стиль перш за все використовується у побуті, в усному спілкуванні. Для розмовно- побутового стилю характерне:широке використання загальновживаних слів;вживання слів з суфіксами пестливості, зневаги чи згрубілості;вживання простих речень, звертань та ін. Розмовно-побутові діалоги складаються з реплік і нерідко супроводжуються мімікою, жестами, часто бувають емоційно забарвленими. Офіційно- діловий стиль вживається в указах, резолюціях, текстах законів, заяв, постанов та інших офіційних документах. кожний документ має усталений зразок;слова вживаються виключно в прямому значенні;перважають слова- терміни, пов'язані з діловодством; відсутні художні засоби, пестливі та згрубілі слова, питальні, неповні і незакінчені речення. Науковий стиль існує у двох формах: писемній (підручники, дослідження, дисертації, наукові праці); усній (повідомлення, наукова доповідь та ін.). вживання слів у прямому значенні; стрункість викладу думки; логічна побудованість; наявність специфічних термінів; широке використання складних речень, зокрема складнорідрядних з чітким логічним зв'язком між компонентами. Зразком наукового стилю є формулювання різноманітних теорем, хімічних та фізичних законів, визначення термінів, різноманітні довідкові тексти тощо. Публіцист. стиль також має дві форми:писемна (статті, фейлетони, нариси); усна (публічні виступи).Для публіцистичного стилю характерне широке вживання суспільно-політичнихтермінів(закон,перспектива,державата ін). Богословський.

Закономірності, особливості, мовні засоби і підстилі офіційно-ділового стилю

Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, в управлінській діяльності. Це мовна діяльність, завданням якої є регулювання ділових стосунків між членами суспільства, задоволення потреб офіційного спілкування. Учасниками ділового спілкування можуть виступати як окремі особи, так і організації, заклади, підприємства. Характерні риси нейтральний тон викладу змісту тільки в прямому значенні; очність, ясність, лаконічність і послідовність у викладенні фактів; документальність тощо.

Основні мовні засоби:використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології; наявність специфічних сталих виразів; відсутність буд-якої авторської мовної індивідуальності; відсутність емоційно-експресивної лексики. підстилі: законодавч, дипломатичнй, юрид, адм-канцелярський.

5. Науково – термінологічна та виробничо-професійна лексика, її роль Наукова термінологія − вище породження людської думки, національної за своїми витоками й формою, міжнародної за поширенням. Професійне спілкування в будь-якій галузі неможливе без термінології. Вивчення проблем термінології надзвичайно актуальне з кількох причин. По-перше, термінологія є головним джерелом поповнення лексичного складу високорозвинених сучасних мов. Саме термінологія як частина природної людської мови є найуніверсальнішим засобомзберігання, передавання, оброблення інформації Термін (від латин. terminus − межа, кінець) − це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини. Ознаки терміна: 1 Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у

якій має термінологічне значення.. 2 Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, 3 Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. 4 Наявність дефініції (означення) Професіоналізми – це слова або висновки, властиві мові певної вузької професійної (рідше – соціальної) групи людей, поставлених в особливі умови життя.

Значні труднощі викликають слова іншомовні, професійні, архаїчні та фразеологізми. Синоніми виникають у мові як одиниці, що підкреслюють (називають) новий відтінок у значенні слова, тобто як точніша для нової ситуації спілкування назва відомого предмета (за винятком т.зв. абсолютних синонімів, які різняться між собою тільки звуковим комплексом і джерелом походження: кавалерія – кіннота, норд-ост — північний схід, полісемія -багатозначність, білінгвізм – двомовність

Омоніми (слова однакового звукового складу, але різного значення) становлять неабияку трудність у практиці слововживання, по-перше, тому, що точність їх застосування залежить від знання мовцем лексичного складу мови і від того, наскільки цим знанням відповідають знання слухача

Уміле користування паронімами теж сприяє точності мовлення. Нерозрізнення значень близькозвучних слів може призвести до непорозумінь між мовцем і співрозмовником, а може служити й засобом творення колориту гумору, іронії, сатири. Багатозначні слова вимагають точного контексту, який не допускав би двозначного чи спотвореного сприйняття змісту

Приклад резюме

РЕЗЮМЕ

Ім‘я, по батькові, прізвище: Олександр Ігоревич Чернишов

Дата й місце народження: 12 грудня 1975 року, смт Добропілля Гадяцького р-ну Полтавської області.

Домашня адреса: пр. Б. Хмельницького, 24, кв. 89, м. Дніп­ропетровськ, 49022

Телефон: 287-651

Досвід роботи:

2000—2002 рр. — викладач англійської мови в Центрі удосконалення вчителів (м. Дніпропетровськ).

Навчання:

1991—1994 рр. — Полтавське педагогічне училище (при­своєно кваліфікацію учителя початкових класів);

1994—1999 рр. — Дніпропетровський державний універси­тет (спеціальність «Філолог», кваліфікація «Викладач ан­глійської мови», освітньо-кваліфікаційний рівень — спе­ціаліст);

Сімейний стан: незаміжня

Додаткові відомості: Загальний педагогічний стаж — 2 роки.

Дата Підпис

Наказ про особовий склад

НАКАЗ № ______

Місто_________________________ ”__”_______20__р.

 

По особовому складу

 

ПРИЗНАЧИТИ:

1. ___________________________________________________ на посаду __________________________

(П.І.Б.)

 

з ________________ р. з двотижневим випробувальним терміном, з окладом ______________грн. у місяць.

Підстава: заява __________________________ з візами начальника відділу кад­рів і _________________.

(П.І.Б.) (посада)

 

НАДАТИ:

2. ______________________________________, ___________________________, позачергову відпустку

(П.І.Б.) (посада)

з _________________ р. по ________________ р. на ________ робочих дні, за період роботи з

 

_________________ р. по ________________ р.

 

Підстава: графік відпусток і заява ___________________________________________.

(П.І.Б.)

 

ЗВІЛЬНИТИ:

3. ______________________________________, ___________________________, з займаної посади

(П.І.Б.) (посада)

 

з ________________ р. у зв'язку з _________________________________________________.

 

Підстава: заява ___________________________________________.

(П.І.Б.)

Директор ________________________________________________

Наказ — це розпорядчий документ, що видається керівником установи. Накази з особового складу регламентують прийняття на роботу, звільнення, переміщення працівників, відрядження, відпустки, різні заохочення. У заголовку такого наказу зазначають: «Щодо особового складу».

Реквізити наказу такі:

1) назва підприємства або установи, що видає наказ, або назва посади керівника; 2) назва виду документа; 3) назва місця видання наказу; 4) номер; 5) дата підписання; 6) короткий зміст наказу (заголовок); 7) текст наказу; 8) підстава для складання;

9) підпис керівника підприємства (установи).

Приклад доповідної записки

Кафедра української мови Деканові факультету

психології Тарасову Г. Д.

ДОПОВІДНА ЗАПИСКА № 34-12/243 25.03.2006 р.

Про введення курсу української мови.

Практичні заняття з правопису української мови в межах курсу «Ділова українська мова» (10 – 12 годин) не дають змоги радикально змінити ситуацію на краще.

З метою поліпшення мовної підготовки студентів прошу включити в навчальний план на 2006 – 2007 навчальний рік курс сучасної української літературної мови (36 годин аудиторних занять)

Завідувач кафедрою

української мови (підпис) М.С.Сіверко

Становлення української літературної мови як державної. Закон про мови в Укр

Мова – суспільне явище, що виникає, розвивається, живе й функціонує в суспільстві, оскільки є засобом спілкування людини. Державною (або офіційною) є мова більшості корінного населення країни, тобто мова корінної національності. Державною в Україні може бути лише літературна українська мова як мова корінного народу. У Конституції України у ст.10 записано: "Державною мовою в Україні є українська мова.Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Становлення нової української літературної мови відбувалося на основі середньонаддніпрянських діалектів. Розвиток літературної української мови спостерігаємо у творах видатних українських письменників усієї України (кінець XIX – початок XX ст.). Державно-імперські антиукраїнські заходи царизму, такі як Емський указ 1876 та Валуєвський циркуляр 1863 року, ускладнювали процес становлення єдиної літературної української мови в Росії. Єдина українська літературна мова для всієї України, за яку виступав Іван Франко, стала можливою після возз'єднання всіх українських земель 1939 року. Боротьба з так званим українським націоналізмом в УРСР, репресії 30-х і подальших років призвели до значної мовної русифікації в суспільному житті. Разом із тим, створення словників, граматик, правописів, діяльність письменників та інших культурних діячів сприяли становленню нормованої, а отже, літературної української мови та її вжитку в усіх сферах суспільного життя. Однак закон про державність української мови було прийнято лише 1989 року.

Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини "Енеїди" І.П. Котляревського. І.П. Котляревський – зачинатель нової української літературної мови. Він увів до літератури багату, колоритну, мелодійну співучу українську народну мову.

Основоположником сучасної української літературної мови став Тарас Шевченко, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилічну систему.

Українська літературна національна мова сформувалася на основі найбільш уніфікованого й поширеного діалекту, в основі якого лежать середньонаддніпрянські говірки, але увібрала в себе і найважливіші елементи інших діалектів України. Літературна мова – це нормована мова з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень).

ЗУ про мови 8 розд. - надає важливого значення зміцненню статусу державної – української мови як одного з вирішальних чинників національної самобутності Українського народу, гарантії його національно-державної суверенності; виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність усіх національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення і консолідації суспільства, визначається порядок застосування мов в Україні.

3.Стильова диференціація української ділової мови Мовні стилі- це різновиди літературної мови, які використовуються за різних обставин спілкування. Розмовно- побутовий стиль перш за все використовується у побуті, в усному спілкуванні. Для розмовно- побутового стилю характерне:широке використання загальновживаних слів;вживання слів з суфіксами пестливості, зневаги чи згрубілості;вживання простих речень, звертань та ін. Розмовно-побутові діалоги складаються з реплік і нерідко супроводжуються мімікою, жестами, часто бувають емоційно забарвленими. Офіційно- діловий стиль вживається в указах, резолюціях, текстах законів, заяв, постанов та інших офіційних документах. кожний документ має усталений зразок;слова вживаються виключно в прямому значенні;перважають слова- терміни, пов'язані з діловодством; відсутні художні засоби, пестливі та згрубілі слова, питальні, неповні і незакінчені речення. Науковий стиль існує у двох формах: писемній (підручники, дослідження, дисертації, наукові праці); усній (повідомлення, наукова доповідь та ін.). вживання слів у прямому значенні; стрункість викладу думки; логічна побудованість; наявність специфічних термінів; широке використання складних речень, зокрема складнорідрядних з чітким логічним зв'язком між компонентами. Зразком наукового стилю є формулювання різноманітних теорем, хімічних та фізичних законів, визначення термінів, різноманітні довідкові тексти тощо. Публіцист. стиль також має дві форми:писемна (статті, фейлетони, нариси); усна (публічні виступи).Для публіцистичного стилю характерне широке вживання суспільно-політичнихтермінів(закон,перспектива,державата ін). Богословський.