Мовний світ сучасної української літератури

1917–1921 рр. – часи відносної самостійності України. За ці чотири роки в Україні було відкрито кафедри української мови при Львівському та Чернівецькому університетах, більш ніж 150 українських гімназій, 2500 українських шкіл. Українська мова стає справді державною: знаряддям дипломатичних відносин та міждержавних дипломатичних актів. 1919 р. було схвалено український правопис, який став обов’язковим для всіх в Україні; тривала активна лексикографічна робота – виходять друком „Словник українсько-московський” (1917), „Російсько-український словник” (1918), низка термінологічних словників. Суспільно-політичну термінологію поповнюють слова на зразок конкуренція, експлуататор, робітничий клас, громадська акція. У 1920 р. землі України було розділено – Наддніпрянщина стала УРСР, Галичина, Волинь опинилися під Польщею, Закарпаття – під Чехословаччиною, а Буковина – під Румунією.

Підрадянський час складається з двох різних за національно-політичною орієнтацією періодів: короткого (1923–1933 рр.), коли відбувалася українізація, і тривалого (1933–1991 рр.), позначеного ставленням до української мови і культури як до меншовартісних.

У перші роки радянської влади на Україні продовжувалася робота над українським правописом, збільшилися обсяги масової преси українською мовою, українською мовою видавалися наукові праці Академії наук України.

20–30 роки ХХ ст. ознаменовані надзвичайним розквітом поезії в Україні: виходять у світ твори Миколи Бажана, Михайла Драй-Хмари, Миколи Зерова, Василя Еллана-Блакитного, Майка Йогансена, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Павла Тичини, Павла Филиповича. З’являється низка різноманітних літературних груп: неокласики, „Плуг”, „Гарт”, „Молодняк”, ВУСПП, „Вапліте”, „Ланка”, „Марс”. Яскравими постатями в літературі були письменники-драматурги Мирослав Ірчан, Микола Куліш, Іван Кочерга, прозаїки Валер’ян Підмогильний (романи „Місто”, „Невеличка драма”), Микола Хвильовий (оповідання, повість „Санаторійна зона”, роман „Вальдшнепи”), поет і прозаїк Тодось Осьмачка (романи „Старший боярин”, „План до двору”, „Ротонда душогубців”), сатирик Іван Сенченко. У художніх творах цих письменників вживаються слова на позначення тодішніх установ і організацій (комнезам, комтруд, ревком, виконком, воєнком, кооперація, артіль), документів (довідка, партквиток), поборів і привілеїв, процесів (продподаток, совнаркомовська пайка, пролетарська норма, колективізація, трус), партійних осередків, звань (ком’ячейка, Комінтерн, сільрада, голова сільради, комсомол, чекіст, комісар, комгрупи), поширена на той час фразеологія (пролетарське походження, диктатура пролетаріату, ідеологічно витриманий, розколоти партію, соціалістичне змагання, матеріалістична діалектика), медична термінологія (істерія, анабіоз, психічний процес, гарячка). Були і слова, що виникали під впливом неприйняття радянської дійсності (комунія, совбарин, могоризація, наколективізувати).

У травні 1928 р. у Харкові відбулася правописна конференція, на якій було схвалено новий, розширений український правописний кодекс, де було збережено традиційну графіку, опрацьовано орфографію та вперше унормовано правила пунктуації. Український правопис 1928 р. був компромісним: українські за походженням слова записувалися за східноукраїнськими правописними традиціями, а запозичені – згідно із західноукраїнськими, що спричинило сплутування в написанні л і ль, г та ґ.

На подальший розвиток української літературної мови суттєво вплинули „Норми української літературної мови” О. Синявського, а також „Загальний курс української мови для вчителів-заочників” (1929), „Підвищений курс української мови” (1931) за загальною редакцією Л. Булаховського. На той час існували дві школи в поглядах на нормалізацію української мови: київська і харківська. Київська школа мовознавців у своїх рекомендаціях пропонувала замінити екватор на рівник, паралельний на рівнобіжний, конус на стіжок, сектор на витинок, штепсель на притичку, курсив на письмівку. Мовознавці харківської школи були більш поміркованими і не підтримували такі мовні експерименти.

З 1933 р. так звана „українізація” припиняється: інтенсивно скорочуються українські школи в містах, більшість українських письменників було арештовано і розіслано по таборах або розстріляно (М. Зеров, М. Йогансен, Г. Косинка, М. Куліш, Лесь Курбас, В. Підмогильний, Є. Плужник, В. Поліщук, М. Семенко). Частина письменників, не прийнявши радянську владу, виїхала за кордон: як і В. Винниченко, О. Олесь, подалися у вигнання Є. Маланюк, Ю. Дараган, Олег Ольжич, О. Теліга, Л. Мосенз, які згодом утворили Празьку поетичну школу. В еміграції розквітає творчість Юрія Клена (Освальда Бургардта), Івана Багряного (романи „Тигролови”, „Сад Гетсиманський”, драма „Морітурі”), Уласа Самчука (романи „Волинь”, „Марія”).

Після Великої Вітчизняної війни одні письменники загинули в беріївських таборах, інші емігрували на захід, однак з’являються і нові імена: Олесь Гончар (романи „Людина і зброя”, „Собор”, „Твоя зоря”), Б. Харчук (романи „Майдан”, „Кревняки”, повість „Вишневі ночі”), В. Земляк (дилогія „Лебедина зграя”), Олександр Довженко (кіноповість „Україна в огні”). Останній був більше відомий як режисер та автор кіноповістей, але 1957 р. виходить у світ його повість „Зачарована Десна”, яка стала новим словом в українській літературі. Продовжують працювати письменники-прозаїки М. Стельмах (романи „Хліб і сіль”, „Велика рідня”), Г. Тютюнник (роман „Вир”), П. Загребельний (романи „Диво”, „Роксолана”), у Західній Україні – П. Козланюк (роман „Юрко Крук”), І. Вільде (роман „Сестри Річинські”). Повертаються у другій половині 50-х в українську літературу письменники-засланці: Остап Вишня, З. Тулуб, Б. Антоненко-Давидович.

Якщо письменників 10–20-х рр. ХХ ст. у літературі називають першою хвилею, їхніх наступників 30–50-х рр. – другою хвилею, то в 60-ті роки зароджується третя хвиля – письменники-шістдесятники. Провести чіткі межі між митцями другої і третьої хвиль не можна. І все ж існує ядро шістдесятників: у поезії – В. Симоненко, Ліна Костенко, І. Жиленко, І. Драч, М. Вінграновський, В. Стус, Б. Олійник, Д. Павличко, у прозі – Григір Тютюнник, Є. Гуцало, В. Дрозд (романи „Вовкулака”, „Листя землі”, „Спектакль”), Вал. Шевчук (романи „Стежка в траві”, „Дім на горі”), Р. Іваничук (роман „Мальви”). Ідейно і психологічно письменників цієї генерації підтримували М. Рильський, М. Бажан, О. Гончар.

За океаном – у Бразилії пише поезії, драми й оповідання Віра Вовк, а в США – поети так званої Нью-Йоркської групи (Богдан Рубчак, Патриція Килина, Юрій Тарнавський, Емма Андієвська, Богдан Бойчук).

У 60–80 роках певних успіхів досягло українське мовознавство, особливо практичне. Ще 1945 р. було завершено і видано новий правопис під керівництвом Л. Булаховського. З невеликими змінами і доповненнями „Український правопис” було перевидано 1960 р. мільйонним тиражем. Зусиллями лексикографів Інституту мовознавства було створено і видано шеститомний „Українсько-російський словник” (1963), тритомний „Російсько-український словник” (1968), а також українсько-французький, -чеський, -болгарський, -німецький, -румунський та ін. словники. Видавалися термінологічні словники з фізики, хімії, гірничої справи, гідротехніки, машинобудування. Вершинними досягненнями української лексикографії стали „Етимологічний словник української мови” (видання не завершене і донині: видано тільки 4 томи з семи запланованих) і одинадцятитомний „Словник української мови” (1970–1980). Однак уже в цих словниках є помітною тенденція до русифікації української термінології, наприклад поруч з часткою багато- (багатогранний, багатокутний) подано частку много- (многогранний, многокутний), паралельно до слів одружена, неодружена, навчальний, оголошення подаються русизми заміжня, незаміжня, учбовий, об’ява.

 

З 80-х років у літературу приходить нове покоління – четверта хвиля письменників, які прагнуть повернути українській мові її питоме звучання (Ю. Винничук, В. Герасим’юк, О. Забужко, С. Майданська, М. Матіос, О. Пахльовська, Ю. Покальчук, С. Чернілевський та ін.).

Мова не є чимось застиглим, тому і зараз триває впорядкування мовних норм, дослідження мовних явищ і формулювання правил підпорядкування слів та складання речень в українській мові. Важливим кроком уперед стала правописна „ревізія” 1990–1993 рр., коли більшість іншомовних термінів було переведено з категорії винятків до групи слів, правопис яких регулюється правилами, що значно полегшило вивчення української мови. Так, зараз за правилом „дев’ятки” пишуться власні назви іншомовного походження Алж и р, Аргент и на, Асс и рія, Браз и лія, Ват и кан, Ваш и нгтон, Корс и ка, Мавр и танія, Мадр и д, Мекс и ка, Сард и нія, С и лезія, С и рія, С и ц и лія, Сканд и навія, Т и бет, Флор и да, Ч и каго, Ч и лі; за традицією пишеться и в назві Вав и лон. За загальними правилами, без подвоєння приголосних, пишуться слова баро к о, беладо н а, браві с имо, інтерме ц о, лібре т о, піані с имо, піцика т о, стака т о, фі н, форти с имо. Відбувається чергування приголосних (як і в українських словах) у похідних від іншомовних назв Гаага – гаа з ький, Лейпциг – лейпци з ький, Карабах – караба с ький. Не зберігається й у словах конвеєр, феєрверк, плеєр, хоча і фойє.

Оскільки відбулося повернення до релігії, то знову, як і раніше, з великої літери пишуться Біблія, Бог, Божа Мати, Благовіщення, Великдень, Великий піст, Євангеліє, Коран, Масниця, Покрова, Псалтир, Різдво, Спасівка та ін.

 

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

 

1. Поставити наголос в українських словах

а) переклад, перелік, переляк, перепад, перепустка, переступ, перетин, переполох, примус, припис, похибка, прошарок, полудень, подив, позов, поклик, поступка, поклон, порожнява, порожняк, попри, попихач, постіль, поганий, погань;

б) новина – новини, обмін, обстріл, обраний, обіцянка, порука, огріх, окалина, околиця, оклик, окрик, опис, описка, олень, оправа, опріч (крім), осад, окріп, бесіда, листопад, випадок, скарга, стрибати, снага, смак – смаку – смакувати;

в) нахил, натяк, натиск, натовп, напій, напуск, наліт, налив, наплив, нарада, натура, наливка, негода, недолік, недоліт, недобір, нежить, незнаний, нелад, немічний, нелюд, непотріб, нехіть, смалити – смалиш, спина, барвінковий, гетьман;

г) закладка, гербовий, недарма, духмяніти, договірний, закладка, доважок, длубати, український, громадський, безвиїзний, безвилазний, вибоїна, вивідач, визнання, вимірний, вимова, випадком, уроздріб, виправний, відбірний;

д) відіпхнути – відіпхнутий, відірваний, втерпіти, відобразити, випередження, несмак, ведучи, везучи, возячи, листопад, випадок, одинадцять, чотирнадцять, сімдесят, вісімдесят, новий, старий, кухонний, подруга, розмір, перепис.

2. Визначити особливості наголошування поданих слів

Договір, добір, докір, дніпровий, доповідач, доповісти, заповідач, заповісти, недарма, нарівні, маячити, нудити, накидати, навпіл, курява, відповісти, голизна, гнисти, відтік, відчай, випробний, відправний, високо, надлишковий, людський, відповісти, різновид, оглядач, розбір, вогняний, біднота, газоспоживний, хаос, коледж.

 

3. Поставити наголос в іншомовних словах

Жалюзі, експерт, квартал, каталог, філолог, політолог, некролог, діалог, спаржа, оферта (діловий лист-пропозиція), офіра (жертва), нардек (варення з кавуна), айва, аристократія, маркетинг, аудитор, баржа, біжутерія, бакен, гуляш, графіті, атріум (будинок із внутрішнім подвір’ям), гіпотеза, адаптер, гондола, віолончель, аверс (лівий бік монети чи медалі), альянс, авізо (повідомлення про висилання векселя, товару, грошей), кулаж (скидка з ваги при закупівлі рідких речовин), лекаж (усушка товарів під час перевезень).

 

4. За словником наголосів у поданих словах визначити різницю у значенні.

а) Крéдит – кредúт, зáмір – замíр, зáраз – зарáз, мáрний – марнúй, кýбовий – кубовúй, брáти – братú, пóра – порá; кóлос – колóс; бáтьківщина – батьківщúна, дéрен – дерéн, зáклад – заклáд, до лáду – до ладý, зáмковий – замкóвий – замковúй;

б) артикýл – артúкул, крáсити – красúти, елéктрик – електрúк, нáзваний – назвáний, нáсип – насúп, нáбір – набíр, бàли – балú, лáсо – ласó, обсúпати – обсипáти відстрóчити – відстрочúти, вúщати – вищáти, вúкупати – викупáти глáдкий – гладкúй;

в) контрóлер – контролéр, нíколи – нікóли, нìчого – нічóго, пáрний – парнúй, пáрити – парúти, похóдити – походúти, шкóда – шкодá, пóтяг – потя'г, áтлас – атлáс, зáпал – запáл, звóдити – зводúти, бáсма – басмá, нáбір – набíр;

г) рáпорт – рапóрт, пóперек – поперéк, пóділ – подíл, прúклад – приклáд, прáвило – правúло, прáвий – правúй, плáкати – плакáти, óбід – обíд, зáмок – замóк нíяк – нія'к, вóдяний – водянúй, вугрóвий – вугровúй, ýчений – учéний;

д) вíдомість – відóмість, прóшу – прошý, пíдлий – підлúй, сáме – самé, сýдно – суднó, торóчити – торочúти, тóму – томý, вúгода – вигóда, брóня – броня', гáванський – гавáнський, вéрхом – верхóм, вáхтовий – вахтовúй, вершкóвий – вершковúй.

5. За словниками визначити значення поданих міжмовних українських та російських слів-омонімів

а) корисний – корыстный, вродливий – уродливый, баня – баня, вклонитися – уклониться, горілка – горелка, горóд – гóрод, дитина – детина, дурно – дурно, доля – доля, другий – другой, жалóба – жáлоба, жалувати – жаловать, заказати – заказать, застава – застава, лаяти – лаять, листівка – листовка, охота – охота;

б) лишитися – лишиться, запам’ятати – запамятовать, луна – луна, любий – любой, місто – место, мешкати – мешкать, падіж – падеж, питати – пытать, привід – привод, свита – свита, слабий – слабый, стирати – стирать, рушити – рушить, рябинка – рябинка, чинний – чинный, чоловік – человек, відноситися – относиться.

6. Прокоментувати значення слів залежно від написання

а) з міни – зміни, і де я – ідея, з води – зводи, в тих – втих, до волі – доволі, з ради – зради, в тому – втому, з Риму – зриму, з віт – звіт, не суть – несуть;

б) растр – растра, рат – рата, пар – пара, пік – піка, плат – плата, рік – ріка, плівка – пліва, образ – образа;

в) пропис – припис, прихід – приход, привид – привід, сполох – спалах, статик – статистик, суниця – синиця.

7. Користуючись різноманітними галузевими енциклопедичними, електронними словниками, визначити усі можливі значення поданих іменників

а) сума, примус, стан, нерухомість, стагнація, ставка, склад, справа, регламент;

б) оклад, ревізія, облік, оборот, обріз, розклад, одиниця, норма, нота, нотація;

в) серія, секція, сектор, пакет, порука, полотно, порив, порядок, поліс;

г) солянка, образ, свинка, сандал, партія, ордер, орден, пай, плебісцит;

д) підстава, перспектива, програма, прокат, пункт, рада, радикал, панама;

е) пам’ятка, блок, патент, табель, наряд, операція, сесія, покажчик, око.

8. Користуючись різноманітними галузевими енциклопедичними словниками, визначити різницю у значенні поданих паронімів

а) арсенід – арсеніт – арсенат; асортимент – сортамент – сортимент; базар – ринок – ярмарок; барель – бариль; берил – берилій – берилід; брижі – бриджі;

б) бутадієн – бутадіон; бутан – бутен; відбирати – вибирати – добирати – обирати; витрати – затрати; вітамінний – вітамінозний – вітамінізований;кредитуватися – акредитуватися;

в) вуглеводи – вуглеводні; гарнітур – гарнітура; гідрант – гідрат; гольф – гольфи; девальвація – вальвація – евальвація; декваліфікація – дискваліфікація;

г) дискант – дисконт; дискусія – диспут; дотувати – датувати; дуплет – дублет; екскаватор – ескалатор; еліпс – еліпсис; елювій – ілювій – алювій.

 

9. Враховуючи фонетичні засоби милозвучності мови, вибрати правильні варіанти прийменників

а) відсутність поправок (у/в) конституції; консультуватися (у/в) викладача; документи (в/у) виконавця; участь (у/в) роботі; багато (у/в) чому; другорядне (у/в) житті; діапазон вимірювання лежить (у/в) інтервалі; (у/в) банківській справі; (у/в) наступному документі; розібратися (у/в) суті; труднощі (у/в) роботі;

б) (у/в) кінці виступу; документ (у/в) папці; продукти зберігаються (у/в) терміналі; дослідження зразка (у/в) стані спокою; дисертація подається (у/в) належно оформленому вигляді; рухатися (у/в) київському напрямку; (у/в) номенклатурі; (у/в) практиці; підприємство (у/в) цілому.

10. Враховуючи фонетичні засоби милозвучності мови, вибрати правильні варіанти сполучників

Протоколи (і/й) акти; укладання (і/й) затвердження; вхідні (і/й) вихідні документи; паперові (і/й) електронні документи; аналіз (й/і) синтез; установи (і/й) архіви; фірми (і/й) організації; студенти (і/й) викладачі; шифр (і/й) номер справи; реферат (і/й) доповідь; періодичність (і/й) характер документів, запроваджених (у/в) діловодстві; спеціалісти дослідили (і/й)мовірність інфляції.

 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Бабич, Н. Основи культури мовлення: навч. посіб. / Н. Бабич. – Л.: Світ, 1990. – 232 с.

2. ДСТУ 3582-97. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. – К.: Держстандарт України, 1998. – 27 с.

3. Зубков, М. Сучасне українське ділове мовлення: навч. посіб. / М. Зубков. – Х.: Торсінг, 2001. – 384 с.

4. Коваль, А. Культура ділового мовлення / А. Коваль. – К.: Вища шк., 1982. – 288 с.

5. Пазяк, О. Українська мова і культура мовлення: навч. посіб. / О. Пазяк, Г. Кисіль. – К.: Вища шк., 1995. – 239 с.

6. Стилістика української мови: підручник / Л. Мацько, О. Сидоренко, О. Мацько; за ред. Л. Мацько. – К.: Вища шк., 2003. – 462 с.

7. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Ін-т української мови. – К.: Наук. думка, 2010. – 240 с.

8. Шевчук, С. Українське ділове мовлення: навч. посіб. / С. Шевчук. – К.: Вища шк., 1997. – 271 с.

Словники і довідники

1. Антоненко-Давидович, Б. Як ми говоримо / Б. Антоненко-Давидович. – К.: Академія, 1994. – 254 с.

2. Антонович, Є.А. Російсько-український словник-довідник з інженерної графіки, дизайну та архітектури / Є.А. Антонович, Я.В. Василишин, В.А. Шпільчак. – Л.: Світ, 1999. – 240 с.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / В. Т. Бусел. – К.: Перун, 2002. – 1440 с.

4. Вирган, І. Російсько-український словник сталих виразів / І. Вирган, М. Пилинська. – Х.: Прапор, 2009. – 864 с.

5. Головащук, С. Складні випадки наголошення: словник-довідник / С. Головащук. – К.: Либідь, 1995. – 192 с.

6. Головащук, С. Українське літературне слововживання: словник-довідник / С. Головащук. – К.: Вища шк., 1995. – 319 с.

7. Екологічна енциклопедія: у 3 т. / гол. ред. А.В. Толстоухов. – К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2007.

8. Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера / за ред. Р. Дяківа. – К., 2000.

9. Зубков, М. Практичний словник синонімів української мови / М.Зубков. – Х.: Весна, 2008. – 720 с.

10. Математический энциклопедический словарь / гл. ред. Ю.В. Прохоров. – М.: Сов. Энциклопедия, 1988. – 847 с.

11. Нечволод, Л. Сучасний словник іншомовних слів / Л. Нечволод. – Х.: Торсінг плюс, 2008. – 768 с.

12. Новий російсько-український словник-довідник / С. Єрмоленко та ін. – К.: Довіра, 1996. – 797 с.

13. Новий тлумачний словник української мови: у 3 т. / уклад. В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2007. – Т. 3. – 864 с.

14. Новітній українсько-російський словник / за ред. Л. Пелепейченко – Х.: Прапор, 2002. –1085 с.

15. Російсько-український словник наукової термінології. Біологія, хімія, медицина / С. Бассер, І. Дудка та ін. – К.: Наук. думка, 1996. – 662 с.

16. Російсько-український словник наукової термінології. Фізика, математика / В. Гейченко, В. Завірюхіна та ін. – К.: Наук. думка, 1998. – 892 с.

17. Російсько-український технічний словник / М. Матійко, О. Матійко та ін. – К.: 1961. – 648 с.

18. Скрипник, Л. Власні імена людей: словник-довідник / Л. Скрипник, Н. Дзятківська. – К.: Наук. думка, 1996. – 336 с.

19. Словник іншомовних слів / Л. Пустовіт, Г. Сюта, Т. Цимбалюк. – К.: Довіра, 2000. – 1017 с.

20. Словник синонімів української мови: у 2 т. / А. Бурячок та ін. – К.: Наукова думка, 1999.

21. Словник-довідник сучасної української мови: Разом. Окремо. Через дефіс / Т. Співак, О. Якименко. – Х.: ФОП Співак В.Л., 2009. – 528 с.

22. Сучасний орфографічний словник української мови / В. Дубічинський, Н. Косенко. – Х.: Школа, 2009. – 1024 с.

23. Химическая энциклопедия: в 5 т. / И.Л. Кнунянц. – М.: Сов. энциклопедия, 1988.

24. Физический энциклопедический словарь / гл. ред. А.М. Прохоров. – М.: Сов. энциклопедия, 1983. – 928 с.

25. Український орфографічний словник / за ред. А. Свашенка. – Х.: Прапор, 1999. – 846 с.

26. Український орфографічний словник / О. Улищенко, Н. Хрущова; за ред. А. Свашенка. – Х.: Прапор, 1999. – 846 с.

27. Українсько-російський словник наукової термінології: 100 000 / за заг. ред. Л. Симоненко. – К.: Ірпінь, 2004. – 416 с.

28. Універсальний словник української лексики. Синоніми, антоніми, омоніми / Л. Нечволод, В. Бездітко. – Х.: Торсінг плюс, 2009. – 768 с.

29. УСЕ Універсальний словник-енциклопедія. – К.: Ірина, 1999. – 1551 с.

[1] Бланфікс (фр.blanc-fixe – постійні білила) – біла, дуже стійка фарба; використовується для виготовлення глянцевого паперу