Торгівля патентами та ліцензіями

Появу операцій з купівлі – продажу патентів і ліцензій спричинило патентне право, тобто право виключного користування. Основними принципами функціонування національних патентних систем є:

§ право на вихід, тобто можливість монопольного використання або розпорядження винаходом протягом дії патенту; патентний захист означає, що винахідник або володар патенту має право забороняти будь – кому іншому використовувати винахід, а також може притягати до відповідальності порушників своїх патентних прав; винаходи, зроблені винахідниками, що працюють на фірмі за наймом, називаються “службовими” винаходами та належать володарям фірми, звідси – різниця між поняттями “винахідник” і “патентоволодар”;

§ патентоспроможність винаходу, тобто відповідність сукупності критеріїв патентоспроможності, таких як: технічне розв΄язання задачі (створення нових і вдосконалення існуючих процесів, машин); новизна (технічне рішення визнається винаходом тільки тоді, коли воно невідоме в усіх країнах світу); винахідницький рівень (винахід повинен перевищувати рівень звичайного інженерного рішення); можливість практичного застосування (комерційна цінність);

§ територіальна обмеженість патентних прав – дія патенту тільки на території країни, яка видає його; будь – хто за кордоном може використати цей винахід, зробивши відкриття вдруге (паралельно) або отримавши інформацію про нього неофіційними шляхами, а для запобігання цьому необхідно патентувати винаходи в країнах, в яких потенційно може бути повторено винахід або які зацікавлені в його використанні. Щоправда, останнім часом укладено серію міжнародних угод, що дають можливість отримувати патенти, які діють у кількох країнах одразу, а в країнах ЄС створена Європейська патентна система, що передбачає подання заяви на патент в одній країні і однією мовою, а отримання пакету патентів, що діють в усіх країнах – членах інтеграційного угрупування;

§ сплата мита за отримання патенту та підтримання його дії (рівень ставок мита досить високий, що вимагає значної фінансової підтримки дії патенту, особливо у деяких зарубіжних країнах);

§ обмежений термін володіння патентом (на виноходи видаються патенти, терміни дій яких у різних країнах становлять 15-20 років, а промислові зразки – свідоцтва на патент з термінами дії від 3-15 років).

Таким чином, патент на винахід – це документ, що видається компетентним урядовим органом винахіднику або організації та засвічує монопольне право використання виноходу його володарем. Аналогічні монопольні права патентні законодавства країн надають володарям інших видів промислової власності (товарний знак, промисловий зразок, фірмова назва тощо). Патент надає володареві право власності на винахід, яке зазвичай ще закріплюється реєстрацією товарного знаку та промислового зразка. Володар патенту, користуючись правом на винохід може використовувати його самостійно, продати патент (право на винахід) або дозволити на комерційних засадах іншій фірмі використовувати його винахід. У міжнародній практиці володарям патентів є здебільшого великі фірмі і ТНК, які заінтересовані в самостійному використанні запатентованих винаходів шляхом виробництва та реалізації виробів, що продукуються їз застосуванням їх результатів.

В умовах підвищеної активності міжнародного конкурентного середовища патент стає не тільки і не стільки засобом охорони виробничої та комерційної діяльності патентоволодаря скільки самостійним предметом комерційних угод, особливо міжнародних. При здійсненні таких угод володар патенту повністю або частково передає свої права на предмет патенту іншій юридичній або фізичній особі. При продажу винаходу як товару патентоволодар за узгоджену винагороду повністю передає власність на винахід іншій особі, тобто надає всі права на використання його винаходу: можливість виробляти, продавати, рекламувати, експонувати на виставках а також передавати всі права або їх частину стосовно запатентованого об΄єкта. Продаж патенту здійснюють, як правило малі і середні фірми та окремі винахідники, що не мають достатніх ресурсів для виробничого використання винаходу. Покупцями ж патентів виступають зазвичай крупні фірми, заінтересовані в збереженні технологічного лідерства та зміцненні ринкових позицій.

Володар патенту може бути заінтересованим у збереженні права власності на винахід, але в той же час визнає комерційну доцільним дозволити на певний термін за встановлену винагороду використовувати права обумовлені діями патенту. У даному разі йдеться про купівлю – продаж ліцензії (дозволу) на використання винаходу, яка здійснюється на основі ліцензійної угоди. З економічної точки зору продаж ліцензії еквівалентний оренді винаходу як товару, оскільки володар науково-технічних знань передає права на користування ними тільки на певний час, зберігаючи при цьому права власності на них. Надання зарубіжним суб’єктам ліцензій на використання технічних знань та досвіду, а також товарних знаків прийнято називати міжнародним ліцензуванням. Таким чином, ліцензія — це дозвіл на використання винаходу, промислового зразка, технології, товарного знаку тощо, який нада­ється на основі ліцензійної угоди. Сторонами угоди є ліцензіар (продавець, експортер) та ліцензіат (покупець, імпортер).

У світовій практиці предметами ліцензійних угод в основ­ному є винаходи, промислові зразки, товарні знаки, авторські права, ноу-хау та виключні права на використання зазначених предметів. Предметом ліцензії може бути: будь-яка розробка конструктивного, технологічного характеру; склад матеріалу, су­міші або сплаву; речовини; метод лікування; методи пошуку та розробки корисних копалин; методики розрахунків (включаючи засоби математичного забезпечення та комп'ютерні програми); відомості організаційного, фінансового, управлінського характе­ру тощо, як ті, що містять винаходи, так і ті, що їх не мають, а та­кож товарні знаки, промислові зразки, авторські права. При цьо­му предмет ліцензії повинен мати патентну чистоту, тобто юри­дичну властивість предмета, яка означає, що він може викорис­товуватися в даній країні без порушення діючих на її території охоронних документів виключного права — патентів, що нале­жать третім особам. Ліцензійні угоди, предметами яких є тільки винаходи, в міжнародній торгівлі зустрічаються доволі рідко внаслідок того, що придбання винаходу супроводжується, як пра­вило, необхідністю імпортувати також промислові зразки та ноу-хау. За ліцензійними угодами недостатньо отримати технічну до­кументацію на винахід, ноу-хау та допомогу щодо їх освоєння, то­му необхідно також придбати право на використання винаходів. Це зумовило певну багатопредметність ліцензій на винаходи, коли одночасно з останніми купується ноу-хау, науково-технічні та інші відомості, необхідні для його результативного використання.

Винаходом у міжнародній практиці визнається технічне рі­шення, яке має 1) новизну та 2) суттєві відмінності, тобто прак­тичний засіб задоволення певних потреб. Технічне рішення вва­жається новим, якщо його сутність раніше не була розкрита в даній країні або за кордоном настільки, що виникла можливість його здійснення. На практиці розкриття сутності технічного рі­шення може відбутися внаслідок оприлюднення інформації про дослідження, демонстрації на виставках, відкритого застосування або відповідних дій конкурентів. У результаті технічне рішення може виявитися доступним для копіювання, наслідком чого є втрата ним новизни. Технічне рішення визнається таким, що має суттєві відмінності, якщо йому властива нова сукупність ознак, що дає позитивний ефект. При цьому всі ознаки можуть бути но­вими; частина ознак новими, а частина — відомою; всі ознаки ві­домі, а їх поєднання — нове.

Схожі однорідні винаходи називаються аналогами, а найбли­жчі з них до запропонованого нового технічного рішення — прототипом. Несуттєві відмінності в новому технічному рішенні не дають підстав вважати його винаходом.

Промисловим зразком у міжнародній практиці визнається нове художньо-конструкторське рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд та зовнішні ознаки. Він встановлює монополію фірми на форму (орнамент, поєднання кольорів і матеріалів) про­дуктів праці. На промислові зразки, як і на винаходи, видаються патенти.

Товарний знак — це зареєстроване в установленому порядку, в будь-якому кольорі або їх поєднанні, позначення, здатне відріз­няти товари одних юридичних або фізичних осіб від однорідних товарів інших юридичних та фізичних осіб. Для ідентифікації по­слуг застосовуються знаки обслуговування. Як товарні знаки (знаки обслуговування) можуть бути зареєстровані слова, зобра­ження, об'ємні та інші позначки та їх комбінації.

Авторське право — це виключне право автора твору на його зміст і використання. Воно означає, що без дозволу автора або його правонаступників ніхто не може ні в якому вигляді відтво­рювати або будь-яким іншим способом використовувати об'єкти авторського права. До останніх належать твори, незалежно від форми, призначення та художньої цінності (книги, картини, ма­люнки, плакати, фотографії, статті, брошури, доповіді, лекції то­що). Авторські права охороняються як національними законами країн, так і міжнародними угодами — Бернською конвенцією (1886 р.) та Всесвітньою конвенцією (1952 р.).

Ноу-хау (know - how) у перекладі з англійської означає «знаю як». Цей узагальнюючий термін вживається для позначення різ­них секретів виробництва, повністю або частково конфіденцій­них знань, відомостей технічного, економічного, адміністратив­ного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі або фірмі, що їх отримують. Єдиного визначення ноу-хау на сьогодні не існує. Тому фахівці встановлюють належ­ність певних знань, результатів і досвіду до ноу-хау через відпо­відність системі критеріїв, що розкривають сутність ноу-хау в міжнародній практиці. Так, до ноу-хау належать технічні, управ­лінські, економічні та інші знання і досвід, пов'язані з розроб­кою, освоєнням, виробництвом, збутом, експлуатацією, обслуго­вуванням, ремонтом і вдосконаленням техніки і технології, які:

§ мають конфіденційний (секретний) характер, відомі обмеже­ному колу осіб;

• використовуються або можуть бути використані (застосова­ні) в господарській діяльності;

• мають комерційну цінність;

• не отримують правової охорони ані на національному, ані на міжнародному рівнях;

• не регламентуються жодними законодавчими нормами;

• потребують спеціальних знань для використання;

• можуть бути передані письмово, усно або шляхом показу (демонстрації).

Прикладами ноу-хау в технічній сфері можуть бути конструк­ційні креслення, результати експериментів та їх протоколи, звіти про дослідження, статистичні розрахунки, формули, рецепти, ме­тодики, дані щодо якості матеріалів, інструкції з технології, до­кументація на виготовлення, калькуляції тощо. В комерційній сфері це — картотеки клієнтів і постачальників, результати мар­кетингових досліджень, документація про форми та методи збуту продукції, методи просування товарів, фінансові розрахунки, програми та методи навчання персоналу і підвищення його ква­ліфікації тощо.

У багатьох випадках ноу-хау за новизною та рівнем не посту­пається винаходам, причому якщо останні публікуються, то ноу-хау зберігаються в таємниці. За сучасного рівня розвитку техніки та технології без знання ноу-хау неможливо використати при­дбані винаходи, відтворити нову техніку і технологію за патен­тами, зразками або доступною інформацією. Тому дуже часто фі­рми не патентують винаходи, що використовуються в виробницт­ві, якщо за розрахункові строки морального старіння продукції вона не може бути відтворена конкурентами без знання відповід­ного ноу-хау.

Предметом міжнародного ліцензування може бути також пра­во використовувати частково або повністю виключні права ліцензіара на винаходи, промислові зразки і товарні знаки. Необхід­ність придбання виключних прав виникає в основному в двох випадках. По-перше, при укладанні ліцензійних угод на вироб­ництво нової техніки або застосування технології, в якій викори­стані винаходи, що захищені патентами в країні ліцензіата та/або в країнах, визначених йому за ліцензійною угодою для експорту ліцензійної продукції. При цьому можливість використання ви­ключних прав ліцензіара буде предметом ліцензійної угоди нарі­вні з винаходом. По-друге, при необхідності освоєння виробниц­тва нової техніки (технології"), в якій використані винаходи, що охороняються патентами в країні виробництва та/або в країнах планованого експорту, тобто коли розроблені машини, прилади, матеріали та методи їх виготовлення не мають патентної чистоти в зазначених країнах. У даному разі предметом ліцензійних угод буде тільки право на використання виключних прав володаря па­тенту на винахід, що був застосований у новій техніці (технології) і тільки в тих країнах, де ці вироби не мають патентної чистоти.

Предметом ліцензійних угод може бути також право на вико­ристання виключних прав володаря патенту (свідоцтва) на про­мисловий зразок та/або товарний знак. При цьому якщо самі ви­находи та промислові зразки, право їх промислового та комерцій­ного використання можуть бути предметами ліцензійних угод, то предметами ліцензійних угод на товарні знаки є не самі товарні знаки, а тільки право їх використання.

Патенти на винаходи та промислові зразки, сертифікати реєст­рації товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових наймену­вань і зазначення походження або найменування місця поход­ження належать до промислової власності. Разом з авторськими правами остання утворює поняття інтелектуальної власності.