Підставою для розмежування підприємницьких і непідпри-ємницьких організацій є категорія суб'єктивного корпоратив-

ного права, яким володіють лише учасники підприємницьких організацій. А якщо йдеться про непідприємницькі організації, то правовий зв'язок їх учасників зі створеною юридичною осо­бою повною мірою охоплюється категорією членства. Своєю чергою, якщо ми б визнали право участі в товаристві самостій­ним немайновим правом, то це було б визнанням права на пере­дачу членства, що, вочевидь, є неправильним. Членство в органі­зації можна тільки припинити. Тому реалізоване засновницьке право без майнових прав його учасників, по суті, є членством у тій чи іншій організації. З огляду на це корпоративне право як об'єкт правочипів має місце не стільки залежно від того, чи фор­мально піднесена та чи інша організація до виду підприємниць­ких, оскільки від тот, якими правами наділяє законодавець учас­ників тієї чи іншої організаційно-правової форми юридичної особи. Якщо серед прав учасників є права майнового характеру, то, незважаючи на можливість певних процедурних обмежень щодо вступу та виходу із таких товариств, права учасника цього товариства будуть корпоративними.

Відповідно до ч. 1 ст. 85 ЦК непідприємницькими є товари­ства, які не мають на меті одержання прибутку для його подаль­шого розподілу між учасниками. Непідприємницькими є окремі види об'єднань громадян, де учасники не мають майнових прав, пов'язаних з участю в такому об'єднанні, і яке вони створюють з метою здійснення своїх прав і свобод. Непідприємницькі орга­нізації можуть створюватися в таких організаційно-правових формах, як непідприємницьке товариство, установа, фонд. Не-підприємницьким товариством є організація, створена шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві, яке не має на меті отри­мання прибутку для його подальшого розподілу між учасни­ками. Таке визначення та його аналіз дозволяють переконатися у правильності висновку про те, що майнове право є визначаль­ним для наявності суб'єктивного корпоративного права. До не-підприємницьких також слід відносити: громадські організації, в тому числі дитячі, молодіжні, жіночі; благодійні та релігійні організації; споживчі кооперативи; садово-городні, дачні, жит­лово-будівельні, гаражні кооперативи; кредитні спілки; об'єд­нання підприємців та інші організації, які не мають на меті одер­жання прибутку.

2-535

18

Розділ 1

Отже, суб'єктами корпоративних відносин є будь-які осо­би, що на підставі певних юридичних фактів стають учасника­ми юридичних осіб корпоративного типу. Ними можуть бути суб'єкти цивільного права, наділені відповідною дієздатністю. Це — фізичні особи, юридичні особи, територіальні громади, держава.

З огляду на викладене слід погодитися з авторами, які вва­жають, що корпоративне право як особливий сегмент приватно­правового регулювання є цивільно-правовим інститутом. Пред­метом регулювання корпоративного права є майнові та особисті немайнові відносини, що виникають між учасником юридичної особи та юридичною особою, а також між учасниками (заснов­никами) щодо реалізації корпоративних прав.

§ 2. Становлення і розвиток корпоративних відносин і корпоративного права в Україні (стислий історичний огляд)

Сучасному стану корпоративного права в Україні пере­дував його тривалий історичний розвиток як у нашій державі, так і в деяких зарубіжних країнах. Воно формувалося відповід­но до еволюції корпорацій та розвитку пов'язаної з ними певної групи суспільних відносин.

Важливий у методологічному плані системно-структурний підхід до з'ясування організаційно-правових форм юридичних осіб, якими саме і є корпорації, на думку К. О. Кочергіної, по­лягає в тому, що вони формуються внаслідок, по-перше, вимог функціонування у рамках певного соціально-економічного укла­ду, по-друге, специфіки вимог відповідного стану економічного розвитку національної економіки і, по-третє, правових тради­цій, рівня розвитку правових доктрин і національного законо­давчого регулювання у цій сфері, глибини процесу міжнарод­но-правової уніфікації, а також адаптації відповідних правових норм¹.

Слід насамперед звернути увагу на деякі законодавчо-істо­ричні аспекти, зумовлені перебуванням України у складі інших

Поняття корпоративних відносин та їх розвиток в Україні 19

держав, та охарактеризувати їх вплив на становлення сучасного корпоративного права.

Римське право стало своєрідним джерелом, з якого беруть свої витоки майже всі галузі сучасного права. Значна кількість положень римського цивільного права дійшла до нашого часу, що позначилося на законодавстві багатьох країн світу. Корпора­тивне законодавство базується на окремих вихідних фундамен­тальних положеннях, закладених ще у римському цивільному праві. Тому при його розгляді необхідно звернутися до першо­джерел римського приватного права.

тощо.

Внутрішня логіка розвитку науки тяжіє до теоретичних уза­гальнень. У цьому аспекті римське право як alma mater, зокре­ма, європейського права, виступає своєрідним теоретичним ви­раженням генетичного узагальнення правового розвитку. Адже саме у римському праві зародилися такі цивільно-правові кате­горії, як правоздатність, приватне і публічне право, суб'єктивне право, зобов'язальне право, право власності, договірне право

є Рудольф фон Ієрінг писав, що рецепція іноземних пра­вових інститутів є питанням не «національної приналежності», а простої доцільності, необхідності. Ніхто не буде запозичува­ти із далеких країв те, що є в нього самого аналогічної чи кра­щої якості. Тільки нерозумний відмовлятиметься від кори хін­ного дерева лише на тій підставі, що воно вирощено на чужому полі.

На думку Є. О. Харитонова, рецепція римського приватного права полягає в його відродженні, сприйнятті духу і головних засад та основних положень тією чи іншою цивілізацією на пев- ИОМу СПШІ'. Вже у стародавні часи в Римі з'являються різнома- щЩкШфЯтА корпорації: релігійні союзи (sodalitates, collegia тЛЛгіш) 1 союе» ремісників (pistorumjabrorum). Про такі при­ватні корпорації згадується ще у законах XII таблиць: за свід­ченням Гая, вони надавали можливість членам collegia sodalicia (sodales) створювати для себе правила і статути, які б не супере­чили закону. У цих примітивних, на перший погляд, утвореннях наявні деякі ознаки сучасних корпорацій, але це ще не юридич­ні особи.

 

Кочергина Е. А. Содержание организационно-правовых форм предпри­нимательских обществ: интересы, функции, правовые средства: моногра­фия / Е. А. Кочергина. - X.: Основа, 2005. - С. 51.

' Харитонов Є. О. Рецепція римського приватного права: теоретичні та історико-правові аспекти / Є. О. Харитонов. - Одеса, 1997. - С 24.

2*

20

Розділ 1

У складі Римської держави з'явилася чимала кількість но­вих утворень, за якими було визнано право на внутрішнє само­управління. До таких належали місцеві общини, муніципії, які раніше складали самостійні держави (civitates liberae), а потім були наділені правами юридичної особи та інкорпоровані. На­працьований муніципіями принцип юридичної особи було зго­дом перенесено на різноманітні приватні корпорації. Останні починають наділятися цивільною правоздатністю. У зв'язку з цим слід згадати закон імператора Августина — Lex Julia de col­leges, яким закріплювалося положення про запит дозволу в се­нату на створення союзів.

Якщо звернутися до ще однієї пам'ятки римського приват­ного права — Інституцій Гая, то можна констатувати, що в них покладено початок сучасного розуміння поняття «права на част­ку (пай) у статутному фонді». Адже саме модернізоване понят­тя майна призвело до використання концепції «безтілесного майна», згідно з якою реальні речі виступають в юридичному житті тільки за посередністю прав, які визначаються відповідно до цих же речей. Римському праву було відомо поділ речей на тілесні і безтілесні (ідеальні). В Інституціях згадується, що «без­тілесні речі» (res in corporales) — це речі, які не можуть бути осяж-ні. До таких належать зобов'язання. Відповідно, право на частку можна розглядати як безтілесну річ.

Таким чином, римському праву ми завдячуємо вже тим, що воно започаткувало ідею створення юридичної особи та її прак­тичного вираження: було розроблено поняття правоздатності, її незалежності від фізичної особи і визначено основні типи юри­дичних осіб (корпорації, установи).

Українська традиція приватного права зумовлена історич­ними, геополітичними, культурними особливостями розвитку Української держави. Проіснувавши кілька століть як самостійна держава (Київська Русь), потім будучи роздробленою на окремі князівства, з часом увійшовши до складу різних держав, зокре­ма, спершу до Великого князівства Литовського і згодом — Речі Посполитої, після цього — до Російської та Австро-Угорської імперій та зрештою до СРСР, і знову відродивши незалежність аж у 1991 p., Україна перебувала поміж західною (європейською) і східною (російською) цивілізаціями¹.

Поняття корпоративних відносин та їх розвиток в Україні _____________________ 21^

Розвиток корпоративного права України у складі Росій­ської імперії (XIX — початок XX ст). Унаслідок остаточної лік­відації у 1783 р. полково-сотенного устрою України і запрова­дження губернського поділу та поширення російської системи органів влади і управління Україна, втративши автономію, уві­йшла до складу Російської імперії та залишалася її частиною до 1917 р.

Після приєднання України до Московської держави джерела права різних частин України, що входили до складу Російської імперії до 40-х pp. XIX ст., мали певні відмінності — у Слобід-сько-Українській губернії застосовувалось російське законодав­ство; у лівобережних і правобережних губерніях — Литовський Статут 1588 р. і збірники магдебурзького права, а до початку 40-х pp. на території України у складі Росії було введено в дію «Звід законів Російської імперії», що припинив застосування інших джерел права. На території Російської імперії діяли та­кож закони: «Звід місцевих законів губерній, областей, приєдна­них від Польщі», «Зібрання цивільних законів, які діють у Ма­лоросії» (1807р.).

На початку XIX ст. з'являються перші нормативні акти, які стосуються діяльності акціонерних компаній. Найбільш відо­мим є Указ від 6 вересня 1805 р., у якому була розтлумачена суть обмеженої відповідальності учасників торгової компанії. Указ був прийнятий у зв'язку із банкрутством Петербурзької компанії з будівництва кораблів¹.

У Маніфесті Олександра І від 1 січня 1807 p., яким дарува­лись певні привілеї купцям, уперше згадано певні форми това­риств: повні товариства, товариства на вірі і «товариства по те­риторіях», тобто товариства, які мають складений капітал. При цьому суть їх діяльності не була врегульована; йшлося тільки про те, що до участі у цих товариствах допускаються всі учасни­ки, а не тільки купці.

У 1805 і 1807 pp. було видано ще кілька постанов, які сто­сувались компаній, але вони майже не вплинули на зміну їх статусу. Цією невеликою кількістю постанов про корпорації ко­ристувались також укладачі Зводу законів. Майже повна від­сутність законодавства, яке б регулювало правове становище

 

¹ Харитонов Е. О. Гражданское право в вопросах и ответах / Е. О. Ха­ритонов. - X.: ООО «Одиссей», 2001. - С. 21.

¹ Кашанина Т. В. Корпоративное право: право хозяйственных товари­ществ и обществ / Т. В. Кашанина. - М.: НОРМА-ИНФРА, 1998.

22

Розділ 1