Рекомендаційні та судові акти як джерела корпоративного права

Для корпоративних відносин важливе значення мають не тільки державне та локальне регулювання, а й певні правила, соціальні норми і культура ділових відносин. Хоча безпосеред­ній вплив зазначених суспільних цінностей неможливо точно вимірити, їх значення для практики корпоративного управлін­ня, яка розвивається, все більше визнається суспільством. Існу­вання неписаних правил, соціальних норм — важливий фактор, який пояснює, чому аналогічна з технічної точки зору юридич­на база може привести до різних результатів у сфері корпоратив­ного управління.

Часто згадуваним прикладом може бути суспільне сприйнят­тя місії компанії. В деяких країнах вважається, що компанії мають виконувати певні соціальні функції, які в інших країнах стосу­ються сфери відповідальності державного сектора. До неписаних, узятих на себе зобов'язань компаній можна віднести збережен­ня робочих місць, освіту і професійне навчання. Зобов'язання компаній іноді можуть також виходити за межі фактичного най­му робочої сили і містити такі послуги, як забезпечення місця­ми учнів за визначеним фахом.

Деякі потреби суспільства, що не мають безпосереднього відношення до правил ведення бізнесу, тим не менш, набули ін­шого рангу з втіленням їх у приписи закону. Прикладом може слугувати ст. 19 Закону «Про основи соціальної захищеності інва-

¹ Тичкова О. Ю. Локальні корпоративні акти / О. Ю. Тичкова // Проб­леми законності. - 2005. - № 74. - С 153-159.

ЛІЛЛІ • УиріМ», ЗГІДНО S ЯКОЮ ДЛЯ юридичних осіб установлюєть­ся норматив робочих МІСЦЬ ДЛЯ забезпечення працевлаштуван­ня ІНВаЛІДІВ у розмірі ЧОТИРЬОХ ВІДСОТКІВ ВІД середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а як­що працюють ніл 8 до 25 чоловік — у кількості одного робочого місця.

Системи оцінки також впливають на культуру ведення біз­несу. Багато значеній приділяється важливій ролі довіри і чес- иості дя» і рявалого І стабільного розвитку ринково! економіки. ТШФШщтЛЩгуыпт* часто наводяться стосовно корпоратив- iMt управління. Воно не може бути кращим, ніж законодавче овредовище, в якому компанії здійснюють спою діяльність, од­нак за відсутності загальноприйнятих стічних і соціальних норм ■ОЯО справді може бути гіршим.

'ЧІООШПаоСТЮрегулювання цих відносин є те, що на них суттє- ШЙШвШШЯШ Принципи корпоративного управління, затвердже- Вв^вЩОТВШ Державної комісії з цінних паперів та фондового ■ЯВВдувід 11 грудня 2003 р. № 571, в яких досить специфічною •Іванова природа. З одного боку, вони не мають сили норматив- BJO-лравового акта і являють собою рекомендаційний акт, який МІСТИТЬ рекомендації щодо якісного та прозорого управління ЯПЦІОКерним товариством відповідно до міжнародних стандар- i4bV'A це сприймається як необов'язковість його до застосування. Втім, з іншого боку, в них зосереджені усталені правила щодо здійснення корпоративного управління, які довели свою ефек­тивність, вивірені та адаптовані, прийнятні та доцільні, корисні та такі, що дають змогу вирішувати проблеми, які виникають, корпоративного управління. Як зазначено в са- управлисня, вони є свого ро­ях українським

_______________ ^{ІИХ та інозем}"

них інвесторів 1ІШПШЩЩ(ШІШЩШ^№^ЯІ ■* вітчизняно­му і на міжнародних фсщШшЩШшЩШ*Жїашн чином здій­снювати належний контроль 8»Ь>іфв1вТВ]ввж»віа(Ористанням. Ці Принципи торкаються порядку адохеняя органами управ­ління акціонерних товариств своїх повноважень, систем контро­лю за їх фінансово-господарською діяльністю, розкриття інфор­мації, додержання прав акціонерів, реалізацію ними своїх прав з відповідними механізмами дій органів акціонерних товариств тощо.

АІІІІІІІІІІІІІІІІНІІШІІІІІІІІІІІІІІІІШІІІІ.................. і....

Розділ 2

Склався й механізм запровадження необов'язкових норм, що містяться в Принципах і не мають юридичної сили. Одним із найважливіших шляхів перетворення цих норм з необов'яз­кових на обов'язкові стало їх введення до внутрішніх актів кон­кретної корпорації, завдяки чому вони стають обов'язковими для неї.

В інших країнах застосовується такий спосіб використову­вати необов'язкові норми: правилами біржової торгівлі, затвер­дженими на конкретних біржах, встановлюється вимога, щоб кожна компанія, акції якої котируються на ній, встановила (прий­няла) і розкрила кодекс (правила) ведення своїх справ та етики для директорів та посадовців відповідно до принципів корпо­ративного управління. Одночасно до біржі швидко доводяться будь-які відмови від цього. При цьому -заохочується повідом­лення про всяку незаконну або неетичну поведінку посадовців корпорації. Сайт кожної компанії, акції якої котируються на фон­довій біржі, має містити інформацію про застосування нею ко­дексу/правил ведення справ та етики. Також про це компанії мають повідомляти у своїх річних звітах Державній комісії з цінних паперів. Так, згідно з § 161 Закону про акціонерні товари­ства Німеччини правління та наглядова рада таких товариств мають щороку робити заяву про те, чи дотримуються вони реко­мендацій Кодексу. При цьому компанія вільна в їх застосуванні, але відмова від них спричинила б багато питань з цього приводу і небажання бірж та потенційних контрагентів мати справу з та­кими компаніями. Згідно з Законом України «Про акціонерні товариства» в Україні запроваджується подібний механізм.

Недержавні організації (на зразок наших саморегулівних) надсилають також лист суспільного осуду компанії, акції якої котируються на фондовій біржі та яка порушує такий стандарт поведінки. Отже, це не залишається без реакції громадськості. Враховуючи, що всі подібні випадки поводження суб'єктів рин­кових відносин потраплять до їх «біржових» історій (за типом наших кредитних історій), доля такої компанії залишається не найкращою.

Таким чином, суто ринкові (біржові) механізми впливали на необхідність для компаній користуватися цими формально необов'язковими нормами та правилами.

На корпоративне управління здійснюють вплив і загально­світові процеси, до яких так чи інакше долучається наша дер-

flmtptai иоо порстинюо прам ______________________ 55

ЯШМ, хоча б тому, що національні корпорації співпрацюють з Іноземними, зокрема, через Інвестування останніх в акції україн­ських корпорацій, шляхом укладення інших цивільно-правових договорів,:іа якими реалізується або набувається товар на внут­рішньому та зовнішньому ринках.

Важливе значення для корпоративних відносин, їх удоско­налення та надійності механізмів реалізації корпоративних прав мас судова практика. Не вдаючись до дискусії про можливість віднесення судової практики до кола дже|>ел права та її порів- НЯМХЯ з прецедентами, слід закцсіпуваїи увагу на актах судової мади, насамперед узагальненнях судової практики та постано­вах Пленуму Верховного Суду України, листах Вищого госпо­дарського суду України. Вони приймаються вищими судовими Інстанціями з метою забезпечення одноманітності в застосу­ванні корпоративного законодавства на підставі проведення узагальненії, виявлення типових недоліків та надання рекомен­дацій.

Необхідність у цих актах зумовлена недостатньою законо­давчою врегульованістю корпоративних відносин, недосконаліс­тю формулювань положень нормативно-правових актів, наявні­стю колізій у зазначеній сфері, що призводять до неоднакового Тлумачення та застосування судами корпоративного законодав­ства. Названі фактори є причиною численних помилок при роз­гляді судами корпоративних спорів, високої питомої ваги скасо­ваних та змінених судових рішень, що свідчить про потребу у напрацюванні єдиної судової практики.

На судову практику істотно вплинуло внесення Законом від
15 грудня 2006 р. N»483-V «Про внесення змін до деяких за-
ШШЬШтлтпЛш України щодо визначення підсудності справ
звяЛмМвМШШММ! та з корпоративних спорів» змін до п. 4
ч. 1 ст. І2Т*ЯЩ/$ШЬщ<а0вутшото кодексу України, яки­
ми розширено іоряащаЩю ІчвЖМРртов судів шляхом відне­
сення до їх підвідомчості (ігідеуотості) справ, що виникають з
корпоративних відносин. ^і

Для практичної діяльності вагомаши стали Рекомендації президії ВГСУ від 28.12.2007 р.)* 04-5/14 «Про практику за­стосування законодавства у розгляді справ, що виникають з кор­поративних відносин», Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10. 2008 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».

Розділ 2

 

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття джерела корпоративного права.

2. Назвіть види джерел корпоративного права.

3. Чому Цивільний та Господарський кодекси України нале­жать до головних джерел корпоративного права?

4. В яких законах України містяться основні норми корпоратив­ного законодавства?

5. Назвіть підзаконні нормативно-правові акти як джерела кор­поративного права.

6. Які локальні корпоративні акти можна віднести до джерел корпоративного права?

7. Що таке корпоративний звичай?

8. Яку роль у регулюванні корпоративних відносин відіграє су­дова практика?

і

Ро*діл9

ЗАСНУВАННЯ ТА ПРИПИНІННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ТОВАРИСТВ

Q1. Поняття та оэнакм підприємницьких товариств як юридичних осіб

Чинним цивільним і господарським законодавством України (ЦК, ГК, закони «Про господарські товариства», «Про кооперацію» тощо) передбачено шість основних базових органі­заційно-правових форм підприємницьких товариств: а) повне товариство (ПТ); б) командитне товариство (КТ); в) товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ); г) товариство з додатко­вою відповідальністю (ТДВ); д) акціонерне товариство (AT); є) виробничий кооператив (ВК).

Товариством є організація, утворена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі в цьому товаристві (ч. 2 ст. 83 ЦК). Відповідно до ч. 1 ст. 163 ЦК, ч. 1 ст. 95 ГК-виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяль­ності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єд­нанні його членами майнових пайових внесків. Статутом коопе­ративу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб. Підприємницькі товариства здійснюють підприємницьку діяль­ність з метою одержання прибутку та наступного його розподі­лу між учасниками (ст. 84 ЦК).

Підприємницькі товариства як учасники корпоративних пра­вовідносин наділяються правами юридичних осіб. Відповідно до ст. 80 ЦК юридичною особою є організація, створена і зареєстро­вана в установленому законом порядку. Юридична особа наді-

И"

58

Розділ З

Заснування та припинення підприємницьких т овариств

59

 

ллється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути по­зивачем та відповідачем у суді.

Отже, цивільний закон формулює поняття юридичної особи у найзагальніших рисах, без переліку багатьох конститутивних ознак. Проте й в інших статтях ЦК ідеться про такі ознаки юри­дичної особи, як її майнова відокремленість, самостійна майно­ва відповідальність, участь у цивільному обороті та в судових органах від свого імені тощо¹.

Важливою ознакою підприємницького товариства як юри­дичної особи є насамперед його організаційна єдність. Юридич­на особа — це, як правило, колективне утворення, певним чином організований колектив людей, організація, яка може мати внут­рішню структуру, тобто складатися з окремих структурних підроз­ділів (відділів, філій тощо). Кожна організація характеризуєть­ся наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв'язків її членів, підрозділів та органів, внутрішньою структурою та функ­ціональною диференціацією. Внутрішня структура підприєм­ницького товариства може змінюватись, але зовні воно завжди виступає як єдине ціле. Господарське товариство (крім повного і командитного) може бути утворене однією особою, яка стає його єдиним учасником (ч. 2 ст. 114 ЦК). У цьому разі товари­ство являє собою організацію майна засновника, що закріплю­ється статутом такої юридичної особи.

Організаційна єдність товариства як юридичної особи об­умовлює можливість виступу його в цивільному обороті від сво­го імені. Кожна юридична особа повинна мати своє найменуван­ня, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може ма­ти комерційне (фірмове) найменування (частини 1 і 2 ст. 90 ЦК). Так, відповідно до ч. 4 ст. З Закону «Про акціонерні товариства» повне найменування акціонерного товариства українською мо­вою повинно містити назву його типу (публічне чи приватне) та організаційно-правову форму (акціонерне товариство). Товари­ство може мати скорочене найменування українською мовою, повне та скорочене найменування іноземною мовою (мовами). Найменування повного товариства повинно містити імена (най­менування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або

¹ Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. — К.: Істи­на, 2004. - С 65.

містити ім'я (найменування) одного чи декількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство».

Від свого імені товариство набуває майнових прав і несе обо­в'язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові та інші відно­сини з іншими організаціями, установами та громадянами. Згід­но з ч. 1 ст. 92 ЦК юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Так, якщо від імені товари­ства з обмеженою відповідальністю зовні може виступати одно­особовий виконавчий орган (наприклад, голова), то внаслідок відсутності в повному чи командитному товаристві окремого виконавчого органу від його імені має право діяти кожен учас­ник повного товариства або кожен учасник командитмого това­риства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі повні учасники ведуть справи спільно або що ведення справ до­ручено окремим учасникам (ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 136 ЦК).

Наявність відокремленого майна є істотною ознакою під­приємницького товариства як юридичної особи. Кожна юридич­на особа повинна мати своє майно, відокремлене, по-перше, від майна своїх засновників та учасників; по-друге, від майна держа­ви чи автономного утворення; територіальної громади; по-третє, від майна інших товариств та організацій. Майно господарських товариств створюється за рахунок різних джерел: а) майна, пе­реданого йому учасником товариства як вклад до статутного (складеного) капіталу; б) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; в) одержаних доходів; г) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені зако­ном (ч. 1 ст. 115 ЦК). Наявність відокремленого майна товари­ства є основою його майнової самостійності як учасника майно­вих та особистих немайнових відносин.

При відчуженні майна (вкладу) у власність товариства за­сновники (учасники) одержують певні майнові корпоративні пра­ва (брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди), здійснити відчуження часток у статутно­му (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвід­чують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом, тощо. Але учасники не мають права власності чи спільної влас­ності на частки у статутному (складеному) капіталі товариства.

Здатність підприємницького товариства нести самостійну майнову відповідальність теж характеризує його як юридичну

Розділ З