У статутному (складеному) капіталі товариства

Відповідно до ст. 147 ЦК учасник товариства з обмеже­ною відповідальністю має право продати чи іншим чином відсту­пити свою частку (ЇЇ частину) у статутному капіталі одному чи кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Частка учасника може бу­ти придбана й самим товариством або перейти до спадкоємця фізичної особи чи правонаступника юридичної особи — учасника товариства. Отже, підставами для переходу частки (її частини) є її відчуження третім особам; придбання частки самим товари­ством; смерть учасника — фізичної особи, реорганізація учасни­ка — юридичної особи. Продаж або передача учасником товари­ства частки (її частини) на інших засадах (дарування, обмін) одному або кільком учасникам цього товариства здійснюється на розсуд самого учасника і не може обмежуватися законом або статутом.

Переважне право купівлі частки учасником (учасниками) товариства має бути реалізоване протягом місяця з дня повідом­лення про намір учасника продати належну йому частку або її частину. Статутом товариства можуть бути встановлені й інші строки.

Хоча у ст. 147 ЦК не закріплений порядок інформування ін­ших учасників про намір продати частку, якого повинен дотри­муватися учасник-продавець, він може бути визначений у стату­ті товариства. Якщо у встановлені ЦК або статутом строки інші учасники не скористалися переважним правом купівлі, частка (її частина) може бути відчужена третій особі, визначеній учас-ником-продавцем.

Відповідно до ст. 135 ЦК переважним правом придбання част­ки користуються і учасники товариств з додатковою відповідаль­ністю. При цьому переважне право не поширюється на відносини

дарування, іншого безоплатного відчуження частки у статутно­му капіталі ТОВ або ТДВ, а також обмін цієї частки (її частини) на інше майно (п. 3.3 Рекомендацій президії Вищого господар­ського суду України від 28.12.2007 р. «Про практику застосу­вання законодавства у розгляді спорів, що виникають з корпо­ративних відносин»).

У частині 3 ст. 147 ЦК передбачена норма, відповідно до якої учасник може здійснити відчуження належної йому частки і до повної сплати її вартості, але лише у тій частині, яка була вже сплачена. Право викупу частки (її частини), що продається, на­лежить не тільки іншим учасникам товариства, а й самому това­риству як юридичній особі. Із аналізу змісту ч. 4 ст. 147 ЦК ви­пливає, що цим правом товариство може скористатися, якщо ніхто з учасників не виявив бажання придбати відчужувану част­ку. Водночас ЦК встановлює, що придбана товариством частка (її частина) має бути реалізована іншим учасникам товариства або третім особам. Строк для реалізації частки має бути визначе­ний статутом і законом (за Законом України «Про господарські товариства» реалізація має здійснюватись упродовж року). То­вариство, яке придбало частку, може замість її продажу зменши­ти в установленому порядку свій статутний капітал.

У будь-якому випадку перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі ТОВ тягне за собою зміни у складі учасни­ків товариства, які потребують згідно зі ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» відповідних корективів в уста­новчих документах.

Частина 2 ст. 53 Закону «Про господарські товариства» міс­
тить норму про одночасний перехід усіх прав і обов'язків від
особи, яка поступилася часткою, до особи, яка її придбала. Разом
із тим, ч. З ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію
юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців» передбачає: як­
що дані, які підлягають внесенню до Єдиного державного реє­
стру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані
у спорі з третьою особою. А дані про учасників юридичної особи
віднесені до цієї категорії частиною 2 ст. 17 Закону «Про держав­
ну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців».
Таким чином, з одного боку, особа, яка придбала частку в статут-
I ному фонді ТОВ, має всі права учасника, а з іншого — на доку-

мент, який засвідчує відступлення частки, вона не може посила­тися в жодному спорі до моменту внесення змін до установчого

її"

288 ________________________________________ Розділ 10

документа. Відповідно до п. «д» ч. 5 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» зміни до статуту вносяться зборами учасників, які згідно з ст. 61 скликаються два рази на рік, якщо інше не встановлено статутом.

Стаття 127 ЦК встановлює передання учасником частки (її частини) у складеному капіталі повного товариства. Передання майнового права спричиняє і перехід усіх інших прав (право на ведення справ; ознайомлення з документацією тощо). Процес переходу прав оформлюється відповідно до норм ЦК, що регла­ментують перехід (відступлення) майнових прав (статті 177, 178 ЦК), та засновницького договору. У разі передання частки для сторін настають наслідки, передбачені ст. 124 ЦК. Передан­ня частки відбувається з урахуванням о/імежень, наведених у ст. 126 ЦК. У випадку передання учасником товариства своєї частки (її частини) наслідком є його вихід з повного товари­ства.

Вкладник командитного товариства має переважне право перед третіми особами набувати відчужувану частку (її части­ну) в складеному капіталі відповідно до положень ст. 147 ЦК. Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка розподіляється між ними відповід­но до їхніх часток у складеному капіталі товариства. Пунктом 7 ч. 2 ст. 147 ЦК передбачено, що вкладник також може передава­ти свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вклад­нику або третій особі, повідомивши про це товариство.

Отже, вкладник командитного товариства, незалежно від зго­ди інших учасників (повних, чи вкладників), управі передати свою частку іншим вкладникам або третім особам, оскільки п. 7 ч. 2 ст. 147 ЦК та п. «є» ч. 1 ст. 79 Закону «Про господарські то­вариства» передбачено обов'язок вкладника лише повідомити командитне товариство про таку передачу. У випадку відчужен­ня частки вкладника повному учаснику цього товариства пов­ний учасник не набуває статусу вкладника, але його частка у складеному капіталі товариства збільшується, у зв'язку з чим вносяться зміни до засновницького договору.

Новелою ЦК є встановлене ст. 137 переважне право вклад­ника КТ перед третіми особами на придбання частки (її час­тини) у складеному капіталі товариства. Законодавством чітко не встановлено, чи поширюється це право на частки (їх части­ни) повних учасників КТ. Тут, очевидно, слід керуватися Ре-

Розпорядження корпоративними правами 289

комендаціями президії ВГСУ під 28.12.2007 р., у яких ідеться про те, що до відносин, пов'язаних із передачею частки повного учасника командитного товариства, господарським судам слід виходити з того, що положеннями ст. 127 ЦК та ст. 69 Закону «Про господарські товариства» передбачається наявність згоди лише усіх повних учасників командитного товариства, а не його вкладників (п. 3.2.2).

Застава

Корпоративних прав

Предметом застави відповідно до ст. 576 ЦК може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р.¹ передбачає можливість здійснення застави не тільки щодо речей, а й майнових прав. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріаль­ному посвідченню, — з моменту його нотаріального посвідчен­ня. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя, право заста­ви виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення (ст. 585 ЦК).

Стаття 10 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»² передбачає, що у випадку відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужува­ти, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вва­жається його добросовісним набувачем згідно зі ст. 388 ЦК за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добро­совісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Щодо застави іменних цінних паперів, то блокування цінних паперів на особовому рахунку зареєстрованої особи у зв'язку з передачею цінних паперів у заставу здійснюється реєстроутри-мувачем на підставі таких документів:

¹ ВВР. - 1992. - № 47. - Ст. 642.

² ВВР. - 2004. - № 11. - Ст. 140.

 

^^^МН^^^................................. ' п,........................ і.. І. В ЦП. I.. |!i

19 - 535

Розділ Ю

Розпорядження корпоративними правами __________________________ 291

 

— письмового розпорядження зареєстрованої особи — влас­ника про здійснення реєстроутримувачем блокування цінних па­перів у зв'язку з передачею їх у заставу;

—оригіналу або нотаріально засвідченої копії договору за­стави;

—оформленої анкети заставодержателя (п. 20.2 розділу VII Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цін­них паперів).

Застава бездокументарного цінного папера здійснюється за угодою заставодержателя та особи, на ім'я якої було видано цін­ний папір. Передача такого цінного папера під заставу здійсню­ється шляхом відкриття на ім'я заставодержателя рахунку у цінних паперах, на якому обліковуються права на бездокумен-тарний цінний папір, що належить заставодавцю відповідно до Закону України «Про Національну депозитарну систему та особ­ливості електронного обігу цінних паперів в Україні». На цьо­му рахунку здійснюється обіг депонованих цінних паперів, які передані під заставу. За угодою сторін заставлені цінні папери можуть бути передані на зберігання в депозит нотаріальної кон­тори, приватного нотаріуса або банку.

Особливість застави привілейованих акцій полягає в тому, що вони можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Ви­плата дивіденду провадиться у розмірі, зазначеному в акції, не­залежно від розміру одержаного товариством прибутку у від­повідному році. До акції може бути доданий купонний лист на виплату дивідендів. У такому разі згідно зі ст. 54 Закону Украї­ни «Про заставу» купонні листи є предметом договору заста­ви тільки у випадках, якщо вони передані кредитору заставного зобов'язання. Відповідно, купонний лист, що додається до акції, може бути предметом заставних правовідносин, які виникають лише на підставі договору.

На рахунку у цінних паперах, на якому обліковуються права на цінні папери, встановлюються обмеження щодо цих цінних паперів згідно зі ст. 17 Закону України «Про заставу». Заставо­давець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою за­ставодержателя за умови переходу до нового заставодавця основ­ного боргу, забезпеченого заставою. Крім того, відповідно до ст. 18 цього Закону заставодавець зобов'язаний повідомити кож­ного із заставодержателів про всі попередні застави, а також про

характер та розмір забезпечених цими заставами зобов'язань. Заставодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого з його заставодержателів у результаті невиконання ним цього зобов'язання. Разом із тим, заставодержатель не має права розпоряджатися предметом застави, крім випадків, уста­новлених Законом України «Про заставу» (заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави тільки у випадку, якщо в момент настання строку виконання зобов'язан­ня, забезпеченого заставою, воно не буде виконане (ст. 20).

Накладення арешту та звернення стягнення на акції

Стаття 55 Закону «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р.¹ регламентує порядок накладення арешту на ак­ції. Згідно з п. 7 «Порядку накладення арешту на цінні напери» від 22.09.1999 р. № 1744² іменні цінні папери у документар­ній формі обмежуються в обігу шляхом їх блокування реєстро­утримувачем на особовому рахунку власника невідкладно після отримання копії відповідної постанови державного виконавця. Блокування полягає в припиненні реєстрації переходу права власності на іменні цінні папери, обтяжені зобов'язаннями.

Відповідно до п. 1 «Положення про порядок ведення реє­стрів власників іменних цінних паперів» блокування іменних цінних паперів — це операція реєстроутримувача щодо припи­нення реєстрації переходу права власності на іменні цінні па­пери, обтяжені зобов'язаннями, що обмежують обіг на певний строк та/або до настання певної події.

Згідно з п. 8 Порядку накладення арешту на цінні папери цінні папери, випущені у бездокументарній формі, та знерухом-лені цінні папери, на які накладено арешт, обмежуються в обігу шляхом здійснення облікової операції невідкладно після отри­мання копії постанови державного виконавця. У цьому випадку частина або вся кількість цінних паперів на рахунку власника обмежується в обігу шляхом виконання відповідного обліково­го запису.

Важливе значення має питання щодо звернення стягнення на заставлені акції. На підставі ст. 1 Закону України «Про заста-

¹ ВВР. - 1999. - № 24. - Ст. 207.

² Постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.1999 р. «Про затвер­
дження порядку накладення арешту на цінні папери» № 1744 // Офіційний
вісник України. — 1999. — 08 жовтня (№ 38). — С 57.

19*

Розділ 10

ву» кредитор (заставодержатель) в силу застави має право у ви­падку невиконання зобов'язання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредито­рами шляхом звернення стягнення на заставлене майно. Оскіль­ки акція — це рухоме майно, то відповідно до правил ЦК стяг­нення здійснюється як у судовому, так і позасудовому порядку.

Частина 3 ст. 16 Закону «Про забезпечення вимог кредито­рів та реєстрацію обтяжень» регламентує, що обтяження на пра­ва, які випливають з іменних цінних паперів, випущених у до­кументарній або електронній формі, набирають чинності та їх пріоритет визначається з моменту внесення відповідного запи­су до реєстру власників іменних цінних, паперів, який ведеться уповноваженим реєстратором або зберігачем.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 Закону «Про акціонерні товариства» в разі звернення стягнення на акції приватного AT у зв'язку з їх заставою відчуження таких акцій здійснюється з дотриманням переважного права акціонерів на такі акції.

Слід навести роз'яснення Державної комісії з цінних папе­рів та фондового ринку від 03.07.2007 р. № 9 щодо порядку за­стосування ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондо­вий ринок» стосовно права власника арештованих акцій брати участь в управлінні товариством шляхом голосування на загаль­них зборах (затверджено Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 1564 від 03.07.2007 р.). У ньому зазначається, що до вирішення справи у судовому порядку щодо позбавлення акціонера права власності на акції власник акцій має право на участь у загальних зборах, оскільки такі дії власника не є діями щодо відчуження акцій та не призводять до переходу прав власності на акції до іншої особи.

Корпоративні права, які випливають із акції, реалізуються заставодержателем з моменту внесення змін до реєстру власни­ків іменних цінних паперів шляхом звернення стягнення на за­ставлене майно за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або на основі договору застави. При цьому підтвер­дженням права власності на цінні папери є виписка з рахунку в цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів.

Отже, застава цінних паперів не є дією щодо відчуження акцій і не призводить до переходу прав власності на них до ін-

Розпорядження корпоративними правами 293

тої особи. При накладенні арешту на акції їх власник позбав­ляється права вільно розпоряджатися ними, але права, які ви­пливають із акцій, зберігаються за ним аж до внесення змін до системи реєстру. Відповідно, заставодсржатель не є власником акцій.

Зміст майнових прав у законодавстві про заставу не розкри­вається. До майнових прав у контексті характеристики предме­та застави можуть належати окремі речові права, а також зобо­в'язальні права. Об'єктом речових правовідносин с річ, об'ектом зобов'язальних — дія зобов'язаної особи.

Стаття 6 Закону України «Про заставу» і ст. 578 11,К встанов­люють правило, відповідно до якого майно, що перебуває у спіль­ній власності, може бути передане у заставу тільки за згодою всіх співвласників. У пункті 3.1 роз'яснення Вищого арбітраж­ного суду України «Про деякі питання вирішення спорів, пов'я­заних із застосуванням Закону України «Про заставу» зазначе­но, що оскільки договір застави повинен укладатися у письмовій формі, то згода співвласників майна, яке є предметом застави, також має бути зафіксована у письмовій формі, наприклад, шля­хом підписання договору всіма співвласниками або уповнова­женими ними особами.

Згода співвласників потрібна, якщо має місце спільна суміс­на власність або у заставу передається усе майно, що перебуває у спільній частковій власності. У частині 2 ст. 6 Закону України «Про заставу» зазначається, що майно, яке перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним пред­метом застави за умови виділення його в натурі за правилами ст. 364 ЦК. Тобто виділення в натурі для подальшого викорис­тання як самостійного предмета застави необхідне лише у випад­ку, якщо і ааставу передається частка одного із співвласників майна, що перебуває у спільній частковій власності.

Відповідно до ст. 149 ЦК 1 ст. 57 Закону «Про господарські товариства» звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника то­вариства у статутному капіталі, за його особистими боргами до­пускається лише в разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника ма­ють право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для

в* _f ■■ НІНІ.. ЩИ.. її. II. ІІІ1ІІІІ1ІІІІІІІІІІІІ1ІІІІІ...... і.. і.. Ill. Ill.. і.. г

294 _______________________________________________ Розділ 10

звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає ви­ділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, визначається згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами.

Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства припиняє його участь у товаристві (ст. 141 ЦК). Звернення стягнення на частку учасника можливе лише після її виділення. Строк, протягом якого товариство має здійс­нити виділення частки, законом не встановлений. Збори учас­ників управі відмовити кредитору у виділенні частки боржни­ка — учасника, посилаючись на те, що в нього є інше майно, на яке може бути звернене стягнення. Таким чином, учасники то­вариства убезпечать себе від зменшення статутного капіталу і пов'язаних з цим можливих наслідків (наприклад, необхідності внесення додаткових вкладів для досягнення встановленого за­коном розміру).

Частка, виділена у грошовій формі, зараховується на депо­зит суду і сплачується кредитору. Реалізація частки, виділеної в натуральній формі, здійснюється в порядку, передбаченому За­коном України «Про виконавче провадження».

Щодо можливості корпоративних прав виступати предме­том застави, то з огляду на його специфіку слід враховувати, що опис предмета застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна) відповідно до ст. 12 Зако­ну «Про заставу».

У частині 1 ст. 131 ЦК та ст. 73 Закону «Про господарські товариства» зазначається, що звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі повного товариства за його влас­ними зобов'язаннями допускається тільки у разі недостатності майна учасника ПТ для виконання його зобов'язань перед кре­диторами. Останні можуть вимагати в установленому поряд­ку виділення частини майна ПТ пропорційно частці учасника-боржника у складеному капіталі товариства. Решта учасників управі з метою збереження товариства виділити частку учасни-ка-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника з товари­ства. Відповідно до ч. 1 ст. 135 ЦК це правило поширюється на повних учасників командитних товариств.

Пункт 3.9 Рекомендацій президії ВГСУ від 28.12.2007 p., ст. 137 ЦК та ст. 79 Закону «Про господарські товариства» пе-

Розп орядження корпоративними правами _____________________________ 295

редбачають право вкладників командитного товариства лише па їх вклад до статутного капіталу, тому стягнення за зобов'язан­нями вкладника командитного товариства може бути зверне­но лише на частку вкладника у статутному капіталі товариства, а не на частку майна товариства, пропорційну його частці.

Учасникам повного і командитного товариства слід уважні­ше ставитися до можливості виділення частки учасника з пов­ною відповідальністю за його власними зобов'язаннями, адже це може поставити під загрозу існування самого товариства.