ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Фонетичні засоби милозвучності



Милозвучність або евфонія (гр. Euphōnia – милозвучність) – це здатність фонетичної будови мови до мелодійного звучання. Милозвучність мови зумовлюється фонетичною системою мови, частотою вживання голосних і приголосних та їх сполучень; вона створюється також інтонацією, ритмічною будовою мови (чергуванням наголошених і ненаголошених складів, позиційним їх розташуванням). Завдяки мелодійності, синтаксичній гнучкості та широким словотворчим можливостям українська мова посіла третє місце після перської та італійської мов на всесвітньому конкурсі мов у Парижі 1934 року.

Милозвучність української мови формувалася протягом багатьох віків, і її наслідком є явище спрощення в групах приголосних (тиждень – тижневий, чистити – очисний, ремесло – ремісник, їздити – проїзний), розподібнення звуків, коли один зі звуків однакової артикуляції стає іншим (рос. кто, крестить, Кристина – укр. хто, хрестити, Христина), наявність вставних (випадних) голосних (овес – вівса, око – вічко, сто – сотня, вітер – вітру, дно – бездонний – дéна), поява приставних звуків (рос. мгла, ухо, узкий, узел, окно, усилие – укр. імла, вухо, вузький, вузол, вікно, зусилля), зникнення початкових звуків (рос. игла, исповедь, играть, игрок, игрище, издольный, угнетатель – укр. голка, сповідь, грати, гравець, грище, здольний, гнобитель).

Милозвучності української мови сприяє також чергування прийменників в – у – уві, від – од, з – із – зо – зі, сполучників і – й – та, часток лиш – лише, б – би, ж – же, весь – увесь.

У діловому мовленні перевага надається прийменнику В, який вживається після голосних перед більшістю приголосних (подати в липні; покласти в банк; експлуатація в осінньо-зимовий період; конференція відбудеться в залі), а також на початку речення перед наступним голосним, у середині речення після розділового знака перед наступним голосним звуком (В акті зазначено...; В Укрсоцбанку запевняють...; Договір підписано в моїй присутності...; Зареєстровано в нотаріальній конторі...).

Прийменник У вживається в діловому мовленні тільки перед ф-, в-, льв-, хв-, ств-, тв-, дв- (тобто перед буквосполученнями з приголосною в), а також між приголосними (взяти участь у нараді; працювати у Львові; летимо у вертольоті; з’їзд у Дніпропетровську). Прийменник У вживається також на початку речення перед наступним приголосним (У статуті...) чи в середині речення після розділового знака перед наступним приголосним (Договір складено у двох примірниках, один із них зберігається в Адміністрації банку, а другий – у Працівника).

З метою милозвучності в українській мові можуть чергуватися початкові [у], [в] у словах: учений – вчений, упроваджувати – впроваджувати, утримати – втримати, упиратися – впиратися, ударити – вдарити, утома – втома, утрата – втрата, учора – вчора, уперше – вперше та ін.

[У] з [в] не чергуються:

· у словах, що вживаються тільки з [в] або з [у]: влада, висновок, власний, увага, указ, участь, учень, училище.

· у власних назвах та словах іншомовного походження: Угорщина, віза, варіант, вето, універсал, універсам, унітарний, уніфікатор, уніформа, унція, увертюра, Удовиченко, Владивосток, Україна.

· якщо це призводить до зміни значення слова: вникати (розбиратися у суті) – уникати (не бажати, цуратися чогось), устав (документ, правила поведінки) – встав (від дієслова „вставати”), вступ (початок) – уступ (виступ, виїмка, що нагадує східець), вклад (внесок) – уклад (порядок, устрій).

· Прийменники З – ІЗ – ЗІ за тими ж принципами, що і В – У.

· Прийменник З вживається:

· перед голосним на початку слова незалежно від паузи і закінчення попереднього слова (призначити на посаду касира з окладом...; Підприємство „Кільчень”, назване далі Замовник, в особі директора Задунайського В. В., з одного боку, і фірма „Саксагань”, далі – Підрядник, в особі директора Хорольського С. С., з іншого боку, уклали цей договір про таке...);

· перед приголосним (крім с, ш) якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після розділового знака в середині речення (погодити з директором; розмовляти з керівником; комісія з питань контролю дисципліни; з січня 2007 року працюю менеджером зі збуту товарів...

Щоб уникнути збігу приголосних, важкого для вимови, потрібно вживати прийменникІЗ– переважно між свистячими і шиплячими (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних – після них чи перед ними (проведення семінарів із маркетингу; починається відлік із моменту надходження суми; зняття коштів із вкладу).

Варіант ЗІ вживається перед сполученням приголосних, коли початковими є з, с, ц, ч, ш, щ незалежно від паузи та закінчення попереднього слова (згідно зі штатним розкладом; науковий ступінь зі спеціальності).

Для досягнення милозвучності в сучасній українській літературній мові чергуються також сполучники і – й – та.

У діловому мовленні перевага надається сполучнику І,який вживається перед приголосними на початку речення, у середині речення між голосним і наступним приголосним чи після розділового знака (працівники і студенти, перелік і затвердження; винести догану інженерові Василенку Р.Ю. і менеджерові Василевському М.М.).

Сполучник Й в діловому мовленні зазвичай вживається між голосними (прийняти й оплатити, визначити й оподаткувати).

Сполучник ТА використовується для того, щоб уникнути повторення сполучника і (Симеїз і Ялта, Алушта й Алупка, Севастополь і Бахчисарай взяли участь у фестивалі в Судаку).

Сполучники АБО – ЧИв українському діловому мовленні теж слід вживати для того, щоб уникнути нагромадження однотипних сполучників у реченні та сприяти його милозвучності (Одні документи потрібно переробити або відредагувати, інші – підготувати заново чи скопіювати зі старих зразків).

 

Поняття про мовний етикет і різноманітність його засобів

Етикет– зведення норм поведінки, правила чемності. Для більшості людей етикетні норми – це правила, яких дотримуються в усному спілкуванні (форми ввічливості, вибачення тощо). Однак етикетних норм потрібно дотримуватися не тільки в усному мовленні, але й при складанні документів. Проте вони дещо відмінні від правил чемності усної форми.

Особливої ваги етикетні норми набувають при службовому листуванні.

При складанні службових листів та інших документів потрібно пам’ятати такі правила:

1. Чітко дотримуватися вимог оформлення.

2. При звертаннях використовувати супровідні слова: пане, товаришу, добродію, шановний.

3. Займенники Ви, Ваш пишуться з великої літери.

4. Виклад змісту повинен бути аргументованим, тому обов’язковим є посилання на інші документи (договори, акти, розрахунки). У відповіді на лист-рекламацію потрібно повідомити про прийняття претензії до розгляду, зазначити термін і спосіб задоволення претензії або суму, номер і дату платіжного доручення (якщо претензія задовольняється); зазначити мотиви відмови з відповідними посиланнями на документи, що це обґрунтовують (якщо претензія відхиляється).

5. Вимоги і претензії не повинні виражатися в категоричній формі. Щоб уникнути категоричності, потрібно замінити особові форми дієслова безособовими. При обговоренні умов бажано не вживати слово якщо, у таких випадках категоричність знімається прийменниковими сполученнями у разі, при недотриманні.

 

Види усного мовлення

Залежно від способу сприймання інформації, кількості учасників, можна виділити такі форми спілкування: контактне (безпосереднє), дистанційне (телефонне, селекторне), монологічне (доповідь, промова), діалогічне (бесіда), полілогічне (диспут), масове (збори, мітинг), офіційне, функціональне (пов’язане з професійною діяльністю), приватне, інтимно-сімейне, анонімне (між незнайомими – на вулиці, у транспорті). У професійному спілкуванні найбільш поширеними є такі види усного мовлення як бесіда, нарада, виступ, телефонна розмова.

Бесіда – це спілкування двох осіб (зазвичай ситуація „підлеглий – керівник”, „ділові партнери”). У процесі професійної діяльності доводиться спілкуватися з різними за віком, статусом і типом нервової системи людьми. Запорукою успішності ділової людини є не тільки компетентність, але й тактовність, доброзичливість, намагання оперативно вирішити проблему чи надати допомогу в її вирішенні. У розмові варто оцінювати психічний стан співрозмовника, давати можливість виговоритися. Чим детальніше буде висловлено проблему, тим більше буде можливостей знайти правильне її рішення. Важливо вміти ставити запитання і вислуховувати співрозмовника.

Тон будь-якої ділової розмови повинен бути нейтральним. Не можна розпочинати бесіду з відмови чи ствердження неможливості вирішити проблему, зазвичай це викликає негативну реакцію і призводить до конфліктних ситуацій у робочому колективі. Під час розмови не варто перебивати мовця чи займатися сторонніми справами, переривати бесіду телефонними розмовами. Якщо ж телефонний дзвінок пролунав, то потрібно вибачитися перед співрозмовником, зняти слухавку і перенести телефонну розмову на інший час.

Нарада – обговорення актуальних питань і ухвалення управлінських рішень. Оперативна нарада відбувається у точно визначені дні та години і скликається для отримання інформації про поточний стан справ. Інструктивна нарада організовується з метою доведення до працівників загального завдання чи розпорядження. На проблемну нараду скликається невеличке коло спеціалістів з метою вирішення виробничої проблеми.

Публічний виступ – це публічно виголошена доповідь, промова, лекція. Кожен виступ складається з трьох умовних частин:

1. У вступі окреслюється проблема і наголошується її актуальність для слухачів (наприклад: „Якщо ви хочете вигідно вкласти гроші і не турбуватися про їх безпеку, то наші поради для Вас...” або „Якщо ви піклуєтесь про своє здоров’я і слідкуєте за своїм харчуванням, то цей виступ для Вас...”).

2. Восновній частині, викладаючи матеріал, слід поєднувати теорію з яскравими прикладами, але водночас не перевантажувати виступ фактами. Щоб промова не була нудною, одноманітною, слід використовувати афоризми, крилаті вислови, а також замінювати часто вживані слова синонімами.

3. У висновку підбиваємо підсумок усього сказаного, наголошуємо і повторюємо ключові моменти виступу, даємо поради.

 

Практичні поради:

1. До виступу слід підготуватися: зробити нотатки, пронумерувати їх і при потребі підглядати в них. У тексті виступу слід надавати перевагу коротким реченням, оскільки вони легше сприймаються на слух.

2. Початково промову варто виголосити перед дзеркалом і прослідкувати за мімікою і жестами, а ще краще – перед кимось із близьких: сторонній неупереджений погляд одразу „зафіксує” жести-паразити (чухання вуха чи потилиці, тримання рук у кишені, нервове перебирання ґудзиків на одязі, авторучок) чи слова-паразити (ну..., е-е-е..., значить, це... та ін.).

3. Потрібно стежити за наголосом; у великих аудиторіях слід говорити голосніше, оскільки тихий голос справляє враження невпевненості в собі чи неволодіння матеріалом; у маленьких кімнатах не варто говорити надто голосно, бо це підсвідомо сприймається слухачами як агресія, викликає спротив і заважає неупередженому осмисленню матеріалу. Під час виступу слід використовувати помірний темп мовлення (60–70 слів на хвилину), уникати монотонності та розтягування слів. Для встановлення психологічного контакту з присутніми, варто періодично до них звертатися.

Останнім часом найбільш поширеною формою ділового спілкування єтелефонна розмова, тому слід пам’ятати і про певні норми в телефонному спілкуванні.

Основні правила розмови, коли телефонують Вам, зводяться до наступних моментів: насамперед потрібно якомога швидше зняти трубку, привітатися, назвати організацію, яку представляєте, а також власне прізвище, ім’я, по батькові. Потім потрібно дати час представитися абонентові (при потребі слід занотувати ім’я абонента і в подальшому спілкуванні час від часу звертатися до нього). Телефон – це засіб короткої передачі інформації, тому, вирішуючи складні питання, варто домовитися про зустріч для детального обговорення проблеми.

Якщо потрібно потелефонувати незнайомій людині, слід поцікавитися заздалегідь як її звати. Поновлювати перерваний зв’язок і закінчувати розмову повинен той, хто телефонував. Але якщо телефонували Ви, а Ваш співрозмовник старший за віком, посадою або це жінка, слід дати можливість закінчити розмову їм (йому чи їй). Незалежно від того, хто телефонує, потрібно бути доброзичливими, не виказувати свого невдоволення чимось; уважно слухати і не перепитувати. Інформацію слід викладати чітко, стисло та по суті; нетактовно розмовляти грубо з абонентом, якщо він помилився номером.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.51.78 (0.009 с.)