Краще тисячу ворогів поза домівкою, ніж один ворог удома.

Арабське прислів’я

'хА>гнерукий ховався за каштаном, коли повз нього промчала Меґі. Він бачив, як дівчинка стала перед ворітьми й задивилася на вулицю. Чув, як вона тоненьким голоском кликала батька. Її крики, навряд чи й гучніші від стрекотання цикад, губилися у глибокій нічній техмряві. А потім раптОхМ запала тиша, і Вогнерукий побачив, як тоненька дівоча постать застигла так, немовби вже ніколи й не поворухнеться. Здавалося, сили покинули її і вже перший подув вітру понесе її на край світу.

Меґі все стояла і стояла — так довго, що Вогнерукий навіть заплющив очі, щоб уже не бачити її. Та раптом він почув, що вона плаче, і обличчя в нього спалахнуло від сорому, неначе від вогню, з яким він ще недавно грався. Вогнерукий ніхмо стояв, притиснувшись спиною до дерева, й чекав, поки дівчинка піде назад до будинку. Та вона не ворушилася.

Нарешті, коли ноги в нього вже геть отерпли, дівчинка незграбно, мов лялька, яку СхМикнули за ниточку, обернулася й рушила до будинку. Проходячи повз Вогнерукого, вона вже не плакала, тільки втирила долонею очі. На мить — на якусь страшну мить — його охопило бажання вибігти до неї, втішити її, пояснити, навіщо він розповів усе Каприкорнові. Але Меґі вже проминула його й наддала ходи, так наче до неї повернулися сили. Вона простувала все швидше, швидше, поки зникла за смолисто-чорнихми деревами.

Вогнерукий вийшов із-за дерева, закинув за спину заплічника, підхопив дві сумки зі своїми пожитками й поквапно закрокував до все ще відчинених воріт.

Ніч проковтнула його, мов злодійку лисицю, що вислизнула з курника.

Сама

— Золотко моє, — промовила нарешті бабуся, — а ти не шкодуєш, що тепер довіку зостанешся мишкою?

— А мені однаковісінько, — відповів я.

— Адже поки тебе люблять, немає ніякого значення, хто ти і який у тебе вигляд.

Роальд Даль. Відьми відьмують

?Соли Меґі підійшла до будинку, в яскраво освітлених дверях стояла Елінор. Поверх нічної сорочки вона накинула плаща. Ніч стояла тепла, однак від озера вже повіяв холодний вітер. Вигляд дівчинка мала пригнічений. Елінор цей стан був знайомий. Гіршого не буває.

— Вони забрали його з собою! — Від безсилої люті Меґі мало не задихалася. Вона вороже втупилася в Елінор. — Навіщо ти мене тримала? Ми могли б йому допомогти! — Дівчинка стисла кулаки, немовби збиралася накинутись гік тітку.

Елінор був знайомий і цей стан. їй і самій іноді хотілося накинутися з кулаками на цілий світ. Але це не допомагало. Анітрохи. Гіркота в душі не зникала.

— Не мели дурниць! — різко кинула вона. — Що ми могли зробити? Вони забрали б і тебе. Чи сподобалося б це твоєму батькові? Чи йому це допомогло б? Ні. Тож не стовбич тут, заходь до будинку.

Але дівчинка навіть не поворухнулася.

— Його повезли до Каприкорна! — прошепотіла вона — так тихо, що Елінор її ледве розчула.

— До кого?

Меґі лиш похитала головою й утерла рукавом заплакане обличчя.

— Зараз сюди приїде полися, — сказала Елінор. — Я подзвонила з батькового мобільного телефона. Сама я не хотіла купувати таку штуку, але тепер, мабуть, усе ж таки доведеться. Вони просто обрізали мені дріт.

Меґі все ще нерухомо стояла перед порогом. Вона вся тремтіла.

— Все одно вони вже давно поїхали! — нарешті промовила вона.

— Ой лишенько, та нічого з ним не станеться!

Елінор щільніше загорнулася в плащ. Вітер подужчав. Заносилося, без сумніву, на дощ.

— Звідки ти знаєш? — Голос у Меґі тремтів від люті.

“Господи, якби поглядом можна було вбити, — промайнуло в Елінор, — то від.мене вже й мокрого місця не лишилося б”

— Та він же сам згодився з нихми поїхати! — роздратовано відповіла вона. — Ти ж бо теж чула, хіба ні?

Дівчинка похнюпила голову. Звичайно, чула.

— Так, — прошепотіла вона. — Він більше думав про книжку, ніж про.мене.

На це Елінор не знайшла що сказати. Її батько завжди був твердо переконаний у тому, що про

книжки треба дбати більше, ніж про дітей. І коли він раптово помер, їй та двом її сестрахМ ще багато років здавалося, ніби батько так само, як і колись, сидить собі в бібліотеці й стирає зі своїх книжок пил.

Але в Меґі батько був не такий.

— Дурниці! Звичайно ж, він думав про тебе! — сказала Елінор. — Я не знаю ще одного батька, який би так нестямно любив свою доньку. Ось побачиш, він скоро повернеться. А тепер заходь уже нарешті. — Вона простягла Меґі руку. — Я підігрію тобі хмолока з хмедом. Здається, саме це дають глибоко нещаснИхМ дітям?

Та Меґі на її руку навіть не глянула. Зненацька вона крутнулася на»місці й кинулася бігти. Так ніби їй раптОхМ щось спало на духмку.

— Гей, стривай! — Лайнувшись, Елінор уступила в черевики, у яких зазвичай виходила до парку, й пошкандибала за дівчинкою. Це дурне дівча подалося за будинок, туди, де отой вогнеїд показував їй фокуси.

Але на газоні вже, звичайно, нікого не було. Лише догорілі схмолоскипи ще стрихміли в траві.

— Ага, скидається на те, що й добродій сірникоїд зник, — промовила Елінор. — Принаймні в будинку його немає.

— Мабуть, він подався за ними! — Дівчинка підійшла до одного з обгорілих схмолоскипів і торкнулася пальцехМ обвугленої головки. — Ну звісно! Побачив, що сталося, й подався за нихми! — Вона з надією звела очі на тітку.

— Звичайно, так воно, либонь, і було. — Елінор мусила докладати неабияких зусиль, щоб у її словах Меґі не відчула іронії. “І як же він, на твою думку, за ними подався — пішки? — подумки додала вона. Але вголос про це не сказала, а лише мовчки поклала Меґі на плече руку. — Господи, дівчинка й досі тремтить!”

— Ходіхмо вже! — мовила Елінор. — Скоро тут буде поліція, а поки що ми справді не можемо нічого вдіяти. Ось побачиш, за кілька днів батько повернеться, І з НИхМ,.може, й отой твій приятель, що плюється вогнем. Але доти тобі доведеться,.мабуть, якось потерпіти мене.

Меґі лише кивнула головою. Не впираючись, вона дала повести себе в будинок.

— Але я.маю одну умову, — сказала Елінор, коли вони спинилися на порозі.

Меґі недовірливо звела на неї очі.

— Чи не могла б ти, поки ми тут самі, не дивитися весь час на мене так, неначе хочеш лише одного: отруїти мене? Тобі не важко буде?

На обличчі в Меґі промайнула ледве помітна, ніякова усмішка.

— Гадаю, що ні, — мовила вона.

(2)воє поліцейських, що нарешті вкотили.машиною у посиланий гравієм двір, ставили силу запитань, але відповісти на них ні Елінор, ні Меґі не могли. Ні, тих людей Елінор ніколи досі не бачила. Ні, грошей вони не вкрали й узагалі не вкрали нічого коштовного, лише одну книжку. Коли Елінор сказала про це, поліцейські нас.мішкувато иере-зирнулися. Елінор розгнівалася й прочитала їм цілу лекцію про те, якими коштовними бувають рідкісні книжки. Та це тільки погіршило справу. А коли Меґі нарешті заявила, що батька поліцейські неодмінно знайдуть, якщо розшукають такого собі Каприкорна, ті двоє перезирнулася так, наче вона цілком серйозно стверджувала, нібито її батька викрав злий вовк. Потім вони поїхали. А Елінор відвела Меґі до її кімнати. У дурненької дванадцятирічної дівчинки в очах знову стояли сльози, й Елінор уже просто не знала, як її втішити. Тож вона лише сказала:

— Твоя мати теж завжди спала в цій кімнаті.

Чогось безглуздішого, ніж ці слова, годі було, мабуть, і придумати, тож вона хутко додала:

— Якщо не зможеш заснути, почитай що-не-будь. — Потому двічі кашлянула й рушила темним будинком до своєї кімнати.

Чому він раптом видався їй таким жахливо великим і порожнім? Усі довгі роки, які вона мешкала тут уже сама, її ніколи не обходило те, що за всіма цими дверима на неї очікували самі лише книжки. Гай-гай, як багато спливло часу, відколи вона із сестрами гралася в цих кімнатах і коридорах у піжмурки! Як тихенько вони намагалися тоді прослизнути повз бібліотеку...

Знадвору вітер торгав віконницями. “Господи, до ранку я не зімкну очей”, — подумала Елінор. Потім вона згадала про книжку, що чекала на неї біля ліжка, і, вже наперед передчуваючи насолоду й воднораз докори сумління, зникла за дверима спальні.

УҐідміна

Глибока, прикра книжкова хвороба заповзає в душу. Яка ганьба — ставати рабом цієї громіздкої купи паперу, задрукованого почуттями вже покійних людей! Чи не краще, шляхетніше й мужніше буде покинути все це сміття як є й вийти у світ — вільним, розкутим, неписьменним суперменом?!