Недержавне регулювання відносин з корпоративного управління (кодекси корпоративного управління)

Феноменом останнього десятиріччя у сфері правового регулювання корпоративних відносин можна назвати появу чи­сленних кодексів, принципів, правил та рекомендацій з питань корпоративного управління, які в сукупності отримали назву «м'якого» права, оскільки їх норми не мають обов'язкової сили. В юридичній літературі документи подібного характеру найчас­тіше іменуються кодексами корпоративного управління. При цьо­му поняття «кодекс» є узагальненим — відповідна сукупність норм може мати назву принципів, рекомендацій, правил, керів­ництв, стандартів, доповідей тощо.

Кодекс корпоративного управління можна визначити як су­купність принципів, стандартів або правил найкращої поведін­ки, які стосуються питань управління товариствами та здіснення контролю, встановлюються державним органом або недержав­ною організацією і мають рекомендаційний характер (не є обо­в'язковими для виконання).

Практика запровадження кодексів корпоративного управлін­ня була започаткована Великою Британією на початку 1990-х pp. і протягом наступних десятиріч активно підтримана іншими краї­нами. За останніми даними, у світі існують більше 150 кодексів корпоративного управління, які поділяються на національні та міжнародні. Серед останніх виділяються світові та регіональні кодекси. Втім, Велика Британія залишається безспірним ліде­ром у цій галузі — протягом останніх 15 років вона виробила майже два десятка подібних документів, які можна поділити на дві групи:

а) кодекси, підготовлені урядовими комітетами:

— Report of the Committee on the Financial Aspects of Corporate Governance: The Code of Best Practice (01.12.1992) (Кодекс чесної ділової практики, підготовлений парламентським Комітетом з фінансових аспектів корпоративного управління під керівни­цтвом Кедб'юрі, — часто іменується Кодексом Кедб'юрі);

— Directors' Remuneration: Report of a Study Group chaired by Sir Richard Greenbury (17.07.1995) (Доповідь з питань винаго­роди директорів, підготовлена спеціальним парламентським ко­мітетом під керівництвом Грінб'юрі, — містить рекомендаційні

Європейська та американська моделі корпоративного управління 367

норми щодо визначення іііін;іго|юди директорів, що одержали назву «Кодекс Грінб'юрі»);

— Final Report of the Committee on Corporate (iovernance (28.01.1998) (Доповідь Комітету з питань корпоративного управ­ління під керівництвом Хемисла, н якому консолідовані і модер­нізовані принципи корпоративного управління І ведення чесної ділової практики директорами компанії);

— The Combined Code: Principles of Good Governance and Code of Best Practice (May, 2000) (Комбінований кодекс);

— Review of the role and effectiveness of non-executive director (July 2002) (Огляд ролі та ефективності невиконанчих дирек­торів);

— Review of the role and effectiveness of non-executive directors (January, 2003) (Доповідь щодо ролі та ефективності невиконан­чих директорів, підготовлена сером Дереком Хіггсом);

— Audit Committees — Combined Code Guidance (the Smith Report) (January, 2003) (Аудиторський комітет — Керівництво Комбінованого кодексу (доповідь Сміта);

— The Combined Code on Corporate Governance (July, 2003) (Остання версія Комбінованого кодексу з корпоративного управ­ління);

— Corporate Governance: A Practical Guide (24.08.2004) (Кор­поративне управління: практичне керівництво).

б) документи різноманітних неурядових організацій:

— London Stock Exchange Committee on Corporate Governance: The Combined Code: Principles of Good Governance and Code of Best Practice (June 1998) (Об'єднаний кодекс, що містить принципи корпоративного управління і чесної ділової практики Комітету з корпоративного управління Лондонської фондової біржі);

— Association of Unit Trusts and Investment Funds: Code of Good Practice (2001) (Кодекс чесної ділової практики, розроблений Асоціацією трастів та інвестиційних фондів);

— Institutional Shareholders' Committee: The Role and Duties of Directors — A Statement of Best Practice (1991) (Кодекс чесної ді -лової практики: роль і обов'язки директорів, затверджений бри­танським Комітетом інституційних акціонерів);

— Association of British Insurers: The Role and Duties of Directors, A Discussion Paper (1990) (Роль і обов'язки директорів — реко­мендаційний документ, розроблений у рамках Асоціації британ­ських страховиків);

Розділ 12

— ICSA Company Secretaries Responsibility and Salary Survey 2000/2001 (Огляд Інституту дипломованих секретарів та адмі­ністраторів: відповідальність та винагорода секретарів);

— Duties of a Company Secretary (Обов'язки секретаря ком­панії — кодекс найкращої практики, розроблений Інститутом дипломованих секретарів та адміністраторів).

Країни континентальної Європи значно пізніше за Велику Британію приєдналися до процесу вироблення кодексів — у біль­шості з них перші кодекси були ухвалені лише у 1997—1999 pp. Активізація «кодексоутворення» прив'язується вченими до фак­ту опублікування Групою з корпоративного управління ОЕСР доповіді «Корпоративне управління: покращення конкуренто­спроможності та доступ до капіталу на* світових ринках» (до­повідь Міллстейна) і побудованих на цій доповіді Принципів корпоративного управління Організації економічного співробіт­ництва та розвитку (ОЕСР), які визнаються світовими стандар­тами у цій сфері.

Більшість країн світу мають лише один кодекс, у якому ви­світлюються всі питання корпоративного управління. Втім, краї­ни із розвинутою корпоративною культурою мають декілька документів — базовий кодекс та рекомендації з окремих питань корпоративного управління. Для цих країн є поширеною й прак­тика постійного оновлення та консолідації кодексів. Лідерами у цьому русі є країни системи загального права. Так, наразі у США налічується 12 подібних кодексів, в Австралії — 8, Новій Зеландії та Канаді — 5. Із країн Європи лідерами є Німеччина — 7 кодексів, Бельгія — 6, Франція — 5, Італія — 4. В Японії роз­роблено 5 кодексів.

Кодекси видаються різними органами та організаціями, які умовно можуть бути поділені на такі групи:

а) державні або квазідержавні органи та установи;

б) комітети (комісії), призначені державними органами;

в) організатори торгівлі на фондовому ринку (біржі, торго­
вельно-інформаційні системи);

г) підприємницькі, промислові або академічні об'єднання;

д) об'єднання директорів та секретарів компаній;

є) об'єднання інвесторів (індивідуальних акціонерів, інсти-туційних інвесторів — пенсійних фондів, страхових компаній, інвестиційних фондів тощо).

Європейська та американська моделі корпоративного управ ління 369

Абсолютна більшість кодексів поширює свою дію лише на товариства, акції яких пройшли лістинг, тобто обертаються на організованому фондовому ринку. У деяких із кодексів за­значається, що їх використання заохочується й іншими товари­ствами.

Як уже зазначалося вище, жоден із кодексів не встановлює обов'язкових для виконання правил поведінки, втім, певні еле­менти примусовості (механізму забезпечення виконання норм кодексу) можуть бути присутні. Основними із них є:

а) найбільш жорсткою формулою дії кодексу є «виконуй або
поясни» — відповідно до такого формулювання товариства, які
не дотримуються правил, встановлених у кодексі, мають поясни­
ти свою поведінку (такі вимоги часто містять кодекси, що ухва­
люються організаторами торгівлі або державними та квазідер-
жавними органами);

б) кодекс може лише заохочувати публічне розкриття ін­
формації щодо дотримання його правил, але невиконання цього
правила створює для товариства негативний імідж серед учас­
ників фондового ринку;

в) кодекси, ухвалені об'єднаннями інвесторів, як правило,
рекомендують обирати для здійснення капіталовкладень лише
ті товариства, які дотримуються правил, викладених у кодексі;
також такі кодекси можуть заохочувати інвесторів вимагати за­
провадження зазначених правил у товаристві, до капіталу якого
вони інвестують (через голосування на зборах).

У більшості кодексів визнається, що не може бути єдиної системи «доброго» управління. Кожна країна має власну корпо­ративну культуру, законодавство, національні особливості та пріоритети. Тому кодекси намагаються лише визначити ті фак­тори, які мають бути враховані при створенні оптимальної управ­лінської структури у будь-якій країні або у будь-якому товари­стві.

Кожен з кодексів зазвичай встановлює мету, якої він прагне досягти. Як правило, це:

—покращення якості управління товариством та системи контролю за діяльністю його виконавчого органу;

—вдосконалення процесу звітування товариства перед учас­никами;

—вдосконалення діяльності товариства, підвищення його конкурентоспроможності та доступу до ринків капіталу;

24 - 535

Розділ 12

—збільшення вартості акцій;

—підвищення якості інформації щодо корпоративного управ­ління, яка поширюється на фондовому ринку.

Позитивний вплив кодексів має такий прояв:

—кодекси стимулюють товариства до запровадження поши­рених стандартів корпоративного управління;

—кодекси допомагають розкрити інвесторам вимоги щодо корпоративного управління і звичайну практику у цій сфері;

—кодекси становлять допоміжний матеріал для майбутніх змін у законодавстві й допомагають підготувати суспільство до цих змін.

В юридичній літературі відзначалося, що факторами, які впливають на зміст кодексів, є право, економіка, культура. Так, моделі корпоративного управління можна поділити на:

а) орієнтовані на фондовий ринок та орієнтовані на банки;

б) з домінуванням аутсайдерів або інсайдерів;

в) спрямовані на захист інтересів акціонерів або всіх учасни­
ків корпоративних відносин (директорів, працівників, кредито­
рів тощо);

г) англосаксонську, континентальну (французьку, сканди­
навську, германську, східноєвропейську) та американську.

Іноді проблемою є те, що правила найкращої поведінки, за­пропоновані кодексом, можуть настільки не співпадати із реаль­ністю, що кодекс не буде сприйнятий на практиці. Така пробле­ма найчастіше виникає у країнах із досить низькою правовою та корпоративною культурою, кодекси яких часто механічно копі­юють правила, вироблені країнами із дуже високими стандарта­ми корпоративного управління.

Істотне значення має також рівень концентрації контролю над товариствами. Так, у країнах із розпиленим контролем (від­сутністю контролюючого акціонера) кодекси концентрують ува­гу на питаннях незалежності членів наглядової ради, залучення акціонерів до процесу управління товариством, забезпечення механізмів відповідальності менеджменту перед акціонерами з різним місцезнаходженням. У країнах, для яких характерним є високий ступінь концентрації контролю, кодекси спрямова­ні більше на забезпечення принципів рівного ставлення до всіх учасників товариства та додатковий захист прав міноритарних акціонерів.

£вропейська та а мериканська моделі корпоративного управління 371

Аналіз кодексів свідчить, що поки присвячені таким основ­ним групам питань:

1) захист інтересів акціонерів та інших осіб, що вступають у відносини з товариством (stakeholders) (компетенція загаль­них зборів, порядок їх проведення, пришити голосування, при­значення представників, розкриття фінансової та нефінансової інформації, захист міноритаріїв від контролюючих акціонерів, обов'язки інституційних інвесторів);

2) діяльність наглядового та виконавчого органів управління товариством (компетенція, відповідальність, підзвітність, орга­нізаційна структура, порядок формування, процедура діяльності, методика призначення винагород та компенсацій, форми стиму­лювання діяльності);

3) способи забезпечення дотримання товариствами вимог кодексів (добровільне розкриття або розкриття за принципом «виконуй або поясни»).

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Які моделі корпоративного управління існують у країнах Європи?

2. Розкрийте сутність Регламенту про статут європейського то­вариства.

3. У чому полягає фундаментальна реформа корпоративного права Європейського Союзу?

4. Які головні відмінності сучасної американської-моделі кор­поративного управління від європейської?

5. Які форми недержавного регулювання відносин з корпора­тивного управління мають місце в інших державах?

24*

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ І НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

Література

Борисова В. До проблеми створення юридичних осіб / В. Бори­сова // Вісник Академії правових наук України. — 2001. — № 2 (29).

Вінник О. М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення: монографія / О. М. Вінник. - К.: Атіка, 2003.

Вінник О. М. Науково-практичний коментар Закону України «Про акціонерні товариства» / О. М. Вінник. — К.: Юрінком Інтер, 2009.

Вінник О. М., Щербина В. С Акціонерне право: навч. посіб. / О. М. Вінник, В. С Щербина; за ред. проф. В. С. Щербини. — К.: Атіка, 2000.

Здійснення та захист корпоративних прав в Україні (цивільно-правовий аспект): монографія / за заг. ред. В. В. Луця. — Терно­піль: Підручники і посібники, 2007.

Кашанина Т. В. Корпоративное право: право хозяйственных то­вариществ и обществ / Т. В. Кашанина. — М.: НОРМА—ИНФРА, 1998.

Кибенко Е. Р. Корпоративное право Украины: учеб. пособ. / Е. Р. Кибенко. — X.: Фирма «Эспада», 2001.

Кібенко О. Р. Європейське корпоративне право на стадії фунда­ментальної реформи: перспективи використання Європейського за­конодавчого досвіду у правовому полі України / О. Р. Кібенко. — X.: Страйд, 2005. — Серія «Юридичний радник».

Козлова Н. В. Учредительный договор о создании коммерчес­ких обществ и товариществ / Н. В. Козлова. — М., 1994.

Корпоративне управління: монографія / I. Спасибо-Фатеева, О. Кібенко, Б. Борисова; за ред. І. Спасибо-Фатєєвої. — X.: Право, 2007.

Список літератури і нормативно-прмоаих аитіа 3 73

Кочергина К А. Содержание органишционно-привовмх форм предпринимательскихобществ: интересы,функции, правоныесред­ства: монография / Е. А. Кочергина. X.: Ослопа, 2005.

Кравчук В. М. Корпоративне прано: паук.-ііракт. коментар зако­нодавства та судової практики / Н. М. Крапчук. -- К.: Істина, 2005.

Кравчук В. М. Припинення корпоративних прпікшілносиїї» гос­подарських товариствах: монограіфя / В. М. Кравчук. ■■ Львів: Край, 2009.

Крупка Ю. М. Науково-практичний коментар Закону України «Про господарські товариства» / Ю. М. Крупка. — К.: Юрінком Інтер, 2008.

Кузнецова Н. С. Підприємницькі товариства / Н. С. Кузнецова // Українське право. — 1998. — № 1.

Кучеренко І. М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: монографія /1. М. Кучеренко. — К.: Ін-т держа­ви і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004.

Луць В. В., Сивий Р. Б., Яворська О. С. Акціонерне право: навч. посіб. / В. В. Луць, Р. Б. Сивий, О. С Яворська; за заг. ред. В. В. Луця, О. Д. Крупчана. - К.: Ін Юре, 2004.

Мічурін Є. О. Обмеження майнових прав фізичних осіб (теорети-ко-правовий аспект): монографія / Є. О. Мічурін. — X.: Юрсвіт, 2008.

Напрямки розвитку корпоративного права в Україні (питання теорії та практики): матер, всеукр. наук.-практ. семінару (27 жовтня 2006 p.), м. Івано-Франківськ: ВІНР та РВД ПЮІЛНДУВС, 2006.

Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / за ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. — У 2 т. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2006.

Осипенко О. В. Институты корпоративного управления и ак­ционерные конфликты в России / О. В. Осипенко. — М.: ИКФ «ЭКМОС», 2004.

Пахомова Н. Н. Основы теории корпоративных отношений (пра­вовой аспект): монография / Н. Н. Пахомова. — Екатеринбург: На­логи и финансовое право, 2004.

Погрібний Д. І. Корпоративні права держави: поняття, підстави виникнення, механізм реалізації / Д. І. Погрібний. — X., 2009.

Саракун І. Б. Здійснення корпоративних прав учасниками (за­сновниками) господарських товариств (цивільно-правовий аспект): монографія /1. Б. Саракун. — К., 2009.

Спасибо-Фатеева И. В. Акционерные общества: корпоративные правоотношения / И. В. Спасибо-Фатеева. — X.: Право, 1998.

Щербина В. С. Суб'єкти господарського права: монографія / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2008.

374

Список літератури і нормативно-правових актів

 

Щербина О. В. Правове становище акціонерів за законодав­ством України / О. В. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

Шуба Б. В. Ответственность участников хозяйственного об­щества как средство защиты интересов его кредиторов (сравнитель­но-правовой анализ германского и украинского права): моногра­фия / Б. В. Шуба. — X.: Нац. юрид. акад. Украины им. Ярослава Мудрого; Д.: Лира ЛТД, 2005.

Нормативно-правові акти

Конституція України // ВВР. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.

Господарський кодекс України // ВВР. — 2003. — № 18—22. — Ст. 144.

Цивільний кодекс України // ВВР. - 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

Закон України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р. // ВВР. - 2008. - № 50-51. - Ст. 384.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих ак­тів України щодо визначення підсудності справ з питань приватиза­ції та корпоративних спорів» від 15 грудня 2006 р. // ВВР. — 2007. — № 9. - Ст. 77.

Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня

1991 р. // ВВР. - 1991. - № 49. - Ст. 682.

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних папе­рів в Україні» від ЗО жовтня 1996 р. // ВВР. - 1996. - № 51. - Ст. 192.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фі­зичних осіб — підприємців» від 15 травня 2003 р. // ВВР. — 2003. — №31-32.-Ст. 263.

Закон України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р. // ВВР. — 2004. - № 5. - Ст. 35.

Закон України «Про національну депозитарну систему та особ­ливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. // ВВР. - 1998. - № 15. - Ст. 67.

Закон України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня

1992 р. // ВВР. - 1992. - № ЗО. - Ст. 414.

Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23 лю­того 2006 р. // Голос України. — 2006. — 14 квітня (№ 69).

Принципи корпоративного управління, затв. Рішенням Дер­жавної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11 грудня 2003 р. № 571 // Українська інвестиційна газета. — 2007. — 11 черв­ня (№ 22).

Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку корпо­ративного управління в акціонерних товариствах» від 21 березня 2002 р. // Урядовий кур'єр. - 2002. - 25 червня (№ 79).