Способи захисту корпоративних прав

Характеристика способів захисту прав акціонерів може здійснюватись шляхом їх деталізації залежно від цілей, на які вони спрямовані, особливостей порушень прав, суб'єктів право­порушення, видів прав, які порушені, тощо. Це надає можли­вість звести ці способи у певну систему способів захисту прав учасників товариств, яка являє собою сукупність можливих та допустимих заходів щодо поновлення порушеного права, припи­нення та попередження його порушення. Таким чином, учасник (засновник) господарського товариства має можливість викорис­товувати в цілях захисту способи, які опосередковують захист його прав на акції (частки, паї), а також способи захисту майно­вих і немайнових прав, засвідчених акціями (частками, паями).

Особливості окремих корпоративних правомочностей учас­ників товариств опосередковують існування способів, які спря­мовані на захист їх майнових прав, а саме: вимога про виплату дивідендів, отримання частини майна при ліквідації товариства; способів захисту немайнових прав учасників товариств: ви­знання недійсними рішень загальних зборів в акціонерному то­варистві, видачі у примусовому порядку документів та інфор­мації про діяльність товариства тощо.

У науковій літературі зазначається, що способи захисту — це законодавчо закріплені заходи, за допомогою яких створю­ється можливість для поновлення порушеного права, припинен­ня та попередження його порушення¹. Такий захист являє собою

Павлов А. А. Присуждение к исполнению обязаности в натуре как способ защиты гражданских прав в обязательственных правоотношениях / А. А. Павлов. - СПб.: Юридический центр «Пресс», 2001. - С. 18.

Захист корпоративних прав 319

співвідношення конкретних способів, засобів та форм з ціле­спрямованими діями суб'єкта корпоративних правовідносин, права якого порушено.

Загальна система способів захисту цивільних прав та інтере­сів, у тому числі прав учасників корпоративних правовідносин, визначена у ст. 16 ЦК. Ці способи захисту с основними та уні­версальними для багатьох інститутів цивільного права і, крім того, найбільш застосовуваними в судовій практиці. Зокрема, ст. 16 ЦК зазначає такі способи захисту прав та інтересів, у разі порушення яких учасник корпоративних правовідносин може звернутися до суду з позовом про: а) визнання права; б) визнан­ня правочину недійсним; в) припинення дії, яка порушує право; г) відновлення становища, яке існувало до порушення; д) при­мусове виконання обов'язку в натурі; є) зміну правовідношен-ня; є) припинення правовідношення; ж) відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди; з) визнання незаконними рі­шення, дій чи бездіяльності органу державної влади тощо.

Корпоративні права учасників (засновників) господарських товариств можуть бути захищені судом й іншими способами, що встановлені договором або законом. Зокрема, Законами Украї­ни «Про господарські товариства» та «Про акціонерні товари­ства» передбачені й особливі способи захисту прав учасників товариств: визнання недійсними рішень загальних зборів акціо­нерів; оскарження дій органів управління товариства; визнання права на акцію; вимога про надання товариством інформації про його діяльність; вимога про виплату дивідендів, про-отримання частини майна при ліквідації товариства тощо. Вони виплива­ють із основних способів захисту прав, конкретизуючи їх у сфе­рі корпоративних відносин. Спеціальні способи захисту перед­бачаються не тільки законодавчими актами, а й внутрішніми документами товариства.

Особливості універсальних та спеціальних способів захисту прав учасників корпоративних правовідносин дозволяють виді­лити самостійну систему таких заходів захисту їх прав. Зокре­ма, пропонується виокремити три групи способів захисту кор-і поративних прав акціонерів:

1. Способи захисту, застосування яких дозволяє підтверди­ти або задовольнити право, яке захищається, змінити (припи­нити) зобов'язання: а) визнання права на акцію; б) присудження до виконання акціонерним товариством зобов'язань засновни-

IllllillilUilllillllllllillllililllllllllllllllllllll. II... I... «і... «і.. ■... в»

Розділ 11

Захист корпоративних прав

32 1

 

ків у зв'язку із заснуванням акціонерного товариства; в) прису­дження до виконання акціонерним товариством зобов'язань з виплати дивідендів; г) отримання частини майна при ліквідації товариства; д) заборона застосування акта органу управління, який суперечить закону; є) припинення або зміна акціонерних правовідносин шляхом витребування викупу акцій, які належать акціонеру; є) анулювання запису в реєстрі акціонерів.

2. Способи захисту, застосування яких дозволяє попередити або припинити порушення корпоративних прав: а) припинення дій, які порушують право акціонера або які загрожують його по­рушенню; б) визнання недійсним відмови реєстроутримувача внести запис до реєстру акціонерів; в) вимога надати акціонер­ним товариством інформацію про діяльність товариства та внут-рішньокорпоративні документи про включення акціонера у спи­сок акціонерів; г) визнання недійсним рішення загальних зборів товариства; д) визнання недійсним рішення органу управління товариства у відмові скликати загальні збори або вимога скли­кання зборів акціонерів.

3. Способи захисту, застосування яких має на меті поновлен­ня порушеного права акціонера та надання йому компенсації за понесені у зв'язку із цим збитки: а) відновлення становища, яке існувало до порушення права (внесення запису до реєстру акціонерів); б) переведення на акціонера приватного акціонер­ного товариства прав та обов'язків покупця; в) визнання випус­ку акцій недійсними; д) визнання правочину на відчуження або придбання акцій недійсним; є) визнання правочину, який має елемент заінтересованості з боку посадових осіб товариства, не­дійсним та застосування наслідків його недійсності; є) застосу­вання наслідків недійсності значного правочину, укладеного з порушенням законодавства; ж) відшкодування збитків членами органу управління товариства, які були спричинені їх неправо­мірними діями товариству; відшкодування моральної шкоди¹.

Вибір учасниками товариства способу захисту їх корпора­тивних прав повинен здійснюватися з урахуванням можливості досягнення цілі реального та оперативного поновлення поруше­ного права та позбавлення наслідків його порушення, що надає такому захисту суттєвого ефекту.

В юридичній літературі пропонується також поділ способів захисту прав учасників (засновників) господарських товариств на: а) речово-правові; б) зобов'язально-правові та в) спеціальні способи захисту.

О. В. Регурецька речово-правовими способами захисту прав акціонерів вважає: а) визнання права власності; б) витребуван­ня акції з чужого незаконного володіння; в) захист права влас­ності акціонера від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння. До зобов'язально-правових способів захисту зазна­чений автор відносить: а) примусове виконання обов'язку в на­турі; б) відшкодування збитків та інші способи відшкодуван­ня майнової шкоди; в) зміна або припинення правовідношення шляхом зміни або розірвання договору. Визнання правочину з акціями недійсним; визнання недійсною емісії акцій; визнан­ня недійсними рішень органів управління акціонерного товари­ства (загальних зборів акціонерів, наглядової ради, виконавчого органу товариства); визнання незаконними рішення, дій чи без­діяльності органу державної влади; відновлення прав на акцію та відновлення акції кваліфікуються як спеціальні способи за­хисту¹.

Одним із способів захисту корпоративних прав є визнання права. Зміст визнання права загалом полягає в підтвердженні існування певного права. Цей спосіб захисту є належним інстру­ментом у тих випадках, коли необхідно усунути сумніви в при­належності права даній особі або визнати відсутність такого в іншої особи (наприклад, про визнання права на акцію).

Формулювання «визнання права» допускає можливість пред'явлення позовів не тільки суто про визнання права, а й про визнання обов'язків другої сторони, визнання відповідача та­ким, що втратив право, визнання припинення обов'язків, ви­знання наявності правовідносин, визнання їх відсутності тощо.

Позов про визнання права може пред'являтися лише у тому разі, коли право ще не порушене. Можливість бути пред'явлени­ми до захисту не порушених, а оспорюваних суб'єктивних прав, є характерною рисою визнання права, що відрізняє його від ін­ших способів захисту права. Необхідність висунення вимоги про

 

¹ Анохин В., Асташкина Е. Теория и практика применения гражданско-правовых способов защиты прав акционеров / В. Анохин, Е. Асташкина // Хозяйственное право. — 2003. — № 8. — С. 61—64.

¹ Регурецька О. В. Охорона прав акціонерів у цивільному праві: дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук / О. В. Регурецька. — К., 2005. — С 75-76.

21 - 535

llllllllllUIIUllllllllllllllinillllHlllllllllllllllllllUIIIII її... ill... ill... іііішііііііір

Розділ 11

визнання нрава може виникнути у зв'язку із порушенням, оспо­рюванням права та невизнанням права іншими особами. Визнан­ня права може бути передумовою застосування інших способів захисту та разом з ними буде захищати право шляхом його ви­знання і усунення його порушення.

Відновлення становища, яке існувало до порушення пра­ва, як засіб захисту застосовується у тих випадках, коли пору­шене право суб'єкта в результаті правопорушення не припиняє свого існування і тому має можливість реально поновитися шля­хом усунення наслідків правопорушення.

Відновлення становища, яке існувало до порушення, має міс­це у випадку, коли припинення порушення суб'єктивного пра­ва та притягнення винного до відповідальності недостатньо, а необхідно поновити порушене право у повному обсязі (напри­клад, застосувати реституцію). Зокрема, цей спосіб застосову­ється при визнанні недійсним правочину, вчиненого заінтересо­ваною особою в акціонерному товаристві.

Так, згідно із ч. 1 ст. 71 Закону України «Про акціонерні това­риства» особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним това­риством правочину, вважається посадова особа органів товари­ства та її афілійована особа (особи), акціонер, який одноосібно або разом з афілійованими особами володіє 25 і більше відсотка­ми простих акцій товариства, якщо зазначена особа (особи — ра­зом або окремо) відповідає принаймні одній з ознак: 1) є сторо­ною такого правочину; 2) бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва товариства посадовими особами); 3) отримує винагороду за вчинення такого правочину від товариства (посадових осіб товариства) або від особи, яка є стороною правочину; 4) внаслідок такого правочину придбає майно чи заінтересована в інших результатах виконання право­чину; 5) є афілійованою особою юридичної особи, яка є сторо­ною правочину або бере участь у правочині як представник чи посередник, або отримує винагороду від товариства чи буде ко­ристуватися іншими результатами виконання правочину.

При недотриманні зазначених вимог особа, заінтересована у визнанні акціонерним товариством правочину, несе відпові­дальність перед ним у розмірі завданих товариству збитків. Та­кий правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо осо­ба, яка його вчинила, знала про недотримання зазначених вимог (ч. 1 ст. 72 Закону «Про акціонерні товариства»). Правові наслід-

Захист корпоративних прав 323

ки недійсності такого правочину визначені у ст. 216 ЦК (зокре­ма, реституція).

Отже, відновлення становите, яке Існувало до порушення права, здійснюється на основі визнання недійсним правочину,

який має елемент заінтересованості л боку посадових чи інших осіб акціонерного товариства.

Спосіб захисту прав, який спрямований на припинення пра­вовідносин, застосовується у разі, коли дії учасника (засновни­ка) господарського товариства або самого товариства спрямо­вані на усунення загрози порушення прана на майбутнє. Цей спосіб має місце у випадку невиконання чи неналежного вико­нання боржником своїх обов'язків або зловживання нравом, що може стати наслідком, наприклад, виключення зі складу учас­ників господарського товариства.

Нерідко зазначений спосіб застосовується з метою усунення перешкоди для здійснення права, яке створюється самим поруш­ником.

Так, чинний ЦК України передбачає особливості купівлі ак­ціонерним товариством частини випущених акцій з метою змен­шення їх загальної кількості (ст. 157 ЦК). Загальні збори акціо­нерного товариства мають право зменшити статутний капітал або шляхом зменшення номінальної вартості акцій, або шляхом купівлі товариством частини випущених акцій з метою змен­шення їх загальної кількості. Купівля та погашення частини ак­цій допускається лише у тих випадках, якщо така можливість передбачена в статуті товариства. При цьому не повинні бути порушені інтереси власників акцій певних категорій.

Зменшення статутного капіталу товариства може вплинути на права та інтереси його кредиторів. Тому таке зменшення това­риством допускається після повідомлення про це всіх його кре­диторів у порядку, встановленому ст. 16 Закону України «Про акціонерні товариства», а саме — після прийняття рішення про зменшення статутного капіталу акціонерного товариства вико­навчий орган протягом ЗО днів має письмово повідомити кож­ного кредитора, вимоги якого до акціонерного товариства не за­безпечені заставою, гарантією чи порукою, про таке рішення. Кредитор, вимоги якого до акціонерного товариства не забез­печені договорами застави чи поруки, протягом ЗО днів після надходження йому зазначеного повідомлення може звернутися до товариства з письмовою вимогою про здійснення протягом

 

|1М и '. ■ >

21*

Розділ 11

Захист корпоративних прав_____________________________________ 325

 

45 днів одного з таких заходів на вибір товариства: забезпечен­ня виконання зобов'язань шляхом укладання договору застави чи поруки, дострокового припинення або виконання зобов'я­зань перед кредитором, якщо інше не передбачено договором між товариством та кредитором.

Припинення дії, яка порушує право, як спосіб захисту мож­ливий щодо цивільного правопорушення, яке триває. Він може застосовуватися разом з іншими способами, зокрема, таким як стягнення збитків, або існувати як самостійний. Такий спосіб, як припинення дії, яка порушує право, є типовим способом за­хисту немайнових прав. При цьому слід мати на увазі, що на вибір конкретного способу захисту, безперечно, суттєво впли­ває характер правопорушення. Якщо в результаті правопору­шення правове становище суб'єкта корпоративних правовідно­син, яке існувало до його порушення, відновити неможливо, виникає необхідність у застосуванні способу захисту, який спря­мований на відшкодування збитків або інших способів (напри­клад, накладення штрафних санкцій).

Так, у статті 28 Закону України «Про акціонерні товари­ства» наголошується на захисті прав акціонерів — працівників товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства та інші особи, які перебувають з товариством у трудових відноси­нах, не мають права вимагати від акціонера — працівника това­риства надання відомостей про те, як він голосував чи як має намір голосувати на загальних зборах, або про відчуження ним своїх акцій чи намір їх відчуження, або вимагати передачі дові­реності на участь у загальних зборах. У разі порушення вимог цієї статті посадова особа товариства притягується до адмініст­ративної та майнової відповідальності, звільняється із займаної посади, трудовий або цивільно-правовий договір з нею розрива­ється відповідно до закону.

Примусове виконання обов'язку в натурі в корпоратив­них відносинах можливе, зокрема, на основі положень ст. 149 ЦК, які стосуються випадку стягнення частки у статутному капі­талі за особистими боргами учасника ТОВ. Кредитори учасни-ка-боржника мають право у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення заявлених вимог звернути стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, про­порційну частці учасника товариства у статутному капіталі. Кре­дитори такого учасника мають право вимагати від товариства

виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповід­ної частини майна для звернення на нього стягнення. Товари­ство вирішує, яким чином погасити заборгованість — за раху­нок майна чи коштів.

Окремою групою способів захисту корпоративних прав є відшкодування збитків та інші способи відшкодування май­нової шкоди. Згідно зі ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства» посадові особи органів AT повинні діяти в інтере­сах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи орга­нів акціонерного товариства несуть відповідальність перед то­вариством за збитки, завдані товариству своїми діями (без­діяльністю), згідно із законом, а в разі, якщо відповідальність несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є со­лідарною.

Можливість застосування відшкодування збитків як засобу захисту порушених прав виникає в учасників (засновників) та самого товариства із самого факту невиконання обов'язку, пору­шення корпоративних прав, тобто незалежно від того, чи є вказів­ка в тій чи іншій нормі ЦК про таке право. Тобто відшкодуван­ня збитків має місце в будь-якому випадку за наявності скоєння правопорушення, що потягло виникнення майнової шкоди. Та­ким чином, відшкодування збитків є універсальним засобом за­хисту порушених цивільних прав.

Перелік способів захисту цивільних прав, передбачений ст. 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або зако­ном. Зокрема, учасник товариства може звернутися до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів, як­що ним порушені його корпоративні права.

Разом із тим, як роз'яснив Пленум Верховного Суду Украї­ни в Постанові від 24 жовтня 2008 р. «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» (п. 10), не підлягають задоволен­ню позови про визнання рішень загальних зборів правомочними як такі, що не відповідають можливим способам захисту прав та інтересів. Рішення загальних зборів та інших органів управлін­ня господарського товариства за своєю правовою природою є актами, і вони вважаються дійсними, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше. Не підлягають задоволенню також

Розділи

вимоги про визнання: загальних зборів учасників (акціонерів) такими, що відбулися; реорганізації такою, що відбулася; рішень загальних зборів дійсними; рішень загальних зборів такими, що відбулися.

Протидія рейдерству

В корпоративних відносинах

Злиття і поглинання є природним динамічним процесом розвитку корпорацій і як могутній фактор подальшої трансфор­мації суспільства впливають на реструктуризацію власності та діяльності в процесі зміни механізмів економічного буття. У су­часному світі вони стали невід'ємною частиною економічного та соціального життя нашої країни, часто визначаючи здатність компаній не тільки існувати, а й ефективно функціонувати, адап­туючись до нових умов ринкової економіки. Саме злиття і погли­нання як один із компонентів корпоративної стратегії є важли­вим інструментом досягнення додаткових конкурентних переваг у боротьбі за нові ринки, збільшення обсягу продаж, підвищення своєї ринкової капіталізації. Загострення конкурентної боротьби між великими монополіями змушує їх розширювати масштаби операцій з придбання одних компаній, встановлення контролю за іншими та реалізації з окремими партнерами спільних інвести­ційних проектів. Синергетичний ефект такого злиття породжує найбільший прибуток, що перевищує суму прибутку об'єднаних компаній до злиття.

Разом із тим, ринок корпоративного контролю, тобто контро­лю над економічними активами, становить конфліктну та супе­речну систему відносин, що формуються в процесі конкурент­ної боротьби. У 1990-і pp. одержання та збереження контролю над активами нерідко супроводжувалися порушенням прав та інтересів інших суб'єктів економічної діяльності. Пізніше з'яви­лися формальні та неформальні групи з відмінно налагодженим промислом, основним бізнесом яких стало одержання контролю над активами інших суб'єктів економічної діяльності з ігнору­ванням їхніх прав та інтересів, із заподіянням їм економічної та іншого виду шкоди. Метою недружнього поглинання акціонер­ного товариства стає його майно та майнові права, ринкова вар­тість яких значно перевищує суми витрат на недружнє погли­нання. Це так звані недружні види поглинання із захопленням

З ахист корпоративних прав ____________ ________________________ 327

підприємства шляхом обману і насильства, число яких з кож­ним роком швидко зростає.

Недружні поглинання як форма конкурентної боротьби за активи компаній існують у різних країнах; особливо вони поши­рюються в умовах сплеску в економіці гострих системних супе­речностей, пов'язаних з перерозподілом власності, відсутністю належного державного контролю, недосконалістю корпоратив­ного управління. У США це сталося у 1980-і pp.; у Німеччині та Японії — у 1990-х і на початку 2000-х pp. Неузгодженість систе­ми розподілу прав в економіці та поточної ситуації блокували подальший економічний розвиток. У США в центрі протиріч опинились багатопрофільні конгломерати з низькою ефектив­ністю. В Японії потреба зміни структури власності та контро­лю виникла після фінансової кризи 1990-х pp.; суперечності ще більш посилилися щоразу активнішим протистоянням західної та японської систем корпоративного управління. У Німеччині необхідність корекції системи розподілу прав в економіці виник­ла після об'єднання західних та східних земель. За даними бри­танської дослідницької групи «Dealogic», з початку 2009 р. 19% угод на ринку були ініційовані без узгодження та схвалення ра­ди директорів поглинальних компаній. Це найвищий показник, починаючи з 1999 р. На думку експертів, причини такого стану криються в глобальній кредитній кризі та загальному економіч­ному спаді. У Британії в той час з'явився навіть термін «company in trauma» (дослівно — «травмовані підприємства»). Це означало, що автономія волі суб'єктів є обмеженою, і вирішення правових питань щодо таких форм реорганізації більшою мірою регламен­тується адміністративними або публічно-правовими актами, а не волею суб'єктів приватного права, чим нівелюється інтерес до розгляду таких форм реорганізації, як насамперед приватно­правового інструмента господарського обороту.

Прикладом недружніх поглинань можна назвати купівлю бельгійським пивоварним концерном «InBev» американської компанії «Anheuser-Busch» за 52 млрд дол., а також бажання гру­пи компаній «Schaeffler» встановити контроль над німецькою «Continental», пропозицію британського рекламно-комунікацій­ного холдінгу «WPP Group» про купівлю дослідницького аген- ства «Taylor Nelson Sofres» і спробу британської газової «BG Group» придбати австралійську «Origin Energy». Навіть китай­ські компанії, які раніше проявляли обережність та коректність

Розділ 11

Захист корпоративних прав

 

на ринку, починають бути агресивними, про що свідчить при­дбання китайським «Sinosteel» австралійського виробника за­лізної руди «Midwest» більш ніж за 1 млрд дол.

Аналітики «Thomson Reuters» зазначають, що обсяг недруж­ніх поглинань за участю американських компаній з початку 2009 р. виріс до 211 млрд дол., що на 140% більше, ніж за ана­логічний період, і є абсолютним рекордом за всю історію амери­канського ринку¹.

Форми і види рейдерства, а також ступінь ефективності ви­конання перерозподільчої функції залежать від особливостей інституціонального середовища. Досягнення ефективної струк­тури власності та контролю внаслідок рейдерства можливе ли­ше за умови існування інституціонального середовища, яке б забезпечувало дієвий захист прав підприємців. У США, Німеч­чині та Японії соціально-економічні та інституціональні умови не допустили розповсюдження «диких» методів перерозподілу власності (наприклад, шляхом крадіжок, шахрайства, через про­цедуру банкрутства тощо). При недружніх поглинаннях (ідеть­ся про злиття) керівний склад компанії, що поглинається, не погоджується з негативною для компанії угодою та за підтрим­ки державних органів здійснює ряд заходів, які спрямовані на протидії її поглинання. Саме тому в цих країнах рейдерство у формі ворожих поглинань дозволило вирішити суперечності в структурі власності та контролю, утворивши основи для подаль­шого економічного розвитку.

На межі 1990—2000-х pp. на українському ринку корпоратив­ного контролю з'явилося нове явище — рейдерство (з англійсько­го raid — «напад, захоплення»); виникли стабільні формальні та неформальні групи, що здійснювали систематичну діяльність з установлення контролю над активами інших суб'єктів економі­ки шляхом порушення їх прав та інтересів, заподіяння їм еконо­мічної, репутаційної та іншого виду шкоди бізнесу.

Рейдери й сьогодні діють як окремі фахівці з питань недруж­ніх поглинань підприємств, дехто з них об'єднався в рейдерські компанії, мета яких набагато серйозніша — створити підприєм­ству максимальну кількість проблем, фінансово виснажити його, а потім отримати безпосередній контроль над чужою власністю,

Павлов В. Агрессивная среда / В. Павлов [Електронний ресурс]. - Ре­жим доступу: http://www.mergers.ru/library/publication/pages_51.html.

відібравши у власників об'єкт за безцінь, одержати величезний прибуток від його подальшого перепродажу зацікавленій сто­роні.

Високий рівень прибутковості, окупність затрат та відсут­ність механізмів протидії такій практиці сприяли тому, що про­тягом двох-трьох років на ринок корпоративного контролю, ке­руючись мотивами, далекими від права, вийшли десятки груп, для яких захоплення бізнесу стало основним видом діяльності у викривленій, потворній формі загарбництва.

Перерозподіл активів відбувався на фоні масштабної пере­будови економічної системи з її непереборними суперечностя­ми у структурі власності та контролю за умов відсутності ефек­тивної державної політики протидії захопленням. Надбання та утримання контролю над підприємствами здійснювались знач­ною мірою силовими методами з використанням кримінальних структур і підкупу державних службовців. А законодавча база, яка формувалася поволі й часто непрофесійно, не тільки не запобіга­ла, але навпаки, стимулювала появу різноманітних видів опорту­ністичної поведінки корпоративного підприємництва, оскільки перехід до ринкових відносин був за часом, за етапами, а також за формою їхнього змісту нетрадиційним. Здебільшого це від­бувалося внаслідок відсутності відповідної системи управління та фактично через непідготовленість управлінських кадрів, які звикли до старих методів керівництва, в результаті чого знижу­валася життєдіяльність підприємств, багато з яких досі перебу­вають у затяжному кризовому стані. З цієї причици недружні поглинання в українському сценарії (втім, як і по всій території пострадянського простору) не мають аналогів порівняно з усім цивілізованим світом. Вітчизняні рейдери віддають явну пере­вагу не купівлі підприємства, а його захопленню, застосовуючи іноді навіть відверто кримінальні методи. Такі суспільно небез­печні, негативні діяння у великих обсягах значно послаблюють не тільки корпоративні правовідносини, а й завдають значної шкоди матеріальним потребам та рівню життя громадян; вони послаблюють політико-економічні позиції держави, серйозно впливають на її імідж, посилюючи втрату міжнародного та внут­рішнього авторитету перед усім цивілізованим світом. Серед основних причин цього явища можна назвати прогалини та су­перечності в корпоративному законодавстві країни; мало роз­винуте законодавство у сфері біржової діяльності, політизація

iniWillllllilllllllllllllllllllllllllilllllill ■.. ■... ■... ■... ниш.. ■«<

Розділ 11

економіки, вплив олігархічних (монополістичних) структур на формування ринку та адміністративного ресурсу на економічну діяльність у країні; хабарництво серед чиновників та корумпова­на суддівська система; низька кваліфікація суддів, у тому числі відсутність спеціалізованих судів з вирішення корпоративних спорів. Небезпечним явищем є й той факт, що держава в особі окремих політичних груп стає одним із важливих учасників рей-дерських проектів. Разом із тим, сучасна державна політика про­тидії агресорам призводить до виникнення небажаних ефектів: утворюються суттєві перепони на шляху добросовісних аген­тів, тоді як загарбники обходять утворені бар'єри, часто діючи в «рамках закону».

Масштаби впливу рейдерських діянь, нині такі, що їх треба розглядати не просто як супутні негативні явища, а як систему укорінених, паралельних, досить своєрідних відносин, що існу­ють поза правовим, моральним полем, без правил та норм госпо­дарської діяльності, за межами повноцінного економічного та соціального контролю. Термін «рейдерство», як і сфера його за­стосування, не знайшли свого належного місця в українському правовому науковому ужитку; не визначено його сутність та ознаки, динамічність, його види, прояви таких протизаконних дій в економіці, шкоду, спричинену ними, яка суспільна група є загальними виконавцями загарблення, наскільки практика в змозі реально протидіяти рейдерству тощо. Більше того, єдиного визначення цього поняття в українській юриспруденції не існує. Наприклад, Генеральна прокуратура України вважає рейдер-ством незаконні захоплення підприємств, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України розглядає цей фе­номен як недружні поглинання. Зазначені вище розбіжності у визначенні рейдерства як явища пояснюються насамперед спе­цифікою діяльності названих відомств. Чинне законодавство не містить закріпленого визначення «рейдерства». Не сприйняли ці категорії й Цивільний та Господарський кодекси України. Що ж до юридичної природи, межі та особливостей сутності рейдер­ства, визначення його місця й значення в системі корпоратив­них відносин, а також поширення повсюдно й безперешкодно кола суб'єктів, утягнутих у ці відносини, то ці питання досі є від­критими й у теорії цивільного права. Визнання рейдерства шкід­ливим та тіньовим, застосування наслідків його недійсності є одним із засобів захисту цивільних прав й без заперечення озна-

Зах ист корпоративних прав _________________ 331

чає, що дії, які здійснюються у вигляді загарбництва, не мають ознак юридичного факту, який здатний спричинити ті цивіль­но-правові наслідки, настання яких бажали суб'єкти. Загальне правило про рейдерство можна сформулювати так, що воно не відповідає вимогам закону.

Зокрема, в сучасному бізнесі рейдери — це спеціалісти з пе­рехоплення оперативного управління або власності фірми за до­помогою спеціально ініційованого корпоративного конфлікту. Конфлікт (лат. confliktus — зіткнення)— це форма виявлення суперечностей між окремими людьми, групами, соціальними ор­ганізаціями. В теорії конфлікт розглядається як боротьба з ме­тою нейтралізації противника, завдання йому шкоди (Л. Козер), як психічна напруга або антагоністична ворожнеча (В. Оберт, К. Фінк), як досягнення своїх цілей за рахунок пригнічення про­тилежних їм. Такі основні форми суперечностей та зіткнень мож­на спостерігати й у діяльності корпоративних утворень.

Суперечки в акціонерних товариствах часто виникають між акціонерами та менеджерами. В їх основі лежать природні супе­речності між інтересами великих та дрібних акціонерів, бороть­ба інвесторів за контроль над товариством тощо.

Не можна погодитися з думкою деяких науковців про те, що корпоративні конфлікти корисні, що нібито вони відіграють роль «природного відбору» в бізнес-середовищі: виживає буцім­то тільки найбільш діловий, грамотний керівник, енергійний підприємець. На практиці конфлікти набувають найрізноманіт­ніших форм; особливо жорсткі конфлікти нерідко завдають сер­йозної шкоди як самим акціонерам, так і корпорації в цілому. В період «акціонерних воєн» погіршується економічний стан підприємства, відбуваються масові порушення прав та інтересів тих, хто не бере участі у конфлікті. Утворюється вигідне середо­вище для рейдера з метою маніпуляцій з реєстром товариства, імітацій угод з акціями, масованого впливу на міноритаріїв для скупки акцій та захоплення об'єкта. Мета таких захоплень — від­чуження основних активів товариства, заволодіння ними, при­власнення чужого бізнесу.

У наш час з метою уникнення корпоративних спорів або вже наявного конфлікту та створення корпоративної безпеки грамот­ні, перспективні підприємці вдаються до одного з альтернатив­них (позасудових) способів врегулювання спорів — медіації (посередництва), коли в процес переговорів для вирішення спір-

ІІШІІІШІІІІШ11ШІІІІІІ1ІІІІІ1ІІІІІІІІІІ¹

Розділ 11

ного питання залучається нейтральна третя сторона — медіатор (посередник), який веде цей переговорний процес, вислуховує аргументацію сторін щодо суті спору й активно допомагає сто­ронам зрозуміти свої інтереси, оцінити можливість компромісів і самостійно прийняти рішення, що задовольнить усіх учасників переговорів. Медіація є не тільки ефективним способом вирі­шення спорів, а й важливим фактором забезпечення виконан­ня досягнутого рішення, оскільки сторони, розуміючи, що кон­флікт розв'язано справедливо й з урахуванням їхніх інтересів, зазвичай добровільно виконують досягнуті ними за сприяння медіатора домовленості.

Міжнародні експерти, як правило, називають три види рей-дерства: «біле», «сіре» та «чорне». Якщо контроль над підприєм­ством одержують шляхом скуповування його акцій, боргів, не порушуючи закону (при цьому використовуючи його недоско­налість), — це «біле» рейдерство. Таке рейдерство нерідко має і позитивні результати, коли, наприклад, скуповується неспро­можне підприємство, а після захоплення воно розвивається й покращує своє фінансове становище. При «сірому» рейдерстві використовуються технології, які балансують на межі закону з порушенням його шляхом використання дубліката реєстрів акціонерів, сфальсифікованих документів, створення паралель­них органів управління, проведення незаконних зборів акціоне­рів із тенетами перешкод для реалізації права голосу, належного акціонерам, тощо. «Чорні» схеми є відверто незаконними: це може бути шантаж, утворення конфліктних ситуацій з подаль­шим розколом груп основних акціонерів, заміна генерального директора, силове захоплення об'єкта, застосування негативних PR-технологій, підкуп корумпованих чиновників, підробка до­кументів, викрадення акцій тощо. Як правило, рейдерське гас­ло — це несподіваність та непередбачуваність. З'явилася навіть невідома раніше така професія, як «менеджер захоплення».

В Україні офіційна статистика недружніх злиття-поглинань господарюючих суб'єктів не існує. Водночас у публікаціях діло­вих ЗМІ знаходимо дані про рейдерські захоплення ВАТ «Уні­версальне торгове підприємство «Кіровоград», підприємства «Украналіт», ВАТ «Житомирхліб», ВА