Особливості правового статусу окремих видів корпорацій

Акціонерні товариства

Протягом століть складалися оптимальні способи залу­чення і збереження капіталу, які втілювалися у різні правові фор­ми, що отримали назву товариств і корпорацій. Зазвичай термін «корпорація» вживається в досить широкому розумінні. Власне до назви корпорації додається одне зі слів: «асоціація», «компа­нія», «корпорація», «фонд», «клуб», «установа», «інкорпорей- ТВД», «Інститут», «товариство», «союз», «синдикат», «з обмеже- ІВДОЩЙІІОвіДаЛЬНІстю» тощо. Всі вони можуть випускати акції, якщо Шве Не передбачено в їх статутах.

Втім, як правило, у законодавстві різних країн поняття «това­риство», «корпорація» та «установа» не є однаковими. В Украї­ні різниці між товариством та корпорацією законодавець не ро­бить, 1, більше тот ■ ЦК tepid* «корпорація» не вживається.

шш і Ш йЫЫшш^^ <^АТ>«р«^інших

^Ш^ЩкШш «)ПШ-Л<ЯіОдіЛ^ісі товариства» AT є одним із видів **^Щі^^^Г^ея^ Саме таку назву отри­мало товариство, статутний калітвл Jfxoro розподілено на визна­чену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоратив­ні права за якими посвідчуються акціями (ст. З Закону України «Про акціонерні товариства»). Втім, у законодавстві XIX — по­чатку XX ст. воно також мало назву «товариство по участках» і «компанія на акціях», «товариство на паях», «акціонерне під­приємство», корпоративна організація, корпорація. Акціонерне товариство за своєю сутністю є теж корпорацією, як це склалось

........................................... І, НІШ. її». ІІІІІІІ»"ІІІІІІІІІ"'ІІІІІІІІІ.ІІІІІІІІІІІ

Розділ 5

історично та економічно. Таким чином, корпорацію, компанію і AT слід розуміти як однопорядкові утворення, що базуються на об'єднанні осіб та їх капіталів. Так звані «об'єднання осіб» та «об'єднання капіталів» як орієнтир сутності юридичної особи, що передбачено в ч. 1 ст. 81 ЦК, взаємозалежні.

Будучи корпорацією, AT являє собою насамперед «об'єднан­ня капіталів», покликане працювати на осіб, які його формують. Тому не можна абсолютно виключати в ньому і «об'єднання осіб», що виявляється в належній організованості AT з визначенням його волі груповими інтересами індивідів, які входять до його складу, — акціонерів. Хоча AT максимально абстраговане від особистої участі акціонерів, сконцентроване на їх участі в това­ристві капіталом і не вимагає ані роботи акціонерів у ньому, ані навіть участі в його управлінні, непригіуртимо відокремлювати значення капіталу від значення суб'єктного субстрату акціонер­ного товариства, в інтересах якого і створена юридична особа. В AT навіть при великій кількості акціонерів їх склад визначе­но через право власності на іменні цінні папери — акції, і це має істотне значення для можливості проведення загальних зборів і розподілу прибутків AT.

Відтак, AT не може розцінюватися лише як об'єднання капі­талу, тим самим являючи собою його вихолощену форму існу­вання. Це здебільшого властиво установам, створення яких де­монструє виділення капіталу засновником (засновниками) і не припускає жодного об'єднання ані осіб, ані капіталів (ані участі в управлінні, ані отримання доходу від діяльності установи або будь-яких інших вигод для себе від її створення).

Поширені також і інші твердження. Наприклад, І. Ю. Крась-ко вважав, що юридична природа AT відрізняється від корпора­цій, оскільки його субстратом є не люди, а майно, що властиве тільки установам, а не корпораціям¹. З цим не можна цілком по­годитися, хоча в певних випадках і AT може розглядатися як відокремлене майно, що має самостійну правосуб'єктність, напри­клад, тоді, коли воно створюється одним акціонером (до його складу входить один акціонер), що допускається ч. 4 ст. 153 ЦК та ст. 6 Закону «Про акціонерні товариства».

¹ Красько И. Некоторые проблемы теории юридических лиц и их при­кладное значение (классификация, корпоративные права, ответственность участников) / И. Красько // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1998. - № 10. - С. 3-5.

Особливост і правового статусу окремих видів корпорацій __________________ 1(У7

Нанедене свідчить про те, що вирази «об'єднання осіб і капі­тал in» для AT є вищою мірою умовними. Навіть якщо в ньому є кілька або багато акціонерів, вони не об'єднуються, а купують акції цього товариства. Сама назва «товариство» наче вказує на об'єднання, але це лише данина історичній традиції, оскільки особи, які придбали акції діючого AT на фондовому ринку, на­вряд чи замислюються над тим, що шляхом придбання акцій вони об'єднують свій капітал з іншими особами. У цьому розу­мінні точнішим є вживання терміна «залучення капіталу» із встановленням засобу й мети такого залучення.

Незважаючи на те, що товариство з обмеженою відповідаль­ністю, як і акціонерне, є об'єднанням капіталів, для них важ­ливий особовий склад учасників. Саме тому не кожен охочий може взяти участь у цих товариствах, адже цьому перешкоджа­ють різні правила щодо переважного права учасників придбати частку в статутному (складеному) капіталі, яку відчужує учас­ник. До цих товариств не потраплять автоматично і спадкоємці учасника. З ними провадяться відповідні розрахунки.

Отже, попри чимало спільних ознак, не можна заперечувати й істотну відмінність акціонерного товариства від усіх інших видів товариств. Критерієм такого розмежування став насампе­ред випуск акцій AT. Завдяки цьому вдається залучити великий капітал без вкладення значних коштів одним або декількома ін­весторами. Це позначається на відносинах в AT (корпоративних відносинах), правовому регулюванні власності і органах тако­го товариства (корпоративному управлінні), чому приділяється значно більше уваги, ніж в інших господарських товариствах. Крім того, здавна товариство не вважалося юридичною особою, на відміну від корпорації (AT, компанії). Сьогодні це питання втратило свою актуальність, оскільки не лише акціонерні, а й усі господарські товариства визнаються юридичними особами.

Розглянуте вище дає підстави виокремити такі властивості AT як юридичної особи:

а) AT є підприємницьким товариством (часто його відносять
до комерційних організацій, хоча ЦК України не поділяє юри­
дичні особи на комерційні та некомерційні), тобто його основ­
ною метою діяльності є отримання прибутку та наступний його
розподіл між учасниками (ч. 1 ст. 84 ЦК);

б) головною особливістю AT є поділ його статутного капі­
талу на визначену кількість акцій однакової номінальної вар-

Розділ 5

Особливості правового статусу окремих видів корпорацій 109

 

тості (ч. 1 ст. 152 ЦК, ч. 1 ст. З Закону «Про акціонерні товари­ства»);

в) акції є цінними паперами, кожен з яких надає його власни­ку (акціонеру) рівний обсяг прав (корпоративних), при цьому від кількості акцій (пакета акцій), що належать акціонеру, зале­жить і обсяг його прав.

Акціонерне товариство має всі відомі ознаки юридичних осіб: організаційну єдність, майнову відокремленість, самостій­ну майнову відповідальність та участь у цивільному обороті від власного імені. Як і будь-яка юридична особа, має печатку, мо­же мати штамп та бланки зі своїм найменуванням, емблему, тор­говельну марку та інші засоби ідентифікації.

До наведеної характеристики AT слід^додати те, що воно має цивільні права та обов'язки для здійснення своєї правоздатно­сті, яка за ст. 91 ЦК є загальною. Це надало можливості цьому виду товариств, як і іншим юридичним особам, не зазначати у своєму статуті ті чи інші види діяльності, які воно здійснює чи має намір здійснювати. Однак згідно із законодавством про фі­нансові установи, банки та кредитні організації, страхові компанії тощо названі організації, створені у формі AT, мають спеціальну правоздатність, тобто вправі здійснювати лише ту діяльність, які визначена для них законом та статутом, а в певних випад­ках — і ліцензією. Хоча в ЦК і Законі «Про акціонерні товари­ства» про це не зазначається, але у статуті AT можна безпере­шкодно встановити види діяльності, якими воно займається.

Акціонерне товариство вважається створеним з моменту його державної реєстрації в порядку, встановленому Законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підпри-ємців». Строк, на який воно створюється, не обмежується, за виключенням прямої вказівки на це в його статуті (ч. З ст. З За­кону України «Про акціонерні товариства»).

Типи акціонерних товариств. Згідно зі ст. 5 Закону «Про акціонерні товариства» в Україні існують два типи AT: публіч­ні та приватні. Відмінності між ними стосуються: 1) кількіс­ного складу акціонерів; 2) розміщення акцій; 3) порядку їх обо­роту.

1. Кількісний склад акціонерів приватного AT не може пере­вищувати 100 акціонерів. Кількісний склад публічного AT не об­межується. Як приватне, так і публічне AT можуть створювати­ся однією особою (або складатися з однієї особи).

 

2. Публічне AT може здійснювати публічне та приватне роз­міщення акцій. Відповідно, приватне може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними збора­ми приватного AT рішення про здійснення публічного розмі­щення акцій до статуту товариства вносяться належні зміни, у тому числі про зміну типу товариства — з приватного на публічне.

3. Оборот акцій публічного AT здійснюється без будь-яких обмежень. Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону «Про акціонерні товарист­ва» акціонери публічного AT можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Згідно зі ст. 24 Закону «Про акціонерні товариства» акції перебувають у біржо­вому обороті, тобто правочини з ними укладаються на біржі. Публічне AT зобов'язане пройти процедуру лістингу та залиша­тися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі. Укладання договорів купівлі-продажу акцій публічного AT, яке пройшло процедуру лістингу на фондовій біржі, здійснюється лише на цій фондовій біржі.

Навпаки, акції приватного AT не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону.

Існує ще одна особливість обороту акцій приватного AT — з урахуванням переважного права акціонерів цього AT на при­дбання відчужуваних акцій, якщо це передбачено його статутом (ч. 2 ст. 7 Закону «Про акціонерні товариства»).

4. На приватне AT, на відміну від публічного, не поклада­ється обов'язок з опублікування його фінансової інформації та інформації про афілійованих осіб. Навпаки, публічне AT му­сить щорічно публікувати в засобах масової інформації річний звіт, бухгалтерський баланс, рахунок прибутків та збитків то­що. Згідно з ч. З ст. 78 Закону «Про акціонерні товариства» публічне AT не тільки має надавати таку інформацію акціоне­рам, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, оприлюднювати її, а й зобов'язане мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет, на якій розміщується інформація, що підля­гає оприлюдненню відповідно до законодавства, а також інфор­мація, визначена пунктами 1—3, 5, 6, 10, 11, 13—16 ч. 1 ст. 77 цього Закону.

5. Річна звітність лише публічного AT підлягає обов'язковій аудиторській перевірці (ч. 1 ст. 75 Закону «Про акціонерні това­риства»).

Розділ 5

Особливості правового статусу окремих видів корпорацій 111

 

6. Існують і деякі особливості корпоративного управління в приватному AT. Так, згідно з ч. 5 ст. 42 Закону «Про акціонерні товариства» статутом такого AT можуть бути передбачені інші питання, ніж зазначені в цій статті, рішення щодо яких прийма­ються трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кіль­кості.

З наведеного видно, що приватне AT близьке до закритого AT, яке існувало раніше, а також до товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Відмінності між приватним AT та ТОВ полягають насамперед у тому, що в такому AT існують акції як посвідчення частки в статутному капіталі або стандартизація частки участі. Крім того, акціонера приватного AT неможливо виключити, і він сам не може вийти з АТ,з вимогою проведення з ним розрахунків, як це має місце у ТОВ. Водночас схожість між ними полягає саме в поширених на практиці заборонах без­перешкодного (вільного, публічного) обертання акцій. Саме та­ке прагнення було втілено в ГК, в якому наведено правило про переважне право акціонерів закритих AT на придбання відчужу­ваних акціонером цього AT акцій (безвідносно до того, чи є таке право в статуті AT).

Слід зауважити, що типи AT (приватне та публічне) не явля­ють собою самостійні організаційно-правові форми, натомість вони є одним видом господарського товариства — акціонерним. Відтак, зміна типу AT не може вважатися припиненням у формі перетворення, про що зазначається в абз. З ч. 2 ст. 5 Закону «Про акціонерні товариства», і така зміна відбувається не за правила­ми, встановленими статтями 104—108 ЦК.

Зміна типу AT відбувається при прийнятті рішення загаль­ними зборами про публічне розміщення акцій, при перевищен­ні числа акціонерів понад 100 осіб. Порядок зміни типу AT до­кладно не врегульовано, але очевидно, що це має здійснюватися за рішенням загальних зборів шляхом внесення змін до статуту AT. Останнє є обов'язковим, оскільки в найменуванні AT завжди зазначається його тип, а відповідно, зміна типу приведе до зміни найменування, що потребує фіксації в статуті.

У разі, коли тип AT змінюється з публічного на приватний, право акціонерів на відчуження належних їм акцій без додер­жання переважного права інших акціонерів втрачається. Це мож­на розцінити як обмеження прав акціонерів, і тому зміна типу AT, проти чого голосував акціонер, є підставою для обов'язко-

вого викупу в нього акцій (п. 1 ч. 1 ст. 68 Закону «Про акціонер­ні товариства»).

Переважне право на придбання акцій, що продаються акціо­нерами AT, мають усі акціонери цього товариства пропорційно до кількості акцій, що належать кожному з них. Переважне пра­во акціонерів на придбання акцій, що продаються іншими акціо­нерами цього товариства, діє протягом двох місяців з дня отри­мання товариством повідомлення акціонера про намір продати акції, якщо менший строк не передбачено статутом товариства. Акціонери, які бажають реалізувати своє право, можуть придба­ти акції за ціною та на умовах, запропонованих акціонером тре­тій особі.

Крім акціонерів, переважне право придбання акцій, що про­даються його акціонерами, може бути передбачено для самого приватного AT, якщо відповідні положення містяться в його ста­туті. Це право реалізується AT за умов, якщо акціонери не вико­ристали свого переважного права на придбання акцій протягом 10 днів після закінчення строку дії переважного права на при­дбання цих акцій акціонерами, якщо коротший строк не перед­бачено статутом AT.

Строк дії переважного права, передбачений статутом това­риства, не може бути меншим ніж 20 днів з дня отримання това­риством відповідного повідомлення. Строк переважного права припиняється у разі, якщо до його спливу від усіх акціонерів товариства та самого товариства отримані письмові заяви про використання або про відмову від використання переважного права на купівлю акцій.

Порядок реалізації переважного права акціонерів та приват­ного AT на придбання відчужуваних акціонером цього AT акцій передбачається ч. 4 ст. 7 Закону «Про акціонерні товариства». При цьому здійснення всіх необхідних дій для додержання пе­реважного права покладається на акціонера, який має намір про­дати свої акції. Цей акціонер зобов'язаний письмово повідоми­ти про це решту акціонерів та саме AT із зазначенням ціни та інших умов продажу акцій. Повідомлення акціонерів товари­ства здійснюється через товариство. Після отримання зазначе­ного повідомлення AT зобов'язане протягом двох робочих днів направити його копії всім акціонерам.

Акціонер приватного AT, який бажає продати свої акції, мо­же укласти договір з третьою особою лише в разі, якщо інші ак-

112

Розділ 5

піонери цього AT та/або само AT не скористаються переважним правом на придбання всіх акцій, що пропонуються для продажу, протягом установленого законом або статутом строку. При цьо­му продаж має відбуватися за ціною та на умовах, що повідомле­ні AT та його акціонерам. У разі порушення зазначеного у цій статті переважного права на придбання акцій будь-який акціо­нер товариства та/або саме товариство, якщо його статутом пе­редбачено переважне право на придбання акцій товариством, має право протягом трьох місяців з моменту, коли акціонер чи AT дізналися або повинні були дізнатися про таке порушення, вимагати у судовому порядку переведення на них прав та обов'яз­ків покупця акцій.

Переважне право акціонерів приватного AT має особистий характер. Воно не може уступатися іншим особам, тобто це пра­во належить тільки акціонерам. Слід звернути увагу також на те, що зазначене переважне право не може бути реалізоване ак­ціонерами та приватним AT у випадках, якщо акціонер дарує акції або передає їх третій особі за договором довічного утриман­ня (догляду). Втім, іноді приватні AT, які бажають не допустити участь у них сторонніх осіб, урегульовують ці питання у своєму статуті.

Спірним є питання щодо того, чи спрацьовує переважне пра­во придбання акцій у випадку, якщо акціонер має намір реалізу­вати свої акції за договором міни. Позитивну відповідь на це питання підтверджують статті 715 та 716 ЦК, згідно з якими до договору міни застосовуються загальні положення про купів-лю-продаж, якщо це не суперечить суті зобов'язань. При цьому кожна зі сторін визнається продавцем товару, який вона зобо­в'язується передати (тобто акцій), і покупцем товару, що вона зобов'язується прийняти в обмін.

Не поширюється переважне право й на випадки переходу права власності на цінні папери цього товариства в результаті їх спадкування чи правонаступництва. У разі виникнення права звернення стягнення на акції у зв'язку з їх заставою відчуження здійснюється з дотриманням переважного права акціонерів на такі акції.

Тобто у випадку, коли акціонер приватного AT має намір продати належні йому акції, для збереження наявного розподілу акцій та, відповідно, важелів управління в AT, акціонери часто воліють, щоб акції не продавалися стороннім особам. Тому зако-

Особливості правового статусу окремих видів корпорацій 113

ном передбачається можливість залишити ці акції в акціонерів, надавши їм дві можливості для цього: у вигляді переважного права на їх придбання акціонерами або AT. Перше місце серед названих переважних прав посідає право акціонерів і лише якщо вони не використали своє право на переважне придбання відчу­жуваних акцій, то це може зробити AT. Як правило, у AT більше можливостей для придбання акцій. Досягається й мета збере­ження співвідношення участі в капіталі акціонерів, які залиши­лися. Такі акції можуть бути анульовані (ст. 17 Закону «Про акціонерні товариства») або придбані згодом акціонерами цього AT чи продані третім особам. Рішення про це належить до компе­тенції наглядової ради AT (п. 4 ч. 2 ст. 52 Закону «Про акціонер­ні товариства»). Зрозуміло, що протягом часу до вирішення долі цих акцій вони не надають нікому жодних корпоративних прав.

Унаслідок таких правил щодо збереження «приватності» (або «закритості») AT стримується рух його капіталу. Та й в ці­лому зазначені механізми збереження розподілу капіталу та від­сутність відкритого продажу акцій не сприяють збільшенню його обсягу, а відтак, у приватних AT нижче рівень технічного пере­обладнання, воно не відкрите для інновацій і тому є вразливим у конкурентному середовищі.

У статті 1 Закону «Про акціонерні товариства» зазначаєть­ся, що законами можуть установлюватися особливості право­вого статусу державних AT, отже, це означає, що в Україні зберігається існування державних AT. Унаслідок цього постає питання: як називати «недержавні» AT? Відповідь на нього на­вряд чи існує, оскільки приватними їх не назвеш, бо приватни­ми є не всі AT, а лише ті, які відповідають вимогам, наведеним у ст. 5 згаданого Закону. Тобто наявний поділ AT на приватні та публічні не дозволяє застосувати аналогічний поділ на держав­ні та приватні.

Державні AT з'явилися внаслідок корпоратизації та прива­тизації. Ними вважалися такі AT, сто відсотків акцій в яких на­лежать державі. Логічно тоді було б визнавати й існування змі­шаних AT, серед акціонерів яких є також держава. Але ані Закон «Про акціонерні товариства», ані ЦК цим терміном не оперують, та він є зайвим, оскільки акціонерами можуть бути будь-які осо­би — приватні та публічні, юридичні чи фізичні, і всі вони мають однаковий обсяг прав, що надаються їм акціями. Адже це осново­положний принцип корпоративного управління в усьому світі.

''іІІІІІІШІІІШІІШІІІІІ.............. ІІІІІІШіІІІІІІІ............ її............. і.................................... і...... ІІІІІШІІІШІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ....................... її...... "'ШИПИ.......... і...... І..... шин.......... НИ.......... НИ....................................... ніш........................ НІНІ......... ІІІІН............................... ІНПНІІІІІІІНІШІІІІІШШІІІІІШІІІІІ

Розділ 5

Правовий статус державних AT викликає багато нарікань і є суперечливим. Перш за все, важко знайти принципові відмін­ності цих товариств від державних підприємств — і ті, й інші управляються державою в особі відповідних державних органів. Різниця лише в тому, що управління державними підприєм­ствами здійснюється через їх директорів, з якими укладаються контракти, а управління державними AT — через створення дер­жавою органів на зразок органів звичайного AT — наглядової ради, виконавчого органу.

Друга проблема пов'язана з правовим режимом майна дер­жавного AT, яке часто вважається таким, що належить на праві власності державі (як і майно державних підприємств). Саме за державою зареєстровано право власності на нерухоме майно, що належить цьому AT. Відтак, не можуть бути два власники на одне й те ж саме майно, і AT розглядається як носій права гос­подарського відання. Звичайно, що це правовий нонсенс, адже всі AT мають бути власниками свого майна. Держава ж є влас­ником акцій державного AT. І навпаки — неправильно вважати, що держава є власником і майна, і акцій державного AT.

У західно-європейських країнах такий вид AT покликаний розмежувати державу як владний механізм та як господарюючий суб'єкт. Українське право, на жаль, не вбачає жодної суперечно­сті в тому, щоб ці функції держави поєднувалися і не припуска­ли розподілу за різними суб'єктами. Очевидно, це дісталося на­шій правовій системі з радянських часів, і дотепер не викликає сумніву те, що за своєю сутністю такі AT є «продовженням» дер­жави, її втіленням, що не властиве самій державі як структуро-ваній політичній владі. Поки такі правові конструкції не підда­ються ані продуктивній критиці, ані змінам у законодавстві.

Товариства з обмеженою