Розпорядження корпоративними правами

ється, що він вправі продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Щодо учасників ПТ і К'Г, то при обміні слід керуватися ви­могами законодавства про виділ частки у майні зазначених това­риств, про необхідність письмової згоди на це решти учасників товариства. Обмін частками може здійснюватися і між самими учасниками таких товариств. За цих умов їм не доведеться по­збуватися статусу учасників.

Учасники ПТ і КТ за умови, якщо договір міни укладається з третьою особою в інтересах товариства або за згодою решти учасників, надають учаснику, який виступає стороною в дого­ворі міни, доручення на його укладення. В такому випадку, як­що інше не передбачене внутрішніми документами, виділяється не частка учасника, а частина майна, внесеного ним як вклад.

Відповідно до ст. 718 ЦК предметом договору дарування серед інших речей можуть бути цінні папери і майнові права. Майнові права учасників не можуть бути предметом самостій­ного відчуження (передаватися окремо від речі, яку вони обслу­говують). Так само і права, що втілені у цінних паперах, можна подарувати лише разом із самим цінним папером.

На практиці іноді виникають питання щодо форми договору дарування акцій та визначення наслідків недійсності правочи-нів, при укладенні яких мають місце вади їх форми. Стаття 719 ЦК допускає укладання договору дарування будь-яких різно­видів майна як у письмовій, так і в усній формі. Якщо ж дару-вальником акцій виступає акціонер — фізична особа, договір має укладатися у письмовій формі. В юридичній літературі ви­словлюється думка про те, що договори дарування повинні в обов'язковому порядку посвідчуватися нотаріально, позаяк во­ни є найбільш заперечуваними в судовій практиці.

Важливе значення для виникнення в учасника майнових прав відіграє момент прийняття дарунка обдаровуваним. У час­тині 1 ст. 722 ЦК зазначається, що право власності обдаровува­ного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Виникнен­ня в обдаровуваного права власності на дарунок і момент його прийняття, як правило, збігаються у часі, але при цьому слід па­м'ятати й про загальні норми ЦК щодо моменту набуття права власності за договором, відповідно до яких у певних випадках право власності до набувача не може перейти раніше, ніж дого-

іі"

298

Розділ 10

Розпорядження корпоративними пршми

299

 

вору про відчуження майна буде надано встановленої законо­давством форми. Такою формою слід вважати момент зараху­вання цінних паперів на рахунок у цінних паперах обдарованого у зберігача.

Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують пра­во власності на річ, інших документів, які посвідчують належ­ність дарувальникові предмета договору, є прийняттям дарунка, як це визначено положеннями ЦК. Якщо один із учасників ТО В має намір подарувати частку (її частину), то згода решти його учасників на вчинення такого правочину не потрібна.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій фор­мі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповнова­женими на це її установчими документами, довіреністю, зако­ном або іншими актами цивільного законодавства, та скріплю­ється печаткою.

У частині 3 ст. 720 ЦК зазначається, що підприємницькі то­вариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлене установчим документом дарувальника. Водночас щодо прийняття дарунка зазначеними юридичними особами у ЦК не передбачено жодних обмежень. Підприємницькі товариства можуть вільно укладати договори дарування, виступаючи на стороні обдаровуваного.

Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору даруван­ня, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним.

Статтею 721 ЦК встановлюються обов'язки дарувальника. Якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов'язаний повідо­мити про них обдаровуваного. Положення згаданої статті набу­вають особливого значення для учасників повних і вкладників командитних товариств. Адже особа несе відповідальність за борги учасника, що виникли за час діяльності товариства перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами. Тому діяльність учасника стосується не тільки його, а й тих, хто може отримати такий «дарунок». Поряд із тим, слід ураховувати вимоги ст. 721 ЦК, відповідно до якої дарувальник повинен відшкодовувати збитки, завдані у результаті володіння чи користування його дарунком.

Спадкування

Корпоративних прав

Відповідно до ст. 12 Н) ЦК спадкуванням с перехід прав та обов'язків (спадщини) під фізичної особи, яка померла (спад­кодавця), до інших осіб (піадко< мцін). До складу спадщини не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема право па участь у тонаристпах та прано членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено за­коном або їх установчими документами (ст. 1219 ЦК).

У чому полягає порядок спадкування акцій і перереєстрації прав власності на зазначені цінні папери, встановлений законо­давством України?

На відміну від товариств з обмеженою і додатковою нідінжі-дальністю, повного і командитного товариства, де їх учасники мають зобов'язальні права на частку у майні товариства (право вимоги її при ліквідації товариства у випадку виходу з його скла­ду), в акціонерних товариствах їх учасникові (акціонерові) на­лежить право власності на акцію як документ, що підтверджує членство цієї особи в акціонерному товаристві. Відповідно, обо­в'язковою умовою вступу до акціонерного товариства спадкоєм­ця акціонера є набуття ним права власності на акцію. Перехід прав на акції у порядку спадкування можливий за заповітом або за законом.

Для переходу акцій спадкоємці акціонера зобов'язані здійсни­ти такі дії:

1) звернутися до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини і (або) про видачу свідоцтва про право на спадщину (якщо спадкоємець вже фактично прийняв спадщину);

2) після отримання свідоцтва про право на спадщину здійс­нити перереєстрацію прав власності на акції у реєстроутриму-вача (при документарній формі випуску акцій) або у зберігача, в якого померлим акціонером було відкрито рахунок у цінних паперах (при бездокументарній формі випуску акцій).

Такий спадкоємець може звернутися із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після спливу шестимісячного строку. Право на спадкування виникає у день відкриття спад­щини.

Смерть власника акцій тягне за собою певні правові наслід­ки, які впливають на обіг акцій. Відповідно до ст. 1 розділу І

llWIIIIIIIllllllllllUlllllllllllllllllliilllllilliiiilllli іііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііі і... ш. і.. і.. і.. ■. і...............

300 ______________________________________________ Розділ 10

Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів у випадку смерті фізичної особи — власника цін­них паперів до системи реєстру вносяться зміни, пов'язані з бло­куванням акцій. Блокування цінних паперів є операцією реє-строутримувача щодо припинення переходу права власності на іменні цінні папери, обтяжені зобов'язаннями, що обмежують обіг на визначений строк та/або до настання певної події. Блоку­вання акцій у випадку смерті фізичної особи — власника цінних паперів здійснюється реєстроутримувачем на підставі подання оригіналу або нотаріально засвідченої копії свідоцтва про смерть (передається реєстроутримувачу).

Пунктом 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України¹ передбачено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадить­ся нотаріусом після подання правоустановчих документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна, у тому числі наявності чи від­сутності податкової застави та інших застав за даними відповід­них реєстрів.

Законодавством встановлений шестимісячний строк, про­тягом якого спадкоємці повинні здійснити дії щодо прийняття спадщини. У випадку спадкоємства акцій в документарній фор­мі перереєстрація прав власності здійснюється реєстроутри­мувачем, який веде реєстр акціонерів товариства, акції якого перейшли у порядку спадкування. Внесення до системи реєстру записів про перехід права власності на іменні цінні папери за наслідками успадкування здійснюється реєстроутримувачем на підставі подання таких документів: оригіналу або нотаріально засвідченої копії свідоцтва про право на спадщину; сертифіката цінних паперів.

Після надання реєстроутримувачу зазначених документів до реєстру вноситься запис про нового власника акцій. Реєстроут-римувач погашає сертифікат акцій, виданий на ім'я акціонера, який помер, і видає власнику новий сертифікат акцій, який є підтвердженням права власності. До внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів спадкоємці не мають корпо-

¹ Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами Украї­ни, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 10. - С 639.

Розпорядження корпоративними правами 301

ративних прав, а отже, не беруть участі у загальних зборах акціо­нерів.

У випадку переходу и порядку спадкування акцій, випуще­них у бездокументарній формі, зберіганим, у якого був відкри­тий рахунок у цінних паперах акціонера, що помер, виконується безумовна операція з переказу акцій померлого акціонера на ра­хунок у цінних паперах, відкритий його спадкоємцю (спадкоєм­цям). Підставою для такого переказу с свідоцтво про право на спадщину (пункти 13, 17 розділу II Положення про депозитарну діяльність). У випадку відсутності у спадкоємця (спадкоємців) рахунку в цінних паперах він (вони) повинні відкрити такий рахунок у будь-якого зберігача, який має відповідну ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Підтвер­дженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі — виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобо­в'язаний надавати власнику цінних паперів. Виписка з рахунку у цінних паперах не може бути предметом угод, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери (ч. 4 ст. 5 Закону «Про Національну депозитарну систему і особливості електрон­ного обігу цінних паперів в Україні»).

Проблеми щодо спадкування можуть виникнути у випадку відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття. У такому випадку суд визнає спадщи­ну відумерлою за заявою відповідного органу місцевого само­врядування за місцем відкриття спадщини (ст. 1227 ЦК). Заява про визнання спадщини відумерлою подається після закінчення одного року з часу відкриття спадщини. У разі відсутності спад­коємців за законом і за заповітом чи відмови від спадщини від- умерле майно передається до територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Щодо спадкування часток товариства з обмеженою відпо­відальністю, то відповідно до ст. 66 Закону «Про нотаріат» та ст. 1298 ЦК спадкоємці, а також у разі необхідності держава, при заповіті на користь держави, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво видаєть­ся на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням — кожному з них окремо. При цьому в кожному свідоцтві зазначається все спад-

■Hill

Розділ 10

кове майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається част­ка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину. Тому у випадку спадкування частки у статутному фонді у свідоцтві про спадщину потрібно зазначати розмір част­ки у товаристві, а також перелік майна, в тому числі й того, що було передане товариству учасником у користування, а також право на отримання прибутку.

У випадку, коли не всі спадкоємці оформляють право на спадщину, державний нотаріус видає свідоцтво про право не на всю спадщину, і в ньому зазначається, яка частка спадщини за­лишається відкритою. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена.

Частина 5 ст. 147 ЦК передбачає, ще частка у статутному капіталі ТОВ переходить до спадкоємця' фізичної особи або правонаступника юридичної особи—учасника товариства, якщо статутом не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства.

Трохи по-іншому це питання регламентоване у ст. 55 Зако­ну України «Про господарські товариства». Спадкоємці мають переважне право вступу до цього товариства. У разі відмови спадкоємця від вступу до товариства або відмови товариства у прийнятті до нього спадкоємця йому видається у грошовій або натуральній формі частка в майні, яка належала спадкодав­цю. Вартість цієї частки визначається на день смерті учасника. У цьому випадку розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

У будь-якому випадку із цих положень випливає необхід­ність детального врегулювання питань спадкоємства у статуті товариства. У цьому документі необхідно передбачати також і строк, протягом якого спадкоємцю повинна бути виділена част­ка, оскільки його не передбачено чинним законодавством.

Якщо товариство відмовило спадкоємцю у передачі частки, розрахунки зі спадкоємцями проводяться у порядок, спосіб і строки, встановлені статутом і законом. У такому випадку част­ка може бути придбана самим товариством або його учасника­ми (учасником). При цьому, якщо розмір статутного капіталу після виділення частки буде меншим, ніж мінімальний, реш­та учасників (частина з них) повинна зробити внески на збіль­шення статутного капіталу. Рішення ТОВ про зменшення його статутного капіталу набирає чинності не раніше як через три

Розпорядження корпоративними правами 303

місяці після державної реєстрації і публікації про це у встанов­леному порядку.

Якщо у померлого учасника господарського товариства є де­кілька спадкоємців, то власник корпоративних прав може визна­чатися таким чином:

а) корпоративні права можуть перейти у власність одного зі
спадкоємців відповідно до угоди між спадкоємцями або рішен­
ня суду про поділ спадкового майна (іншим спадкоємцям вида­
ється рівноцінне за вартістю майно або виплачується грошова
компенсація);

б) вони можуть бути поділені між спадкоємцями відповідно
до часток, які належать кожному з них за законом, за заповітом
або в іншому співвідношенні, визначеному угодою спадкоємців
чи рішенням суду;

в) корпоративні права можуть перебувати у спільній част­
ковій власності спадкоємців (частки спадкосмців-власників бу­
дуть дорівнювати їх часткам у спадковому майні).

Зазначені випадки стосуються спадкоємців за законом. Із частини 2 ст. 1267 ЦК випливає, що спадкоємці, які закликають­ся до спадщини, можуть відійти від принципу рівності поділу часток і за усною домовленістю перерозподілити рухоме майно, що входить до складу спадщини. Це здійснюється за згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, до видачі свідоцтва про право на неї.

Спадкоємці матимуть право на одержання прибутку від то­вариства у тому випадку, якщо загальними зборами товариства було прийнято рішення про його виплату і на час їх проведення спадкодавець був ще живий, тобто був учасником товариства. У такому випадку до складу спадщини входитимуть і визначені загальними зборами товариства грошові кошти, які виплачують­ся спадкоємцям як не отриманий померлим учасником товари­ства прибуток.

Рішення про вступ спадкоємця до товариства слід оформля­ти у письмовій формі, шляхом подання заяви про вступ до това­риства, підписаної всіма учасниками та посвідченої печаткою товариства. Учаснику-спадкоємцю, якого прийняли до товарис­тва, належить уся сукупність корпоративних прав, які виплива­ють із участі в останньому. Відповідно до ч. 4 ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — під­приємців» у разі внесення змін до установчих документів, які

11111^^

Розділ 10

 

пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, на підставі факту смерті фізичної особи — засновника (учасника) та відмови інших засновників (учасників) у прийнят­ті спадкоємця (спадкоємців) померлого до складу засновників, крім документів, які передбачені ч. 1 цієї статті, додатково пода­ється нотаріально посвідчена копія свідоцтва про смерть фізич­ної особи або відповідна довідка органу реєстрації актів грома­дянського стану чи судове рішення про оголошення громадянина померлим.

Щодо ПТ і КТ, то спадкоємцям чи правонаступникам, які вступають до повного чи командитного товариства, слід переко­натися в тому, що їм не доведеться відповідати за борги учасни-ка-спадкодавця. Поряд із цим, слід зазначити, що ст. 69 Закону України «Про господарські товариства» містить положення про те, що у зв'язку зі смертю учасника повного товариства право­наступник (спадкоємець) має переважне право вступу до то­вариства за згодою решти учасників. Тому у договорі повного товариства обов'язково слід передбачати положення про можли­вість (чи неможливість) прийняття до товариства спадкоємця (правонаступника).

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Назвіть підставу та з'ясуйте порядок переходу права власно­сті на акції AT.

2. Розкрийте правові форми переходу частки (її частини) у ста­тутному (складеному) капіталі товариства до інших осіб.

3. У чому полягають особливості договору застави корпоратив­них прав?

4. Як можна відчужити корпоративні права за договором міни (бартеру)?

5. Чи можна подарувати корпоративні права?

6. Як успадковуються корпоративні права?

Розділ і і

ЗАХИСТ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ

Форми захисту

Корпоративних прав

Корпоративні права здійснюються до моменту виникнен­ня якихось перешкод в їх здійсненні, після чого ІІОСТМнеобхід­ність у захисті корпоративних прав. Саме діяльність» СПрЯМОВАНа на усунення різного роду перешкод у здійсненні КОРПОРАТИВНИХ прав, становить сутність захисту корпоративних ЩРМЬ іПрвво

учасників корпоративних відносин на захист.. IIBBf вДВДГЦШ

ного положення про захист цивільних прав та інтер ченого ст. 15 ЦК, і є невід'ємною гарантією здійсни тивних прав та інтересів.

Важливе місце в механізмі захисту відведено L порядку реалізації особою свого права на захист. Ті в юридичній літературі називають формами за

мою захисту можна розуміти комплекс внутр

них, організаційних заходів, спрямованих на захист (прав і охоронюваних законом інтересів¹, або ж орияА вовий порядок реалізації засобів захисту цивільмшц,^^.

Традиційно в науці цивільного права виокреьШМОДЬ юрис-дикційну та неюрисдикційну форми захисту.

Юрисдикційна форма захисту передбачав МОЖЛИВІСТЬ за­хисту прав у судовому (шляхом звернення до судо)чи адміні-

Бутнев В. В. К понятию механизма защиты субъективных прав / В. В. Бутнев // Субъективное право: проблемы осуществления и защиты. — Владивосток, 1989. - С. 10.

Дзера І. О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні / І. О. Дзера. - К.: Юрінком Інтер, 2001.- С. 32.

20 - 535

Розділ 11

Захист корпоративних прав

 

стративниму порядку (звернення до уповноважених державних органів, посадових осіб). Слід зауважити, що у ст. 66 ЦК УРСР 1963 р. було закріплено поняття «адміністративний порядок», яке відсутнє в чинному ЦК. Але стаття 17 ЦК України передбачає можливість захисту цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автоном­ної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, а ст. 18 — нотаріусом, що дає підстави стверджувати про існуван­ня адміністративної або позасудової форми захисту.

До неюрисдикційної форми захисту включають, зокрема,
самозахист, який передбачає можливість застосування особою
різних способів, засобів, заходів захисту, зокрема заходів опе-
J ративного впливу. Російський законодавець у ст. 12 ЦК Росій-

ської Федерації закріпив самозахист як оДин із способів захисту
цивільних прав, що не відповідає положенням теорії, оскільки
за своєю суттю самозахист є не способом, а формою захисту, і
характеризує особливий порядок, комплекс дій із захисту свого
права. Цивільний кодекс України розглядає самозахист як само­
стійну форму захисту цивільних прав, визначаючи його у ст. 19
і як застосування особою засобів протидії, які не заборонені зако-

ном та не суперечать моральним засадам суспільства.

Таким чином, аналіз теоретичних положень та норм законо­давства України дає підстави розрізняти три різні за значиміс­тю, відмінні в механізмі реалізації, самостійні форми захисту цивільних, у тому числі й корпоративних, прав: 1) судова; 2) позасудова (адміністративна)^) самозахист.

1. Судова форма захисту здійснюється судами у спеціаль­ному процесуальному режимі. Особливість порядку (процедури) реалізації судової форми дозволяє виділяти цивільно-правову, кримінально-правову, адміністративно-правову, господарсько-правову процедури захисту. Судова форма має універсальний характер і за своїм значенням посідає провідне місце серед ін­ших форм захисту.