Тема 10. Україна в системі міжнародної торгівлі

10.1. Структура ЗТ України.

10.2. ЗТ потенціал держави.

10.3. Місце та роль зовнішньої торгівлі в національній економіці

10.4.ЗТ зв’язки України

 

Характер зовнішньоторговельної політики країни та особливості й тенденції розвитку ї зовнішньої торгівлі перебувають у складних двосторонніх взаємовідносинах: з одного боку, зовнішньоторговельна політика держави визначається специфікою предмету регулювання, тобто специфікою зовнішньої торгівлі, з іншого – зміни у структурі та обсягах експорту та імпорту певною мірою обумовлені впровадженням політики протекціонізму або лібералізації зовнішньоторговельних зв'язків.

Зважаючи на діалектичний взаємозв'язок між зовнішньою торгівлею та системою її державного регулювання, вважаємо за доцільне визначити ті характерні риси та тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України, які стали передумовами та наслідками трансформації системи державного регулювання зовнішньоторговельних відносин в умовах вступу України до СОТ.

В умовах поглиблення інтеграції України до світового господарства, її включення до світового поділу праці та участі у глобальній торговельній системі, зовнішня торгівля залишається основним механізмом цих процесів, перевершуючи за обсягами інші форми зовнішньоекономічних зв'язків – пряме іноземне інвестування, кооперування виробництва, науково-технічне та фінансове співробітництво з іншими країнами світу тощо.

Про велике значення зовнішньої торгівлі для національної економіки України свідчать основні макроекономічні показники її розвитку: перевищення темпів зростання ВВП темпами зростання експорту та імпорту, зростання питомої ваги зовнішньоторговельного обороту у ВВП країни (крім кризового 2009 р.), а оборот зовнішньої торгівлі перевищує внутрішній роздрібний товарообіг.

Дані вказують на відкритий характер економіки України – адже починаючи з 2006 року обсяги зовнішньої торгівлі товарами та послугами перебільшують обсяги ВВП, а у 2008 р. зовнішньоторговельна квота сягнула 185,9 % ВВП. Однак, світова фінансово-економічна криза спричинила значне зменшення обсягів зовнішньої торгівлі – експорт товарів та послуг скоротився на 37,4 %, а імпорт – на 45 %. При цьому має місце тенденція до випередження темпів змін (зростання або скорочення) експорту темпами змін імпорту. Наприклад, якщо у 2008 р. експорт зріс у порівнянні з 2007 р. на 47,1 %, то імпорт за цей період збільшився на 55,9 %. Подібне явище спостерігається протягом усього досліджуваного періоду, за виключенням 2004 р., наслідком чого стало постійне зростання від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі, абсолютне значення якого також має тенденцію до збільшення, досягнувши критичного значення у -13307,7 млн дол. у 2008 р., що склало 7,7 % зовнішньоторговельного обороту за цей рік та 14,5 % ВВП України. Скорочення обсягів зовнішньої торгівлі у 2009 р. при випереджаючому скороченні імпорту мало наслідком зменшення зовнішньоторговельного сальдо до -1380,7 млн. дол., або 1,8 % ВВП.

Випереджаюче скорочення імпорту у 2009 р. було зумовлено, з одного боку, скороченням реальних доходів населення (якщо номінальні доходи населення у цьому році зросли на 3,2 % у порівнянні з 2008 р., то з урахуванням коливання курсу гривні до долара США доходи населення скоротилися на 30 %), а з іншого – криза позначилася на навантаженні виробничих потужностей вітчизняної промисловості та на фінансовому стані промислових підприємств, а отже скоротився платоспроможний попит на імпортну продукцію виробничого призначення.

Випередження протягом 2003-2008 рр. темпів зростання ВВП темпами зростання обсягів зовнішньої торгівлі також можна вважати негативним явищем, адже за таких умов національна економіка України розвивається переважно під впливом внутрішніх чинників, що може стати на заваді реалізації національних інтересів в економічній сфері та збереженню економічної безпеки країни. Але в умовах економічної кризи подібним було співвідношення темпів скорочення обсягів ВВП та зовнішньої торгівлі: якщо, за попередніми оцінками, ВВП у 2009 р. скоротився на 15,9 %, то зовнішньоторговельний оборот у цьому ж році зменшився на 41,5 %, а отже зовнішньоторговельна квот скоротилася до 129,26 % у 2009 р. у порівнянні з 185,88 % у 2008 р.

Основну частку зовнішньої торгівлі України складає торгівля товарами – у сукупному українському експорті на товари припадає близько 80 %, в імпорті – 90 %. Крім того, зважаючи на тематику даного дослідження, оскільки зовнішня торгівля товарами є основним об'єктом державного регулювання та єдиним об'єктом його митно-тарифної складової, то основна увага буде приділена саме зовнішній торгівлі товарами.

Подані у табл. 10.2 основні показники розвитку зовнішньої торгівлі товарами свідчать, що їй притаманна тенденція до формування негативного торгового балансу та до зростання імпортної квоти у ВВП –протягом 2008 р. вона збільшилася з 57,6 % ВВП до 93,1 %, або на 61,2 %, і лише кризові явища 2009 р. спричинили скорочення експортної та імпортної квот, хоча вони перевищували 50 % ВВП.

Варто також зазначити, що у докризовому 2008 р. обсяги товарного імпорту практично досягли рівня ВВП, тобто очевидно, що вимагає удосконалення система державного регулювання імпорту товарів, оскільки надто висока імпортна залежність вітчизняної економіки може стати фактором занепаду вітчизняного виробництва.

Виявлені негативні тенденції у розвитку зовнішньої торгівлі товарами видаються ще більш гострими у порівнянні з загальносвітовими тенденціями у товарній торгівлі: якщо в Україні експортна та імпортна квоти наближаються до 100 % та мають тенденцію до швидкого зростання, то середньосвітові показники питомої ваги експорту та імпорту товарів у ВВП становлять лише близько 25 %, а для розвинених країн їхня частка складає у середньому 15-20 % ВВП [72].

Це доводить надмірний рівень відкритості національної економіки України та, водночас, значущість зовнішньої торгівлі товарами як чинника економічного зростання України, хоча перебільшення експорту імпортом негативно позначається на добробуті країни, вимагаючи шукати додаткові джерела фінансування імпорту, який за багатьма статтями і критичним для української економіки.

Такий висновок підтверджує товарна структура української зовнішньої торгівлі товарами, якій, незважаючи на тривалий трансформаційний період, донині притаманні сировинна орієнтованість експорт та висока частка енергетичних товарів у імпорті (табл. 10.3).

У товарній структурі експорту найбільшу питому вагу мають неблагородні метали та вироби з них – до економічної кризи на їхню частку стабільно припадало понад 40 %, і лише у 2009 р. питома вага металургійної продукції у товарному експорті зменшилася до 32 %.

Важливо також відзначити, що серед експорту металургійної продукції з України переважають чорні метали – на них припадає понад 80 % усього експорту даної продукції, тоді як товари більш глибокого рівня обробки складають лише незначну частину металевого експорту. За рівнем обробки експортна продукція чорної металургії розподіляється наступними чином: на частку сировинної продукції припадає 1,4 % усього експорту металопродукції; на напівфабрикати – 98,1 %, на готову продукцію виробничого призначення – 0,2 %, на споживчі товари – 0,3 %.

Серед інших провідних статей українського товарного експорту варто відзначити мінеральні продукти, продукцію машинобудування, у тому числі транспортного, сільськогосподарську продукцію, продукцію хімічної промисловості та пов'язаних з нею галузей тощо. Важливим видається той факт, що протягом аналізованого періоду товарна структура зовнішньої торгівлі не зазнала суттєвих змін – питома вага основних експортних груп коливалася лише незначною мірою. Виключення становить лише суттєве скорочення експорту мінеральних продуктів – з 15,4 % у 2003 р. до 9,8 % у 2009 р. та деяке підвищення частки транспортних засобів у до кризовий період – з 4,3 % у 2003 р. до 6,5 % у 2008 р.

Динаміка товарної структури українського товарного експорту висвітлює важливу проблему вітчизняної економіки – її надмірна експортна залежність та неефективна структура експорту роблять національну економіку надто вразливою до кон'юнктури світових ринків. Світова економічна криза викликала зменшення українських товарів за основними статтями: зменшилася питома вага металургійної продукції, продукції хімічної промисловості. Водночас дещо зросла частка експорту продукції машинобудування, але за абсолютними показниками експорту тут також мало місце скорочення експорту, хоча і менш суттєве, ніж сировинної продукції та напівфабрикатів, а отже зміна товарної структури експорту на користь машинобудівної продукції пояснюється швидше зменшенням частки металургійного експорту, ніж структурними змінами в українській промисловості на користь товарів з більш високим ступенем обробки.

Змальоване становище щодо товарної структури відображає характерні риси зростання обсягів експорту окремих груп товарів протягом досліджуваного періоду. Динаміка товарної структури українського експорту за основними товарними розділами подана на Рис. 10.1.

Варто відзначити вельми високий темп зростання експорту сільськогосподарської продукції, зокрема, товарів рослинного походження, протягом 2008 року – у порівнянні з попереднім роком експорт рослинних товарів зрів у 3,5 рази. А у період кризи 2009 р. темпи скорочення експорту рослинних товарів були найменшими. Причина цього полягає у полегшенні доступу українських товарів до закордонних ринків внаслідок вступу України до СОТ у травні 2008 р. А зважаючи на той факт, що ринок сільськогосподарських товарів є одним з найбільш протекціоністських, то причини порівняного благополуччя експорту сільгосптоварів з України стають цілком очевидними.

Особливо це торкнулося експорту зернових культур – майже п'ятикратне зростання у 2008 р. та лише 4 % скорочення у 2009 р., тоді як експорт похідних від них продуктів, зокрема, продукції борошномельно-круп'яної промисловості зріс у 2008 р. лише у 2,5 рази, а у 2009 р. скоротився майже наполовину, що стало свідченням збереження тарифної ескалації щодо сільськогосподарської продукції в країнах, які є основними імпортерами українського зерна, включаючи не лише розвинені країни (країни ЄС), а й країни, що розвиваються (Бангладеш, Філіппіни, Єгипет тощо).

У товарній структурі імпорту найбільшу питому вагу мають мінеральні продукти (близько третини усього імпорту), продукція машинобудування, транспортні засоби, хімічна продукція, металургійні товари тощо. Висока частка мінеральної сировині пов'язана, передусім, з імпортом природного газу, на який у 2009 р. припадало 17,6 % імпорту. Однак, аналіз динаміки імпорту природного газу показує, що протягом 2003-2008 рр. його питома вага дещо скоротилася – з 14 % до 11 % і лише у кризовому 2009 р. зросла до рекордної позначки, а ось вартість імпортованого газу за аналізований період зросла майже втричі (Рис. 10.2). Водночас обсяги імпортованого газу дещо зменшилися, а отже зростання вартості його імпорту пов’язано, насамперед, з його подорожчанням а не зі збільшенням споживання. Зокрема, у 2009 р імпорт природного газу у фізичному вираженні зменшився 38 %, а у вартісному – лише на 15 %.

На продукцію машинобудування припадає близько 15 % товарного імпорту, причому протягом докризового періоду ця частка суттєво не змінилася. Натомість імпорт транспортних засобів зріс з 8,2 % у 2003 р. до 14,1 % у 2008 р., переважно за рахунок автотранспортних засобів, у тому числі автомобілів. Причому у цей період вартість імпортованих транспортних засобів щорічно зростала в 1,3-1,9 рази. Однією з причин такого зростання стало підвищення купівельної спроможності населення та розвитку споживчого кредитування. Але у зв'язку із кризовими явищами в економіці, які виникли у другій половині 2008 р., саме імпорт транспортних засобів зазнав найбільшого скорочення, склавши у 2009 р лише 17,9 % від обсягів імпорту попереднього року. Причини цьому протилежні тим, що були вказані для попереднього зростання імпорту транспортних засобів, тобто тут позначилося зменшення купівельної спроможності населення та банківська криза і пов'язане з цим згортання програм споживчого кредитування.

Порівнюючи експорт та імпорт транспортних засобів, які мають подібну частку в обох товарних структурах (4,0 % та 4,8 % у 2009 р. відповідно), звертає на себе увагу той факт, що в експорті переважають залізничні локомотиви та шляхове обладнання (48,7 % експорту транспортних засобів у 2009 р.), а в імпорті, як вже вказувалося, наземні транспортні засобі, здебільшого автомобілі (90,8 %). Це свідчить про переважання у вітчизняному транспортному машинобудуванні виробництва продукції промислового призначення, тоді як виробництво транспортних засобів для приватного користування є незначним та не відрізняється високою конкурентоспроможністю на світових ринках.

Визначені особливості та тенденції розвитку товарної структури зовнішньої торгівлі України є причиною її біполярної географічної структури: основними торговельними партнерами тут є країни СНД та країни ЄС, при цьому в експорті до країн ЄС переважають сировинні товари та напівфабрикати, а в експорті до країн СНД великою є частка готових виробів. Протилежною є структура імпорту – з країн СНД Україна імпортує здебільшого сировину, у тому числі енергетичну, та напівфабрикати, а з країн ЄС – готові вироби, як виробничого, так і споживчого призначення. Все це позначається на географічній структурі зовнішньої торгівлі, основні показники якої наведені у табл. 10.4.

Протягом 2003-2009 рр. питома вага експорту товарів до країн СНД зросла з 26,2 % до 33,9 %, натомість частка товарів, експортованих до країн ЄС скоротилася з 34,1 % до 24,0 %. Це відбувалося на тлі зменшення питомої ваги імпорту з країн СНД (з 50,0 % до 43,3 %) та при практично незмінній частці імпорту з ЄС (33,7 % та 33,9 % відповідно). Таким чином, на два основні напрямки припадає понад дві третини зовнішньої торгівлі України товарами.

Решта регіонів посідають в її структурі менш значне місце, за винятком експорту українських товарів до Азії, який складав у різні роки від 20 % до 30 %. Основними імпортерами вітчизняних товарів тут є Туреччина, Індія та Сирія – у сукупності на них припадає близько половини експорту в азійському напрямку. А ось імпорт товарів з азійських країн до України, який зріс за 2003-2008 рр. у 7,7 рази, переважно за рахунок зростання імпорту з Китаю (у 10,8 рази), що пов'язано з активною експортоорієтованою політикою, яка проводиться у КНР, та зі зменшенням потоку "сірого" імпорту з Китаю, який, за даними Державної митної служби України, на початку десятиліття у кілька разів перебільшував офіційний імпорт з цієї країни. І хоча економічна криза також спричинила скорочення у 2009 р. обсягів імпорту товарів з Китаю (на 51,2 % у порівнянні з 2008 р.), питома вага КНР в українському товарному імпорті залишилася практично незмінною (6 % у 2009 р. та 6,5 % у 2008 р.).

Зміни у географічній структурі зовнішньої торгівлі України позначилися на загальному характері торгівлі з регіонами світу. Так, Україна є нетто-імпортером у відносинах з країнами СНД, і нетто-експортером у торгівлі з країнами Африки. У торгівлі з країнами ЄС протягом 2003-2009 рр. відбулася зміна загальної тенденції – переважання експорту змінилося переважанням імпорту і в останні роки негативне сальдо у торгівлі з кранами ЄС зростає доволі швидкими темпами, склавши у 2009 р. 23,7 % від зовнішньоторговельного обороту з цими країнами (Рис. 2.3).

Частка країн СНД у зовнішній торгівлі України поступово знижується склавши у 2009 р. 38,9 %, хоча ще у 2003 р. на частку СНД приходилося близько 41 %, а у 1996 р. – 55 % зовнішньоторговельного обороту України. При цьому серед країн СНД є держави, з якими рівень зовнішньоторговельних відносин України є дуже високим (Російська Федерація), високим (Білорусь, Казахстан, Туркменістан, Молдова) та порівняно невисоким (Вірменія, Таджикистан, Киргизстан). Переважання імпорту товарів з країн СНД над показниками експорту та, відповідно, негативне сальдо торгового балансу) зумовлене зростанням імпортних надходжень з Російської Федерації та підвищенням ціни на природний газ (наприклад, у 2007-2008 рр. ціна 1 тис. м³ природного газу зросла з 95 до 130 дол. США.

Водночас має місце зростання українського експорту до Російської Федерації, який протягом 2003-2008 рр. зріс у 3,6 рази, тобто російський ринок є привабливим для українських експортерів і вітчизняні товари відповідають за рівнем конкурентоспроможності вимогам цього ємного ринку, чого неможна сказати про ринки розвинених країн, зокрема, Європейського Союзу. І навіть у кризовому 2009 р. експорт товарів з України до Російської Федерації, незважаючи на маже подвійне скорочення, був більшим за показник 2003 р. удвічі. Таким чином, Російська Федерація традиційно є найбільшим торговельними партнером України серед усіх країн світу, що обумовлено, з одного боку, високою залежністю вітчизняної економіки від імпорту російських енергоносіїв, а з іншого – наявністю широкого та доступного ринку збуту прокатного, гірничошахтного, енергетичного обладнання, залізничних локомотивів, залізної руди, коксу металопрокату, продовольчих товарів тощо.

Крім проаналізованої торгівлі з Російською Федерацію, вважаємо за потрібне зупинитися на зовнішньоторговельних відносинах між Україною та Білоруссю, Казахстаном і Туркменістаном, які є найбільшими торговельними партнерами України серед країн СНД (табл. 10.5).

У торгівлі з Білоруссю до 2008 р. відносини вирізнялися порівняною збалансованістю – обсяги експорту приблизно дорівнювали імпорту, проте в останні роки виникла тенденція до перебільшення експорту імпортом і формування негативного сальдо, тому вже у 2008 р. Україна мала від'ємне сальдо торгового балансу не лише з Казахстаном та Туркменістаном, які є постачальниками енергоносіїв до України, а й Білоруссю. При цьому до вказаних країн Україна експортує приблизно однакову номенклатуру товарів – прокат чорних металів, машини та обладнання, промислові товари широкого вжитку, деякі харчові продукти, зокрема цукор, борошно тощо. З Білорусі Україна імпортує промислове обладнання, деякі види транспортних засобів (трактори, вантажні автомобілі тощо), продукцію легкої промисловості та ін. переважну частку імпорту з Казахстану та Туркменістану складають енергоносії, насамперед природний газ, руди кольорових металів, бавовну, текстильні вироби тощо.

Торгівля з між Україною та країнами ЄС швидко розвивалася протягом двох останніх десятиліть, однак якщо після 2000 р. намітилася тенденцій до зростання активного торгового балансу, то з 2005 р. повернулося негативне сальдо зовнішньої торгівлі, яке постійно зростає. Загалом країни ЄС посідають одне з провідних місць у товарній зовнішній торгівлі України – на їхню частку у 2009 р. приходилося 29,2 % зовнішньоторговельного обороту України. Однак частка окремих країн, що входять до ЄС є невеликою – найбільші серед європейських торговельних партнерів України – Італія, Німеччина та Польща – разом займають лише 8,4 % зовнішньоторговельного обороту України.

Аналіз основних показників зовнішньої торгівлі України з окремими країнами ЄС (Табл. 10.6) показав, що позитивне торговельне сальдо переважно має місце у відносинах з постсоціалістичними країнами, які приєдналися до ЄС у 2004 р. (Естонія, Литва, Латвія, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія) та у 2007 р. (Болгарія та Румунія), хоча в останні роки навіть у торгівлі з деякими з цих країн імпорт почав перевищувати експорт. Зокрема, за результатами 2008 та 2009 рр. мало місце від'ємне сальдо у торгівлі з Литвою, Естонією, Польщею. Румунією, Словенією, Чехією тощо.

Щодо "старих" членів ЄС, то тут Україна має негативне сальдо у відносинах з Німеччиною, Великою Британією, Данією, Нідерландами, Фінляндією, Францією тощо; позитивним є сальдо у стосунках з Іспанією та Італією.Україна далеко не повною мірою використовую свій експортний потенціалі у торгівлі такими великими за масштабами економіки та розвиненими країнами ЄС, як Велика Британія, Франція, Іспанія тощо.

Понад 50 % українського експорту до ЄС складають залізо та сталь, мінеральні продукти, продукція хімічної промисловості, тоді як з країн ЄС Україна імпортує переважно готові вироби – машинне обладнання, промислові товари, високотехнологічну продукцію хімічної та фармацевтичної промисловості. Така структура торгівлі України з Європейським Союзом ще раз доводить сировинний характер вітчизняної промисловості та низьку конкурентоспроможність її продукції.

У зв'язку з цим Україна вимушена реалізовувати на висококонкурентних ринках Західної Європи переважно металургійну продукцію невисокого ступеня обробки, яка має певні цінові переваги внаслідок дешевизни робочої сили в Україні, але за рівнем технологічності процесу обробки поступається іноземним аналогам. Вітчизняні ж промислові товари за якісними характеристиками не відповідають вимогам західноєвропейських ринків, що в умовах пріоритетності нецінових переваг у сучасному конкурентному середовищі, робить українські готові промислові вироби неспроможними змагатися з іноземними аналогами за європейські ринки.

Негативне сальдо зовнішньої торгівлі України товарами в січні-лютому 2010 року становило 656,3 млн. дол., що на 7,8% менше, ніж за аналогічний період 2009 року, повідомив Держкомстат. Згідно з його даними, експорт товарів з країни в перші два місяці року зріс на 24,7% - до 6,396 млрд. дол., тоді як імпорт - на 20,7%, до 7,053 млрд. дол. Держкомстат зафіксував у галузі зовнішньої торгівлі товарами дві протилежні тенденції. Позитивна полягає в тому, що темпи зростання обсягів експорту української продукції (+24,6%) в I кварталі виявилися вищими за темпи приросту імпорту (+20,7%), а негативна - в щомісячному збільшенні дефіциту торгового балансу (з 314 млн. дол. у січні до 790 млн. дол. у березні) [171, c.2].

Часткове гальмування зростання імпорту на початку 2010 р. було викликане зниженням закупівель російського газу – обсяги імпорту впали на 24,3%, до 1,96 млрд. дол. Зниження постачань газу пояснювалося очікуванням НАК "Нафтогаз України" перегляду вартості російського газу і небажанням купувати його в I кварталі по 305,7 дол. за тисячу кубометрів. Вже з квітня газ купується за іншою ціною - 232,8 дол., але зобов'язання України збільшити обсяги його річних закупівель до 36,5 млрд. кубометрів може нівелювати це зниження.

Газ домінує серед різних енергетичних ресурсів, які використовує Україна. Він складає майже 47% загального обсягу первинної пропозиції енергетичних ресурсів в країні; наступними йдуть вугілля (29%) та сира нафта (21%). Якщо сира нафта повністю використовується нафтопереробними заводами, газ споживається усіма секторами економіки. Зокрема, електростанції та теплові станції споживають біля 45% пропозиції газу, тоді як 51% пропозиції спрямовано на кінцеве споживання. Газ використовують домогосподарства (майже 21% первинної пропозиції газу у тисячах тон нафтового еквіваленту), промисловість та сектори комерційних та громадських послуг. У промисловості найбільшими споживачами газу є металургія та хімічна промисловість.

У той же час, внутрішня пропозиція енергоресурсів в Україні є доволі обмеженою. За даними МЕА, Україна розумно самодостатня лише у пропозиції вугілля, внутрішнє виробництво якого забезпечує більше 90% загальної первинної пропозиції вугілля. В той же час, внутрішнє виробництво газу складає 28% первинної пропозиції, що змушує Україну імпортувати решту [174]. Ключовими джерелами імпорту газу для України є Росія та країни Середньої Азії, а саме Туркменістан, Узбекистан та Казахстан. Більш того, останнім часом значно зростала роль Туркменістану у постачанні газу в Україну. Однак, оскільки країни Середньої Азії можуть транспортувати газ в Україну лише через територію Росії, яка є стратегічним постачальником газу в Україну. /

Вище було продемонстровано, що головним експортним товаром України є метал, його частка - 33%. При цьому для його виробництва необхідний експорт енергоресурсів, які постійно дорожчають, а неефективне енергозбереження робить собівартість продукції дуже високою, у результаті вона виявляється неконкурентоздатною. Таким чином, збільшення обсягів експорту металургійними підприємствами призведе до збільшення рівня енергетичної залежності України. Можна знизити енергоспоживання при виробництві металопродукції за рахунок модернізації виробництв, що є затратним та довготривалим процесом. Однак реконструкція підприємств може й не вплинути на рівень конкурентоспроможності металопродукції, оскільки. Росія за рахунок демпінгових цін на енергоресурси для своїх металургійних підприємств завжди випереджатиме український ГМК на світовому ринку.

Таким чином, важливим етапом розвитку зовнішньоторговельного співробітництва в рамках СОТ може стати узгодження Україною цін на енергоносії, які дотепер є підґрунтям нерівної конкуренції на світових товарних ринках.

Збереження наявної структури географічної та товарної структури зовнішньої торгівлі може стати однією з причин гальмування подальшого економічного, технологічного та соціального розвитку України. Адже експортна орієнтованість вітчизняної промисловості та спеціалізації на експортуванні металургійної й хімічної сировини та напівфабрикатів, як довела економічна криза 2008-2009 рр., зробила українську економіку надто вразливою від кон'юнктурних коливань на експортних ринках, а отже скорочення експорту стало однією з причин гальмування загальноекономічного зростання, причому вплив цього процесу, на нашу думку, ще не завершений, оскільки виробничий сектор реагує на дію зовнішніх чинників зі значним часовим лагом, а отже наслідки падіння кон'юнктури на світових ринках металів та хімікаліїв продовжуватиме визначати уповільнений розвиток експортного виробництва в Україні.

Крім того, збереження спеціалізації на експорті товарів низького ступеня обробки виступає однією з причин уповільнення технологічного розвитку вітчизняної промисловості та консервує наявну технічну та технологічну відсталість. А залежність експортного сектору від зовнішньоекономічної кон'юнктури поруч із високою експортною орієнтацією національної економіки спричиняють залежність від цих же зовнішніх чинників добробуту значної частини населення, а отже і рівня життя населення, соціальної стабільності тощо.

Зважаючи на такий стан справ, вітчизняні експортери потребують державного сприяння у технічному переоснащенні, підвищення технологічності та наукомісткості виробництва, що позитивно позначиться на конкурентоспроможності вітчизняних товарів, диверсифікує товарну структуру експорту, зменшить його географічну концентрацію тощо. Водночас, необхідним є удосконалення механізмів державного регулювання імпорту, оскільки подальше його зростання може спричинити гальмування зростання національної економіки, консервацію технологічної відсталості промислового виробництва та збереження імпортної енергетичної залежності

Одним з актуальних питань, що потребують розгляду в межах даного дослідження є аналіз напрямів та наслідків створення зон вільної торгівлі (ЗВТ) та митних союзів між Україною та іншими членами світової спільноти. Найчастіше на порядок денний виступають дискусії щодо доцільності та можливості створення ЗВТ між Україною та ЄС з одночасним існуванням митного союзу України в межах СНД.

Закінчився термін виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом у 2008 р. а з лютого 2008 року Україна і ЄС розпочали переговори про створення зони вільної торгівлі і було вирішено, що нова угода матиме назву "Угода про асоціацію і включатиме в себе створення зони вільної торгівлі"

Створення ЗВТ, що передбачає скасування мита, не потребує значних змін на законодавчому терені. Однак значними перешкодами на шляху розвитку торговельних відносин стоїть не лише сплата мита, а й нетарифні обмеження, що у багатьох випадках є важкоздоланними, особливо коли йдеться про невідповідність стандартів щодо виробленої продукції, відмінність процедури оцінки відповідності промислової продукції тощо. Додатковий бар'єр для українських товарів — преференційні правила походження товарів, які застосовує Європейський Союз.

Найбільш негативні наслідки при гармонізації українських стандартів виробництва промислової продукції до європейських відчують виробники, що експортоорієнтовані переважно на країни СНД, і які вже понесли витрати на узгодження технічних умов та стандартів. Також відчутнім наслідком функціонування ЗВТ буде зменшення надходжень до державного бюджету за рахунок відміни мит. В той же час витрати експортерів на зміну стандартів та зменшення надходжень до бюджету країни у середньостроковій перспективі буде подолано через зростання масштабів торгівлі вільної від нетарифних бар'єрів.

Згідно із Статтею XXIV ГАТТ, митні союзі та зони вільної торгівлі повинні відмінити мита та інші обмежувальні заходи торгівлі «суттєво на всю торгівлю» між сторонами, щоб відповідати критерію вільної торгівлі. Традиційно в угодах про вільну торгівлю встановлюється режим вільної торгівлі не менш, ніж для 90% торгівлі з країнами-преференційними партнерами.