Цивільний та Господарський кодекси України як основні джерела корпоративного права

Цивільний та Господарський кодекси, сфери регулюван­ня яких багато в чому збігаються, одночасно регулюють право­ве становище господарських товариств та, зокрема, відносин, що складаються в процесі їх створення, діяльності та припинен­ня. У Цивільному кодексі цьому присвячені статті 84, 87—100, 104-162, а в ГК - статті 56-60, 64-66, 79-92 та деякі інші.

На відміну від ЦК, в якому не використовується терміноло­гія, пов'язана з поняттям корпорацій, а тому і немає окремого регулювання відносин, що складаються з їх участю (корпора­тивних відносин), у ГК таке регулювання міститься. У статті 167 ГК наведено визначення корпоративних прав і корпоративних відносин, а в статтях 168—172 урегульовуються корпоративні права держави та особливості їх реалізації.

Така ситуація викликає чимало непорозумінь щодо не тіль­ки застосовності до регулювання корпоративних прав і відно­син ЦК, а й співвідношення такого регулювання з ГК.

Питання про те, чи утворюють корпоративні відносини сфе­ру регулювання ЦК, якщо в ЦК про них навіть не згадується, є не менш важливим, ніж те, чи мають корпоративні відносини господарсько-правову природу, оскільки їх регулювання визна­чено безпосередньо в ГК. Безумовно, порушені питання є надто складними, щоб відповіді на них були зведені до стандартних висновків на кшталт: «якщо корпоративні відносини врегульо­вано в ГК, то вони є господарсько-правовими, а за їх відсутності у ЦК вони не можуть вважатися цивілістичними».

Такі розмірковування не прийнятні хоча б тому, що, по-пер­ше, ЦК урегульовує відносини з приводу участі в господарських товариствах, а саме це розуміється в ст. 167 ГК під корпоратив-

IRptMMN та відносинами. По-друге, той факт, що в ГК вво­дяться терміни «корпоративні прана» та «корпоративні відноси­ни» І навіть міститься стаття, яка надає їм визначення, все одно не може заперечувати їх належність до сфери регулювання ГК і не узгоджується зі ст. З ГК, якою визначається сфера господар­ських відносин. Адже не можна однозначно встановити те, до яких з трьох названих у ній груп відносин (господирсько-вироб-ничих, органіааційио-господарських чи внутрішньоїчк-нодар-ських) слід віднести корпоративні.

Корпоративні відносини не є госпндарсько-виробничими, які С 8 ст. З ГК визначає як майнові та Інші відносини, що виника­ють між суб'єктами господарювання при безпосередньому здій­сненні господарської діяльності, оскільки різними (суб'єктний СКЛВД ЦИХ Відносин та їх сутність. Учасники (акціонери) не є суб'СКПЮІ господарювання, І сутність корпоративних відносин, ЩО СКЛШвЖУГЬСЯ МІЖ учасниками та корпорацією, полягає абсо-ДОпЬ'яе ■ господарюванні

Не можна віднести корпоративні відносини й до організацій- М'ібсподарських, якими згідно з ч. 6 ст. З ГК є відносини, що Складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами ор­ганізаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю, знов-таки внаслідок плутанини в су­б'єктному складі та сутності відносин. Якщо вважати суб'єктом господарювання корпорацію, то хто тоді виступатиме суб'єкта­ми організаційно-госиодарських повноважень у процесі управ­ління? Принаймні учасники (акціонери) ними бути не можуть, а органи корпорації суб'єктами не є. До того ж зазвичай органі-

іни сприймаються як відносини з 5'ск$)м гслдйдарювання з боку зовніш-

іЖЩР W Ш№Ф^{Ш бути віднесені}

Не можна мцжад ИОРЯ^ууІШ f$wjKfl«M 1 тщтрішньогос-подарськими, як це іноді CTiepjUfrf$№V$^bKM останні згід­но з ч. 7 ст. З ГК складаються мис структурними підрозділами суб'єкта господарювання та суб'єктом господарювання з його

' Щербина В. С Суб'єкти господарського права / В. С Щербина. - К.: Юрінком Інтер, 2008. — С 25; Гуреев В. А. Проблемы защиты прав и инте­ресов акционеров в Российской Федерации / В. А. Гуреев. — М.: Волтер Клувер, 2007. - С. 48, 49.

38

Розділ 2

Днирм а корпоративного права

 

структурними підрозділами. Учасники (акціонери) ж не є суб'єк­тами цих відносин.

Навпаки, цивілістична природа корпоративних відносин оче­видна, якщо піддавати їх аналізу з класичного підходу до цього, тобто з позицій цивілістики. Так, ці відносини побудовані на дозвільному підході до їх регулювання, адже законом передбача­ється цілий спектр можливостей врегулювання на локальному рівні тих чи інших їх аспектів. Більше того, якщо навіть такого явно не зазначено в законі, але прямої заборони щодо цього не існує, учасники корпоративних відносин управі це зробити на власний розсуд. Майнова самостійність учасників корпоратив­них правовідносин знаходить свій прояв у тому, що в кожного з учасників є свій об'єкт прав — акція або частка в статутному ка­піталі, щодо яких вони можуть здійснювати звичайні функції, як і з будь-яким іншим об'єктом цивільного права — продавати, заповідати тощо; а в корпорації свій об'єкт прав — майно. Право на захист також має аналогічні прояви в корпоративних відно­синах, як у цивільних. Кожен учасник (акціонер), чиє право по­рушене, може звернутися до суду за захистом своїх прав, напо­лягаючи на їх відновленні, визнанні, припиненні порушення, відшкодуванні збитків тощо. Крім цього, корпоративне законо­давство передбачає цілий спектр можливостей захисту корпора­тивних прав іншого рангу, орієнтованих на власні дії суб'єкта корпоративних відносин. Це так зване право на незгоду.

Слід також наголосити на рівності учасників корпоратив­них правовідносин, для яких законом передбачаються рівні кри­терії виникнення, зміни чи припинення у них корпоративних прав. Рівні всі абсолютно учасники/акціонери, бо кожен з них має відповідні корпоративні права. Водночас обсяг можливос­тей, що їм надаються, є різним залежно від обсягу «прав на ак­ції/частку». Така ситуація подібна до того, що особи мають різні можливості внаслідок свого майнового стану. Учасники корпо­ративних відносин незалежні у вираженні своєї волі, вони не ма­ють підпорядкування, а навпаки, у них наявне вільне та рівне волевиявлення суб'єктів. Ця властивість корпоративних відно­син не залежить від зосередження значних пакетів акцій в одно­го акціонера або їх групи чи часток в учасників ТОВ/ТДВ, адже великий акціонер ніяк не впливає на дрібного, він його не підко­ряє своїй волі, а у разі незгоди дрібного акціонера з рішеннями, прийнятими загальними зборами, він має право здійснити дії,

спрямовані на припинення корпоративних відносин між ним та корпорацією.

Викладене вище переконливо свідчить про цивілістичну при­роду корпоративних відносин і тому, попри відсутність у ЦК «корпоративної» термінології, вони регулюються названим Ко­дексом. Це стосується прав учасників господарських товариств та порядку їх здійснення. Наявність же регулювання корпора­тивних прав і корпоративних підноснії у І'К не є підтверджен­ням їх особливої, окремої від цивілістичної, природи. Водночас за існування І'К слід використовувати також норми, що містять­ся в його статтях.

|3. Закони та Інші

> Корпоративне законодавство становлять ЦК, ГК, зако­ни» ПІДВІКОННІ нормативно-правові акти: постанови Кабінету Міністрів України, а також акти, що приймаються Державною комісією л цінних паперів та фондового ринку, Фондом держав­ного майна України, Антимонопольним комітетом України та іншими органами державної влади. До цих актів належать, зокре­ма, ті, що регулюють емісію цінних паперів.

Корпоративне законодавство в Україні охоплює:

• законодавство, яке регулює правовий статус підприєм­ницьких товариств і порядок управління ними;

• законодавство про приватизацію;

• законодавство, яке регулює діяльність акціонерних това- ривп т фондовому ринку як емітента;

рмулюс Інвестиційну діяльність;
ч™™-^—*. ивммуренцію;

•

Законодавство Ира^ММММрШі'ЧИ*""'² статус акціо­нерних товариств і і

До названого законодавств ІШЛеШІЬМКОНИ «Про господар­ські товариства» та «Про акціонерні товариства», Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств (у редакції рішення Державної комісії з цінних папе­рів та фондового ринку від 9 лютого 2001 р. № 18) та інші підза-конні нормативно-правові акти.

ІШІІІІІІІІІШІІІІІШІІІІ1........ 1.... '...

Розділ 2