Суб'єкти (учасники) корпоративних відносин

Корпорації як суб'єкти корпоративних відносин

Характеристика корпорації як юридичної особи є важли­вою з огляду на те, що інститут юридичної особи з самого почат­ку засновувався на самостійності даного колективного утворен­ня і неможливості звузити його до простої сукупності учасників чи вкладеного ними майна. З економічної точки зору юридична особа виникла як форма задоволення суспільних інтересів у ме­ханізмі концентрації капіталу. Проте категоріальний апарат тео­рії права не може бути незмінним. Тому і саме поняття, і класи­фікація юридичних осіб постійно зазнають змін.

Розгляд суб'єктного складу корпоративних відносин потре­бує аналізу вітчизняного законодавства з його різноманітністю організаційно-правових форм юридичних осіб. Класифікація юри­дичних осіб передбачає їх логічно обґрунтований поділ, у межах якого були б задіяні всі види юридичних осіб. Класифікація — складне завдання. І на сьогодні ця проблема полягає в існуван­ні двох однопорядкових кодифікованих актів, які ще більше за­плутали і без цього непросту систематизаційну ситуацію.

Вважаємо за доцільне окреслити кваліфікаційні критерії та ознаки юридичних осіб корпоративного типу. Саме вирішення цього завдання дасть можливість здійснити кваліфікацію право­відносин як таких, що є корпоративними, та визначити предмет регулювання корпоративного права, не вдаючись при цьому до крайнощів: підміняти корпоративним правом право юридичних осіб або ж зводити його тільки до двох-трьох видів господарських товариств.

По-перше, учасниками корпоративних відносин виступають юридичні особи та засновники (учасники) господарських орга­нізацій, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. По-друге, учасниками корпоративних відносин є не будь-які го­сподарські організації, а лише ті, які утворюються у договірно­му порядку шляхом реалізації суб'єктами цивільного права сво­їх засновницьких прав. Наслідком створення такої організації є виникнення у засновників корпоративних прав. Таким чином, для окреслення кола корпоративних відносин слід детальніше проаналізувати таку юридичну особу, щодо якої у учасника ви­никають корпоративні права. І, напевне, логічним буде таку юри­дичну особу вважати юридичною особою корпоративного типу або корпорацією. Слід зазначити, що ГК визначає корпорацію як форму договірного об'єднання підприємств. Проте чітке ви­значення корпорацій в юридичній літературі та й у законодавстві відсутнє. Зарубіжний досвід свідчить, що під корпораціями ро­зуміють юридичних осіб, створених у результаті об'єднання ка­піталів, які називають компаніями або товариствами.

Аналіз сучасних наукових досліджень свідчить про те, що у тлумачення такої категорії, як корпорації, вкладають різний зміст. Здебільшого під поняттям «корпорація» розуміють госпо­дарські товариства або ж цим підміняють усі види юридичних осіб. В. С. Щербина в результаті дослідження суб'єктів господар­ського права дійшов висновку, що до юридичних осіб як суб'єк­тів корпоративних відносин належать: 1) статутне господарське товариство; б) органи управління господарського" товариства; 3) засновник (акціонер, учасник) гссподарлького товариства'. Оствшм мкяш *жж^<$іїШтшшиаатсуикішіь що- шШШтШШшМшь HJlnVii Ні к^раііішоотвма. Проте до- ШтяШІІЛефіуття потребу» віднесешвоугеоавдА до ста- тупюто господарського товариства. В. І. Вдамовп вважає, що під корпорацією слід розуміти будь-яке колективне утворення, яке засноване з метою ведення його учасниками спільної діяль­ності і базується на членстві. Корпорація може створюватись у межах однієї юридичної особи й у різних організаційно-право­вих формах. Зокрема, у формі господарського товариства, вироб­ничих кооперативів і на рівні групи організацій, а саме: у формі

¹ Щербина В. С. Суб'єкти господарського права / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2008. - С 247.

Розділ 4

холдинга, інвестиційного чи пайового фонду, промислово-фінан­сових груп тощо, являючи собою, таким чином, систему афілі-йованих осіб¹. Цивільне законодавство містить цілий ряд інших організаційно-правових форм, які не мають чіткої кваліфікації, а їх групування можна здійснити за різнопорядковими крите­ріями.

Корпорація як вид юридичних осіб, безумовно, є самостій­ним щодо її засновників (учасників) суб'єктом цивільних пра­вовідносин, який має всі ознаки, притаманні юридичній особі, а саме: самостійну майнову відповідальність, здійснення своїх прав та обов'язків через органи юридичної особи.

Правовий статус суб'єктів цивільних відносин як учасників корпоративного права можна встановити за різними критерія­ми, але визначальними є: 1) мета та завдання юридичної особи; 2) організаційно-правова форма; 3) правовий режим майна. Для з'ясування питання про те, які юридичні особи слід вважати кор­пораціями, і, відповідно, учасники яких саме юридичних осіб на­бувають корпоративних прав, доцільно звернутися до етимології поняття «корпорації».

Перш за все, необхідно проаналізувати історію виникнен­ня цих інститутів, звернутися до першоджерела цих термінів. Сучасне корпоративне право зародилося у Великій Британії, правові інститути якої були покладені в основу сучасного зако­нодавства про корпоративне право в більшості країн світу. Про­тотипом сучасних юридичних осіб стали так звані «компанії». Згодом їх іменували корпораціями, оскільки для надання їм право­вого статусу необхідна була інкорпорація цих утворень шляхом реєстрації. Англійські корпорації виникли у зв'язку з бурхли­вим розвитком торгівлі та відсутністю належного банківсько­го кредитування. В основу створення та класифікації компаній корпоративного типу було покладено критерій партнерства та наявності складочного капіталу. Сьогодні англійське корпора­тивне право включає досить широкий спектр правових інститу­тів. Це норми, що регулюють відносини створення, діяльності компаній, класифікацію компаній, їх правосуб'єктність, поря­док реорганізації, законодавство про цінні папери компанії, не-

¹ Борисова В. Корпорация — организационно-правовая форма корпора­тивних отношений / В. Борисова // Альманах цивілістики. — К.: ВАВ «Пра­вова єдність», 2008. - Вип. 1. - С 250.

Суб 'єкти (учасники) корпоративних відносин ____________________________ 91^

платоспроможність та банкрутство компаній. За аналогією з на­ціональним правом корпоративне право Великої Британії — це право юридичних осіб.

В американській правовій системі, яка також оперує термі­ном «корпорація», спостерігається тенденція щодо розширення поняття «підприємницька корпорація», включення до нього не лише акціонерних товариств.

Корпорації аналізуються за такими ознаками.

По-перше, корпорація не є простою сумою індивідуумів. Во­на є асоціацією, союзом осіб, тобто відповідним чином організо­ваним колективом, воля якого визначається груповими інтере­сами індивідів, які входять до його складу, і який організаційно та майново діє зовні як єдине ціле від свого власного імені. Треба зазначити, що поєднання (вільне з'єднання різних людей) існує з моменту створення світу і виникає там, де є спільні справи, засновані на однакових інтересах. Але не всяке об'єднання є кор­порацією. Наприклад, таким не є просте товариство.

По-друге, корпорація — це об'єднання не тільки людей, а й капіталів (у некомерційних корпораціях — внесків). Коло осіб, які надали свої капітали для організації діяльності корпорації, а також розмір їх капіталу (внеску, паю, акцій) може бути суворо визначений в будь-який момент існування корпорації. Зазначе­ні категорії капіталів утворюють її фінансову основу. Капітал, переданий засновниками або учасниками корпорації, може існу­вати в будь-якій товарній формі. Але як споживча вартість у формі конкретного майна капітал належить на праві власності корпорації загалом. Учасники корпорації залишаються власни­ками вкладеного капіталу як вартості, а не як майна.

По-третє, корпорація — це об'єднання людей для виконання будь-якої соціально корисної діяльності. Яка саме діяльність є такою, в законі не встановлено. Як правило, згадуються лише види діяльності, що визнаються шкідливими, небезпечними для суспільства і тому можуть здійснюватися в різних сферах су­спільного життя. Звичайно, пильна увага прикута до сфери ви­робництва, де створюються матеріальні блага. Саме виробничі корпорації задають тон і визначають можливості підприємств, які працюють в інших сферах: торгівлі, обслуговування, охоро­ни здоров'я, культури, побуту тощо. Однак на особливу увагу заслуговують фінансові корпорації, що забезпечують «живлен­ням» розвиток усіх інших. Капітал, що об'єднується в корпора-

92

Розділ 4

 

ції, повинен функціонувати, тобто постійно «рухатися», працю­вати на досягнення цілей, що постають перед корпорацією.

Нарешті, четвертий момент, що отримав закріплення у ви­значенні корпорації, полягає в тому, що колективне утворення, організація стає корпорацією, якщо вона набуває статусу юри­дичної особи. Про це свідчить факт її реєстрації в державному органі. Державна реєстрація юридичної особи — необхідне пра­вило походженням з романо-німецької системи права не тільки для України, а й для більшості країн континентальної Європи. У континентальному праві поняття корпорації та юридичної осо­би переважно збігаються. Корпорація — це колективне утворення, організація, визнана юридичною особою, заснована на об'єднан­ні капіталу і яка здійснює певну соціально корисну діяльність.

Отже, поняття корпорації в континентальному праві, з одно­го боку, ширше, ніж у праві англосаксонскому: воно охоплює такі об'єднання осіб, які згідно з правом США чи Англії або не вважаються корпораціями, або практично відсутні (наприклад, товариства). Але, з іншого боку, до числа корпорацій, нехай на­віть публічних, в англосаксонскому праві належать і такі, які в континентальній Європі взагалі не визнаються юридичними особами і, відповідно, корпораціями. Йдеться про державні орга­ни, що займаються управлінською діяльністю. Якщо все ж таки нехтувати термінами і поставити знак рівності між публічними корпораціями в системі загального права і державними органа­ми в праві континентальному, то можна зробити висновок, що поняття корпорації в континентальній Європі набагато ширше, ніж в Англії та в США. До нього включено, крім акціонерних товариств, масу інших юридичних осіб: різні види товариств (повні, командитні), господарських товариств (з обмеженою і до­датковою відповідальністю), господарські об'єднання (концер­ни, асоціації, холдинги і виробничі та споживчі кооперативи).

Термін «корпорації» використовується і у внутрішньому праві, але його розуміння та тлумачення не є однозначними у законодавстві та правовій науці України. Нині склалася хибна практика, за якої правові поняття, які використовуються в англо­саксонскому праві, переносять в українську правову систему без належної адаптації. При цьому ігнорується концептуальне пра­вило, згідно з яким при адаптації зазначеного законодавства Україна має орієнтуватися на досягнення певних (спільних) ці­лей в регулюванні, а не прагнути зовнішньої подібності законів

чи норм. Це стосується і бажання деяких дослідників за будь-якої «ціни» імплементувати категорію «корпорації» в канву різ­новиду організаційно-правової форми вітчизняних юридичних осіб.

Корпорації як узагальнююча категорії певної групи юридич­них осіб є формою колективного об'єднання інтересів, зусиль, осіб і капіталів, які визнані юридичними особами і здійсню­ють певну соціально корисну діяльність. Для окреслення ознак юридичних осіб корпоративного типу можуть бути використані найрізноманітніші критерії, що відображають їх правове поло­ження.

Досить цікавою є класифікація юридичних осіб, представле­на у ЦК Російської Федерації. Одним із класифікаційних кри­теріїв тут є характер прав на майно учасників юридичних осіб. У частині 2 ст. 48 ГК РФ зазначається, що у зв'язку з участю в утворенні майна юридичної особи його засновники (учасники) можуть мати зобов'язальні права стосовно цієї юридичної особи або речові права на її майно. Групу юридичних осіб, щодо яких їх учасники мають зобов'язальні права, утворюють господарські товариства і (російською) «товарищества», виробничі та спо­живчі кооперативи. Саме товариства і кооперативи є суб'єктами майнових відносин. У формі таких переважно і можуть існувати різного роду підприємства. Взагалі потрібно мати на увазі, що значення терміна підприємство, яке широко використовується в нашому лексиконі, останнім часом істотно змінилося. Якщо раніше вважали, що підприємство — це різновид юридичної осо­би нарівні з установою, то зараз під цим поняттям розуміють певний первинний осередок, відособлену частину господарської системи, відмінну своєю економічною єдністю, в якій матеріалі­зуються, поєднуються людські та матеріальні фактори господар­ської справи.

Більшість вітчизняних науковців до юридичних осіб корпо­ративного типу відносять підприємства з такими ознаками:

—союз осіб;

—наявність складочного капіталу;

—спільна мета.

Якщо названі ознаки вважати необхідними і в сукупності достатніми для віднесення певного утворення до корпорації, то за чинним законодавством такими слід вважати всі види това­риств, кооперативи, фермерські господарства, громадські орга-

94

Розділ 4

нізації тощо. Безперечно, що одразу привертає увагу те, що в одному переліку опинилися прибуткові та неприбуткові юри­дичні особи, а з іншого боку, поза переліком залишилася така організаційно-правова форма, як приватне підприємство. Така ситуація примушує нас або вводити додаткові критерії для роз­межування відносин за суб'єктною ознакою, або дещо змінити підхід чи взагалі обрати інший. Ускладнює ситуацію той факт, що ГК України до корпоративних підприємств відносить ті, що утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діють на основі об'єднання май­на та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпо­ративних прав, у тому числі через органи,«що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, що створюються у формі господарських товариств, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох чи більше осіб (ч. 5 ст. 63 ГК). В. Кравчук цілком правиль­но зазначає, що недоцільно було б звужувати сферу регулюван­ня корпоративного права лише певним переліком організацій­но-правових форм юридичних осіб, наприклад, господарськими товариствами або корпораціями. Отже, здебільшого до корпо­рацій відносять тільки господарюючі товариства. А як же бути з іншими організаційно-правовими формами? Чи мають вони ознаки, які притаманні корпораціям?

Згідно з ч. 1 ст. 83 ЦК юридичні особи можуть створювати­ся у формі товариств, установ та інших формах, установлених законом. Своєю чергою, товариства поділяються на підприєм­ницькі та непідприємницькі (абз. 2 ч. 2 ст. 83 ЦК). Проте така класифікація стосується тільки товариств і жодним чином не зачіпає установ чи інших різновидів юридичних осіб. На думку деяких учених, установи не можуть бути поділені на підприєм­ницькі та непідприємницькі, тому що діють винятково без мети отримання прибутку. Поруч із цим, відсутня імперативна забо­рона на отримання прибутку установою, і це дає підстави вважа­ти прийнятним дозвіл щодо прибуткової діяльності установи.

Д. С. Лещенко в ході дослідження організаційно-правової форми установи як учасника цивільних правовідносин виокрем­лює такі ознаки цього виду юридичних осіб. Зокрема, спеціаль­ними ознаками установи є те, що вона створюється без підпри-

Суб'скти (учасники) корпоративних відносин 95

ємницької мети, а певна прибуткова діяльність можлива тільки як допоміжна; засновники установи не мають права участі в управлінні нею, а також не можуть отримувати прибуток від її діяльності; установи задовольняють суспільні чи приватні інте­реси та потреби фізичних осіб, що не є їх членами (так званих дестинаторів), які не перебувають не лише з установою, а й між собою у будь-яких відносинах¹. Установа може створюватись на підставі складеного засновниками (засновником) індивідуаль­ного або спільного установчого акта — статуту або положення, розробленого та затвердженого засновником (засновниками). Установи можуть утворюватися за ініціативою органів держа­ви або мати приватний характер. Передусім ідеться про такі джерела формування майна, як отримання майна від засновни­ка під час створення установи, а також унаслідок фінансування засновником у процесі діяльності. Корпорації діють в інтересах своїх членів, установи — в інтересах користувачів, різниця між ними полягає у визначеності складу корпорації і невизначеності користувачів установи. Мета та зміст діяльності корпорації вста­новлюються спільною волею засновників, а мета діяльності уста­нови привнесена ззовні і визначається адміністрацією.

Правовою підставою виникнення юридичних осіб є заснов­ницьке волевиявлення у вигляді правочину чи адміністративно­го акту. При цьому юридичні особи приватного характеру ство­рюються на основі правочину і начебто «для себе», а юридичні особи публічного права — на підставі адміністративного акту і «для всіх». Існує точка зору, що установи можуть існувати тіль­ки як підвид юридичних осіб приватного права. Проте не слід бути категоричним у цьому твердженні. Установи можуть ство­рюватися і в розпорядчому порядку. Окрім поділу юридичних осіб на публічні і приватні товариства та установи, важливою видається їх класифікація залежно від мети створення на під­приємницькі і непідприємницькі. Як зазначалося вище, установи належать до непідприємницьких юридичних осіб і, як наслідок цього, — відсутність права у члена установи отримувати прибу­ток від діяльності товариства. Непідприємницькі організації не розподіляють прибуток між своїми учасниками. До таких відно­сять споживчі кооперативи, товариства співвласників житла,

¹ Лещенко Д. С Установи як учасники цивільних відносин / Д. С Ле­щенко. — Дніпропетровськ, 2007. — С. 143.

96

Розділ 4

фонди, релігійні організації та всі види громадських об'єднань, які створюються на основі спільності інтересів засновників (гро­мадські рухи, політичні партії, фонди, творчі спілки, благодійні організації). Непідприємницькі організації створюються в ре­зультаті реалізації суб'єктами засновницького права, із такими юридичними особами їх пов'язує членство, а не корпоративні права.

Отже, до юридичних осіб корпоративного типу належать усі організаційно-правові види юридичних осіб, які створені з метою отримання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками і в результаті створення яких у засновників вини­кає особливий вид майнових та особистих прав, який прийня­то називати корпоративним правом. Щодо корпоративних прав учасників, то слід визнати за ними такі якості: бути оборотоздат-ними, а це означає мати певну вартість, максимально легко відчу­жуватись, за необхідності виділятися як частка у майні корпора­ції; передаватись на підставі універсального правонаступництва. З цього приводу недопустимим є визнання за учасником права власності на частку у майні товариства, оскільки будь-яке під­приємство — це цілісний майновий комплекс, і, по-друге, на май­но, передане в складочний капітал, не може одночасно визнава­тись речове право за різними суб'єктами.

Практика цивільного обороту давно де-факто визнає корпо­ративні права як окремий майновий об'єкт цивільного права, проте думка законодавця залишається у цьому плані консерва­тивною, а відчуження корпоративних прав і по сьогодні має де­що спотворений характер, легально втілюючись у форму виходу із корпорації та вступу до неї.

Існування такої групи юридичних осіб, які не є власниками, на майно яких засновники зберігають речове право (унітарні підприємства, казенні, комунальні підприємства, дочірні під­приємства), пов'язане з перехідним етапом розвитку економіки. Державні та комунальні утворення мають право створювати но­вих суб'єктів-власників — юридичних осіб корпоративного типу, як за рахунок власного майна чи спільно з іншими суб'єктами. Проте самі державні утворення, як правило, не вправі ні самі, ні від імені інших публічно-правових утворень виступати в ролі засновників чи учасників корпорацій. Засновниками від їх імені можуть бути лише спеціально створені установи чи фонди, які мають та управляють корпоративними правами, що належать

Суб'єкти (учасники) корпоративних відносин ___________________________ 97

державі. Уповноважені представники беруть участь у діяльності таких корпорацій від імені публічно-правових утворень та відпо­відно до їх вказівок. Більше того, вони можуть створювати кор­порації одноосібно зі стовідсотковим державним майном (дер­жавні корпорації, товариства однієї особи).

Таким чином, корпорація виступає узагальнюючою органі­заційно-правовою формою корпоративних відносин у межах однієї організації. Тому її не слід ототожнювати тільки із наяв­ністю складочного капіталу та сукупності учасників. З позиції майнового обороту корпорація має за мету задоволення суспіль­них інтересів в особі конкретних індивідуумів (учасників) шля­хом централізації капіталу та об'єднання зусиль.