Форми міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб'єктів

Найпоширенішою серед цих форм міжнародної торгівлі є традиційна (проста) торгівля, тобто «вільний» експорт та ім­порт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну това­рів. При традиційній торгівлі в обов'язки продавця (експортера) входить: поставити товар, передати доку­менти стосовно нього та передати право власності на товар від­повідно до вимог договору та чинної Конвенції (ст. 30), а в обов'язки покупця (імпортера) — сплатити ціну за товар та при­йняти поставку товару відповідно до вимог договору та чинної Конвенції (ст. 53).

Торгівля за кооперацією, на відміну від традиційної торгівлі, характеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв'язків. Основними ознаками міжнародної виробни­чої кооперації є:

• попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;

• наявність як безпосередніх суб'єктів виробничої кооперації промислових підприємств з різних країн;

• координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн у визначеній, взаємоузгодженій сфері діяльності як головний метод співробітництва;

• закріплення в договірному порядку головних об'єктів коопе­рування — готових виробів, компонентів, напівфабрикатів, тех­нологій тощо;

• розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої про­грами, закріплення за ними виробничої спеціалізації з урахуван­ням основних цілей коопераційної угоди;

• здійснення взаємних або односторонніх поставок товарів за узгодженим графіком виконання виробничих програм у межах угоди щодо кооперації, а не як наслідок виконання звичайних до­говорів купівлі-продажу;

• довгостроковість і стабільність відносин, що підвищує заці­кавленість партнерів у цьому виді зв'язків і веде до встановлення між кооперантами усталених виробничих і технологічних зв'яз­ків, тісної взаємодії та взаємозалежності.

За таких взаємозв'язків виробник повинен заздалегідь знати, хто і в якій кількості купуватиме його продукцію. Крім того, він повинен завчасно узгодити всі якісні, експлуатаційні та техніко-економічні параметри продукту. Таким чином, сутність торгівлі за кооперацією полягає в тому, що юридичне самостійні вироб­ники різних країн у результаті здійснення на договірній основі спільної діяльності створюють окремі види продукції, що мають чітко визначене адресне призначення і є складовими кінцевої продукції.

Міжнародна кооперація виробництва є об'єктивним наслідком його спеціалізації, проявом зростаючої взаємозалежності між фір­мами різних країн. Найбільшого розвитку виробнича кооперація набула в таких галузях, як автомобільна, суднобудівельна, тракторобудівельна, електротехнічна (особливо виробництво побутових приладів) тощо. Так, за оцінками фахівців, у машинобудуванні індустріальне розвинутих країн питома вага фірм-субпоста-чальників у вартості готових виробів коливається від 25 до 75% (літакобудування), залежно від галузі виробництва.

 

У компенсаційній (зустрічній) торгівлі специфіка взаємо­відносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (послуг) пов'язується з відповідною закупкою або, на­впаки, закупівля товарів (послуг) зумовлюється продажем. При цьому оплата передбачається поставками товарів та/або послуг у доповнення або замість фінансового врегулювання, а угода може бути оформлена як одним, так і кількома зв'язаними конт­рактами.

Термін «зустрічна торгівля» є перекладом англійського понят­тя (соипter trade), яке почало активно вживатися в 70-х роках і на сьогодні поширилось у міжнародній торговій лексиці. Проте і зараз існує проблема чіткого визначення цього поняття та класи­фікації типів угод у зустрічній торгівлі.

Угоди зі зворотною закупівлею продукції найчастіше уклада­ються у зв'язку з продажем підприємства, комплектного облад­нання або технології; при цьому експортер зобов'язується заку­повувати частину або всю продукцію, що вироблятиметься на поставленому підприємстві або обладнанні. Таким чином, ці уго­ди мають певні особливості:

§ виплата здійснюється за рахунок продукції, що отримана внаслідок укладеної угоди;

• вартість угоди, як правило, дуже значна;

• термін дії угоди може становити 10—20 років;

• зобов'язання щодо зворотної закупівлі можуть перевищу­вати (і справді перевищують) вартість початкової експортної угоди.

Компенсаційні угоди є поширенішою і різноманітнішою гру­пою, ніж угоди зі зворотною закупівлею. Відповідно до компенсаційної угоди експортер зобов'язується закуповувати (або за­безпечити закупку третьою стороною) певну кількість товарів імпортера протягом узгодженого терміну. Експортні та імпортні товари, як правило, не мають прямого зв'язку. Компенсаційна угода зазвичай укладається на меншу суму, ніж угода зі зворот­ною закупівлею. Те саме стосується і терміну дії контракту який укладається на термін від одного до трьох років.

Власне компенсаційні угоди передбачають, що експортер това­ру дає згоду на те, що імпортер повністю або частково оплачує його поставки товарами, а угода на закупівлю та угода на продаж поєднані в одному контракті.

Зустрічна закупка відрізняється від власне компенсаційних угод в основному тим, що розробляються разом два окремі дого­вори: договір на продаж і договір на закупівлю. Угоди зустрічної закупівлі можуть мати дві форми — форму паралельної закупів­лі, за якої продаж і закупівля відбуваються одночасно, та форму попередньої закупівлі, за якої експортер спочатку виконує свої зобов΄ язання з імпорту, з тим щоб мати можливість виконати свій експортний контракт.

Угоди, що передбачають відшкодування, є гнучкішою фор­мою угоди про зустрічну закупівлю і характерні для крупних контрактів між урядами (поставка озброєння, літаків, енергетич­ного обладнання тощо).

Виокрем­люють такі основні види компенсаційних угод:

• бартерні;

• комерційні (торговельні) компенсаційні;

• промислові компенсаційні.

Найстарішою формою компенсаційних угод є бартер, під яким розуміється обмін певної кількості одного товару на інший у вигляді натурального обміну без застосування механізму валют­но-фінансових розрахунків. Використовуючи бартер, як й інші фор­ми товарообмінних операцій, сторони прагнуть до пом'якшення проблеми валютного фінансування імпорту, спрощення порядку розрахунків, розширення можливостей виходу на зарубіжні рин­ки, отримання високотехнологічного обладнання в обмін на то­вари (переважно сировинні), збільшення реалізації товарів, яка укладена на звичайних комерційних умовах.

До переваг бартеру та товарообмінних операцій слід віднести:можливість прискореного освоєння нових ринків збуту; забезпе­чення більшої гарантованості поставок необхідних товарів; мож­ливість набуття досвіду роботи із зарубіжним партнером та нако­пичення необхідної в майбутньому комерційної інформації. Загальновизнаними недоліками бартеру, як і інших форм товаро­обмінних операцій, є: невідповідність принципам недискримінації та багатосторонності торговельного обміну, закріпленим у домовленостях системи ГАТТ-СОТ; складність пошуку балансу у збігу потреб експортера та імпортера; труднощі структурування та виконання контрактів.

За орендної торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (переважно машин та обладнання) з акту купівлі-продажу перетворюється фактично на процес купівлі-продажу, який може тривати кілька років і ре­зультатом якого не завжди буде перехід права власності на пред­мет угоди. Основою цієї форми торгівлі є орендні відносини. У світовій практиці розрізняють три види оренди залежно від тер­мінів дії угоди:

• рейтинг (гепting) — короткострокова оренда на термін від кількох днів до кількох місяців (транспортні засоби, товари для туризму та відпочинку);

§ хайринг (hiring) — середньострокова оренда на період від кількох місяців до року (транспортні засоби, дорожно-будівельне обладнання, сільськогосподарські машини, монтажне обладнання тощо);

§ лізинг (leasing) — довгострокова оренда на термін понад один рік (широкий спектр обладнання, нерухомість).

Сутністю лізингу є оренда основних засобів виробництва для їх використання у виробничому процесі орендатором, у той час як самі товари купуються орендодавцем, і він зберігає право вла­сності на них до кінця угоди. У більшості випадків лізинг є спе­цифічною формою фінансування за участю спеціалізованої лі­зингової компанії, яка купує право власності на майно для третьої сторони і передає його в оренду на коротко-, середньо- і довгостроковий періоди.